2015-07-03
1146
1. Сукупний попит
2. Сукупна пропозиція
3. Модель AD-AS як базова модель економічної рівноваги
Товарний ринок – сфера обороту товару, на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція. Вихідною моделлю рівноваги на товарному ринку є модель економічного кругообігу, в якій товарний ринок відображається як структурована система.
Сукупний попит. Модель макроекономічного кругообігу дає загальне уявлення про економічну рівновагу. Тому вона не може відповісти на питання, яким чином ринковий механізм забезпечує цю рівновагу. У загальній моделі макроекономічної рівноваги об’єднують усі окремі ринки товарів та послуг у загальний ринок, підсумовуючи попит на них у сукупний попит, а пропозицію – у сукупну пропозицію. Макроекономіка вивчає не індивідуальний попит на окремі товари й послуги, а сукупний попит усіх споживачів (домашніх господарств, фірм, держави) на усі товари та послуги. Сукупний попит є основною специфічною формою прояву суспільних потреб в умовах функціонування товарно-грошових відносин.
|
|
|
Сукупний попит – це той реальний обсяг національного продукту, який готові закупити макроекономічні суб’єкти за кожного рівня цін. Залежність між обсягом виробництва, цінами та попитом описується законом сукупного попиту. Сутність закону сукупного попиту полягає в наступному: споживачі (домашні господарства, фірми, держава) за інших рівних умов куплять тим більший обсяг національного продукту, чим нижчий загальний рівень цін – і навпаки. Таким чином, між рівнем цін та реальним обсягом національного виробництва існує обернена залежність.
Графічно сукупний попит зображується кривою AD. Вона показує яку кількість вироблених товарів та послуг буде куплено за того чи іншого рівня цін. 
Сукупний попит є сумою запланованих витрат економічних агентів:
1) видатків приватного сектора країни на споживання та інвестиції;
2) видатків держави на закупівлю товарів, оплату послуг та праці;
3) перевищення видатків іноземців на вітчизняні товари і послуги над внутрішніми видатками на іноземні товари.
Сукупний попит має грошову форму. Тому зв'язок між рівнем цін та величиною сукупного попиту пояснюється за допомогою основного рівняння кількісної теорії грошей:
,
де М – кількість грошей в обігу, або номінальні грошові залишки,
V – швидкість обігу грошей;
Р — рівень цін;
Y — реальний обсяг національного виробництва (сукупний реальний доход).
Номінальний доход економічних агентів (
) дорівнює сумі угод, здійснених між ними протягом певного періоду і оплачених за допомогою грошей, які обертаються, переходячи від покупця до продавця. Обертаючись зі швидкістю V, запас грошей М збільшує одночасно як номінальний грошовий доход, так і номінальні грошові витрати економічних агентів на товари й послуги.
|
|
|
Обсяг сукупного попиту залежить від кількості грошей в обігу, швидкості їхнього обертання та рівня цін, за якими купуються товари і послуги.
Чим більше грошей знаходить в розпорядженні економічних агентів, тим більше товарів послуг можуть вони купувати одні в одного при кожному можливому рівні цін. Крива сукупного попиту будується для даного обсягу пропозиції грошей в економіці, який вважається незмінним, та за незмінної швидкості їх обігу. Таким чином, за незмінної пропозиції грошей та постійної швидкості обертання грошей величина сукупного попиту змінюється обернено рівню цін.
Таким чином, на сукупний попит впливають величина грошової маси та швидкість обігу грошей між секторами економіки. Вплив усіх інших факторів (інфляційні очікування, смаки споживачів, ціни на товари – замінники) можна звести до змін грошової маси і швидкості обігу грошей між всіма секторами економіки. В цілому на рівень сукупного попиту, тобто на положення кривої АD, впливають тільки два основних фактори – грошова маса і швидкість обігу грошей між секторами економіки.
Ця ж модель пояснює і нахил кривої сукупного попиту праворуч – вниз: якщо грошова маса та швидкість обігу грошей незмінні, то обсяг ВВП повинен скорочуватися в міру зростання цін. Справді, якщо ціни збільшилися, то для купівлі кожного виробленого блага необхідна більша кількість грошей. Отже, якщо грошова маса незмінна, то зменшиться кількість товарів і послуг, що купуються.
Крива сукупного попиту направлена вниз, оскільки зростання цін скорочує реальні запаси грошових коштів. Отже, попит на товари й послуги скорочується (ВВП зменшується). Саме цим пояснюється обернена залежність між величиною сукупного попиту та рівнем цін (за умови, що пропозиція грошей і швидкість їх обігу фіксовані).
Таку направленість (спадаючу траєкторію) кривої сукупного попиту можна пояснити трьома ефектами:
1. Ефект реальних грошових залишків (ефект Пігу). Домогосподарства тримають певну частку активів у вигляді готівки, грошей на поточних рахунках та фінансових активів із фіксованими доходами (наприклад облігацій). Запас грошей є багатством. Підвищення цін зменшує багатство, тому що зменшується купівельна спроможність грошей. Усвідомивши, що їхнє багатство зменшилось, люди починають більше заощаджувати й менше витрачати. Обсяг сукупного попиту скорочується.
2. Ефект процентної ставки. Якщо рівень цін зростає, то продаж і купівля попередньої кількості товарів вимагають більшої кількості грошей. Попит на гроші збільшується. При незмінній пропозиції грошей це веде до зростання процентних ставок. Підвищення процентних ставок скорочує інвестиції та споживання за рахунок кредиту. Величина сукупного попиту зменшується. (Джон Мейнард Кейнс предложил другое объяснение такой отрицательной зависимости. Он считал, что при увеличении уровня цен в экономике, очевидно, растет спрос на деньги. Увеличение спроса на деньги, в свою очередь, провоцирует повышение уровня реальной ставки процента. Рост банковской ставки процента не любят инвесторы, предпочитающие финансировать бизнес-проекты кредитами от банков, а не из собственного кармана. Таким образом, рост спроса на деньги отпугивает инвесторов, что в свою очередь ведет к сокращению инвестиций в экономику. Следовательно, падает уровень выпуска.)
3. Ефект імпортних закупівель. Підвищення рівня внутрішніх цін при незмінних світових цінах зменшує зовнішній і внутрішній попит на вітчизняні товари. Внутрішній попит на імпортні товари, навпаки, збільшується, тому що вітчизняні товари стають дорожчими за іноземні. Чистий експорт і сукупний попит таким чином скорочуються.
|
|
|
Розглянуті вище чинники є ціновими факторами сукупного попиту, які опосередковано реалізують обернену залежність сукупного попиту від ціни. Їх вплив на сукупний попит відтворюється на графіку з допомогою руху економіки вздовж нерухомої кривої сукупного попиту.
Слід зазначити, що крім рівня цін на реальний обсяг виробництва впливають зміни в кожному з компонентів сукупного попиту (попит домашніх господарств на споживчі товари, попит фірм на інвестиційні товари, попит держави на товари й послуги та попит закордону), котрі спричиняють пересування кривої сукупного попиту праворуч (у випадку збільшення) або ліворуч (у випадку зменшення).
Розглянемо нецінові детермінанти сукупного попиту.
1. Зміни у споживчих витратах домашніх господарств. Вони можуть здійснюватись під впливом таких факторів:
а) добробут споживачів. Якщо добробут споживачів, який розміщений у фінансових активах (акції, облігації) та нерухомості (земля, будинки), зросте, сукупний попит збільшиться за будь-якого рівня цін;
б) заборгованість споживачів за кредитами. Якщо вона велика, то споживчі витрати будуть зменшуватися;
в) податки на споживачів. Зменшення податків призводить до збільшення доходу кінцевого використання та споживчих витрат і навпаки;
г) очікування споживачів. Якщо домашні господарства очікують, що їхні доходи зростуть, то на споживання витрачатиметься більше і навпаки.
2. Зміни в інвестиційних видатках, які можуть відбуватися під впливом таких факторів:
а) процентна ставка. Збільшення процентної ставки, викликане будь-якими причинами, крім росту цін, веде до зменшення інвестиційних видатків, а отже й до зменшення сукупного попиту;
б) очікувані прибутки від інвестицій. Якщо прогнози на отримання прибутку добрі, попит на інвестиційні товари збільшиться;
в) податки з фірм. Збільшення податків веде до зменшення прибутку, отже до зменшення зацікавленості в інвестиціях;
|
|
|
г) технологія (поява нових технологій спричиняє збільшення попиту на інвестиційні товари);
д) надмірні потужності. Збільшення надмірних потужностей стримує попит на інвестиційні товари.
3. Зміни в державних закупівлях. Між збільшенням державних закупівель та сукупним попитом існує пряма залежність. Якщо державні закупівлі зменшуються, сукупний попит скорочується. Збільшення державних закупівель за умови незмінних податків та процентної ставки веде до підвищення сукупного попиту.
4. Зміни у витратах на чистий експорт можуть бути обумовлені дією таких нецінових факторів:
а) національний дохід інших країн. Збільшення національного доходу інших держав викликає збільшення попиту не лише на товари внутрішнього виробництва, а й на імпортні. Отже, експорт інших країн у дану державу збільшується.
б) валютні курси (ціна грошової одиниці держави, виражена в грошових одиницях інших країн). Підвищення курсу вітчизняної валюти відносно інших валют веде до зменшення експорту та зростання імпорту.
Сукупна пропозиція – це реальний обсяг валового внутрішнього продукту, який пропонує економіка.
Залежність обсягу пропозиції від рівня цін у країні називають кривою сукупної пропозиції. Крива сукупної пропозиції показує обсяг реального валового внутрішнього продукту, який може бути вироблений і запропонований для продажу за певного рівня цін.
Потенційна величина сукупної пропозиції залежить від запасу капіталу та технологічного рівня виробництва. В межах потенційної величини сукупна пропозиція є функцією товарних цін та середніх витрат (AC) (витрат на виробництво одиниці товару): AS = AS (P;AC). Це означає, що на сукупну пропозицію впливають два види факторів: рівень цін (P) і нецінові фактори, вплив яких опосередковується через середні витрати.
Форма кривої сукупної пропозиції розглядається по-різному класиками та кейнсіанцями. Так, зміна одного й того ж фактору може бути неоднаковою, що обумовлено тим, який період (коротко- чи довгостроковий) береться до уваги.
Класична модель сукупної пропозиції – це модель, згідно з якою сукупна пропозиція не залежить від рівня цін, оскільки заробітна плата й ціни є абсолютно гнучкими.
Класична модель описує економіку в довгостроковому періоді. Довгостроковий період – це період, протягом якого ціни на ресурси встигають пристосуватися до цін на товари таким чином, щоб у економіці підтримувалась повна зайнятість.
Довгострокова крива сукупної пропозиції відображує виробничі можливості країни й будується на таких умовах:
а) обсяг виробництва обумовлений лише кількістю факторів виробництва та існуючою технологією і не обумовлений рівнем цін;
б) зміни у факторах виробництва й технології відбуваються поступово;
в) економіка функціонує за умов повної зайнятості факторів виробництва, отже, обсяг виробництва ВВП дорівнює потенційному;
г) ціни та номінальна заробітна плата є гнучкими, їх зміни підтримують рівновагу на ринках.
За даних умов крива сукупної пропозиції вертикальна. Вона характеризує потенційний рівень обсягу виробництва (тобто обсяг виробництва за умов повної зайнятості, при якому ресурси економіки використовуються повністю, а безробіття перебуває на природному рівні).
Таким чином, довгострокова крива сукупної пропозиції – крива, що відображує незалежність сукупної пропозиції від цін у довгостроковому періоді й набуває вигляду вертикальної лінії, яка починається в точці потенційного ВВП.
Головним положенням класичної теорії є те, що економіка постійно тяжіє до потенційного рівня виробництва, який визначає межу її виробничих можливостей. У верхній точці економічного циклу економіка може дещо перевищувати межу виробничих можливостей; у періоди падіння вона, навпаки, досягає параметрів, величина яких набагато менша від межі її виробничих можливостей. Але всі ці коливання тимчасові. Ринок володіє механізмом швидко повертати економіку до потенційного рівня виробництва. Головним механізмом, що виконує цю роль, є механізм гнучких цін і заробітної плати. Графічно класичну модель сукупної пропозиції можна показати на прикладі падіння сукупного попиту.
Згідно з класичною моделлю, падіння сукупного попиту відносно потенційного ВВП миттєво породжує такі наслідки: 1) зниження цін; 2) падіння сукупного попиту одночасно викликає адекватне зменшення попиту на ринку праці та зменшення номінальної заробітної плати. За цих умов адекватно зменшуються середні витрати, а прибутковість виробництва не змінюється. Тому в підприємців не виникає мотивації до скорочення сукупної пропозиції, яка залишається на рівні потенційного ВВП. Звідси висновок класичної моделі: сукупна пропозиція не залежить від цін. У класичній моделі абсолютно гнучкі ціни та заробітна плата миттєво нейтралізують будь-які відхилення економіки від умов повної зайнятості. Тому на графіку крива сукупної пропозиції має форму вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП.
Класична модель вступає у протиріччя із реальною економікою, яка свідчить, що фактичний ВВП досить часто й на тривалий період може відхиляться від потенційного ВВП. Насправді, ринковий механізм не здатний миттєво відновлювати сукупну пропозицію на рівні повної зайнятості. Для цього потрібен певний час. Але, незважаючи на тривалі відхилення сукупної пропозиції від потенційного рівня, в довгостроковому періоді динаміка фактичного ВВП визначається динамікою потенційного ВВП.
Кейнсіанська модель сукупної пропозиції виникла на основі конструктивної критики класичної моделі. Кейнсіанська модель сукупної пропозиції – це модель, згідно з якою між рівнем цін і сукупною пропозицією існує пряма залежність, оскільки заробітна плата є негнучкою в короткостроковому періоді.
Кейнсіанська модель пояснює зв’язок між рівнем цін і сукупною пропозицією в короткостроковому періоді (зазвичай протягом року) та базується на таких передумовах: а) неповна зайнятість у економіці; б) ціни на товари та номінальна заробітна плата жорсткі (не гнучкі). Тобто особливість кейнсіанської моделі кривої сукупної пропозиції полягає в тому, що вона показує неоднаковий зв’язок між цінами й сукупною пропозицією в умовах різних рівнів зайнятості.
Вона ґрунтується на положенні про негнучкість заробітної плати (ЗП) протягом короткострокового періоду.
Ціни вільно формуються ринком і тому є еластичними стосовно сукупного попиту. Це пояснюється існуванням колективних угод між профспілками й підприємцями, а також небажанням підприємців зменшувати заробітну плату, щоб уникнути послаблення мотивації до праці та соціальних конфліктів. Цьому сприяє закон про мінімальну заробітну плату. В короткостроковому періоді гнучкими є лише ціни. Це пояснюється ефектом конкуренції.
Якщо сукупний попит падає відносно потенційного ВВП, то знижуються лише ціни, а заробітна плата тимчасово залишається стабільною. За цих умов прибутковість виробництва зменшується, що стимулює підприємців до скорочення сукупної пропозиції. Звідси висновок кейнсіанської моделі: в короткостроковому періоді, протягом якого заробітна плата не змінюється, сукупна пропозиція перебуває в прямій залежності від товарних цін. Тому крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно похилої лінії. Вищі ціни стимулюють виробництво додаткової кількості товарів. Навпаки, нижчі ціни ведуть до зменшення виробництва товарів.
За таких умов крива сукупної пропозиції має три відрізки: горизонтальний (кейнсіанський); проміжний (висхідний) та вертикальний (класичний).
Рис. 4.7. Кейнсіанська модель сукупної пропозиції
Горизонтальний (кейнсіанський) відрізок показує зміни в обсязі виробництва в умовах неповної зайнятості за постійних цін (депресійний стан економіки). Обсяг реального ВВП тут нижчий від потенційного (тобто обсягу за умов повної зайнятості, де ресурси використовуються повністю, а безробіття перебуває на природному рівні). На цьому відрізку існують значні не використані потужності та безробіття. Тому тут немає вузьких місць та дефіциту в жодній галузі і збільшення ВВП може відбуватися при постійних (стабільних) цінах.
Проміжний (висхідний) відрізок показує зміни в обсязі виробництва в умовах, що наближаються до повної зайнятості, коли збільшення реального ВВП супроводжується підвищенням рівня цін. Причина зростання цін і реального ВВП полягає в тому, що повна зайнятість виникає не водночас. На цій ділянці окремі галузі вже можуть відчувати нестачу ресурсів, що призводить до збільшення витрат на одиницю продукції та до зростання цін.
Вертикальний (класичний) відрізок показує зміни в обсязі ВВП за умов повної зайнятості, коли рівень фактичного безробіття дорівнює природному безробіттю й додаткового зростання реального ВВП не відбувається, а спостерігається інфляційне зростання. Цей відрізок, зазвичай, збігається з довгостроковою кривою сукупної пропозиції.
Ціновими факторами, які визначають нахил короткострокової кривої сукупної пропозиції, є зміна процентної ставки та зміна рівня цін.
Крім цін на сукупну пропозицію впливають нецінові фактори (зміни в яких приводять до зміни витрат на одиницю продукції). До них належать:
1. Зміна цін на ресурси. Відбувається під впливом таких чинників:
а) наявність внутрішніх ресурсів. Якщо кількість внутрішніх ресурсів збільшиться, то крива виробничих можливостей переміщується праворуч – відбувається збільшення виробництва. При цьому ціна внутрішніх ресурсів зменшується, оскільки їх стає більше;
б) ціни на імпортні товари. Зниження цін на імпортні товари збільшує пропозицію, оскільки зростає обсяг ресурсів у країні (їх більше імпортують);
в) домінування на ринку. Це можливість встановлення цін, вищих за ті, які могли би бути за умов конкуренції (ціни на нафту, що встановлюються країнами ОПЕК);
2. З міни в продуктивності ресурсів (відношення реального обсягу виробництва до затрат). Збільшення продуктивності означає, що за наявного обсягу ресурсів можливо виробити більший реальний обсяг валового внутрішнього продукту. Це зменшує середні витрати, збільшує сукупну пропозицію та зміщує її криву праворуч;
3. Зміни економічних правових норм можуть призвести до змін витрат на одиницю продукції в результаті дії таких чинників:
а) податки (підвищення податків з підприємств збільшує середні витрати та зменшує сукупну пропозицію);
б) субсидії (збільшення субсидій підприємствам зменшує середні витрати та збільшує сукупну пропозицію);
в) державне регулювання економіки, яке може призвести до зменшення або збільшення середніх витрат.
На графіку це викликає відповідні зміщення кривої сукупної пропозиції у відповідний бік.
Рис. 4.8. Вплив нецінових факторів на сукупну пропозицію
Модель АD-АS як базова модель економічної рівноваги.
Важливою властивістю, ринкової економіки, є постійне тяжіння до рівноваги. Загальна економічна рівновага – це стан, коли рівновага встановлюється на кожному з ринків: товарів та послуг, грошей, цінних паперів, праці.
На ринку товарів та послуг визначається рівновага, якщо обсяг ВВП дорівнює запланованим витратам усіх суб’єктів на придбання товарів і послуг, вироблених у країні. На ринку грошей рівновага встановлюється, якщо всі гроші, створені банківською системою, економічні суб’єкти тримають у вигляді готівки чи банківських вкладів. На ринку цінних паперів рівновага забезпечується, якщо пропоновані цінні папери придбані економічними агентами. На ринку праці буде рівновага, якщо кількість вільних робочих місць буде збалансована з робочою силою, тобто всі, хто бажає працювати за певну заробітну плату, матимуть змогу знайти роботу.
У вузькому розумінні економічна рівновага – це такий стан економічної системи (в першу чергу ринку), коли пропозиція задовольняє попит або попит відповідає пропозиції. Можна сказати, що економічна рівновага – це рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, яка породжує рівноважний валовий внутрішній продукт і рівноважні ціни.
Розглянемо економічну рівновагу на основі моделі AD-AS (сукупний попит – сукупна пропозиція).
Крива АD1 – початкова крива сукупного попиту; AS1 – початкова крива сукупної пропозиції; ASд – довгострокова крива сукупної пропозиції, яка бере початок у точці потенційного валового внутрішнього продукту.
Точка Т1 – точка короткострокової рівноваги, як результат перетину AD1 та AS1, і одночасно – точка довгострокової рівноваги, як результат перетину кривих AD1, AS1 і ASд. Отже, в точці Т1 має місце подвійна рівновага (короткострокова й довгострокова). Вона може забезпечуватись лише в умовах повної зайнятості.
Якщо припустити, що при незмінній сукупній пропозиції AS1 сукупний попит зменшиться порівняно з потенційною величиною AD1, а його величина переміститься вліво в положення АD2, то короткострокова рівновага буде в точці Т2, що порушує довгострокову рівновагу (Т2 – ВВП2 –PЦ2). Якщо, навпаки, при незмінному сукупному попиті (АD1) короткострокова сукупна пропозиція зменшиться відносно потенційної величини (AS1), а її крива переміститься в положення AS2, то короткострокова рівновага буде забезпечена в точці Т3, що порушує довгострокову рівновагу (Т3 – ВВП3 – PЦ3).
Короткострокова рівновага означає: кількість товарів, що покупці бажають купити, дорівнює тій кількості, яку підприємці хочуть виробити. Якщо зменшення сукупного попиту знизить ціну, це примусить підприємців зменшити обсяг виробництва до рівня сукупного попиту ВВП2. Якщо зменшення сукупної пропозиції підвищить ціну до РЦ3, то обсяги бажаних закупок знизяться до нового рівня сукупної пропозиції ВВП3.
Довгострокова рівновага означає, що кількість товарів, яку покупці бажають купити, дорівнює потенційним можливостям економіки. За цих умов будь-яке подальше збільшення сукупного попиту викличе лише зростання цін, а випуск реального ВВП залишиться незмінним. За винятком економічного буму, коли підприємці вдаються до надмірного використання робочої сили, а безробіття є нижчим від його природного рівня.
Рівновага в економіці постійно порушується. Її порушення може спричинятися змінами в сукупному попиті (АD) внаслідок зміни запланованих сукупних витрат, або в сукупній пропозиції (AS) внаслідок зміни середніх витрат. Але вона постійно відновлюється ринком за іншого рівня ВВП і за іншого рівня цін.
Розглянемо механізм відновлення економічної рівноваги на підставі моделі AD-AS внаслідок її порушення почергово сукупним попитом та сукупною пропозицією.
Механізм відновлення економічної рівноваги,
яка порушується зменшенням сукупного попиту (AD)
Рис. 4.10. Графік короткострокової і довгострокової рівноваги
в умовах зменшення сукупного попиту
Т1 – точка, в якій перетинаються всі криві, й одночасно точка короткострокової та довгострокової рівноваги, тобто в умовах повної зайнятості, коли ВВП1= ВВП потенційному.
Точка РЦ1 – початкова рівноважна ціна. Цим умовам відповідає і певний рівень заробітної плати, яка врівноважує ринок праці.
Припустимо, що сукупний попит (АD) значно зменшився. Результатом цього стане незаплановане збільшення товарних запасів. Підприємства, переконавшись у тому, що товари продаються повільніше, ніж виробляються, – переглянуть свої плани. Їхня короткострокова реакція на скорочення сукупного попиту (АD) буде обумовлюватися тим, що заробітна плата (та інші ресурсові ціни) тимчасово не знизиться. За цих умов на падіння сукупного попиту підприємства відреагують частково зменшенням реального ВВП до ВВП2, та частково – зниженням товарних цін до РЦ2.
Зазначені зміни в поведінці підприємств графічно відображуються зміщенням кривої сукупного попиту (АD) ліворуч, у положення АD2.
Коли економіка досягне точки Т2, в якій перетинаються криві АD2 і AS1, заплановані витрати й реальний ВВП знову врівноважаться внаслідок зниження цін до РЦ2, а незаплановане накопичення товарних запасів припиниться. Точка Т2 – це новий стан короткострокової рівноваги в економіці, який зберігатиметься доти, доки крива сукупного попиту АD2 і короткострокова крива сукупної пропозиції AS1 не змінять свого положення. Але в точці Т2 довгострокова рівновага буде порушена.
Перетин кривих АD2 і AS1 у точці Т2 відповідає умовам, коли заробітна плата ще не відреагувала на зниження товарних цін від РЦ1 до РЦ2. Звичайно, така ситуація не може тривати надто довго. Поступово заробітна плата (під впливом конкуренції на ринку праці) почне зменшуватись до рівня, адекватного цінам РЦ2.
Припустимо, що після певного короткого відрізку часу заробітна плата зменшиться пропорційно зниженню товарних цін. Це викличе зменшення середніх витрат на виробництво товарів і адекватне збільшення сукупної пропозиції. Внаслідок цього на графіку короткострокова крива сукупної пропозиції зміститься вправо, тобто в положення AS2. При незмінному сукупному попиті (АD2) підприємства відреагують на зниження заробітної плати й середніх витрат новим зниженням товарних цін до РЦ3 і збільшенням виробництва до ВВП3, а економічна рівновага переміститься в точку Т3, що на перетині кривих АD2 і АS2.
Т3 – це точка нової короткострокової рівноваги, але довгострокової рівноваги ще не забезпечено. Оскільки в процесі переміщення економіки в точку Т3 знову відбулося зниження товарних цін (РЦ3), в черговий раз виникає диспропорція між ними та заробітною платою. Тому, як і в попередній ситуації, коли заробітна плата відстає від товарних цін, в економіці виникатиме тенденція до зростання заробітної плати. В міру розгортання цього процесу короткострокова крива сукупної пропозиції зміщуватиметься вниз у положення AS3.
У цьому положенні короткострокова крива сукупної пропозиції перетнеться з кривою сукупного попиту в точці Т4. Але в цій же точці крива сукупного попиту АD2 перетинається з довгостроковою кривою сукупної пропозиції AS довгострокова. Таким чином, усі три криві (АD2, AS3 і AS довгострокова) перетинаються в одній точці Т4. Це означає, що економіка знову повернулася до стану подвійної рівноваги – короткострокової та довгострокової, але за меншого рівня цін.
Процес пристосування заробітної плати до товарних цін, протягом якого ресурсові ціни (і насамперед заробітна плата) весь час наздоганяли товарні ціни, нарешті закінчився. Товарні й ресурсові ціни зменшилися в однаковій пропорції, внаслідок чого реальна заробітна плата повернулася до початкового рівня. Якщо знову не виникне чергової зміни сукупного попиту (АD), економіка буде знаходитися в рівноважній точці Т4 невизначено тривалий час.
На графіку відображена залежність між рівнем цін і випуском реального ВВП. З його допомогою можна також простежити зміну рівня безробіття.
Зменшення реального ВВП порівняно з потенційною величиною завжди викликає зменшення фактичного безробіття відносно природної норми. Отже, при переміщенні економіки з точки Т1 в точку Т2 рівень безробіття зростає порівняно з природною нормою. Потім унаслідок руху економіки з точки Т2 до Т4 рівень безробіття знову повертається до свого природного рівня.
Враховуючи поведінку всіх трьох головних макроекономічних параметрів (реальний ВВП, ціни і безробіття) можна підбити підсумки процесу пристосування економіки до падіння сукупного попиту.
1. У короткостроковому періоді початкова реакція економіки на зменшення сукупного попиту, що порушило подвійну рівновагу, відображується в зменшенні реального ВВП, зниженні товарних цін і збільшенні безробіття.
2. У міру того, як ціни на ресурси, і в першу чергу заробітна плата, будуть поступово пристосовуватися до зниження товарних цін, у економіці відбуватиметься подальше зниження товарних цін, збільшення реального ВВП і зменшення безробіття.
3. Єдиним довгостроковим наслідком падіння сукупного попиту в новому стані подвійної рівноваги буде досягнення нового, нижчого, ніж на початку, рівня товарних цін і цін на ресурси. В цьому стані реальний обсяг ВВП повернеться до потенційного рівня, а безробіття – до природної норми.
4. Довгостроковий період, протягом якого ринковий механізм здатний самостійно відновлювати потенційний рівень виробництва, не підлягає часовому визначенню й може тривати надто довго. Це означає, що ринковий механізм не є достатньо ефективним фактором подолання спаду виробництва. Тому виникає необхідність державного втручання в економіку, яке може фіскальними та монетарними заходами попередити падіння сукупного попиту або стимулювати його збільшення і таким чином прискорити вихід економіки зі стану неповної зайнятості.
Розглянемо механізм відновлення економічної рівноваги, яка порушується зменшенням сукупної пропозиції (AS).
Зменшення сукупної пропозиції досить часто набуває форми шоків сукупної пропозиції. Шоки сукупної пропозиції – неочікувана різка зміна умов функціонування економіки, яка негативно впливає на середні витрати і як наслідок, на товарні ціни. Ці шоки називають ще ціновими, оскільки вони дестабілізують як товарні, так і ресурсові ціни. Існують несприятливі та сприятливі шоки сукупної пропозиції. Перші проявляються через різке падіння виробництва і зростання цін. Сприятливі шоки сукупної пропозиції проявляються через збільшення виробництва і зниження цін.
Рис. 4.11. Короткострокова та довгострокова рівновага
в умовах скорочення сукупної пропозиції
Початкова рівновага в економіці досягається в точці Т1, якій відповідають рівноважний ВВП1 на потенційному рівні та рівноважна ціна РЦ1, а також певний рівень заробітної плати в умовах природного рівня безробіття.
Припустимо, що ціни на енергоносії, які імпортує держава, зросли. Це спричинить збільшення середніх витрат, унаслідок чого короткострокова крива сукупної пропозиції зміститься вліво, в положення AS2. Це є наслідком підвищення цін на ресурси та причиною зростання товарних цін.
Т2 – точка нової короткострокової рівноваги, в якій реальний ВВП зменшиться до ВВП2, а товарні ціни зростуть до РЦ2. Така ситуація є свідченням виникнення стагфляції (падіння виробництва при зростанні цін і безробіття).
Таким чином, ми розглянули зміни в рівноважних параметрах економіки в короткостроковому періоді.
Тепер розглянемо довгострокові наслідки скорочення сукупної пропозиції. Будемо враховувати поведінку заробітної плати, реальна величина якої зменшилася внаслідок зростання товарних цін. У такій ситуації що номінальна заробітна плата повинна підвищуватися пропорційно зростанню товарних цін. Якщо це відбудеться, то вища заробітна плата спричинить подальше збільшення середніх витрат, а отже, зміщення короткострокової кривої сукупної пропозиції ліворуч від кривої AS2 і ще більше підвищення товарних цін.
Якщо продовжити процес пристосування заробітної плати до товарних цін і періодично збільшувати номінальну заробітну плату у відповідь на кожний рух товарних цін угору, то виникне спіраль “ціни – заробітна плата”. Короткострокова крива сукупної пропозиції переміщуватиметься дедалі лівіше, виробництво ВВП скорочуватиметься, а товарні ціни зростатимуть. Стагфляція стане хронічною і буде постійно загострюватися. Врешті-решт така ситуація може призвести країну до економічного краху.
Тепер припустимо, що профспілки розуміють не перспективність цінової індексації заробітної плати і погодяться на її регулювання під впливом попиту та пропозиції на ринку праці. За таких умов спостерігатиметься закриття й банкрутство підприємств та збільшення безробіття.
Скорочення попиту на ринку праці призведе до зменшення номінальної заробітної плати та зниження середніх витрат, що ліквідує початкове зменшення сукупної пропозиції, викликане зростанням ресурсних цін.
У кінцевому підсумку короткострокова крива сукупної пропозиції переміститься праворуч у положення AS1. Отже, товарні ціни повернуться до рівня РЦ1, а реальний ВВП буде відновлено на потенційному рівні, що забезпечить в економіці подвійну рівновагу (коротко- та довгострокову).
Проте такий сценарій не раціональний. Часова невизначеність періоду, потрібного для зниження заробітної плати, та великі економічні та соціальні втрати, яких при цьому зазнає суспільство, свідчать про неефективність ринкового саморегулювання у вирішенні проблеми стагфляції. Щоб прискорити цей процес і звести до мінімуму його негативні наслідки, в розв’язання цієї проблеми повинна втрутитися держава.
Згідно з кейнсіанською теорією, держава може протиставити стагфляції політику стимулювання сукупного попиту, завдяки якій його крива зміститься в положення АD2. Але така стимулююча політика може потрапити в пастку, оскільки зростання сукупного попиту до АD2 ще більше загострить інфляцію, піднімаючи товарні ціни до РЦ3. Це неминуче спричинить спіраль “ціни – заробітна плата”, і події в економіці розвиватимуться за вже відомим сценарієм.
Світовий досвід свідчить, що більш ефективним варіантом подолання стагфляції і відновлення подвійної рівноваги може бути лише політика, спрямована на зменшення середніх витрат на величину, адекватну їх зростанню, з метою збільшення сукупної пропозиції. Основними елементами такої політики можуть бути: а) введення тимчасового державного контролю за цінами й заробітною платою; б) зниження податків із підприємств і скорочення бюджетних витрат; в) стимулювання внутрішніх заощаджень та інвестицій; г) залучення іноземних інвестицій у національну економіку тощо.
