Поняття про словоформи

Будь-яке висловлювання будується із самостійних і службових слів. Службові слова виконують допоміжну, переважно граматичну роль. Вони незмінні. Самостійні слова у висловлюваннях, називаючи певні явища, виступають у вигляді словоформ, тобто певних граматичних форм.

Розрізняються словоформи трьох рівнів: лексичні, морфологічні й синтаксичні.

Лексичні словоформи (лексеми) виконують номінативну роль. У нашій уяві вони існують у якійсь нейтральній формі, найімовірніш, у вигляді основ. З кожним таким словом рефлекторно пов'язане його лексичне значення — узагальнений Реальний образ певного фрагмента дійсності (сигніфікат). раз, перш ніж нам згадається слово, в уяві постає повязаний із ним образ певного предмета, явища. Цей образ так само уявляється нам і тоді, коли слово чуємо від іншої людини або бачимо його написаним. Саме тому й розуміємо його значення, а відтак — і значення висловлювання.

У словниках лексичні словоформи фіксуються в так званій початковій формі: іменник — у формі називного відмінка однини або множини, якщо іменник в однині не вживається (світ, двері); прикметник — у формі називного відмінка чоловічого роду (радісний); числівник — у формі називного відмінка (триста); займенник — залежно від того, яку частину мови він замінює (він, такий, стільки); дієслово — у неозначеній формі (думати); прислівник — у його незмінній формі (радісно, по-новому, вгорі).

Морфологічні словоформи відбивають можливості слів тієї чи іншої частини мови відображати різні відношення між окремими явищами як дійсності, так і внутрішнього стану людини. Іменник потенційно має 14 словоформ (по сім відмінкових форм у двох числах); прикметник — 24 словоформи (щ шість відмінкових форм у трьох родах і в множині); числів­ник (крім числівників один, тисяча, мільйон і под.) — шість відмінкових словоформ.

Дієслово (не беручи до уваги відмінкових форм дієприкметника) недоконаного виду має приблизно 37 словоформ;, доконаного виду — близько 25 словоформ. До дієслівної naрадигми входять незмінювані неозначена форма, дієприслівник і форма на -но, -то та змінювані способові форми і дієприкметник.

Серед способових розрізняють форми дійсного, умовно-наказового способів. У дійсному способі дієслова недоконаного виду мають форми давноминулого й минулого часів (чотири форми — три роди і множина), теперішнього й дві майбутніх часів (по три особові форми в однині і три — у множині); дієслова доконаного виду не мають форм теперішнього часу, мають тільки форми одного майбутнього та двох минулих часів. В умовному способі, як і в минулому часі, дієслові має чотири форми (три роди і множина), у наказовому — фактично три форми (друга особа однини, перша й друга особи? множини).

Морфологічні словоформи існують лише як можливість. Це мовленні не всі вони можуть використовуватися. Наприкладки не вживаються потенційно можливі форми множини від таких іменників, як, наприклад, молоко, слух, довіра. Позбавлені змісту можливі форми дієслів світаю, світаємо або брунькую, брунькуємо. Так само не мають смислу, хоч і правильні з погляду морфології, словоформи прикметника тільний, тільного, тільному. Від дієслова смеркати можна утворити активний дієприкметник смеркаючий, але вжити його в синтаксичній конструкції не можна — цьому противиться лад української мови.

Морфологічні словоформи, як і лексичні, позбавлені конкретності; вони багатозначні. Скажімо, словоформа товариша (родовий відмінок) може означати і суб'єкт дії (допомога товариша), і об'єкт (зустріч товариша), і присвійність (портфель товариша), і частину від цілого (плече товариша), і відсутність (немає товариша) тощо. Значення морфологічної словоформи (як і лексичне значення слова) сприймається конкретно лише тоді, коли вона, ця словоформа, мислиться як частина висловлювання, тобто набуває статусу синтаксич­ної одиниці.

Синтаксичні словоформи — це різні форми самостійних частин мови, використовувані як будівельний матеріал для творення словосполучень і речень як словесних моделей певних фрагментів явиш дійсності чи внутрішніх станів людини.

Словосполучення — це синтаксична одиниця, утворена поєднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядного зв'язку (одне із слів у ньому є головним, а інші граматично залежні від нього): читати (що?) новелу; пишатися (ким?) братом; пишний (який?) сад.

Не вважаються словосполученнями:

а) поєднання службового слова (прийменника, сполучника, частки)
з повнозначним: навколо озера, якби проспівав, для тебе, ідіть же;

б) складені форми майбутнього часу: буду писати (писатиму), будемо плавати (плаватимемо); складені форми вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників і прислівників: більш вибагливий, найменш успішний, менш упевнено, найбільш урочисто;

в) фразеологізми: не в тім'я битий, ловити ґав, ахіллесова п'ята;

г) підмет з присудком: соловей співає, минають дні;

ґ) сполуки слів із сурядним зв'язком (однорідні члени): небо і земля, батьки і діти, не друг, а ворог.

За будовою словосполучення поділяються на прості (вони склада­ються з двох повнозначних слів: стиглі вишні, виразно читати, іти з батьком) і складні (до складу входить більше ніж два повнозначних сло­ва: слухати цікаву лекцію, старанно готувати піцу).

Розрізняють три види підрядного зв'язку у словосполученні: узгодження, керування і прилягання.

Узгодження - це вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово уподібнюється до головного в роді, числі й відмінку.

Як правило, зв'язком повного узгодження поєднується іменник (головне слово) з прикметником, дієприкметником, порядковим числівником, займенником прикметникового типу, тобто повне узгодження властиве тільки для слів, що мають граматичні ознаки роду, числа й відмінка: блакить (яка?) небесна (жін. р., одн., наз. відм.). При повному узгодженні зміна головного слова викликає зміну залежного: небесна блакить (наз. відм.), небесної блакиті (род. відм.), небесною блакиттю (ор. відм.).

Керування - це вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово ставиться при головному у певному відмінку.

Зі зміною головного слова залежне лишається незмінним. У ролі залежного виступає іменник, рідше - займенник або інша змінна частина мови у ролі іменника: слухати (що?) лекцію, слухають (що?) лекцію, cлухали (що?) лекцію, слухаймо (що?) лекцію.

Керування може бути прийменниковим (його називають посереднім) або безприйменниковим (безпосереднім): слухати лекцію, слухав лекцію; роздуми над твором, у роздумах над твором.

Прилягання - це вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово поєднується з головним тільки за змістом.

У ролі залежного слова можуть бути лише незмінні частини мови: прислівник, дієприслівник і неозначена форма дієслова (інфінітив): говорив пошепки, працює сидячи, вміє читати, якісно зроблений. Ці слова не мають ні роду, ні числа, ні відмінка, ні часу, ні особи. Отже, граматично вони ніяк не можуть пристосовуватися до головного слова.