Метод соціометрії

Соціометрія – це спосіб виміру контактних взаємин (у перекладі з латини socius – товариш, компаньйон; metrum – вимірювати, міряти), який дозволяє одержувати дані про структуру неформальних, міжособистісних відносин у колективі.

Даний метод відносно засудженого може використовуватись для вивчення групи, бригади, відділення або виробничого колективу, де працює засуджений.

На основі отриманих даних при соціометричному опитуванні можна визначити:

а) виявити відношення до засудженого та положення засудженого в колективі, тобто визначити так званий соціометричний статус, який відбиває позицію індивіда в групі;

б) встановити групову думку про особистість та про окремі її якості, які можна використовувати як первинні для виправлення засудженого.

Технологія соціометричних вимірів передбачає формулювання запитань (критеріїв), що задаються членам досліджуваної групи в такій формі, щоб на них можна було дати конкретну відповідь;

Соціометричні критерії повинні:

1. бути значимими, стійкими і сильними;

2. враховувати реальні інтереси осіб, які проходять опитування;

3. сприяти активізації відносин між особистістю засудженого та оточуючими;

4. дозволяти робити достатнє число виборів у межах групи (колективу).

Щоб визначити ті чи інші критерії необхідно попередньо вивчити цінності даної групи (колективу). Вважається, що «кількість соціометричних критеріїв для одного сеансу не повинно перевищувати 7- 8, а в слабко організованих чи групах у групах, де люди ще недостатньо знають один одного і мало знайомі з дослідником, - ще менше.

Соціометричні критерії друкуються на спеціальних картках (анкетах). Беруть участь 100% групи. Вибір члена групи може здійснюватися “словом” - заповненням карточки і “дією” - врученням “подарунка”, наприклад, листівки до свята, що вкладається випробуваним наодинці з дослідником у конверт обраного члена групи.

Перед початком опитування проводиться інструктаж групи. Дослідник прагне установити взаємну довіру з членами групи, створити обстановку зацікавленості в добровільному і ретельному виконанні завдань експериментатора.

З метою створення природної обстановки іноді буває доцільно доручати проведення опитування іншим особам.

Обробка отриманих матеріалів здійснюється табличним способом (у вигляді соціоматриць) і графічно (у виді соціограм).

Матриця, або основна таблиця результатів, будується за зразком шахових турнірних таблиць для кожного соціометричного критерію окремо. Ліворуч по вертикалі записуються номери і прізвища учасників опитування, а по горизонталі тільки їхні номери. На відповідних перетинах позначаються цифрами 1, 2, 3 ті, кого вибрав у першу, другу і третю чергу кожен засуджений. Якщо засуджені взаємно вибирають один одного, то такі взаємовибори обводяться кружечками. У правій частині матриці вказується для кожного кількість отриманих їм виборів і з них - кількість взаємовиборів.

Соціограма або карта групової диференціації, складається з чотирьох концентричних зон типу мішені, усередині яких розташовуються умовні знаки, що позначають учасників опитування та їх номери по соціоматриці.

У центрі розташовуються прізвища осіб, що одержали найбільше число виборів, у прилягаючій до неї зоні – ті, що отримали більше половини максимального числа виборів, у наступній зоні, які отримали менше половини, а в крайній – ті, що не отримали жодного вибору.

Перевагами соціометрії є:

а) відносна простота процедури опитування членів групи;

б) об'єктивність даних, обумовлена використанням кількісного аналізу.

Однак соціометрія не всесильна, як стверджує автор цього методу американський мікросоціолог Дж. Морено: “Сама по собі соціометрична процедура лише “фотографує” елементи взаємин і психологічної структури групи, не розкриваючи їхньої мотивації і причинно-наслідкових зв'язків. Тому соціометрію варто застосовувати як один з методів, який доповнює спостереження та експеримент”.