Характер права Європейського Союзу

Право Європейського Союзу як унікальна правова система

ЄС засновує новий правовий порядок в рамках міжнародного права з метою взаємного соціального та економічного зростання держав-членів

Європейський Союз – це інституційна структура того, що ми зазвичай називаємо європейською інтеграцією, яка, в свою чергу, є тривалим процесом розбудови "ще тіснішого союзу між народами Європи". Природа його є унікальною і не має ніяких прецедентів в сфері міжнародного права та міжнародних відносин.

Сучасний ЄС є результатом поступового розвитку та перетворення з суто економічної організації на структуру, що нагадує державу з федеральним устроєм.

Складну структуру Євросоюзу найкраще уявляти як надбудову, що спирається на три опори – саме в цьому суть так званої "теорії трьох опор". Перша опора – це європейські співтовариства, друга – спільна зовнішня політика (права людини, демократія, іноземна допомога) та політика безпеки (європейська політика безпеки та оборони, військові підрозділи ЄС, європейські сили швидкого реагування, підтримання миру), третя – поліційне та судове співробітництво у сфері карного права (боротьба з наркоторгівлею та контрабандою зброї, тероризмом, торгівлею людьми, організованою злочинністю, хабарництвом та шахрайством).

Право Європейського Союзу є унікальною правовою системою, що функціонує паралельно із законодавством держав-членів ЄС. Норми права ЄС мають пряму дію в межах правових систем його держав-членів і в багатьох сферах регулюють питання, врегульовані національним законодавством. Особливо це стосується економічної та соціальної політики. ЄС засновує новий правовий порядок в рамках міжнародного права з метою взаємного соціального та економічного зростання держав-членів.

Основними принципами права ЄС є примат права ЄС (обов’язок національного судді не застосовувати національні норми у випадку, якщо вони не відповідають праву ЄС; обов’язок держав-членів не ухвалювати закони, що не відповідають праву ЄС), пряме застосування (норми права ЄС застосовуються у державах-членах без подальшого схвалення національним законодавством; кожна особа може подавати клопотання про застосування права ЄС у його справі) та пряма дія.

Серед джерел права ЄС – джерела права Європейських Співтовариств, джерела другої і третьої опори ЄС (міжурядове співробітництво), нормативно-правові акти відповідно до Конституції для Європи.

Характер права Європейського Союзу

Загалом переважає погляд, відповідно до якого Європейський Союз не має правового статусу. Це мало б означати, що Європейський Союз не може набувати прав і обов'язків, не може проводити правову діяльність, а отже й бути суб'єктом права. Є достатньо прикладів такого стану речей. Варто лишень згадати найважливіші з них, наприклад: Європейський Союз не може виступати в ролі законодавчого органу, не може самостійно укладати міжнародні договори, не може бути стороною міжнародного договору, стороною в суді, і навіть не може когось працевлаштувати і т.п.

Зате ЄС опосередковано використовує правову самостійність Співтовариств, на основі якої він є побудований (ст. 1 Договору про ЄС). Установчі договори (ст. 281 Римського договору, ст. 6 п. 2 Договору про створення Європейського співтовариства вугілля та сталі (ЄСВС), ст. 184 Договору про створення Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом) визнають за Спільнотами правову самостійність. Власне, саме Спільноти є суб'єктами міжнародного публічного права, хоча їх правові можливості є обмежені в цих же договорах. Саме Спільноти, створені на необмежений час, мають власні інституції, репрезентують себе на міжнародній арені, маючи власний правовий порядок, задля чого країни-члени обмежили свої суверенні права.

Наднаціональний характер відрізняє Спільноти від решти міжнародних організацій. Це означає, що Спільноти є незалежні від країн і у своїй діяльності беруть до уваги свій власний, загальний інтерес. Чинниками, що надають Спільнотам наднаціонального характеру, є наступні: автономія права Спільнот, безпосередній вплив законодавства Спільнот на держави-члени, без втручання їх законодавчих органів (це буде обговорено дещо пізніше).

Договір про Європейський Союз сформував потрійну структуру ЄС, яка складається з трьох стовпів: перший стовп - це Європейські Спільноти, другий складається зі Спільної зовнішньої політики та політики безпеки (СЗППБ), а третій - це Співробітництво у сфері юстиції і внутрішніх справ.

Перший стовп - це, як згадувалося, Європейські Спільноти: Європейська спільнота з новим компонентом, якими є Європейський Економічний Союз (ЄЕС), а також ЄСВС і Євратом. Останні дві відіграють меншу роль в економічному житті ЄС.

Згідно зі статтею 5 [3b] Римського договору, Європейські Спільноти діють у рамках, окреслених цим договором, та відповідно до цілей, визначених у ньому. Питання, які не належать виключно до компетенції Спільнот, реалізуються ними лише в разі, якщо цілі не можуть бути досягнуті країнами-членами. Це і називається принципом субсидіарності, згідно з яким Європейські Спільноти не можуть займатися питаннями, реалізувати які можуть країни-члени.

Діяльність Спільнот не може бути спрямована на щось інше, окрім того, що потрібно для досягнення цілей Договору. Це є так званий принцип пропорціональності. Таким чином, завдяки наднаціональним механізмам через інституції Спільнот можуть бути прийняті правові акти, що стосуються визначених у Договорі галузей. Лише до таких правових актів застосовується принцип примату над національним правом, тобто безпосередньої дії цих документів у країнах-членах.

Другим стовпом ЄС є Спільна зовнішня політика і політика безпеки. Ст. 11 [J.1] Договору про ЄС визначає цілі СЗППБ, серед них: охорона спільних вартостей, незалежності та інтегральності ЄС, зміцнення безпеки ЄС та його країн-членів, збереження миру та зміцнення міжнародної безпеки, розвиток та утримання демократії та легітимних урядів, а також охорона прав людини та основних свобод. Ст. 12 [J.2] Договору про ЄС перераховує інструменти, завдяки яким досягатимуться цілі: принципи та загальні напрямки СЗППБ, спільні стратегії, позиції, діяльність.

В рамках СЗППБ обговорюються питання, що стосуються міжнародної співпраці. Тут вимагається одностайність, тобто відмова підтримати правовий документ будь-якою країною-членом веде за собою неможливість ухвалення цього документу. Винятком тут є спільні стратегії, для прийняття яких достатньо згоди кваліфікованої більшості. Це стосується питань щодо спільних дій та позицій, а також рішень, якщо вони не стосуються військових справ та оборони. Варто зауважити, що суперечки щодо другого стовпа не можуть розглядатися Європейським Судом.

Співпраця у сфері юстиції і внутрішніх справ становить третій стовп ЄС. Діяльність у цій сфері була організована задля запобігання та боротьби з організованою злочинністю, тероризмом, торгівлею людьми, наркоманією, торгівлею зброї, расизмом та ксенофобією. У цьому допомагають, співпрацюючи, європейська поліція (Європол) та судові органи країн-членів. Інструментами, що служать для реалізації цих цілей є такі: спільні позиції, рамкові рішення, рішення та конвенції.

Рамкове рішення - це директива, яка зобов'язує країни-члени, але не має безпосередніх наслідків. Іншим характерним актом є рішення, яке теж не має безпосередніх наслідків і не може бути засобом гармонізації права. Усі вищезгадані інструменти, окрім конвенції, ухвалюються одноголосно. Конвенції приймає Рада і, після цього, рекомендує країнам-членам, аби вони її прийняли, згідно з їх національним законодавством.

Деякі галузі у сфері юстиції та внутрішніх справ були передані Амстердамським договором під обмежену юрисдикцію Європейського суду, який, наприклад, за згоди країни-члена, може винести вирок. Крім того, Європейський суд має право контролювати рамкові рішення та рішення, запропоновані країною-членом чи Комісією. Також він розглядає суперечки між країнами-членами, суперечки між Комісією та країнами-членами в справах, що стосуються третього стовпа.