Розселення українців Російської імперії на 1897рік

Революція 1905—1907 років вплинула на життя тогочасного суспільства, однак вона не змінила основного напрямку його розвитку, який диктувався вимогами і законами ринкового господарства. Найнегативнішим були наслідки поразки революції у політичній сфері. Встановлювався надзвичайний стан, суворо заборонялися демонстрації, мітинги, збори. По всій країні діяли військові трибунали. У підпілля пішли політичні організації. Посилилися репресії проти українства. Заборонялося викладання українською мовою в освітніх закладах, українські громади та клуби, більшість організацій «Просвіти» та практично всі основні українські періодичні видання були ліквідовані. Натомість за широкої підтримки влади бурхливу діяльність розгорнули шовіністичні організації, зокрема «Клуб русских националистов», заснований у Києві в 1908 році.

Широкого розголосу набула «справа Бейліса» — судовий процес, організований у Києві в 1913 року надєвреєм, який звинувачувався у ритуальному вбивстві православної дитини. Преса здійняла антисемітську кампанію. Проте на захист Бейліса виступила демократична громадськість, прогресивна інтелігенція, письменники. Врешті-решт суд вимушений був виправдати Бейліса.

Після поразки Революції 1905–1907 років український визвольний рух опинився в складному становищі. Розпадається Українська радикально-демократична партія. Разом із тим частина діячів Української соціал-демократичної робітничої партії, зокрема Симон Петлюра, Валентин Садовський, беруть участь у створенні міжпартійного політичного блоку — Товариства українських поступовців (ТУП). Активними діячами Товариства були Михайло Грушевський, Сергій Єфремов, Володимир Винниченко, Євген Чикаленко, Дмитро Дорошенко, Людмила Старицька-Черняхівська та ін. Найближчим своїм завданням ТУП вважало українізацію освіти, громадських установ, суду й церкви. Політичну лінію Товариства проводила газета «Рада». Значна увага приділялася відстоюванню українських інтересів у Державній Думі. Найреакційніша за своїм складом третя Державна Дума відхилила питання про українську мову навчання в початкових школах, а також про вживання української мови в судах. У 1913 році, коли була скликана четверта Дума, ТУП у своїх домаганнях заручилося підтримкою фракцій трудовиків та кадетів. Проте консервативна більшість Думи знову заблокувала ці питання.

Утиски з боку царського уряду продовжувалися й надалі. У 1914 році уряд заборонив святкування дня народження Тараса Шевченка. Це викликало хвилю протестів по всій Україні. Слова обурення пролунали навіть у Державній Думі. Тут вперше розгорнулася гостра дискусія з українського питання, і це справило велике враження не тільки в Думі, а й поза її межами. Незважаючи на репресії з боку влади, українське студентство у березні 1914 року вийшло на маніфестацію під жовто-блакитними прапорами.

Активну роботу проводили соціал-демократи по підготовці до відзначення 1 Травня. Вони розповсюдили прокламацію ЦК РСДРП. Київська, Харківська,Катеринославська, Полтавська і Миколаївська партійні організації випустили листівки з закликом відзначити 1 Травня політичним страйком. У день 1 травня1914 року в Україні відбулося 85 політичних страйків з більш як 30 тис. учасників. Найбільше страйків сталося в Харківській і Київській губерніях.

Таким чином, напередодні Першої світової війни в Україні назрівала революційна ситуація. Протягом першої половини 1914 року Україні сталося понад 300 страйків, в числі яких понад 70% було політичними. У страйках взяли участь близько 95 тис. чоловік.

Усього за період нового революційного піднесення (1910 — перша половина 1914 року) в Україні відбулося 978 страйків з числом учасників близько 330 тис. чол.^[1]

Поступово український національний рух набирав нових сил. Але цей процес припинив початок Першої світової війни.