Керівництво процесом гри

Спостереження за ходом гри й поведінкою граючих. Засвоєння гри й поведінка дітей під час гри в значній мірі залежить від правильного керівництва нею.

Необхідно почати гру організовано й вчасно. Затримка зменшує готовність дітей до гри. Затримати початок гри можна лише в тому випадку, якщо учасникам потрібно обговорити план дії в командах.

Гра починається за умовним сигналом (команда, свисток, оплеск в долоні, змах рукою або прапорцем). Рекомендується вживати різні команди й сигнали, щоб розвивати в дітей точність і швидкість рухової реакції на різні накази. Керівник заздалегідь повідомляє дітям про намічений сигнал. Сигнал подається тільки після того, як керівник переконається в тім, що всі гравці зрозуміли зміст гри й зайняли відповідні місця.

Далі керівник уважно стежить за ходом гри, за поведінкою окремих гравців і направляє їхні дії.

Треба привчати дітей свідомо дотримуватись правил гри. Учасники знайомляться з правилами під час пояснення гри, але часто в процесі гри потрібно нагадувати їм про них і доповнювати, якщо попередні правила добре засвоєні. Керівник робить виправлення й зауваження, не зупиняючи загального ходу гри. Але якщо більшість граючих припускаються однакової помилки, гра зупиняється й вносяться виправлення.

При проведенні складної гри керівник спочатку знайомить дітей з основними правилами, а потім по ходу гри поступово вводить додаткові правила.

Не слід зупиняти гру окриком, різкою командою. Треба привчати дітей зупинятися по умовному сигналі «Увага!» або по свистку.

У процесі гри варто сприяти розвитку творчої ініціативи граючих. Грою треба керувати так, щоб сам процес її робив дітям приємність. Це можливо тільки в тому випадку, якщо учасники зможуть виявити активність, творчу ініціативу й самостійність.

Найчастіше граючі проявляють свою творчість у тих іграх, які їм подобаються. Керівник повинен зацікавити дітей грою, викликати захоплення. Для цього треба підбирати ігри відповідно до інтересів і можливостей дітей, з врахуванням їхніхбажань і настрою, педагогічно правильно й емоціонально керувати ними, а іноді й брати участь у грі, захоплюючи дітей своєю поведінкою. У той же час керівник не повинен, захоплюючись, забувати про свої педагогічні функції. Беручи участь у грі, він не тільки піднімає інтерес у граючих, але й показує їм, як найкраще використовувати окремі прийоми, окремі тактичні комбінації.

Якщо керівник не бере участь у грі, то, спостерігаючи, він разом з учасниками переживає їхні удачі й невдачі.

Необхідно домогтися свідомої дисципліни, чесного виконання правил і обов'язків, які виконують гравці. Свідома дисципліна сприяє кращому засвоєнню гри, гарному настрою її учасників. У результаті гра стає більше захоплюючою. Необхідно виховувати в дітей свідоме відношення до своєї поведінки в грі, направляти їх на товариські вчинки: «виручай товариша!», «допомагай відстаючому!», «домагайся мети разом зі своїми товаришами!», «виконай своє завдання до кінця, інакше програє команда!». Особливу увагу доводиться приділяти дітям, які не звикли грати в колективі.

У процесі гри треба враховувати настрій граючих. Якщо гра не сподобалася, треба врахувати з якої причини: дуже проста або, навпаки, дуже складна. У цих випадках треба міняти правила (ускладнювати або спрощувати), у крайньому випадку, скорочувати тривалість гри.

Керівникові необхідно враховувати найнебезпечніші моменти в грі (перестрибування через складну перешкоду, зістрибування вниз із висоти, біг біля снарядів, стіни) і бути готовим до страховки. До цього можна залучати й дітей, які не беруть участь у грі.

Важливо, щоб ігри викликали позитивні емоції, які благотворно впливають на нервову систему, самопочуття й поведінку граючих. Треба уникати прояву в іграх негативних емоцій (образа, озлоблення, страх), які сприяють вихованню небажаних якостей. Необхідно уникати зайвого збудження, упорядковувати взаємовідносини учасників.

Іноді дисципліна в грі порушується через те, що керівник незрозуміло пояснив гру. У цьому випадку треба відразу ж додатково роз'яснити правила гри.

Дисципліна порушується також через неправильний вибір ведучого або нерівнозначного поділу на команди. Зі слабким ведучим грати нецікаво. Діти шумлять, дражнять його. При неправильному поділі на команди (одна сильніше іншої) учасники більш слабкої команди починають протестувати під час гри. Ще гірше, коли по недогляду керівника в командах нерівна кількість гравців. Помилки треба усувати негайно, як тільки вони виявлені.

Часто дисципліну порушують нестримані гравці. З ними треба вести індивідуальну виховну роботу: можна доручати їм відповідальні ролі ведучого, судді, а іноді, навпаки, вивести з гри (дати інше завдання). У процесі гри важливо об'єднати учасників у єдиний колектив, що має спільні інтереси.

Між граючими повинні бути здорові товариські відносини. Не можна допускати зазнайства переможців і ослаблення інтересу до гри в переможених. А. С. Макаренко говорив, що «...потрібно викликати в хлопчика або в дівчинки гордість успіхом своєї команди або організації. Потрібно також зменшувати всяку хвалькуватість, виховувати повагу до сили супротивника, звертати увагу на організованість, тренування, дисципліну в команді. Потрібно, нарешті, домогтися спокійного відношення до удачам і невдачам».

Взаємодії граючих повинні бути побудовані на почутті дружби й товариства.

Суддівство. Кожна гра вимагає об'єктивного суддівства. Гра втрачає свою педагогічну цінність, якщо не дотримуватись її правил. Спостерігаючи за виконанням правил, керівник за допомогою педагогічних прийомів керує навчанням і вихованням. Суддя стежить за правильним виконанням прийомів у грі, що сприяє поліпшенню техніки гри й у цілому підвищує інтерес до неї.

Об'єктивне й точне суддівство має особливе значення в іграх з поділом на команди, де яскраво виражені змагання й кожна команда зацікавлена у виграші. Суддя стежить за тим, щоб команди були рівні по кількості, та по силі.

Необ'єктивний суддя втрачає довіру, авторитет його падає, гравці перестають із ним рахуватися.

Суддя повинен знайти місце, зручне для спостереження, щоб бачити всіх граючих і не заважати ім. У деяких іграх йому доводиться пересуватися по площадці й спостерігати за гравцями, які переміщаються.

Помітивши порушення правил, суддя вчасно й чітко подає сигнал. Він коректно робить зауваження, не вступаючи в суперечки із граючими. Від судді залежить правильне підведення підсумків гри. Правильне суддівство в рухливих іграх сприяє вихованню в дітей чесності, поваги до судді й правил. Зауваження й роз'яснення, що стосуються суддівства, треба робити по закінченні гри.

Дозування в процесі гри. У рухливих іграх важко врахувати можливості кожного учасника, а також його фізичний стан на цей час. Тому не рекомендуються відразу надмірні м'язові напруги, які вимагають затримки подиху, викликають швидке стомлення.

Треба забезпечити оптимальні навантаження. Інтенсивні навантаження варто чергувати з відпочинком.

Приступаючи до проведення гри, необхідно враховувати характер попередньої діяльності й настрій дітей. Якщо гра проводиться після більших фізичних або розумових зусиль (після контрольної роботи в класі або фізичної роботи), треба запропонувати гру малорухому, виключивши прийоми, що вимагають великих напруг.

Під час занять варто чергувати інтенсивні ігри з малорухомими.

Треба враховувати, що з підвищенням емоційного стану граючих, навантаження в грі зростає. Граючі, захоплені грою, втрачають почуття міри, бажаючи перевершити один одного, не розраховують своїх можливостей і перенапружуються. Необхідно привчати дітей контролювати й регулювати свої дії в грі. Часто граючі діти переоцінюють свої сили й не відчувають що наступає стомлення. Тому керівник не повинен покладатися на їхнє самопочуття. Необхідно пам'ятати про вікові особливості гравців, їхню підготовленість й стані здоров'я. Навантаження молодшим школярам треба збільшувати більш поступово, ніж старшим. Іноді варто переривати гру, не дивлячись на те що граючі ще не відчули потреби у відпочинку.

Навантаження в грі дозуються зменшенням або збільшенням загальної рухливості учасників. Існують різні методичні прийоми для зміни навантаження. Можна влаштовувати короткочасні перерви (наприклад «хатинки відпочинку»), використовувати перерви для розбору помилок, підрахунку балів, уточнення правил, призначення помічників, скорочувати дистанції для перебіжок, зменшувати число повторень у грі й т.п. Можна збільшувати рухливість учасників гри, доповнюючи перешкоди, збільшуючи дистанції перебіжок, розділяючи граючих на підгрупи для підвищення їхньої активності.

Не можна допускати, щоб ведучі тривалий час перебували в русі без відпочинку. Рекомендується час від часу міняти ведучого, навіть якщо йому не вдалося «відігратися».

Бажано, щоб всі граючі одержували приблизно однакове навантаження. Тому виводити із гри тих хто програв (якщо це потрібно правилами гри) можна тільки на дуже короткий час. Найкраще не виводити їх із гри, а записувати їм штрафні очки.

Треба враховувати дані лікарського контролю й особливу увагу звертати на ослаблених дітей. Їм необхідне індивідуальне дозування: зменшені дистанції, полегшені завдання, скорочення часу перебування в грі.

Тривалість гри, проведеної на відкритому повітрі, залежить також від погоди. Під час занять на повітрі збільшується фізіологічний вплив рухів на організм.

У зимових іграх на відкритому повітрі гравці повинні інтенсивно виконувати рухи без перерв. Не можна давати граючим короткочасні сильні навантаження з наступним відпочинком, щоб вони не спітніли, а потім швидко змерзли. Зимові ігри на повітрі повинні бути короткочасними. Якщо учасники одягнені в легкі костюми, гру треба проводити в великому або середньому темпі; якщо ж граючі одягнені в теплі костюми, інтенсивність повинна бути меншою, щоб не застудити дітей.

Навантаження в грі залежать і від розміру майданчика: чим він більше, тим більше навантаження одержують учасники.

Таким чином, дозування визначається методикою й умовами проведення гри.

Закінчення гри. Тривалість гри залежить від характеру гри, умов занять і складу граючих.

Дуже важливо закінчувати гру вчасно. Передчасне закінчення гри небажано так само, як і затягування її.

Тривалість гри залежить від кількості учасників (чим менше їх, тим коротше гра), їхнього віку (діти молодшого шкільного віку не можуть бути довго в напрузі), змісту гри (ігри, які вимагають великої напруги, повинні бути коротшими), від місця проведення, темпу, запропонованого керівником, від досвідченості керівника (у малодосвідченого керівника ігри менш тривалі) і від інших причин.

Керівник повинен визначити момент закінчення гри. Як тільки з'являться перші ознаки стомлення (неуважність, порушення правил, неточність виконання рухів, недостатній прояв наполегливості в досягненні мети, зниження зацікавленості, хекання в більшості учасників, якщо багато дітей мають червоний колір обличчя), гру варто закінчувати.

Гру можна припинити через певний час, заздалегідь установлений керівником перед грою. З огляду на це, учасники відповідно розподіляють свої сили. За 1-3 хв до закінчення встановленого часу треба попередити учасників.

Перед початком командної гри бажано повідомити учасників, скільки разів її треба повторити.

Якщо гра не має певного закінчення, керівник попереджає про її кінець, наприклад, так: «Граємо доти, поки не зміниться ведучий», «Граємо ще 1-2 хвилини» і т.п. Закінчення гри не повинне бути для учасників несподіваним. До цього їх треба підготувати. Непередбачений кінець гри викликає негативну реакцію в дітей.

Тривалість гри залежить також від форми занять. Гра, проведена на уроці фізичної культури, обмежена часом. Якщо ж вона проводиться в позаурочний час, то може бути довшою й у більшій мірі сприяти вихованню в дітей витривалості. Така гра привчає учнів до більш великих напруг.

Керівник зобов'язаний закінчувати гру, коли діти ще не перевтомилися, проявляють до неї інтерес, коли їхні дії повноцінні, емоційні.