Фізичний або психічний примус як обставина, що виключає злочинність діяння

Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фіз. примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми діями.

Питання про КВ особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фіз. примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психіч. примусу.

Підставою виключення злочинності діяння у випадку, що аналізується є непереборний фіз. примус, під безпосереднім впливом якого особа заподіює шкоду правоохоронюваним інтересам.

Фізичний примус (насильство) — це протиправний фіз. вплив на людину (наприклад, застосування фіз. сили, нанесення удару, побоїв, тілесних ушкоджень, введення в організм різноманітних препаратів тощо) з метою примусити її вчинити злочин (наприклад, не перешкоджати проникненню у сховище, видати чуже майно тощо). Непереборним визнається такий фіз. примус, при якому особа цілком позбавлена можливості керувати своїми діями (бездіяльністю).

Ознаками, що хар-ють «діяння» особи, яка зазнала непереборного фіз. примусу, є:

1) збіг діяння з об'єктивними ознаками якогось злочину

2) відсутність волі особи в такому діянні.

Обставини, що виключають злочинність діяння вчинені особою дії або бездіяльність за об'єктивними своїми ознаками можуть збігатися, наприклад, із розголошенням відомостей, що становлять державну таємницю, шпигунством, розтратою чужого майна, зловживанням службовим становищем тощо. Але дані дії, проте, злочинними не визнаються, оскільки позбавлені такої обов'язкової ознаки крим.-правового діяння, як його волимість (особа не здатна керувати своїм вчинком). Отже, виключається КВ за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам.

Інша ситуація має місце у випадку переборного фіз. примусу, а також психічного примусу. Переборним визнається такий фіз. примус, при якому особа зберігає можливість керувати своїми діяннями.

Психічний примус — це погроза застосування до особи фіз. насильства або заподіяння матеріальної або моральної шкоди (наприклад, погроза вбити, знищити або пошкодити майно, поширити відомості, що ганьблять особу, тощо) із метою спонукати її вчинити злочин. Психічний примус хоча й обмежує можливості особи керувати своїми діями, проте ніколи не паралізує цілком її волю, внаслідок чого ця особа все ж таки має можливість обрати той або ін. варіант поведінки, як і при переборному фізичному примусі. Якщо такий примус створював стан крайньої необхідності (наприклад, особа під впливом побоїв або погрози вбивством видала чуже майно), то питання про КВ за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам вирішується за правилами ст. 39 КК, тобто залежно від того, чи викликав зазначений примус стан крайньої необхідності і якщо викликав, то чи було допущено або не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. В іншому випадку особа підлягає кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах, хоча вчинення злочину під впливом фізичного або психічного примусу повинно враховуватися як обставина, яка пом'якшує покарання.