Похідні інструменти: поняття, види та значення. Ф'ючерсні контракти. Опціонні контракти

Прообразами перших похідних інструментів (строкових угод, або деривативів), послугували угоди стосовно купівлі-продажу акцій перших акціонерних товариств Англії. Акції цих компаній користувалися таким величезним попитом, що нерідко продава­лися з поставкою в майбутньому.

Похідні цінні папери в сучасному сенсі виникли на початку XVIII ст. Торгівля першими такими інструментами розпочалася в прикордонних районах Середнього Заходу США. Це були ко­нтракти з постачання зерна й кукурудзи. Виробники сільгосп­продукції, продаючи форвардні контракти з постачання певного виду продукції, одержували додаткові прибутки у разі отриман­ня високого врожаю, падіння цін на ринку та продажу за вищи­ми цінами, зафіксованими у форвардних контрактах. У разі не­високого врожаю та зростання цін на ринку виробники про­дукції зазнавали збитки, продаючи за невисокими цінами, зафі­ксованими у контрактах. Проте в будь-якому разі вони, продаю­чи свою продукцію за форвардними контрактами, гарантували собі надходження певних сум грошових коштів і реалізацію ви­робленої продукції.

У міру подальшого розвитку зернової торгівлі у 1848 р. в Чи­каго було створено першу біржу з торгівлі строковими контрак­тами на сільськогосподарську продукцію, яка дістала назву «Чи­казька торгова палата». У 1865 р. на Чиказькій «Борд оф трейд» з'явився новий різновид строкових контрактів — ф'ючерсні кон­тракти. Ф'ючерсні контракти, на відміну від форвардних були стандартизованими щодо якості, кількості, часу та місця виконан­ня контракту. Не зумовлювалася лише ціна, яку визначали на ау­кціоні на біржі. Для покупців і продавців ф'ючерсних контрактів, для учасників біржових торгів це означало, що на певний різновид продукції можна було придбати контракт лише на певний обсяг цієї продукції та визначені терміни постачання. Недоліком стан­дартизації було те, що купити чи продати контракт можна було лише з наперед визначеними параметрами, що не завжди відпові­дало цілям покупця або продавця. Однак цей недолік згодом став дуже незначним порівняно з тими перевагами, які принесли ста­ндартизація й розроблення оригінального механізму проведення торгів ф'ючерсними контрактами. Завдяки цьому ф'ючерсні кон­тракти, маючи таке саме формальне визначення, що й форвардні контракти, перетворилися на суттєво інший механізм страхуван­ня від цінових ризиків.

У власників ф'ючерсних контрактів з'явилась можливість за­кривати свої зобов'язання за контрактом без виконання реальної поставки активу. Наприклад, власник контракту на постачання певної продукції, придбавши протилежний контракт на купівлю цієї самої продукції, міг закрити свої зобов'язання щодо поста­чання. Крім того, була запроваджена система маржі, яка забезпе­чила виконання зобов'язань учасниками торгівлі. Ця система по­лягала в депонуванні коштів учасниками біржового ринку на біржі або в представника біржі для гарантованого виконання кон­тракту.

У 1970-х роках, з уведенням плаваючого валютного курсу, стали більш мінливими ринкові відсоткові ставки, що зрештою зумовило збільшення мінливості цін різноманітних фінансових інструментів і стрімкий розвиток ринку фінансових ф'ючерсів. Ф'ючерсні контракти дали змогу фінансовим інститутам та ін­шим учасникам фінансового ринку ефективно управляти ціновим ризиком. Першими фінансовими ф'ючерсами були ф'ючерсні кон­тракти на іпотечні цінні папери й на іноземну валюту.

У 1982 р. з'явився новий вид контрактів – опціони на ф'ючерси. Це були опціони на ф'ючерси казначейських облі­гацій. У цьому році також були укладені перші свопи — угоди, які суттєво відрізнялися від інших деривативів і згодом посіли провідне місце на рину строкових угод. Підґрунтя свопів ста­новить зміна грошового потоку з одними характеристиками на грошовий потік з іншими характеристиками. Одним із перших офіційно згаданих свопів був своп, пов'язаний з випуском 1982 р. Дойче банком 7-річних єврооблігацій на загальну суму 300 млн дол. США. У 1991 р. угоди-своп було укладено на су­му 4500 млрд дол. США, що становило половину вартості емі­тованих у світі акцій і третину вартості непогашених облігацій.

Наразі ринок свопів перевершив за обсягами ринки всіх інших похідних інструментів загалом.

Отже, до похідних фінансових інструментів належать: ф'ю-черси, опціони, свопи, грунтовані на товарних і фінансових акти­вах, тобто на товарах, валюті, відсотках, акціях, індексах, а також похідні фінансові інструменти другого й наступного порядків: опціони на ф'ючерси, опціони на свопи, різні гібридні контракти. Слід відрізняти похідні інструменти, пов'язані з фінансовим рин­ком і ґрунтовані на фінансових активах (фінансові ф'ючерси, оп­ціони тощо), та похідні інструменти, пов'язані з товарним ринком і ґрунтовані на товарах (товарні ф'ючерси, опціони тощо). І ті, й інші тотожні за економічною сутністю, однак різняться актива­ми, на яких вони ґрунтуються, і, відповідно, механізмом функціо­нування.

Похідний фінансовий інструмент — це строкова угода, яка передбачає постачання активу по завершенні визначеного термі­ну. Ринок строкових активів називають строковим ринком, ціни на актив у строкових контрактах— цінами строкового ринку. Угоди, відповідно до яких актив поставляється негайно або впро­довж одного-двох робочих днів, називають касовими, або спото­вими, ринок таких угод — касовим, або спотовим ринком. Ціна активу, що фігурує у спотових (касових) угодах, має назву спо­тової (касової) ціни.

Оскільки поставка активу на строковому ринку пропонується за деякий, доволі тривалий термін (за 1—6 місяців), учасники строкового ринку мають змогу продати контракт на поставку не­існуючого активу, тобто на строковому ринку можливості купити й продати рівноцінні та не залежать від наявності або відсутності активу. На спотовому ринку неможливо продати неіснуючий ак­тив, оскільки, перш ніж щось продати, потрібно це купити. Тому на строковому ринку продавцем може стати будь-який учасник, навіть якщо в нього в наявності немає того, що він продає.

Для визначення позиції покупця або продавця на строковому ринку використовують відповідну термінологію. Коли учасник ринку купує контракт, це означає відкриття або посідання ним довгої позиції (встає у купівлю), а коли продає — посідає або від­криває коротку позицію (встає у продаж). Отже, і купівля, і про­даж на строковому ринку — відкриття позиції. Закрити позицію можна за допомогою протилежної угоди. Якщо учасник має від­криту коротку позицію (продаж контракту), він може її закрити шляхом відкриття довгої позиції (купівля контракту). Угоду, за якої закривають відкриту позицію, називають офсетною.

Строкові ринки можуть бути біржовими і позабіржовими. На біржових строкових ринках торгують ф'ючерсними й опціонни-ми контрактами, депозитарними розписками, варантами, на поза-біржовому— форвардними, опціонними та своп-контрактами, депозитарними розписками, варантами, опціонними свідоцтвами.

Учасників строкових ринків поділяють на три категорії: хеджери, спекулянти та арбітражери.

Хеджер — особа, яка страхує на строковому ринку свої фі­нансові активи або результати угод, здійснених на спотовому рин­ку. Наприклад, учасникові ринку потрібно за три місяці купити валюту. Спостерігається тенденція зростання курсу валюти, тож курс валюти, що встановиться за три місяці, невідомий. Строко­вий ринок пропонує хеджерові низку інструментів, які дають йому змогу вже сьогодні зафіксувати курс валюти, яку він купить лише за три місяці.

Спекулянт – особа, яка намагається отримати прибуток за рахунок змін цін на строковому ринку. Спекулянт купує (продає) строкові контракти, щоб у майбутньому продати (купити) їх за привабливішою ціною. Так, якщо ціна контракту на строковому ринку зросте, спекулянт намагатиметься відкрити довгу позицію, а потім закрити її шляхом проведення офсетної угоди, вигравши на різниці цін строкових контрактів. Якщо зрештою спекулянт готовий піти на додатковий ризик для отримання доходу, то хеджер готовий сплатити за зменшення ризику можливих втрат.

Арбітражер — особа, яка отримує прибуток за рахунок одно­часної купівлі-продажу одного й того самого активу на різних ринках. Дохід арбітражера виникає у разі, якщо на цих ринках спостерігається різниця у цінах або порушуються паритетні від­носини між ними. Підґрунтя для проведення їх може виникнути раптово. Внаслідок проведення арбітражу різниця у цінах вирів­нюється й ліквідується порушення паритетних відносин. Після цього підґрунтя для проведення арбітражних угод зникає.

Якщо хеджер і спекулянт, здійснюючи угоди, змінюють свій ризик (хеджери знижують, спекулянти підвищують), то арбітра­жні операції не пов'язані із жодним ризиком.

Ф'ючерс — це біржовий дериватив, який засвідчує зобов'я­зання на біржовому ринку купити чи продати базовий актив за стандартизованими вимогами щодо характеристик базового ак­тиву, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на мо­мент укладання угоди.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оподаткування при­бутку підприємств» ф'ючерсна операція— це господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає при­дбання (продаж) ф'ючерсної угоди, тобто зобов'язання придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності в домовлений час у майбутньому, за ціною, встановленою в момент домовленості про угоду. При цьому по­купець (продавець) ф'ючерсної угоди може відмовитися від її ви­конання лише за згоди іншої сторони.

Ф'ючерсні угоди укладають винятково на біржах. Сторонами виступають не продавець і покупець контракту, а продавець (по­купець) і біржа або її розрахункова (клірингова) палата. Вона ви­плачує стороні, яка виграла, і відповідно отримує від сторони, яка програла, різницю між вартістю контракту в день його укла­дання і вартістю контракту на момент його виконання. Тобто ф'ючерсна угода є законною угодою між покупцем (продавцем) і біржею або її кліринговою палатою, в якій покупець (продавець) погоджується прийняти (здійснити) поставку певного активу за зумовленою ціною наприкінці визначеного періоду часу. Дату виконання умов угоди називають датою поставки. Більшість фі­нансових ф'ючерсів мають стандартизовані дати поставки в бере­зні, червні, вересні, грудні. Ціну базового активу, зафіксовану в контракті, називають ціною поставки.

Закриття (ліквідація) позиції за ф'ючерсним контрактом поля­гає у виконанні умов угоди або переданні зобов'язань за нею ін­шій особі шляхом укладання зворотної (офсетної) угоди. Під зво­ротною розуміють угоду, протилежну за змістом даній угоді. Наприклад, якщо є угода на продаж 100 акцій корпорації А з да­тою поставки за три місяці, то зворотною буде угода на купівлю 100 акцій корпорації А з датою поставки за три місяці.

Отже, ліквідувати позицію можна в будь-який момент до дати поставки, придбавши угоду протилежного змісту (уклавши офсет­ну угоду). При цьому прибутком чи збитком учасника ф'ючерс-ного ринку буде різниця в цінах на ф'ючерсний контракт у мо­мент відкриття та закриття позиції. Якщо впродовж періоду ціни на ф'ючерсному ринку зросли, тоді той, хто відкрив, а потім лік­відував довгу позицію (купив, а потім продав контракт), отримає прибуток; той, хто відкрив/закрив коротку позицію, зазнає збит­ків. Варто наголосити, що близько 98 % контрактів ліквідуються саме через укладання офсетних угод, а не реальної поставки ак­тивів. У разі, якщо позиція не була ліквідована до дати поставки, ф'ючерсна угода буде виконана в один з двох способів: з постав­кою або без поставки базового активу. За контрактом із поставкою базового активу продавець у день виконання контракту здійснить поставку стандартної кількості базового активу за розрахунковою ціною (ціною закриття останньої торгової сесії), а покупець спла­тить і прийме відповідний базовий актив. За контрактом без по­ставки базового активу (розрахунковий ф'ючерс) одна сторона у день виконання контракту виплатить іншій стороні грошову суму, що дорівнює різниці в цінах контракту на дату укладання угоди й дату виконання її умов (на дату відкриття та закриття позиції).

За результатами кожної торгової сесії розраховують ф'ючерсну ціну закриття (за останніми перед закриттям угодами) і середню ф'ючерсну ціну. Такі ціни використовує розрахункова палата щодня для перерахунку за ф'ючерсними угодами.

Особливість ф'ючерсного контракту полягає у тому, що сто­рони зобов'язані виконати його умови. Тобто якщо в день вико­нання контракту поточна ціна буде нижчою за ціну поставки, по­купець не має права відмовитися від своїх зобов'язань за контрактом і зобов'язаний сплатити за вказану у контракті кількість цінних паперів визначену контрактом суму. Продавець також не має права відмовитися від виконання своїх зобов'язань за контрак­том, навіть якщо продає за ціною, менш вигідною порівняно з поточною.

Таким чином, результат для кожної сторони може бути пози­тивним або негативним.

Припустімо, що ціна товару на момент укладання контракту становить 100 грн і покупець має таку суму грошей (табл. 10.1). У момент виконання контракту відбувається купівля-продаж: то­вар переходить до покупця, а гроші — до продавця. Якщо при цьому ціна товару зросла до 120 грн, покупець має можливість продати його й одержати 120 грн. Таким чином, дохід покупця становить 20 грн. Цей дохід є реальним і фіксується у бухгалтер­ському обліку як приріст власних коштів покупця.

Таблиця 10.1