Попит на гроші як на актив

Попит на гроші як на актив — кількість грошей, яку економічні агенти прагнуть зберігати у формі заощаджень, тобто це бажана кількість фінансових активів у грошовій формі. Перевагою володіння грошима є їхня ліквідність. Недоліком володіння грошима як активом у порівнянні з іншими фінансовими активами (в нашому випадку — облігаціями) є те, що гроші не дають доходу у вигляді процента. Володіючи грошима, доводиться жертвувати доходом у вигляді номі­нальної процентної ставки.

Номінальна процентна ставка — ставка процента, виражена в гро­шах за поточним курсом (без по­правки на інфляцію). Номінальна процентна ставка являє собою аль­тернативні витрати або альтер­нативну вартість зберігання гро­шей. Чим вища процентна ставка, тим більше потенційного доходу втрачає економічний агент, який на­копичує гроші. Зростання процент­ної ставки змушує економічних агентів перерозподіляти портфель активів — змінювати його структуру: змен­шувати запас грошей і, відповідно, збільшувати запас облігацій. Тому підви­щення процентної ставки зменшує попит на гроші.

Функція попиту на гроші як актив відображає обернену залежність ве­личини попиту на реальні грошові залишки з боку активів від динаміки

номінальної ставки процента: =L(i). Графічна інтерпретація даної за­лежності подана на мал. 7.2.

Реальну альтернативну вартість зберігання грошей визначає реаль­на ставка процента (r) — номінальна процентна ставка, що коригована на рівень інфляції. Ця корекція ведеться відносно очікуваного темпу інфляції, оскільки фактичний майбутній рівень її невідомий.

З урахуванням очікуваної інфляції, функція попиту на гроші як на актив може бути записана таким чином: =L(r, ^e). Якщо реальна про­центна ставка падає, то реальний попит на гроші зростає, оскільки зменшу­ється реальна альтернативна вартість зберігання грошей. Чим вищий очікуваний темп інфляції, тим нижчим буде рівень реального попиту на гроші, оскільки лише в цьому випадку зменшується зумовлена інфляцією втрата купівельної спроможності грошей.