2015-07-14
742
Загальні засади призначення покарання спрямовані на забезпечення індивідуалізації, гуманності і справедливості покарання. Вони являють собою систему найбільш істотних правил і критеріїв, що визначають порядок і межі діяльності суду при призначенні покарання.
Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний насамперед виходити з санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. Санкцією є та частина статті Особливої частини КК, яка визначає вид (види), строк і розмір покарання за даний злочин.
Злочинність і караність діяння визначаються нормами КК, які були чинними під час вчинення цього діяння. Коли санкція є відносно визначеною, тобто такою, що передбачає один вид основного покарання і його нижню та верхню межі, то суд обирає це покарання саме в цих межах. У ряді випадків у санкціях норм Особливої частини КК визначена лише верхня межа покарання. Якщо санкція передбачає і додаткове покарання як обов'язкове, то суд призначає і це покарання. Суд може призначити і кілька додаткових покарань. Коли ж санкція норми Особливої частини КК є альтернативною, то суд спочатку обирає вид основного покарання і призначає його за тими ж правилами, що і при відносно визначеній санкції. Далі суд так само вирішує питання про призначення додаткового (додаткових) покарання.
Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК. Саме в ній визначені, зокрема, завдання КК, підстава КВ, положення, що визначають чинність крим. закону, поняття злочину та класифікація злочинів, стадії злочинної діяльності, суб'єкт злочину, поняття вини та її форм, основні положення щодо співучасті у злочині, множинності злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння, звільнення від крим. відповідальності, мета, система і види покарань, зміст покарань і умови їх застосування, призначення покарання, звільнення від покарання та його відбування, судимості, примусові заходи медичного характеру та примусового лікування, особливості КВ неповнолітніх.
При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
За ступенем тяжкості виділяють такі види злочинів: невеликої тяжкості; середньої тяжкості; тяжкі; особливо тяжкі.
Під врахуванням особи винного слід розуміти врахування позитивних і негативних соціальних, фізичних, психічних і правових елементів характеристики особи, що вчинила злочин, які мають крим.-правовезначення. Соціальну хар-ку особи становлять професія, фах, обіймана посада, ставлення до праці чи навчання, наявність державних та інших нагород, відзнак, почесних звань, наявність сім'ї. До фіз. ознак належать, зокрема: стать, вік, стан здоров'я, здатність до праці. Психічними ознаками є: наявність чи відсутність психічного розладу, темперамент, характер, соціальна спрямованість. Темперамент особи - це сукупність психічних особливостей, пов'язаних з емоційним станом, тобто зі швидкістю виникнення почуттів та їх силою, а характер особи - стійкий, цілісний склад душевного стану, що виявляється у психічних актах, манерах, звичках, емоційних переживаннях
Суд має призначити особі покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
20. Призначення більш м`якого покарання ніж передбачено законом (ст. 69 ККУ).
За наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини ККУ, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині ККУ.
Закон визначає 2 підстави, які можуть обумовити призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом:
1) наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину;
2) урахування особи винного, що передбачає урахування суб'єктивних ознак, які знижують ступінь сус. небезпеки особи винного.
Більш м'яким покаранням, ніж передбачено законом, яке може бути призначене судом, є:
1) основне покарання того ж виду, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин;
2) ін., більш м'який вид основного покарання, не зазначений в санкції норми особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин;
3) основне покарання без додаткового покарання, яке передбачене як обов'язкове в санкції норми Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Положення про те, що у випадку, коли суд призначає більш м'яке покарання, він не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду основного покарання в Загальній частині КК, означає, що не може бути призначене покарання у виді: штрафу в розмірі менше 30 неоподатковуваних мін. доходів громадян; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк менше 2 років; громадських робіт на строк менше 60 годин; виправних робіт і службових обмежень для військовослужбовців на строк менше 6 місяців з відрахуванням із суми заробітку (грошового забезпечення) не менше 10%; арешту на строк менше місяця; обмеження волі і позбавлення волі на строк менше року; тримання в дисцип. батальйоні на строк менше 6 місяців.
Суд, крім призначення винному більш м'якого основного покарання, може також не призначати йому додаткове покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини КК як обов'язкове. Якщо таке покарання передбачене як факультативне, суд вирішує питання про його призначення, виходячи із загальних засад призначення покарання.
