Функції і принципи страхування

Економічній сутності страхування відповідають його функції, які конкре­тизують зміст цієї категорії. Функції страхування подано на рис. 13.1.

Ризикова функція {функція страхового захисту) полягає в переданні за певну плату страховику матеріальної відповідальності за наслідки ризику в разі настання страхових подій, передбачених чинним законодавством або до­говором страхування. Саме в рамках реалізації ризикової функції визначаєть­ся об'єктивна необхідність страхового захисту.

Функція формування і використання страхових резервів визначає особ­ливість страхування як економічної категорії. За допомогою створення до­статнього обсягу страхових резервів у вигляді страхових внесків здійснюєть­ся відшкодування матеріального збитку в разі настання страхових випадків або виплата страхових сум по закінченні дії договору страхування життя. Право на покриття збитків та страхові виплати мають тільки ті фізичні та юридичні особи, які є безпосередніми учасниками формування страхового фонду. Реалізація фінансової функції страхування також відбувається в процесі управління страховими резервами з метою отримання доходів і при­бутку.

Заощаджу вальна функція дає змогу страхувальнику за рахунок страхових внесків накопичити певну страхову суму за умови відсутності страхового випадку за час дії договору страхування. Така функція характерна лише для дов­гострокового страхування. Серед заощаджувальних видів виокремлюється особисте страхування, зокрема страхування життя.

Превентивна функція, страхування спрямована на попередження можли­вих збитків та зменшення їх наслідків від несприятливих страхових подій. Здійснення такої функції передбачає широкий комплекс заходів, їх фінансу­вання за рахунок частини коштів страхового фонду з метою зменшення стра­хового ризику. При цьому страховики та страхувальники об'єктивно зацікав­лені у попередженні настання страхових випадків.

Інвестиційна функція страхування передбачає розміщення тимчасово віль­них коштів страховика у різні активи на умовах безпечності, поворотності, прибутковості та диверсифікації. Специфіка договору страхування визна­чається особливістю перерозподілу коштів методом страхування та дає мож­ливість страховику тимчасово, протягом дії договору, користуватися та розпо­ряджатися акумульованими у страхових резервах коштами страхувальників. При цьому забезпечуються умови для інвестування цих коштів в економіку у вигляді прямих інвестицій, через фондовий ринок, або за допомогою фінансо­вих посередників з метою отримання прибутку.

Контрольна функція виявляється одночасно з іншими функціями у певних страхових взаємовідносинах. Відповідно до контрольної функції здійснюється фінансовий контроль за правильним проведенням страхових та інвестиційних операцій, оптимальним формуванням та цільовим використанням страхових капіталів.

Страхування характеризується не лише певними функціями, а й ґрунтуєть­ся на основних, вихідних положеннях, що забезпечують його дію як економіч­ного інструменту. У страхуванні виділяють загальні і конкретні принципи (рис. 13.2).

Вільний вибір страховика і виду страхування означає, що всім страхувальни­кам надається можливість обирати будь-якого страховика, що має ліцензію на проведення страхування. А страховикам держава гарантує вільний вибір видів добровільного страхування та рівні можливості у здійсненні діяльності. Водночас створюються сприятливі умови для розвитку страхового ринку, щоб забезпечити реалізацію права на ефективний страховий захист юридичних і фізичних осіб.

Страховий ризик — ймовірність настання страхової події, що виражає об­сяг можливої відповідальності страховика за певним видом страхування. Кон­кретним проявом реалізації страхового ризику є страховий випадок, тобто фактичне настання непередбачуваної події.

Страховий інтерес. Будь-який договір страхування може бути укладений тільки за наявності у страхувальника інтересу до організації захисту на випа­док втрати майна, здоров'я чи життя. Це гарантує отримання певних доходів у разі настання спеціально обумовлених подій. Зацікавленість у страховому за­хисті всіх суб'єктів ринку шляхом передання відповідальності за наслідки ри­зику спеціалізованим установам зростає з потребою відшкодування збитку в умовах дефіциту фінансових ресурсів держави та підприємств або з можливос­тями одержання визначених страхових сум по закінченні дії договору страху­вання.

Принцип максимальної сумлінності можна вважати принципом взаємної правдивості між страховиком та страхувальником. Страхувальник повинен надати страховику всю інформацію про об'єкт страхування для оцінки ризику і визначення ціни страхової послуги, а страховик зобов'язаний правильно ви­значити збиток і виплатити страхове відшкодування.

Принцип реальності страхового захисту передбачає виплату відшкоду­вання в розмірах реального збитку. Реалізація такого принципу вимагає ство­рення умов, за яких досягається мета страхування. Відповідно необхідно до­тримуватися конкретних принципів страхування.

Принцип платності передбачає передачу ризику за плату від страхуваль­ника до страховика. Це дає змогу страховику сформувати відповідні страхові резерви, забезпечити окупність та прибутковість його діяльності.

Принцип неперервності означає, що особі для отримання страхової випла­ти необхідно мати постійно діючий договір страхування, оскільки за його від­сутності страхова виплата здійснюватися не буде.

Принцип поворотності передбачає повернення страхувальнику страхових платежів у вигляді страхового відшкодування в разі настання страхового випад­ку (при ризиковому страхуванні) або страхової суми (при страхуванні життя).

Принцип диверсифікації означає можливість здійснення діяльності страхо­вих компаній поза межами основного бізнесу. Чинним законодавством чітко визначено, що предметами безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язані з фор­муванням і розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Проте цей принцип проявляється в рамках основної діяльності страховика, коли йдеться про розпорошення взятих на страхування ризиків за територіальною та галу­зевою ознаками, а також інвестиційної діяльності страховика.

Принцип франшизи передбачає частину збитків, яка згідно з договором стра­хування не відшкодовується страховою компанією, тобто власну участь страху­вальника у відшкодуванні збитків. Такий принцип застосовується з метою уникнення виплати за невеликими збитками, створення економічної зацікавле­ності у страхувальників, захисту страховиків від зловживань страхувальників.

Принцип суброгацїі означає передачу страховику, який виплатив страхове відшкодування, права вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Інша назва — регресне право. На практиці таке право застосовується ще й до настання реальної виплати відшкодування.

Принцип контрибуції, відповідно до якого одна страхова компанія вимагає від іншої або інших компаній розподілити між собою виплату страхового від­шкодування у випадку страхування одного і того ж об'єкта одночасно кілько­ма компаніями від однакових ризиків. Для реалізації такого принципу на практиці необхідно перевірити достовірність інформації про наявність не мен­ше двох полісів на відшкодування збитків за однаковими ризиками одних і тих самих предметів страхування.

З метою забезпечення надійного страхового захисту, платоспроможності та фінансової стійкості страховика у страхуванні застосовується принцип співстрахування (страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками) та перестрахування (передача однією страховою компанією ін­шій частини своїх зобов'язань згідно з укладеними договорами).