Пред'явлення позову

Поняття, значення та види позову

Позов —- цс звернена через суд вимога позивача до відповідача щодо захисту пору­шеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, здійснена у визначеній законом процесуальній формі. Таким чином, позов є звернення

до суду з певними вимогами до іншої сторони, а сам документ з такими вимогами є по­зовною заявою.

Позов складається з трьох елементів: предмету позову, підстав та змісту позову.

Предметом позову буде та його частина, яка характеризує матеріально-правову ви­могу позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами — суб'єктивним правом і обов'язком позивача і відповідача. У позовах, спрямованих на присудження відповідача до здійснення ним певних дій, на виконання обов'язку перед позивачем, предметом по­зову буде спірна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. В позовах про визнання в наявності чи відсутності правовідносин його предмет складають такі право­відносини. Отже, предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Предмет позову характеризується певним змістом, а в багатьох випадках — і окремим об'єктом. Тому необхідно відрізняти предмет позову в його безпосередньому розумінні від матеріального об'єкта або матеріального предмета позову. Наприклад, предметом позову про виселення громадянина будуть спірні право­відносини — право на дострокове розірвання договору житлового найму, об'єкт — жи­ле приміщення.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов. Ними будуть: юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення; доказові факти, тобто ті, що тісно пов'язані з фактами матеріально-правового характеру і на підставі яких можна зробити висновок про їх наяв­ність чи відсутність (у справах про встановлення батьківства факти ведення сумісного гос­подарства тощо). Від них відрізняються цивільно-процесуальні факти, які стверджують на­явність обставин, необхідних для реалізації права на пред'явлення позову, заходів по забезпеченню позову, зупинення провадження у справі, тощо.

Підстави позову, які підтверджують, що спірне право належить позивачу, а на відпові­дача покладені певні обов'язки, складають активну підставу. Вони можуть бути правоство-рюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі. До їх складу входять також факти, які обґрунто­вують належність сторін до справи, що позивач і відповідач є суб'єктами прав і обов'язків спірних правовідносин.

Пасивну підставу позову складають факти, з яких вбачається, що відповідач виконав дії, спрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить. Це факти з приводу подання позову, які покликані обгрунтувати необхід­ність захисту прав чи інтересів позивача. Вони свідчать, що право позивача порушене чи оспорене, є загроза в його порушенні чи необхідність в зміні існуючих між сторонами правовідносин.

Змістом позову буде звернена до суду вимога позивача про здійснення судом певних дій з зазначенням способу судового захисту. Наприклад, в позові про виселення за немож­ливістю сумісного проживання предметом позову будуть спірні правовідносини — праве дострокового припинення договору житлового найму; підставою позову — факти поведінки відповідача, що створюють неможливість сумісного проживання; зміст — вимога про по­становления рішення про виселення відповідача.

Питання про наявність змісту як самостійного елемента позову в теорії цивільного про­цесу спірне. Окремі автори, виділяючи в позові два елементи, стверджують, що предметом будуть певні правові вимоги позивача до відповідача, а підставою — фактичні обставини і суб'єктивне право, що породжує вимогу позивача до відповідача. Разом з цим, на їх думку, позов має дві сторони — вимогу до суду про захист права та вимогу позивача до відповіда­ча. З порівняння зазначених положень вбачається, що процесуальна сторона позову — ви­мога до суду про захист права — не відображена ними в складових частинах позову. А це означає, що вимога позивача до суду про захист права складає третій елемент позову — йо­го зміст.

Позов без зазначення процесуальних наслідків, на які він спрямований, без тих вимог де суду, які намагається одержати позивач, буде неповноцінним. Зміст позову має практичне

26

значення — за ним провадиться класифікація позовів, що полегшує визначення межі дослі­дження справи в судовому засіданні, постановления конкретного, повного і зрозумілого рі­шення, яке є основою для швидкого і правильного поновлення порушеного права.

Спірність змісту позову обумовило в теорії цивільного процесу різний підхід до визна­чення поняття решти двох елементів — предмета і підстави. Стверджується, що предмет позову складають дії і бездіяльність відповідача, яких домагається позивач шляхом вине­сення судового рішення, а також і матеріальний предмет. Останній не властивий для всіх позовів (захист честі і гідності), а якщо є, то виступає об'єктом спору, а не позову. Була ви­словлена думка, що предметом позову є вимога позивача до суду про задоволення матеріа­льно-правового домагання до відповідача. За цією концепцією всі позови про присудження мають один і той же предмет, що суперечить дійсності. За іншою думкою, предмет позову складає захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу, дії суду по захисту шляхом визнання права, поновлення становища, яке існувало до пору­шення права тощо. Але захист порушеного чи оспорюваного права — це функція суду, тому визначений так предмет позову має спрямовуватися до суду, в дійсності ж він характеризу­ється спрямованістю до відповідача. Ним буде матеріально-правова вимога, яка пред'являється позивачем до відповідача і з приводу якої суду належить постановити рі­шення у справі. Однак не спірне суб'єктивне право і обов'язок, правовідношення, які вна­слідок неординарного розвитку правовідносин, складають тільки базу для виникнення ма­тері ально-правової вимоги.

Стосовно підстави позову була висловлена і підтримана думка, що позов має не тільки фактичну, а й правову основу. Обґрунтовується це тим, що юридичні факти, які складають підставу позову, визначаються нормами цивільного й інших галузей права. Дійсно, наявність у особи конкретного суб'єктивного цивільного права, на якому ґрун­тується позов, може бути встановлено з певних фактичних обставин і норм права, що передбачають такі обставини і пов'язують з ними виникнення конкретного права. Але цивільне процесуальне право не зобов'язує позивача підтверджувати наявність суб'єктивного цивільного права вказівкою на закон. Позивачі мають тільки зробити по­силання на фактичні обставини справи, підвести ж їх під норми закону і встановити на­явність суб'єктивного права і обов'язку, який кореспондує такому праву, — завдання суду. Ось чому підставу позову складають лише фактичні обставини, з яких виводиться вимога позивача. Норми права виступають базою, з якої визначається сукупність нале­жних фактичних обставин.

Значна увага, що приділяється в юридичній літературі елементам позову та їх співвід­ношенню, не випадкова. Вони мають значення для всіх стадій процесу, починаючи з пору­шення справи і закінчуючи виконанням судового рішення. Елементи індивідуалізують по­зов, допомагають встановити його тотожність з іншим, що має вирішальне значення для порушення цивільної справи в суді і розвитку цивільного процесу. Вони визначають зміст процесуальної діяльності по захисту цивільного права. Виділення елементів позову необ­хідно для реалізації позивачем права на зміну предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог.

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності І характеру спірних право­відносин між сторонами, виявленню всіх заінтересованих осіб у справі, а також застосу­ванню необхідного способу для захисту права, а підстава — визначенню кола доказів, не­обхідних для підтвердження наявності в них конкретного цивільного права і обов'язку. На їх основі визначається обсяг і напрямок дослідження справи в судовому засіданні, під­стави і способи забезпечення позову. Предмет і зміст позову надають можливість вирішу­вати питання про оголошення розшуку відповідача. В стадії розгляду і вирішення справи елементи позову виступають основою, з приводу якої здійснюється вся процесуальна дія­льність осіб, які беруть участь у справі. Визначення елементів позову необхідно для пред'явлення вимоги і постановления додаткового рішення з підстав пп. 1. 2 ст. 214 ЦПК; з'ясування змісту рішення шляхом його роз'яснення. Без них неможливе вирішення пи­тань про негайне виконання рішення, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду та інші. Необхідність визначення елементів позову виникає при перевірці іс-

27

нуючими способами обґрунтованості та законності судового рішення. Його повнота може бути правильно встановлена при зіставленні з предметом і змістом, а обґрунтованість — з підставою позову.

Одержавши відображення в рішенні, яке стало підставою для виконавчого документа і виконання, елементи позову дозволяють пізнати правові джерела, що визначають мсту і суть виконавчих дій, спрямованих на реалізацію захисту права. Неуважне ставлення до ви­ділення елементів позову, як правило, призводить до неповного дослідження справи, до по­становления незаконного і необгрунтованого рішення.

Елементи позову перебувають між собою в тісному зв'язку. Певні юридичні факти, які підтверджують суб'єктивне матеріальне право і визначають підставу позову, вказують на юридичну природу спірних вимог і правовідносин, що складають предмет позову. В той же час правова вимога і правовідносини, що підлягають захисту, обумовлюють і процесуаль­ний засіб такого захисту — зміст позову.

За способом процесуального захисту, який відображається в змісті позову, вони класи­фікуються на позови про:

— присудження (виконавчі) (actiones cum condemnatione);

— визнання (установчі) (actiones condemnatione);

— перетворювальні (про конститутивне рішення).

Позови про присудження, спрямовуються на поновлення порушеного права і усунення наслідків правопорушення (про стягнення позики, аліментів, відшкодування завданих збит­ків тощо). Позовами про присудження від суду вимагається поновлення становища, що іс­нувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують: присудження відповідача до виконання обов'язку в натурі і стягнення з нього завданих збитків, передбачених зако­ном або договором, штрафу, пені тощо (ст. 6 Цивільного кодексу). Підвидами цих позовів є ведикаційпий позов та негаторний.

Вендикаційним позовом є позов з вимогою повернення свого майна з чужого незакон­ного володіння. Нєгаторним — з вимогою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном.

Позови про визнання спрямовуються на усунення спору між сторонами шляхом внесення ясності в існуючі між ними правовідносини. Суд своїм рішенням підтверджує наявність чи відсутність права і обов'язку (визнання права власності, авторства тощо).

Позов про існування певних правовідносин між сторонами буде позитивним, а про ви­знання відсутності їх — негативним.

Позови перетворювальні спрямовані на зміну або припинення правових відносин (ст. 6 Цивільного кодексу). Це позови про виділ частки з спільного майна, припинення договору найму жилого приміщення, розірвання шлюбу тощо. В юридичній літературі цей вид позовів називається ще конститутивним і до їх складу включаються: перетво­рювальні, які спрямовуються на здійснення через суд перетворювальних повноважень; позови про рішення, які замінюють волевиявлення обох сторін в спорі або тільки борж­ника; позови, в яких конститутивні дії виступають як елементи рішення. Заперечуючи наявність перетворювальних позовів, оскільки закон не наділяє суд нормотворчою дія­льністю, одні автори допускають їх існування не як самостійного виду, а складової час­тини (підвиду) позовів про визнання. На думку інших, вони можуть бути також підви­дом позовів про присудження, наприклад, позови про зміну періодичних платежів. Позови про виключення майна з опису спрямовані не на перетворення правовідносин, а на визнання за особою права на певне майно і виключення його з опису. А поділяючи спільне майно, суд не виконує перетворювальних дій, а визнає право за конкретною особою на певне майно і присуджує відповідача передати його позивачу. Отже, позови, які в юридичній літературі називаються перетворювальними, можуть бути віднесені до позовів про визнання або присудження і тому немає потреби виділяти їх в самостійний вид. Питання це суто теоретичне і для практики не має значення. Але деякі позови, що відносяться до цієї групи, мають істотну вагу для порушення судової діяльності на за­хист прав громадян і організацій. До них відносяться позови про розірвання договорів підряду, оренди, купівлі-продажу та інші.

Також, позови класифікуються за кількістю позовних вимог:

1) з однією позовною вимогою;

2) з об'єднаними вимогами, які пов'язані між собою.

В залежності від процесуального становища в цивільному провадженні:

1) первісним позивачем;

2) зустрічний позов, що подається первісним відповідачем по справі для захисту своїх
прав чи охоронюваних законом інтересів. Зустрічний позов приймається до спільного роз-
гляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є до­
цільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позова­
ми можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити
повністю або частково задоволення первісного позову;

3) позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, у
якій відкрито провадження.

Порядок пред'явлення позову

Обов'язковими умовами порядку пред'явлення позову є:

а) додержання процесуальної форми вираження позову;

б) дотримання процесуального змісту позову;

в) оплата позовної заяви судовим збором (державним митом);

в) дієздатність особи, яка подас позовну заяву;

г) наявність повноваження на ведення справи у представника;

Формою позовної заяви є письмова, при цьому не обов'язково вона повинна бути вико­нана друком.

Згідно ст. 119 ЦПК позовна заява повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо
позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, по­
штовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий;

3) зміст позовних вимог;

4) ціну позову щодо вимог майнового характеру;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звіль­
нення від доказування;

7) перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява підписується позивачем або його представником (при наявності докумен­та, що посвідчує повноваження представника) із зазначенням дати її подання.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У разі пред'явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та Інтересів Іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Позовна заява, подана після забезпечення доказів або позову (раніше — після вжиття запобіжних заходів згідно глави 4-А ЦПК 1963 p.), повинна містити відомості про забезпе­чення доказів або позову.

До позовної заяви додаються її копії та копії всіх документів відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, виключенням з цього є подання позовів про відшкодування шко­ди, завданої внаслідок злочину чи каліцтвом, іттшим ушкодженням здоров'я або смертю фі­зичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої Інстанції через за­гальну канцелярію або поштою. В суді вона реєструється, оформлюється і передається судді в порядку черговості.

2₉

Недотримання змісту позовної заяви чи неоплачсну судовим збором (державним митом) чи витратами на інформаційно-технічне забезпечення суддя постановляє ухвалу, в якій за­значаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків. Якщо позивач вчасно не усунить недоліки, то суддя виносить ухвалу про повернення позовної заяви. Така ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Крім цього, заява повертається у випадках, коли:

1) позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення йому по­
зову;

2) заяву подано недієздатною особою;

3) заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення
справи;

4) справа не підсудна цьому суду;

5) подана заява про розірвання шлюбу під час вагітності дружини або до досягнення ди­
тиною одного року без дотримання вимог, встановлених Сімейним кодексом України.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Порядок відкриття провадження у справі

У випадку вірно оформленої позовної заяви та дотримання усіх умов її подання суддя виносить ухвалу про відкриття провадження по справі. ЦПК передбачені випад­ки, коли дотриманні усі умови пред'явлення позову, але розгляд справи є неможли­вим, а саме:

1) заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства;

2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження
у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у
спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від
позову не позбавляє другу сторону права пред'явити такий самий позов до особи, яка від­
мовилась від позову;

3) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами,
про той самий предмет і з тих самих підстав;

4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між
тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків,
коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейсь­
кого суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському
суді виявився неможливим;

5) після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної осо­
би, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступ-
ництва.

В таких випадках суддя повинен винести ухвалу про відмову у відкритті провадження, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. Така ухвала постановляється протягом 10 днів з дня надходження позовної заяви. Ухвала про повернення позовної заяви мас інші юридичні наслідки від ухвали про відмову у відкритті провадження, тим, що перша ухвала не перешкоджає повторному зверненню, а ухвала про відмову у відкритті провадження унеможливлює повторне звернення з цим позовом до суду.

Під час відкриття провадження суддя також, може вирішити питання про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різ­них позивачів до одного й того самого відповідача, або роз'єднати кілька поєднаних в од­ному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи.

ЗО