Тріщини заднього проходу

Це порушення цілісності слизової оболонки прямої кишки, які виникають внаслідок порушень еластичності шарів стінки, змін процесів регенерації.

Сприяючі фактори: закрепи; гострі хронічні запальні процеси в кишці, інфікування анальних залоз; нейрорефлекторні розлади.

Клініка. Сильні болі під час та після акту дефекації, з ірадіацією в промежину, статеві органи, сечовидільний канал; помірні кровотечі; закрепи.

При огляді виявляється тріщина, продольно розміщена, довжиною 1-2 см, шириною 1-2 мм, глибиною 2-3 мм. Знаходиться частіше в ділянці задньої спайки, що відповідає 6 год. циферблату при положенні на спині.

Зустрічаються кілька тріщин, розміщених на протилежних стінках анального каналу.

Відмічається підвищення тонусу сфінктеру, може приєднатись запальний процес в прилеглих ділянках слизової оболонки.

Лікування:

Консервативне - 1. Регуляція випорожнення дієтою;

2. Обезболюючі, спазмолітики;

3. Місцеві ванночки, клізми масляні, з настою трав;

4. Свічки з анестезином, новокаїном.

Оперативне - висічення тріщини по Габрієлю - висікаютьтріщину в межах здорових тканин у вигляді трикутника, основою назовні і зашивають окремими швами.

Обов’язковим є розтягнення сфінктеру - операція Рекам’є - насильне розтягнення сфінктера до проходження через анальний канал 4-х поперечних пальців.

Парапроктит (Paraproctitis) – запалення клітковини, розміщеної навколо прямої кишки та заднього проходу. Парапроктит досить поширене захворювання. В загально-хірургічних стаціонарах хворі парапроктитом складають від 0,5 до 4%. Зустрічається парапроктит у віці від 20 до 60 років. Чоловіки хворіють частіше, ніж жінки.

Етіологія і патогенез. Парапроктит викликається переважно змішаною мікрофлорою. В 90% випадків зустрічаються стафілококи і стрептококи в поєднанні з кишковою паличкою. Специфічна інфекція є збудником парапроктиту в 1-2 % випадків.

Інфекція проникає в параректальну клітковину через анальні залози. Патогенні мікроорганізми попадають із просвіту кишки в протоки анальних залоз, руйнують їх, уражають параректальну клітковину. Причиною парапроктиту є також пошкодження (мікротравми) прямої кишки та анального каналу щільними частинками калу, сторонніми тілами. Парапроктит може розвинутись гематогенним та лімфогенним шляхом при ангіні, грипі, гнійних захворюваннях.
Класифікація.
Найбільш поширеною і загальноприйнятою є класифікація А.М. Амінєва.

За етіологіією:
1. Вроджені.
2. Набуті:
а) травматичні;
б) запальні;
в) симптоматичні;
г) пухлинні.
За анатомічними ознаками:
1.Відносно просвіту кишки:
А) повні
Б) неповні:
а) внутрішні;
б) зовнішні
2.Відносно зовнішнього сфінктера:
а) внутрішньосфінктерні
б) черезсфінктерні
в) позасфінктерні

3. Відносно первинної локалізації запального процесу:
а) підшкірні
б) підслизові
в) сіднично-прямокишкові
г) тазово-прямокишкові
4. В залежності від розміщення зовнішніх та внутрішніх отворів:
а) шкірні
б) маргінальні
в) отвір відкривається на передній каймі
г) отвір відкривається в одній із крипт
д) отвір відкривається вище крипти.
За характером інфекції:
1. Вульгарні
2. Анаеробні
3. Специфічні.
За клінічним перебігом:
1) Гострий
2) Хронічний:
а) з норицями;
б) без нориць;
в) рецидивуючий.

Клініка гострого парапроктиту.

Особливості перебігу гострого парапроктиту залежать від локалізації процесу, виду патогенних мікроорганізмів та реактивності організму.

Захворювання починається гостро, після короткого (не більше 3 днів) продромального періоду із нездужання, слабості, головного болю. З’являється лихоманка, головний біль, наростаючий біль у промежині, тазу. Якщо запальний процес в параректальній клітковині не обмежується і протікає по типу флегмони, виникають септичні ознаки. По мірі формування гнійника біль наростає і приймає пульсуючий характер. Цей період складає від 2 до 10 днів. Потім, якщо не лікувати, гнійник проривається в пряму кишку або на шкіру промежини. Прорив гнійника проявляється короткочасним покращенням стану. Прорив гнійника на шкіру відбувається у 70% випадків.

Якщо гострий запальний процес виникає на фоні нориць, то таку форму називають хронічним рецидивуючим парапроктитом. В 30-70% випадків гострий парапроктит переходить в хронічний. Після розкриття гнійника внутрішній отвір залишається відкритим. На шкірі отвір не закривається і з нього періодично появляються сукровичні або гнійні виділення. Тимчасове закриття внутрішнього отвору веде до ремісії. Період тимчасового благополуччя може тривати декілька місяців, а то й років.

Підшкірний парапроктит. Це сама часта форма і складає 50% всіх видів парапроктитів.

Хворі скаржаться на біль в ділянці заднього проходу, промежині, що швидко наростає. Підвищується температура до 38-39^оС, появляється лихоманка. Біль пульсуючого характеру, посилюється при зміні положення тіла, кашлі, дефекації. Відмічається затримка стільця, а при розміщенні гнійника спереду - дизуричні явища.

При огляді шкіра промежини на стороні ураження гіперемована. Радіальна складчатість біля заднього проходу згладжується. Збільшується вибухання шкіри, яке набуває кулеподібної форми. Якщо гнійник біля ануса, останній деформується, стає щілиноподібним, деколи зіяє. В таких випадках настає нетримання газів, рідкого калу, підтікання слизу.

Пальпація різко болюча. У 50 % випадків визначається флюктуація. При пальцевому дослідженні прямої кишки визначається болючий інфільтрат, згладжений анальний канал. Інструментальні дослідження різко болючі і можуть викликати шок.

Гострий підслизовий парапроктит.

Це найлегша форма парапроктиту. Зустрічається у 2 - 6% випадків. Хворі скаржаться на нерізкий біль в прямій кишці, що посилюється при акті дефекації. На протязі 1 неділі гній, як правило, проривається в просвіт прямої кишки і наступає виздоровлення. При огляді підслизовий парапроктит виявляється тоді, коли гній опускається нижче гребінцевої лінії. Тоді видно набряк відповідної півкружності ануса. При пальцевому дослідженні виявляють болючий, округлий, тугоеластичний утвір під слизовою оболнкою над гребінцевою лінією.

Сіднично-прямокишковий парапроктит. Зустрічається у 35-40% випадків. Спочатку хворі скаржаться на погіршення загального стану, лихоманку, поганий сон. Згодом появляється нечітка важкість і тупий біль в прямій кишці. До кінця 1-ї неділі стан хворого погіршується. Підвищується температура до 39-40^оС.

Біль стає гострим, пульсуючим, посилюється при дефекації, різких рухах. При локалізації гнійника в зоні простати, сечовипускного каналу появляються дизуричні розлади. При огляді зміни можна побачити лише в кінці 1-ї неділі. Появляється набряклість, припухлість, легка гіперемія шкіри промежини. Ці симптоми свідчать про перехід процесу на підшкірну клітковину. Тоді глибокий тупий біль змінюється на гострий.

Пальпація. В перші дні ознак немає. Лише з появою набряклості, гіперемії шкіри промежини тканини стають тістуватими, пастозними, але і в таких випадках біль може не визначатись. В цей час появляється характерний симптом - значне посилення болю глибоко в тазі при пальпації м’яких тканин промежини поштовхоподібними рухами. При поширенні запалення на підшкірну клітковину пальпація промежини різко болюча. При пальцевому дослідженні в ранні строки виявляється потовщення і ущільнення стінки вище анального каналу, згладженість складок на стороні ураження. До кінця першої неділі інфільтрат вибухає в просвіт прямої кишки. Якщо процес поширюється на простату і сечовипускний канал, їх пальпація стає різко болюча.

При ректоскопії (обережній) на початку виявляється ущільнення стінки, гіперемія слизової оболонки в ділянці інфільтрату. Появляється ригідність стінки прямої кишки. Складки слизової грубі, інфільтровані. При прориві гнійника в просвіт прямої кишки можна виявити перфоративний отвір.

Тазово-прямокишковий парапроктит. Найбільш рідка і важка форма. Складає 1,9-7,5%. Захворювання починається поступово. Хворі скаржаться на погіршення стану, лихоманку, головний біль, біль в суглобах. Потім з’являється важкість і невизначений біль в ділянці тазу або нижній половині живота. Біль може і не турбувати. Деколи біль незначний. Іррадіює в матку, сечовий міхур, почащується сечопуск. Біль не посилюється при рухах і при дефекації. З розвитком абсцесу біль посилюється. Тупий біль в ділянці прямої кишки і тазу супроводжується інтоксикацією, гектичною температурою, затримкою стільця, яка змінюється тенезмами. Накінець гній проривається і утворюється нориця. Зовнішні прояви гострого парапроктиту виявляються лише при поширенні процесу на ішіоректальну і підшкірну клітковину. Це наступає не раніше 2-3 тижнів від початку захворювання. Якщо стінка прямої кишки руйнується, утворюється висока нориця. За тиждень до цього хворий відмічає болючі тенезми, виділення слизу з прожилками крові увипорожненнях.

При пальпації визначається болючість однієї з стінок прямої кишки (середньо- або верхньоампулярного відділу), тістувата консистенція, інфільтрація кишкової стінки або щільний інфільтрат за її межами. Пізніше відмічається потовщення кишки і вибухання в просвіт еластичної, деколи флюктуючої, пухлини, над якою слизова залишається нерухомою.

При ректороманоскопії слизова над інфільтратом гіперемована, бархатиста, судиннний малюнок сітчатої структури. При вибуханні інфільтрату в просвіт слизова гладка, без складок, легко і сильно кровить при доторкуванні тубусом ректоскопа. В деяких випадках при тривалому процесі появляється звуження на рівні інфільтрату у вигляді щілиноподібної або циркулярної стріктури просвіту кишки. Коли гнійник розміщений на межі з черевною порожниною, в процес втягується очеревина. Хворих турбує біль в нижніх відділах живота, деколи з симптомами подразнення очеревини.

Позаду-прямокишковий парапроктит. Можна розглядати як різновид тазово-прямокишкового.
Зустрічається в 1,7-2,8% випадків. Хворі скаржаться на виражений біль, що виникає на самому початку захворювання. Біль локалізується в прямій кишці і крижовій кістці, посилюється при положенні стоячи і при дефекації. Огляд інформативний лише в запущених випадках, коли гній проривається в кишку або через шкіру промежини. В першому випадку утворюється дефект стінки над гребінцевою лінією, з коротким норицевим ходом. В другому випадку розплавляється m.levator ani і гній поширюється під шкіру промежини та ішіоректальні клітковинні простори. Пальпація куприка різко болюча. При пальцевому дослідженні визначається вибухання в ділянці задньої стінки прямої кишки, що на початку захворювання має тістувату, а в кінці - тугоеластичну консистенцію.

Диференційний діагноз. Гострий парапроктит необхідно диеренціювати з грипом, циститом, сальпінгітом, простатитом, дизентерією, апендицитом, абсцесом дугласового простору, кістами, пухлинами прямої кишки.

Лікувальна тактика та вибір методу лікування.

Основним методом лікування гострого паропроктиту являється раннє хірургічне лікування із забезпеченням адекватного дренування гнійника.
Хірургічне лікування. Передопераційна підготовка мінімальна, при умові відсутності протипоказів зі сторони житєво-важливих органів, що вимагають корекції. Хворому ставлять очисну клізму, бриють операційне поле. Операція проводиться під наркозом. Положення хворого на операційному столі - на спині, з зігнутими ногами в колінних суглобах, укладеними на підставках. Таз виведений на край стола.

При підшкірному парапроктиті проводять дугоподібний розріз над гнійником, з послідуючою ревізією гнійника та дренуванням рани.

При сіднично-прямокишковому та тазово-прямокишковому гнйниках проводять широкий дугоподібний розріз в місці розм’якшення інфільтрату.
При тазово-прямокишковому парапроктиті, коли процес не поширюється на підшкірну клітковину, гнійник розкривають через пряму кишку в місці його розм’якшення. Операція аналогічна розкриттю абсцеса дугласового простору.

При наявності внутрішнього отвору операція розкриття гострого парапроктиту доповнюється висіченням крипти разом з внутрішнім отвором.