Шахрайство з фінансовими ресурсами

Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок фінансування, кредитування і оподаткування господарської діяльності, права і законні інтереси кредиторів.

Об'єктивна сторона злочину полягає в активній поведінці - у наданні вказаними у диспозиції ст. 222 особами органам державної влади, органам влади АРК чи органам місцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам завідомо неправдивої інформації з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Відповідальність за ст. 222 виключається у разі, коли обман має пасивний характер і полягає у приховуванні інформації, яку особа зобов'язана була повідомити на підставі закону чи договору.

Під дотацією розуміють грошові кошти, які на безоплатній основі надходять з бюджету. Дотація застосовується в Україні не лише як метод бюджетного регулювання у разі перевищення видатків нижчих бюджетів над їхніми доходами (наприклад, дотації вирівнювання місцевим бюджетам), а й як допомога, що надається підприємствам, зокрема, для покриття збитків від їх господарської діяльності (дотації можуть надаватись суб'єктам господарювання, що опинились у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капіталовкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності). Видом дотації є компенсація або доплати сільськогосподарським товаровиробникам за сільськогосподарську продукцію, що реалізується ними державі.

На відміну від дотації субвенція є різновидом тієї грошової допомоги, яка спрямовується на фінансування певного заходу, проекту, програми і підлягає поверненню у разі нецільового використання коштів.

Субсидією визнається допомога у грошовій або натуральній формах, яка надається державою місцевим органам влади, фізичним або юридичним особам, у т. ч. суб'єктам господарювання, і спрямовується на фінансування конкретних заходів, напрямів економічної і соціальної діяльності, бажаних для суспільства (наприклад, на фундаментальні наукові дослідження, створення нових робочих місць, перепідготовку кадрів, виробництво певного виду продукції).

Кредит - це надання одним суб'єктом (кредитором) позички у грошовій або натуральній формах іншому суб'єктові (позичальнику) на умовах повернення її у встановлений термін і, за загальним правилом, поєднане зі сплатою відсотків. Потрібно розрізняти такі форми кредиту: фінансовий, у т. ч. банківський, міжбанківський, комерційний (товарний), державний, споживчий, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний, кредит під цінні папери тощо. Різновидом кредиту є бюджетні позички, оскільки кошти з бюджету надаються на умовах повернення, платності і строковості. На кваліфікацію за ст. 222 не впливає форма надання банківського кредиту - готівкова чи безготівкова.

Пільга щодо податків - це повне або часткове звільнення від сплати податку залежно від особливостей платника податку або характеру здійснюваної ним діяльності. Податкові пільги є альтернативою дотаціям, субсидіям, іншим варіантам бюджетного фінансування та пільговому кредитуванню. Всі податкові пільги мають спільну рису - це скорочення розміру або перенесення строків погашення податкових зобов'язань платників податків. Пільги щодо податків поділяються на: 1) вилучення (характеризуються виведенням з-під оподаткування окремих об'єктів чи предметів); 2) скидки (означають скорочення податкової бази); 3) звільнення (у формі зниження податкової ставки, податкових канікул, відстрочення або розстрочення податкових зобов'язань тощо). Встановлення і скасування податкових пільг здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою АРК, сільськими, селищними і міськими радами. Податкові пільги не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткування. Пільги щодо оподаткування місцевими податками і зборами встановлюються або змінюються виключно відповідними органами місцевого самоврядування.

Надання завідомо неправдивої інформації - це обман держави або кредиторів, який набуває письмової форми і супроводжується використанням підроблених або іншим чином сфальсифікованих документів. Наприклад, у сфері банківського кредитування знаряддям коментованого злочину виступають документи, які надаються позичальниками банкам і в яких можуть міститись неправдиві дані: 1) кредитні заявки (клопотання); 2) установчі документи; 3) контракти, угоди, інші документи, які підтверджують, що кредит отримується для придбання товарів, робіт або послуг; довідки про результати дослідження кон'юнктури ринку; бізнес-плани; складські довідки про наявність товарно-матеріальних цінностей; 4) техніко-економічні обґрунтування; 5) проектно-кошторисна документація, рішення про відведення земельних ділянок, дозволи архітектурно-будівельних служб місцевих органів влади на будівництво; 6) документи про фінансовий стан, кредитоспроможність позичальника, страховика або поручителя (бухгалтерські звіти і баланси, звіти аудиторів тощо); 7) документи, які стосуються застави, поручительства, гарантії як способів забезпечення кредиту (фіктивні гарантійні листи, документи, які підтверджують нібито належність предмета застави боржнику чи перекручують вартість заставленого майна, підроблені договори страхування і страхові поліси тощо).

У разі шахрайства з фінансовими ресурсами шляхом використання підроблених документів у діях винного вбачається не конкуренція частини і цілого, а різнооб'єктна ідеальна сукупність злочинів, у зв'язку з чим вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 222, 358 (366).

Інформація, що надається особою, яка вчинює шахрайство з фінансовими ресурсами, повинна бути неправдивою, тобто має не відповідати дійсності, приховувати або перекручувати у гірший або, навпаки, у кращий бік справжній стан речей і стосуватись тих обставин, які дають змогу отримати дотації, субсидії, субвенції, кредити або податкові пільги. Це ті дані, що сприяють незаконному отриманню фінансової допомоги, причинно зумовлюють її надання. Наприклад, у сфері банківського кредитування завідомо неправдива інформація - це дані, які, впливаючи на волю кредитора, відповідно до вимог чинного законодавства, локальних нормативних актів банків і усталеної практики ділового обороту, враховуються в процесі прийняття рішення про надання кредиту та його умови (розмір кредиту, розмір відсотків, строк повернення кредиту, його забезпечення тощо). Якби позичальник надав правильні відомості, банк не надав би кредит взагалі або надав у меншому розмірі, або збільшив відсоток за кредитом у зв'язку з великим ризиком, або вимагав більш якісного забезпечення його повернення тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту надання конкретному адресату відповідної інформації незалежно від того, вдалося чи ні винному отримати той чи інший фінансовий ресурс або ухилитись від сплати податків, заподіяна чи ні майнова шкода.

Суб'єкт злочину спеціальний. Це: 1) особа, яка займається зареєстрованою підприємницькою діяльністю індивідуально, без створення юридичної особи; 2) громадянин-засновник (учасник) суб'єкта господарської діяльності; 3) службова особа юридичної особи - суб'єкта господарської діяльності.

Суб'єктом злочину не визнаються службові особи тієї юридичної особи, яка виступила як засновник чи власник юридичної особи суб'єкта господарської діяльності. Якщо об'єднання громадян надає завідомо неправдиву інформацію для одержання створеним ним підприємством - суб'єктом господарювання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків, то службова особа такого об'єднання, яка надала зазначену інформацію, також не визнається суб'єктом розглядуваного злочину.

Суб'єктом цього злочину мають визнаватись службові особи і тих юридичних осіб, які не є суб'єктами підприємництва. Вирішуючи питання про притягнення до відповідальності за ст. 222 службових осіб некомерційних підприємств, треба встановлювати, що завідомо неправдива інформація, надана ними належним адресатам з метою отримання певних фінансових ресурсів, стосувалась саме господарської діяльності таких підприємств.

Фізична особа, яка фактично займається підприємницькою діяльністю без належної державної реєстрації, не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 222.

Суб'єктом шахрайства з фінансовими ресурсами не можуть виступати особи, які хоч і є фізичними особами - підприємцями або службовими особами суб'єктів господарської діяльності, але в кредитних відносинах виступають як приватні особи, які отримують споживчі кредити (це кредити, які надаються фізичним особам на придбання споживчих товарів та послуг).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціальною метою - отримати вказаний у ст. 222 різновид фінансових ресурсів або пільгу щодо податків.

Ставлення винного до суспільно небезпечних наслідків у формі великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 222) може виражатися у прямому або непрямому умислі.

Особу, яка, надаючи завідомо неправдиву інформацію, прагнула привласнити одержані нею у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів кошти, слід притягувати до кримінальної відповідальності за злочин проти власності - за шахрайство чи замах на нього залежно від того, чи вдалося їй заволодіти майном і отримати реальну можливість розпоряджатись або користуватись ним за власним розсудом.

Головними критеріями розмежування злочинів, передбачених статтями 222 і 190, є спрямованість умислу та момент його виникнення. У разі шахрайства з фінансовими ресурсами умисел винного спрямований на тимчасове отримання кредитних коштів з наступним, можливо, несвоєчасним їх поверненням. Щодо неповернення банківського кредиту як способу шахрайського заволодіння майном, яке не охоплюється диспозицією ст. 222, потрібно виходити з того, що отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов'язання може кваліфікуватися як шахрайство лише у разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його присвоїти, а зобов'язання - не виконувати. У разі шахрайства в инна особа укладає кредитний договір лише для того, щоб приховати злочинний характер своїх дій, спрямованих на безоплатне заволодіння назавжди чужим майном.

Оскільки шахрайству з фінансовими ресурсами притаманний специфічний прийом (спосіб) злочинної поведінки - надання державному органу завідомо неправдивої інформації з метою отримання пільг щодо податків, то ситуації, пов'язані із самостійним використанням платниками податкових пільг (у тому числі поєднані із наданням належному адресату інформації про наявність податкової пільги), диспозицією ст. 222 не охоплюються і є підставою для застосування ст. 212. Такий саме висновок слід робити і стосовно зловживань з пільгами не щодо податків, а інших обов'язкових платежів, які входять у систему оподаткування.

Підроблення документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів (ст. 223¹ КК). Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері кредитно-посередницької діяльності, пов’язаної з випуском та обігом цінних паперів. Додатковими безпосередніми об’єктами виступають відносини власності та встановлений порядок виникнення і виконання майнових зобов’язань.

Предметом злочину визнаються підроблені документи, які подаються до уповноваженого державного органу (ДКЦПФР) для реєстрації випуску цінних паперів.

Підробленими документами вважаються такі, до яких внесені зміни, що спотворюють їх дійсний зміст або до яких одвічно внесені неправдиві відомості. Зокрема, це можуть бути: рішення про розміщення акцій, яке оформлене протоколом і має містити певні відомості (зокрема, про кількість засновників на дату проведення виборів, запланований розмір статутного капіталу, заплановані мету і предмет діяльності); договір про створення товариства або його нотаріально засвідчену копію; висновок аудитора щодо спроможності засновника – юридичної особи сплатити внески до статутного капіталу товариства тощо. Для реєстрації випуску облігацій підприємства емітент подає до ДКЦПФР, крім інших документів, певну фінансову звітність і висновок аудитора. Предметів розглядуваного злочину слід визнавати також проспект емісії цінних паперів – документ, в якому міститься інформація про емітента, його фінансово-господарський стан і цінні папери, щодо яких прийнято рішення про відкрите (публічне) розміщення, а також інші відомості, визначені ДКЦПФР.

При кваліфікації об’єктивної сторони злочину потрібно пам’ятати, що вона характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діянням – внесенням у документи, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів, завідомо неправдивих відомостей; 2) наслідками у вигляді значної матеріальної шкоди інвесторові в цінні папери; 3) причиновим зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками.

Внесення у документи завідомо неправдивих відомостей означає як повне виготовлення винною особою документів, змістом яких є неправдиві відомості, призначених для передачі у реєструвальний орган, так і внесення неправдивих відомостей у автентичні документи. Завідомо неправдивими треба визнавати відомості, які не відповідають дійсності і вводять в оману уповноважений орган, який здійснює їх реєстрацію, сприймаючи за дійсні, що ставить в загрозу небезпеки інтереси потенційних інвесторів у цінні папери (наприклад, щодо напрямів використання фінансових ресурсів, залучених від розміщення цінних паперів; розмірів статутного фонду емітента; порядку і форми виплати доходу за цінними паперами; дивідендної політики емітента; переліку ліцензій емітента на провадження певних видів діяльності і терміну закінчення їх дії; дій емітента у разі недосягнення запланованого обсягу розміщення акцій; порядку погашення облігацій, виду та розміру їх забезпечення).

Злочин визнається закінченим з моменту заподіяння значної матеріальної шкодиінвесторові в цінні папери, яка, відповідно примітки до ст. 223¹ КК в двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Якщо уповноваженим органом підробка була виявлена і передбачені законом наслідки не настали, вчинене слід кваліфікувати як замах на злочин.

Суб’єктом злочину, як зазначено у диспозиції статті, може бути лише «уповноважена особа» емітента цінних паперів або службова особа контролюючого органу, тобто суб’єкт злочину спеціальний.

Емітентами визнаються: а) держава в особі уповноважених нею органів державної влади; б) органи місцевого самоврядування; в)юридичні особи, які від свого імені розміщують емісійні цінні папери та беруть на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками.