Вивчення та облік епізоотичного стану місцевості

Організація та економіка ветеринарної справи

ЛЕКЦІЯ 4

Тема 1.4.Планування та організація ветеринарних заходів.

План

1.Значення науково обгрунтованого планування ветеринарних заходів щодо забезпечення ветеринарного обслуговування тваринництва та інших галузей народного господарства.

2. Об’єкти планування у ветеринарній медицині.

3. Принципи планування ветеринарних заходів.

4.Дані ветеринарної статистики як джерело планування ветеринарних заходів.

5. Види ветеринарних планів та порядок їх складання.

6. Основні вимоги до ветеринарних планів.

7. Перспективне, поточне та оперативне планування.

8. Нормативний метод планування ветеринарних заходів.

Значення науково обгрунтованого планування ветеринарних заходів щодо забезпечення ветеринарного обслуговування тваринництва та інших галузей народного господарства.

Плановість - одна з найважливіших особливостей ветеринарної медицини України. Вона сприяє удосконаленню ветеринарної справи у відповідності з виробничим завданням в галузі тваринництва, одержувати більше продукції тваринного походження при менших витратах праці та коштів.

Планування є однією із функцій управління ветеринарною медициною, важливим елементом наукової організації праці. Воно є обов‘язковим як для державної, так і відомчої ветеринарної медицини.

Плани ветеринарних заходів спрямовані на кращу організацію праці спеціалістів ветеринарної медицини, раціональне використання матеріальних та фінансових ресурсів, підвищення економічної ефективності роботи.

Організація планування ветеринарних заходів покладена на Державну ветеринарну та фіто санітарну службу України, начальників Головних управлінь державної ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя, управлінь державної ветеринарної медицини районів (міст).

Принципи планування ветеринарних заходів випливають із положень Закону України” Про ветеринарну медицину”

У ветеринарній медицині відпрацьовані і застосовуються такі принципи планування:

є д н і с т ь, к о м п л е к с н і с т ь, д е м о к р а т и ч н і с т ь і в е д у ч а л а н к а.

Єдність планів передбачає обов‘язковість єдиного планування ветеринарних заходів на відповідній території незалежно від відомчого підпорядкування форми власності господарств, комплексів і інших підприємств. При плануванні необхідно суворо керуватися законодавством з питань ветеринарної медицини, діючими інструкціями та методичними вказівками.

Комплексність передбачає поєднання в плані організаційно-господарських, зоотехнічних, ветеринарно-санітарних і спеціальних протиепізоотичних заходів. Одні ланцюги цього комплексу розраховані на підвищення природної та специфічної резистентності організму тварин до захворювання, другі спрямовані на виявлення, ізоляцію або знешкодження джерела збудника інфекції в навколишньому середовищі, треті - на лікування хворих тварин, тощо. Тільки здійснення комплексу заходів може гарантувати профілактику і ліквідацію заразних хвороб тварин.

Демократичність передбачає планування ветеринарних заходів знизу до верху, тобто розробку первинних планів ветеринарних заходів починаючи з господарств, населених пунктів.

Ведуча ланка передбачає в плані першочерговий захід, від якого залежить успіх проведення інших його елементів. Наприклад в планах по ліквідації туберкульозу ведучою ланкою є систематичне алергічне дослідження тварин з подальшою ізоляцією і забоєм реагуючих, проведенням дезінфекції та інших заходів.

При складанні планів ветеринарних заходів в господарстві обов‘язково враховують методичні вказівки начальника районної державної лікарні ветеринарної медицини. Плани, розроблені головним лікарем ветеринарної медицини господарства, затверджуються керівником господарства. Потім один примірник кожного плану подається в районну державну лікарню ветеринарної медицини, де після ретельного аналізу складаються районні плани.

Підготовлені плани начальник управління державної ветеринарної медицини в районі подає в Головне управління державної ветеринарної медицини області для узгодження і затвердження. Такий принцип демократичності, який здійснюється знизу до верху, характерний для нашої системи планування ветеринарних заходів.

Об‘єкти планування в ветеринарній справі

Заходи по профілактиці та ліквідації інфекційних та інвазійних хвороб тварин.

Заходи по профілактиці незаразних хвороб.

Матеріально-технічне забезпечення і фінансування ветеринарних заходів.

Підготовка кадрів і підвищення їх кваліфікації.

Розвиток ветеринарної науки.

Впровадження досягнень науки і практики у виробництво.

Пропаганда ветеринарних знань.

Види ветеринарних планів та порядок їх складання.

Перспективні плани розраховані на кілька років. Це такі:

- оздоровлення господарства або регіонів від хронічних інфекційних (туберкульоз, бруцельоз, лейкоз) або паразитарних (фасціольоз, піроплазмідози) хвороб;

- підготовка кадрів і підвищення їх кваліфікації;

- розвиток мережі ветеринарних установ;

-матеріально-технічне забезпечення і фінансування ветеринарних заходів;

- розвиток ветеринарної науки, впровадження її досягнень і передового досвіду у виробництві.

Поточні (річні) плани ветеринарних заходів складаються керівниками ветеринарної медицини державних установ і господарств. Вони такі:

- по профілактиці незаразних хвороб;

--профілактичних і протиепізоотичних заходів;

- ветеринарно-санітарних заходів;

- заходів по ліквідації гострих заразних або незаразних хвороб тварин;

- пропаганди ветеринарних знань;

- фінансування ветеринарних заходів;

- підвищення кваліфікації ветеринарних спеціалістів.

Оперативні плани складаються керівниками ветеринарної медицини на певний календарний термін (ліквідація епізоотичного вогнища, плани роботи на квартал, місяць).

Вимоги до планів ветеринарних заходів

При розробці планів ветеринарних заходів враховують такі вимоги:

- ветеринарні заходи повинні максимально сприяти виконанню державних замовлень в внутрігосподарських планів (програм) розвитку тваринництва;

- при їх обґрунтуванні враховуються дані ветеринарної статистики за кілька років;

- критичну оцінку стану ветеринарного обслуговування тваринництва і ефективність заходів за минулі роки з економічним обґрунтуванням подальшого планування затрат праці і засобів на проведення ветеринарних заходів;

- види робіт повинні бути конкретними, мати кількісний вираз і термін виконання;

- забезпеченість кадрами, матеріально-технічними і фінансовими ресурсами;

- плани ветеринарних заходів по профілактиці або ліквідації зооантропозоонозів необхідно погоджувати з санітарно-епідеміологічною службою охорони здоров‘я;

- використовувати досягнення науки і передового досвіду, домагатися при найменших затратах сил і коштів максимального економічного ефекту.

Використання даних ветеринарної статистики при плануванні ветеринарних заходів.

Ветеринарна статистика ґрунтується на даних звітності про заразні і незаразні хвороби, діагностичних досліджень, ветеринарно-санітарних і профілактичних заходів, результатах ветеринарно-санітарної експертизи.

Облік і аналіз даних ветеринарної статистики є важливою вимогою при плануванні ветеринарних заходів.

Ветеринарна статистика дає можливість аналізувати рух захворюваності і летальності на відповідній території (в господарствах) за визначений проміжок часу, виявити чинники, які впливають на зазначені показники.

Статистичні дані про захворюваність і загибель тварин, ефективність проведених заходів, дозволяють науково обґрунтовано планувати профілактичні чи оздоровчі заходи. Без обліку і аналізу цих даних практично неможливо розробляти і планувати роботу по профілактиці хвороб тварин.

У системі ветеринарних заходів органи та спеціалісти ветеринарної медицини завжди для першочергового вирішення виносять заходи щодо профілактики та ліквідації заразних хвороб тварин, незважаючи на те, що питома вага останніх значно менша, ніж незаразних хвороб. І це цілком закономірно, тому що заразні хвороби можуть спричинити надзвичайно великі економічні збитки.

Відомо, що за біологічними особливостями збудники багатьох інфекційних та інвазійних хвороб тварин здатні постійно чи тривалий час зберігатися у зовнішньому середовищі і за відповідних умов викликати захворювання, епізоотію. Звідси виходить, що зміст протиепізоотичних заходів в тому і полягає, щоб не допустити виникнення заразних хвороб, розвитку епізоотій, а якщо це не вдається – забезпечити якнайшвидшу їх ліквідацію.

Протиепізоотичні заходи зводяться до:

- загальних заходів профілактики заразних хвороб, включаючи зоогігієнічні та санітарні заходи;

- заходів спеціальної профілактики, у тому числі діагностичних досліджень та імунізації тварин;

- заходів щодо ліквідації заразних хвороб, включаючи карантинні та ветеринарно-санітарні заходи.

Організація загальних заходів попередження заразних хвороб тварин.

Загальні заходи профілактики інфекційних та інвазійних хвороб складаються з:

- заходів, спрямованих на підвищення резистентності організму тварин, їх стійкості до збудників інфекційних та інвазійних захворювань;

- заходів щодо охорони господарств від занесення інфекцій ззовні;

- вивчення епізоотичного стану місцевості (господарства, району тощо);

- систематичної ветеринарно-просвітницької роботи.

Важливою організаційною вимогою при проведенні цих заходів є їх комплексність. Неможливо, наприклад, говорити про охорону тварин від гельмінтозів шляхом однієї лише дегельмінтизації, без одночасного знезараження приміщень, зміни пасовищ тощо.

Лікар ветеринарної медицини, розробляючи та організовуючи попереджувальні заходи в господарстві, зобов‘язаний дотримуватися цих вимог.

Заходи щодо підвищення стійкості організму тварин.

Підтримання високої резистентності організму тварин проти шкідливого впливу зовнішнього середовища, зокрема проти дії збудників інфекційних хвороб, досягається перш за все утриманням тварин у приміщеннях, що відповідають вимогам ветеринарної санітарії та зоогігієни (достатнє освітлення, надійна вентиляція, нормальна температура і вологість повітря тощо), раціональною, повноцінною годівлею, а також забезпеченням тварин доброякісною водою та турботливим доглядом.

Відомо, що добре вгодовані тварини більш стійкі до несприятливих факторів зовнішнього середовища. Часто вони, навіть при прихованому носійстві інфекції, все ж не проявляють клінічних ознак хвороби. Проте це стосується не всіх захворювань (туберкульоз тварин, набрякова хвороба свиней та ін.)

Того ж стосується вплив на тваринницький організм умов утримання. Нормальні у санітарному і зоогігієнічному відношенні умови середовища (здоровий мікро та макроклімат, регулярна дія природних факторів) зміцнюють організм тварини.

Тому одним з важливіших профілактичних заходів у боротьбі з інфекційними та інвазійними хворобами худоби та птахів є утримання приміщень для тварин, а також території ферм у належному санітарному стані.

Працівники ветеринарної медицини зобов‘язані звертати увагу на чистоту у приміщеннях, слідкувати за прибиранням гною, правильним його знешкодженням. Вони повинні допомагати працівникам господарств організовувати всі ці процеси, впроваджуючи ветеринарно-санітарні правила як важливий виробничий елемент на фермах.

Загальноприйнятим масовим профілактичним заходам на фермах є дезінфекція, яку проводять у комплексі з іншими протиепізоотичними та ветеринарно-санітарними заходами. Вона передбачається ветзаконодавством, причому організація її проведення входить в обов‘язки не лише спеціалістів ветеринарної медицини, але і лікарів сільськогосподарських підприємств.

Дератизація, як один із заходів профілактики заразних хвороб, проводиться працівниками господарств під керівництвом та за вказівками спеціалістів ветеринарної медицини. В окремих випадках служба ветеринарної медицини організовує знищення польових гризунів, оскільки вони також є джерелом спалахів інфекційних хвороб (наприклад, в осередках теляремії тощо). Забезпечують цю роботу працівники господарств або навіть спеціальні загони.

Заходи щодо охорони господарств від занесення інфекції ззовні.

Відомо, що для виникнення та розвитку інфекційної хвороби необхідні три фактори:

- збудник хвороби – патогенний мікроб у певній кількості та достатньої вірулентності;

- сприйнятливі до даної інфекції тварини;

- умови, при яких збудник хвороби може попасти в організм сприйнятливої тварини.

Лише при взаємодії цих факторів створюються передумови для виникнення інфекційної хвороби. Виключення з цього ланцюга однієї із ланок попереджує таку можливість. Саме тому зусилля спеціалістів ветеринарної медицини та працівників тваринництва у боротьбі з інфекційними хворобами і спрямоване на те, щоб будь-яким шляхом розірвати епізоотичний ланцюг, включаючи одну з його ланок.

Кожне господарство, особливо з великим поголів‘ям тварин, повинно бути закритого типу – без поповнення тварин в свинарських фермах, без доступу сторонніх осіб, випадкового проникнення тварин з інших господарств, виїзду транспорту тощо. На кожній фермі необхідно дотримуватись ветеринарно-санітарного режиму (дезінфекція транспорту, взуття персоналу тощо).

Адміністрація господарства повинна подбати, щоб вся територія, де розташовані тваринницькі будівлі, приміщення для зберігання та приготування кормів, була огороджена суцільним тином, а при в‘їзді на цю територію споруджений ветеринарно-санітарний пропускник.

З метою охорони господарств від занесення інфекції забороняється введення в господарство тварин, не перевірених у ветеринарно-санітарному відношенні, а також виведення тварин з господарств, неблагополучних щодо заразних хвороб.

Законом України “Про ветеринарну медицину” та діючими інструкціями щодо боротьби з інфекційними хворобами тварин передбачені і інші заходи профілактичного характеру:

- профілактичне карантинування тварин;

- поголівне дослідження всіх введених в господарство тварин;

- профілактичні обробки.

Без дотримання цих правил не можна допустити введення тварин в загальний гурт.

У всіх тваринницьких господарствах (племінних, репродуктивних, промислових) необхідно встановлювати правило: будь-яке планове чи позапланове поповнення гурту поголів‘ям ззовні повинно проводитися з відому та при обов‘язковій участі спеціаліста ветеринарної медицини (господарства чи державної мережі).

При цьому одним з основних питань повинно бути питання про ветеринарне благополуччя господарства, яке поставляє тварин.

При надходженні тварин в господарство лікар повинен перевірити наявність ветеринарного документа, що підтверджує благополуччя місцевості, з якої вони завезені, щодо заразних хвороб.

Практика засвідчує, що особливо довіряти ветеринарним спеціалістам доводиться, вірніше фахівцям, які їх підписали та видали.

Вивчення та облік епізоотичного стану місцевості.

Детальне вивчення епізоотичного стану місцевості крайової епізоотології) – один з важливіших моментів діяльності спеціалістів ветеринарної медицини, на якій би ділянці вони не працювали.

Вивчати епізоотологію зони обслуговування вони повинні регулярно, то що не знаючи її, не можливо правильно організувати профілактику заразних хвороб чи заходи щодо їх ліквідації.

Спеціаліст ветеринарної медицини, що прибув в новий для нього район чи господарство знайомиться з епізоотичною ситуацією, отримавши відомості від місцевих спеціалістів ветеринарної медицини, обстеживши населені пункти, господарства; вивчивши документацію (журнал та карту епізоотичного стану району, ветеринарну звітність тощо).

При цьому він становить перед собою мету:

- виявити рух захворюваності по кожному пункту, за видами тварин та сезонами року (по грунтових інфекціях не менш ніж за 20 – 25 років);

- шляхом безпосереднього обстеження встановлюються топографічні та грунтові особливості пасовищ, вигулів, прогонів, місць напування, щоб усунути можливі джерела збудника інфекції та інвазії;

- виявити місця розташування скотомогильників, могил та їх санітарний стан, інші місця, де заривали трупи (ями, яри);

- визначити місця знаходження м‘ясокомбінатів, боєнь, складів тваринної сировини, заводів з виготовлення м‘ясокісткового борошна тощо і їх санітарний стан.

Необхідно також цікавитись станом оточуючої зони (сусідніх господарств, районів).

Основними документами для визначення епізоотичного стану є журнал епізоотичного стану та карта і ветеринарні звіти про рух заразних хвороб. Ці документи записують в інвентарну книгу установи, зберігають і при здаванні справ включають в приймально-здавальний акт. За їх зберігання відповідає начальник районної державної лікарні ветеринарної медицини.

Журнал епізоотичного стану є документом безстрокового (постійного) зберігання. Його ведуть за єдиною встановленою формою.

Начальник районної державної лікарні ветеринарної медицини зобов‘язаний вести карту епізоотичного стану.

На підставі цих важливих документів він планує протиепізоотичні заходи і спрямовує діяльність підлеглих йому установ та працівників.

Дуже корисну, а інколи і неоціненну допомогу у вивченні епізоотичного стану може надати населення, особливо похилого віку.

Місцеві мешканці можуть розповісти про минулі епізоотії, описати характер їх перебігу, вказати на місця похованих трупів тварин, а лікар ветеринарної медицини повинен зробити правильний висновок, зіставивши ці відомості з особистими спостереженнями та документами. Необхідно знаходити і використовувати інші джерела інформації.