Утворення, розквіт і занепад Київської Русі

Завдання № 11

1.Утворення, розквіт і занепад Київської Русі?

2.Економічний розвиток України в другій половині 19 століття, реформи?

3.Піднесення національно-визвольного руху в лютому-березні 1917 року? Утворення Центральної Ради.

Утворення, розквіт і занепад Київської Русі

У кінці IX ст. рівень державної організованості східних слов'ян все ще був низький, частина племен не входила в племінні об'єднання або охоплювалася ними частково. Існували невеликі держави або напівдержави племінні княжіння. Водночас процес державотворення в Європі розширювався. Зокрема, германські племена боролися за об'єднання і створили державу Карла Великого, у VII ст. виникає Болгарська, в X ст. — Польська, Чеська, Угорська та ін. Цей процес у Західній та Центральній Європі не міг не стимулювати державотворчість у східних слов'ян.
Слов'янські племена, в яких відбувалося майнове розшарування та виділилася керівна верхівка, підійшли до такого рівня соціально-економічного розвитку, коли державність, яка охоплювала б усі племена, стала історично необхідною. І тому зміна династій у 882 p., злиття Новгородського і Київського князівств в єдине державне ціле сприяли об'єднанню всіх східнослов'янських племен в єдину державу — могутню Київську Русь.

Період розквіту Київської Русі припадає на час князювання Володимира Святославовича і Ярослава Мудрого.

Процес державотворення був законодавчо закріплений адміністративною реформою князя Володимира Красне Сонечко (980 - 1015рр.), яка перетворила князівства у невід'ємні частини єдиної великої європейської імперії, що називалася Київська Русь. Складовою частиною формування Давньоруської держави стало приєднання неслов'янських племен. Це була, в основному, мирна колонізація, в процесі якої неслов'янські землі заселялися і освоювалися слов'янами. У перші роки формування Київська Русь була надплемінною державою. З часом вона перетворилась на державу територіальну. У цьому процесі змінювались і форми державності-спочатку це була дружина державність, за часів князювання Володимира Велико гота його адміністративної реформи - ранньофеодальна, великокнязівська, монархічна держава, в якій дружина перестала відігравати свою привілейовану попередню роль і при Ярославі Мудрому перетворилася на військову силу.

Про монархічний характер держави свідчить те, що поступово із набуттям спадковості великокнязівська влада стає одноосібною. На чолі держави стояв Великий князь київський - власник усієї землі, тобто найбільший феодал. При ньому діяла рада світлих і великих князів (вожді племінних князівств) і великих бояр - князівська верхівка, що разом з Великим князем уособлювала державну владу в Київській Русі. Адміністративне управління державою Великий князь, як і місцеві князі, здійснювали за допомогою значного чиновницького апарату - посадських, тисяцьких, соцьких, мечників та інших служилих людей.

Певною мірою на політичні рішення князя впливали поради та підтримка боярської ради. Цей дорадчий орган походить від ранньослов'янської ради старійшин. За часів Київської Русі до боярської ради входили старші дружинники, міська еліта та представники вищого духовенства, з якими князь обговорював питання оголошення війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішував важливі адміністративні, фінансові та судові справи. У разі відсутності князя або після його смерті рада ставала основним органом влади, у компетенції якої були не тільки питання внутрішньої та зовнішньої політики, а й обрання та встановлення влади наступного князя. Володіючи правом "вето", боярська рада неодноразово змінювала плани великих князів, чим підтверджувала на практиці реальність прав та автономію князівських васалів, з яких вона утворювалася. Проте залежність цього дорадчого органу від князя призвела до того, що він не був юридично оформлений і не став повноцінним державним інститутом з чітко визначеними функціями.

Розпад

Ще за свого життя Ярослав Мудрий поділив державу між своїми синами, намагаючись позбутися того розбрату, який виникав раніше після смерті великого князя (так було після загибелі Святослава і після смерті Володимира Великого). Спочатку Ярославичі жили в злагоді, але незабаром почалися міжусобиці. Цим скористалися нові ворогиРусі — половці, а також Угорщина і Польща. Угорський король захоплює Закарпаття. У зв'язку з цим князі роблять спробу припинити усобиці, для чого у 1097 р. скликають князівський з'їзд у Любечі. На з'їзді було вирішено, що кожен князь мусить володіти лише своєю «вотчиною», тобто землею, виділеною батьком, і не претендувати на землі інших князів. Фактично це узаконювало роздроблення Русі на окремі спадкові князівства. Лише на деякий часВолодимир Мономах (1113–1125 pp.) та його син Мстислав (1125–1132 pp.) змогли призупинити цей процес та відновити єдність Русі, але повністю перешкодити йому вони не змогли.