Вирішення земельних спорів

Ще одним важливим способом забезпечення земельних прав суб'єктів є вирішення земельних спорів компетентними органами у встановленому порядку. Це питання регулює розділ 5 ЗК України, що свідчить про те, що інститут земельних спорів є одним з різновидів гарантій прав на землю.

Земельні спори - це спори, що виникають між фізичними чи юридичними особами з приводу володіння, користування чи розпоряджання земельною ділянкою, яка перебуває у них на праві власності чи користування, і які вирішують виключно суди, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Крім того, земельні спори - це особливий вид правовідносин щодо розв'язання конфлікту, який виникає у зв'язку з порушенням прав і законних інтересів власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі й орендарів земельних ділянок та інших суб'єктів земельних правовідносин.

Причини виникнення земельних спорів можуть бути різними. Найпоширенішими з них є:

- неврегульованість відповідних відносин чинним законодавством;

- внутрішня суперечливість норм земельного законодавства, що регулюють однотипні відносини;

- суперечливість між нормами земельного права і нормами інших природноресурсових галузей права, які регулюють близькі за змістом положення;

- розбіжності у розумінні положень законодавства та недостатня правова поінформованість учасників земельно-правових спорів.

Земельний спір виникає з приводу дійсного або можливого порушення конкретних земельних прав суб'єкта, причому в останньому випадку спір розглядається до фактичного з'ясування обставин, які підтверджують, що дійсного порушення земельного права немає.

Сутність вирішення земельного спору компетентним органом полягає у з'ясуванні змісту і меж повноважень сторін спору та встановленні їхніх обов'язків щодо певних правовідносин.

Предметом земельного спору є заявлена вимога суб'єкта цих правовідносин до компетентного органу щодо забезпечення реалізації належних йому суб'єктивних прав, а в деяких випадках - щодо зобов'язання інших суб'єктів спору додержуватися обов'язків, визначених законодавством.

Земельні спори неоднорідні за своїм складом. Серед сукупності земельних спорів самостійне місце займають спори:

- з приводу володіння, користування і розпоряджання земельними ділянками, що перебувають у власності;

- щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей;

- що виникають внаслідок незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів державної влади з питань земельних ресурсів чи органів місцевого самоврядування;

- з приводу оренди земельних ділянок.

Враховуючи зміст, суб'єктів спору та інші підстави, їх можна класифікувати на окремі групи. Зокрема, за суб'єктним складом: спори, що виникають між громадянами, юридичними особами, територіальними громадами, адміністративно-територіальними одиницями, між громадянами і юридичними особами, спори за участю державних та інших органів, яких наділено повноваженнями щодо вирішення земельних спорів.

За змістом можна виділити такі спори: пов'язані з приватизацією земель державної і комунальної власності, спори про належність земельної частки (паю); майнові спори, пов'язані із земельними відносинами.

Земельні спори вирішують уповноважені органи у порядку, встановленому законом. Так, згідно зі ст. 158 ЗК України земельні спори вирішують суди, органи місцевого самоврядування, органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Беручи до уваги конституційне положення про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини (ч. 2 ст. 124 Конституції України), слід зазначити, що питома вага земельних спорів, що їх вирішують суди, зростає. Разом з тим ч. 2 ст. 158 ЗК України передбачає, що окрему категорію земельних спорів мають розглядати виключно суди, зокрема судовому вирішенню підлягають земельні спори з приводу володіння, користування і розпоряджання земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Цей перелік є вичерпним. Таким чином, суд розглядає виключно йому підвідомчі спори, передбачені п.2 ст.158 ЗК України:

- скарги на рішення, прийняті в позасудовому порядку;

- земельні спори, підвідомчі органам місцевого самоврядування, але сторони безпосередньо звернулися до суду (земельні спори в межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах);

- земельні спори, підвідомчі органам виконавчої влади з питань земельних ресурсів, але сторони також звернулися безпосередньо до суду (спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, обмежень у використанні земель і земельних сервітутів);

- майнові спори, пов'язані із земельними відносинами (вимоги про відшкодування збитків, заподіяних вилученням чи викупом земельної ділянки для державних чи громадських потреб, тощо).

Хоч судовий захист забезпечує максимум гарантій носіям земельних прав, а практика свідчить, що відновлення порушених земельних прав у судовому порядку є ефективнішим і кваліфікованим, та все ж ЗК України не виключає вирішення земельних спорів в адміністративному порядку, тобто уповноваженими органами місцевого самоврядування та органами державної влади з питань земельних ресурсів.

Стаття 12 Кодексу відносить вирішення земельних спорів до повноважень сільських, селищних і міських рад. Ці органи місцевого самоврядування вирішують лише ті спори у межах відповідних населених пунктів, які увійшли до переліку ч. З ст. 158 ЗК України. Цей перелік включає спори щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування районів у містах.

Певними повноваженнями щодо вирішення земельних спорів наділено органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Так, відповідно до ч. 4 ст. 158 ЗК України вони вирішують спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель і земельних сервітутів. Центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів є Державний комітет України по земельних ресурсах (Держкомзем України), діяльність якого спрямовує і координує Кабінет Міністрів України через Міністерство екології та природних ресурсів України.

Порядок розгляду земельних спорів зазначеними органами встановлений ст. 159 ЗК України. У цьому разі суб'єктами, які беруть участь у вирішенні земельного спору, є заявник, відповідач або уповноважені ними представники, суб'єкти, які вирішують спір, а також суб'єкти, які не зацікавлені у розгляді спору, але їхня участь є допоміжною у вирішенні спору (експерти, свідки) та ін.

Вирішення земельного спору пов'язане з додержанням вимог певної процесуальної форми, яка здійснюється у межах таких стадій: порушення справи; підготовка до розгляду; розгляд і вирішення спору по суті та ухвалення рішення; оскарження рішення; виконання рішення.

Винесене судом рішення можна оскаржити у місячний строк з наступного дня після оголошення у відповідному апеляційному суді.

Щодо земельних спорів, сторонами яких виступають юридичні особи або громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, то їх вирішують господарські суди.

Виконання судового рішення передбачає заходи щодо забезпечення відновлення порушених прав і законних інтересів власників землі, землекористувачів, орендарів земельних ділянок і здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року.

56. Землями с/г призначення визнаються землі, надані до потреб с/господ-ва абр призначені для цих цілей. Під правовим режимом земель розуміють встановлений правовими нормами порядок та умови використання за цільовим призначенням земель усіх категорій і форм і форм власності на землю. Забезпечення прав власників землі і землекористувачів, здійснення державного управління земельними ресурсами, контролю за раціональним використанням землі додержанням зем. законодавства. Ведення зем кадастру, проведення землеустрою, моніторингу землі, справляння плати за землю і застосування юр. відповідальності за порушення зем зак-ва.

У складі земель України землі с/г призначення поставлені на перше місце.

До складу земель с/г призначення відносяться землі:

1) передані у власність або надані у користування для потреб с/г;(до них відносяться:землі, надані громадянам або юр. особам увласність або у постійне чи тимчасове користування)

2) призначені для цілей с/г.(переважно землі запасу, які не передані у власність або не надані у користування для потреб с/г).

До земель, призначених для цілей с/г відн-ся:

1) с/г землі, які надаються у тимчасове користування для видобування корисних копалин;

2) деградовані с/г угіддя, які перебувають у тимчасовій консервації і до яких здійснюються заходи щодо відновлення родючості грунтів;

3) інші с/г землі, що тимчасово не використовуються.

За видами угідь землі с/г призначення поділяються на ріллю, сіножаті, пасовища, багаторічні насадження.

За конкретними цілями використання землі с/г призначення поділяються на землі:

А) для ведення особистого підсобного госп-ва

Б)для ведення товарного с/г виробництва;

В)для дослідних і навч. цілей;

Г)для ведення підсобного госп-ва нес/г підприємствами;

Віднесення землі с/г призначення до того чи іншог виду позначається їх правовим режимом, на суб’єктному складі власників чи землекористувачів, на розмірі зд, на порядку розгляду зем спорів, на розмірі плати за землю та ін.

Так, суб’єктами права приватної власності на землі с/г призначення можуть бути лише громадяни У. (ст.. 6 ЗК). Для ведення особистого підсобного господарства громадянам можуть передаватись у приватну власність зд розміром не більше 0,6 га (ст.. 56 ЗК). Додатково їм можуть надаватись зд у користування (але не більше 1 га). Збільшення розмірів зд до 2 га може провадитись за погодженням з обласною радою.

Розмір зд, що передаються у власність для садівництва, не повинен перевищувати 0,12 га (ст.. 57 ЗК). Для городництва, сінокосіння і випасання худоби зд надаються лише у користування (ст.. 59 ЗК). У залежності від якості зд визначається розмір плати за землю.