Поняття і склад земель прилюдно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення

Склад і кількість категорій земель України неодноразово змінювалися в земельному законодавстві у зв'язку із його роз­витком та удосконаленням. У чинному ЗК землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення вперше виділені законодавцем у самостійну категорію. До 2002 р. ці землі входили до складу інших категорій земель. Так, згідно з ЗК УРСР 1970 р. вони включалися до складу категорії земель промисловості, транспорту, курортів, заповідни­ків і іншого несільськогосподарського призначення (так званих земель спеціального призначення), а відповідно до ЗК (в ре­дакції 1992 р.) землі розглядуваної категорії входили до складу об'єднаної категорії земель, які підлягали особливій охороні - природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Виділення земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення в самостійну категорію є цілком виправданим, оскільки правовий режим цих земель істотно відрізняється від правового режиму інших земель, що підлягають особливій охороні.

До земель природно-заповідного фонду входять ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, есте­тичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збере­ження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного та рослинного світу, підтримання загального еколо­гічного балансу, забезпечення фонового моніторингу навко­лишнього середовища, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

До складу земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національ­ні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафт­ні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). Увесь природно-заповідний фонд України за законо­давством охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і ви­користання. Україна розглядає цей фонд, включаючи і землі природно-заповідного фонду, як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.

Законодавством України передбачені ознаки, що характерні саме для земель природно-заповідного фонду:

1) використання цих земель переважно для природоохорон­ної діяльності, причому вони не тільки є просторово-опера­ційним базисом для здійснення природоохоронних заходів щодо особливо цінних природних об'єктів, а й самі є об'єктами особ­ливої охорони;

2) обмеження або заборона на цих землях господарської та іншої діяльності, що може негативно вплинути на стан природ­них об'єктів, що підлягають особливій охороні;

3) особливий порядок переводу земель в цю категорію та виникнення/припинення прав на них;

4) особливий порядок управління цими землями, який вклю­чає наявність спеціальних органів управління - Державна служба заповідної справи, адміністрації об'єктів природно-заповідного фонду тощо;

5) пільговий режим фінансування та оподаткування земле­власників та землекористувачів цих земель;

6) законодавча визначеність цих земель. Землі інших катего­рій, навіть якщо на них здійснюється природоохоронна діяль­ність, не можуть бути віднесені до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.

Правовий режим земель природно-заповідного фонду та ін­шого природоохоронного призначення встановлено земельним і екологічним законодавством та іншими актами національного законодавства. Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Ці землі можуть використовуватися у природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях, в освітньо-виховних цілях та для потреб моніторингу навколиш­нього природного середовища.