Стаття 227. Умисне введення в обіг на ринку України (випуск на ринок України) небезпечної продукції

Примітка. Під введенням в обіг (випуском на ринок України) небезпечної продукції, вчиненим у великих розмірах, слід вважати введення в обіг продукції, загальна вартість якої перевищує п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стандарт - це документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов’язковим. Відповідно до ч. 2 ст. 15 ГК застосування стандартів чи їх окремих положень є обов’язковим для: 1) суб’єктів господарюван­ня, якщо на стандарти є посилання в технічних регламентах; 2) учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти; 3) виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи засто­совував позначення цих стандартів у її маркуванні.

Технічні умови - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відпо­відати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, час­тиною стандарту або окремим документом (згідно зі ст. 1 Закону України «Про стандартизацію»).

Технічний регламент - закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий КМУ, у якому визначено характеристики продукції або пов’язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких обов’язкове.

Особливістю небезпечної продукції є те, що вона при її використанні за передбачених для нього умов створює загрозу суспільним інтересам - безпеці життя та здоров’я людей, безпечним умовам праці, захисту прав споживачів (користувачів), захисту довкілля. Оскільки безпечність продукції є однією із складових її якості, то з цього випливає висновок про те, що коло предметів злочину за новою редакцією ст. 227 КК звужено.

Причини того, що продукція стала небезпечною, можуть бути пов’язані безпосередньо з виробничим процесом, порушенням правил зберігання товару, закінченням кінцевих строків реалізації тощо.

Об’єктивна сторона злочину виражається у формі дій - це введення в обіг (випуск на ринок України) небезпечної продукції (за попередньою редакцією ст. 227 КК - випуск на товарний ринок або інша реалізація споживачам недоброякісної або не­комплектної продукції та товарів), якщо такі дії вчинені у великих розмірах.

Термін «введення продукції в обіг» у ст. 227 КК ужитий у значенні, визначеному Законом України «Про загальну безпечність нехарчової продукції» від 2 грудня 2010 р.: це перше надання продукції на ринку України, тобто перше будь-яке платне або без­оплатне постачання продукції для її розповсюдження, споживання (використання) на ринку України під час здійснення господарської діяльності.

Постачання продукції визначається Законом як: а) будь-які операції, що здійсню­ються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-пра­вовими договорами, які передбачають передачу права власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання; б) операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт); в) операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лі­зингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких перед­бачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Поняттям уведення в обіг (випуск на ринок України) небезпечної продукції охоплюється введення як тієї продукції, що виготовляється в Україні, так й імпортованої продукції, а перше надання такої продукції на ринку України може виражатись у передачі безпосередньо споживачам (фізичним чи юридичним особам) або суб’єктам господарювання (у тому числі підприємцям), що діють на ринку України, для її роз­повсюдження.

За статтею 227 КК кваліфікується введення в обіг (випуск на ринок України) тієї продукції, яка була виготовлена з небезпечними властивостями або яка стала небезпечною пізніше, наприклад унаслідок порушення умов її перевезення чи зберігання.

Злочин вважається закінченим із моменту введення в обіг (випуску на ринок України) небезпечної продукції у великих розмірах, тобто коли така продукція фак­тично була передана іншим суб’єктам господарювання (у тому числі підприємцям), що діють на ринку України, або безпосередньо споживачам (фізичним чи юридичним особам).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що вводить в обіг (випускає на ринок України) небезпечну продукцію і бажає вчинити ці дії. Якщо особа під час вчинення цих дій помилково вважала, що продукція є безпечною, то це виключає застосування ст. 227 КК у зв’язку з відсутніс­тю умислу.

Суб’єктом злочину може бути особа, на яку покладені обов’язки забезпечення відповідності продукції, що вводиться в обіг, установленим нормативно-правовими актами вимогам безпечності. Зокрема, це може бути як службова особа чи інший працівник суб’єкта господарської діяльності, який є виробником продукції, представ­ником виготовлювача продукції в Україні чи імпортером продукції, так і підприємець, який здійснює таку діяльність.

Відповідно до ч. 7 ст. 8 Закону України від 2 грудня 2010 р. № 2735-УІ, згід­но з яким ст. 227 КК викладена в новій редакції, у разі якщо виробник продукції не може бути ідентифікований органом ринкового нагляду, для цілей цього Закону особою, що ввела таку продукцію в обіг, вважається кожен суб’єкт господарювання в ланцюгу постачання відповідної продукції, який протягом узгодженого з ор­ганом ринкового нагляду строку (терміну) не надав документацію, що дає змогу встановити найменування та місцезнаходження виробника або особи, яка поста­вила суб’єкту господарювання цю продукцію. Тобто в таких випадках особою, що ввела небезпечну продукцію в обіг, може вважатися й особа, яка є розповсюджу­вачем такої продукції на ринку України (про це буквально зазначено в ч. 3 ст. 25 Закону).

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів. (199)

Примітка. Дії, передбачені цією статтею, вважаються вчиненими у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподаткову­ваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі - якщо сума під­робки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Під національною валютою України у виді банкнот або металевої монети у цій статті розуміються лише ті гроші, що перебувають в обігу і є законним платіжним за­собом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, що введені в обіг. Предметом злочину можуть бути також підроблені пам’ятні й ювілейні монети, що випускаються НБУ.

Іноземна валюта - іноземні грошові знаки у виді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території відповід­ної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, введені в обіг.

Вилучена з обігу національна валюта України, іноземна валюта (монети старого карбування, гроші, скасовані грошовими реформами, тощо) і валюта, що має лише колекційну цінність, не можуть бути предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК. Виготовлення або збут таких предметів з метою заволодіння чужим майном слід ква­ліфікувати як готування (з урахуванням положень, передбачених ч. 2 ст. 14 КК) або замах на шахрайство (статті 14 чи 15 та ст. 190 КК).

Державні цінні папери випускаються і забезпечуються державою, зокрема, це державні облігації України (внутрішніх, у тому числі цільових, та зовнішніх держав­них позик України), казначейські зобов’язання України, приватизаційні папери.

Облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик України - це державні цінні папери, що розміщуються відповідно на внутрішньому та зовнішніх фондових ринках і підтверджують зобов’язання України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій. Казначейське зобов’язання України - державний цінний папір, що розміщується винятково на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгова­ності Державного бюджету України перед власником казначейського зобов’язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відпо­відно до умов розміщення.

Лотерейний білет - документ встановленої умовами проведення лотереї форми, виготовлений відповідно до вимог законодавства, наявність якого засвідчує внесення гравцем лотереї ставки і надає право одержати приз відповідно до умов проведення лотереї.

Під державними грошовими лотереями відповідно до ст. 14 ПдК слід розуміти лотереї, які передбачають наявність призового (виграшного) фонду у розмірі не мен­ше 50 відсотків суми отриманих доходів, а також відрахувань до Державного бюдже­ту України в розмірі ставки податку, яка встановлена п. 151.1 ст. 151 ПдК, від частини тих доходів, що залишилися після формування призового фонду. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державні лотереї в Україні» від 5 липня 2012 р. № 5204-УІ (ГУ. - 2012. - 5 жовт. (№ 187)) державна лотерея - це лотерея, що проводиться оператором лотерей відповідно до цього Закону.

Під маркою акцизного збору слід розуміти спеціальний знак для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, віднесений до документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизного збору, а з 1 січня 2011 р. - акцизного податку, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів. Основні законо­давчі положення щодо марок акцизного збору раніше передбачались у Законі України «Про акцизний збір на алкогольні напої і тютюнові вироби» від 15 вересня 1995 р.

Голографічний захисний елемент - це голографічний елемент, призначений для маркування носіїв інформації, документів і товарів з метою підтвердження їх справ­жності, авторства тощо, виконаний із використанням технологій, що роблять немож­ливим його несанкціоноване відтворення. Голографічні елементи застосовуються для захисту документів і товарів, які підлягають обов’ язковому захисту від підробки, а також інших документів і товарів, голографічний захист яких запроваджується за ініціативою їх власників.

Об’єктивна сторона злочину може виражатися: 1) у виготовленні: а) будь-якого підробленого предмета цього злочину; б) незаконному виготовленні марок акцизного збору або голографічних захисних елементів; 2) зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну або збуті будь-якого підробленого предмета цього злочину або незаконно виготовлених чи одержаних марок акцизного збору, гологра­фічних захисних елементів.

Виготовлення підробленого предмета полягає як у повному створенні (відтво­ренні) підроблених грошей чи інших предметів цього злочину, так і в їх частковій підробці, тобто підробці окремих реквізитів. Виготовлення також може виявлятися у внесенні додаткової підробки до придбаних особою підроблених грошей чи інших предметів цього злочину з метою надання їм більшої подібності до справжніх та на­ступного збуту. Способи підроблення можуть бути різними і на кваліфікацію діяння не впливають. Злочин вважається закінченим з моменту виготовлення хоча б одного фальшивого примірника для подальшого збуту.

Під незаконно одержаними розуміються справжні марки акцизного збору чи голо­графічні захисні елементи, які були одержані будь-яким протиправним шляхом. Зо­крема, це можуть бути ті марки акцизного збору чи голографічні захисні елементи, які: а) були протиправно вилучені в осіб, у яких ці предмети знаходилися на законних підставах (продавця, виробника, законного користувача та ін.) всупереч чи поза їх волею (шляхом вчинення крадіжки, грабежу, розбою тощо); б) вибули із законного володіння зазначених осіб з причин, що не пов’язані із вчиненням протиправних дій (загублені, помилково передані іншій особі тощо); в) одержані від особи, уповнова­женої на їх продаж (передачу), але з порушенням встановленого законом порядку, що виражалося у фальсифікації підстав для їх отримання шляхом надання неправдивих відомостей; г) одержані від особи, яка не мала законних повноважень на їх продаж (передачу).

Зберіганням є утримання предмета злочину у володінні винного: при собі, у при­міщенні, в тайниках чи інших визначених ним місцях. Тривалість зберігання не має значення для кваліфікації цього злочину.

Придбання - це одержання підробленої національної валюти чи інших предметів цього злочину будь-яким способом, наприклад, купівля, обмін на інші товари, при­йняття як повернення боргу чи плати за виконані роботи чи надані послуги, як дару­нок, позика тощо.

Під перевезенням слід розуміти переміщення предметів злочину будь-яким тран­спортним засобом.

Пересилання - це переміщення тих самих предметів за умови, що транспортуван­ня здійснюється без участі відправника, наприклад, у вигляді поштових або багажних відправлень. Для пересилання не є обов’язковим фактичне одержання предметів адресатом.

Ввезення в Україну передбачає переміщення предметів злочину на територію України будь-яким транспортним засобом.

Зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну підроблених грошей чи іншого предмета злочину визнаються закінченим злочином з моменту вчи­нення будь-якої з цих дій із хоча б одним предметом. Зберігання таких предметів є триваючим злочином і тому самостійне юридичне значення має фактичне закінчення зберігання - із цього моменту починає спливати строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності і стає можливим застосування до неї закону України про амністію. До цього моменту можлива співучасть інших осіб у вчиненні цього злочину.

Збут підробленої національної валюти України та інших предметів злочину означає випуск їх в обіг шляхом використання як засобу платежу, розміну, дарування, обміну, надання позики, продажу, передачі в борг чи в рахунок покриття боргу, про­грашу в азартних іграх, пред’явлення облігації до оплати тощо. Збут може вчинюватись не тільки тією особою, яка виготовила предмет чи його незаконно одержала, та його співучасниками, а й іншими особами, які знали про те, що предмет підроблений, не­законно виготовлений чи одержаний, у тому числі тими, які отримали предмет ви­падково. Заподіяння при цьому збитків потерпілому охоплюється ст. 199 КК і не по­требує додаткової кваліфікації за статтею про шахрайство. Саме така позиція була підтримана ПВСУ і закріплена в п. 15 його постанови «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних папе­рів» від 12 квітня 1996 р. № 6. Разом з тим використання особою підроблених нею приватизаційних паперів для приватизації державного чи комунального майна по­требує додаткової кваліфікації за ст. 233 КК. Злочин визнається закінченим з моменту, коли був збутий хоча б один предмет злочину.

Збут особою незаконно виготовлених алкогольних напоїв або тютюнових виробів, поєднаний з використанням незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених нею марок акцизного податку (збору) кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених частинами 1 чи 3 ст. 204 та ст. 199 КК. Якщо вчинення злочину, передбаченого ст. 199 КК, поєднано з ухиленням від сплати акцизного податку (раніше - акцизного збору) чи інших податків та зборів, що входять до системи оподаткування, то, за наявності підстав, вчинене слід додатково кваліфікувати за ст. 212 КК.

Суб’єктивна сторона злочину - прямий умисел. Особа усвідомлює, що виго­товляє, зберігає, отримує, перевозить, пересилає, ввозить в Україну або збуває відпо­відно підроблений, незаконно виготовлений чи одержаний предмет злочину і бажає вчинити ці дії. При виготовленні підроблених предметів особа розуміє, що якість відтворення справжніх предметів є такою, що у звичайних умовах ускладнює або зо­всім виключає виявлення підробки і це робить можливим їх перебування в легально­му обігу.

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених предметів цього злочину є мета використання при продажу товарів або збуту. Відсутність такої мети виключає кримінальну відповідальність за ст. 199 КК.

Суб’єкт злочину - особа, яка досягла 16 років.

39.Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна.

Незаконна приватизація державного, комунального майна (ст. 233). Предмет цього злочину — державне або комунальне майно.

Об'єктивна сторона цього злочину може виражатися у приватизації шляхом заниження вартості майна через визначення її у спосіб, не передбачений законом, або у приватизації шляхом використання підроблених приватизаційних документів, або у приватизації майна, яке не підлягає приватизації згідно з законом, або у приватизації неправомочною особою.

Приватизація — це відчуження-майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних чи юридичних осіб. Приватизація регулюється Законами України: «Про приватизацію державного майна» (в редакції від 2013 р.).

Заниження вартості майна означає визначення її способом, який взагалі не передбачений законами про приватизацію або, хоч і передбачений, але не має застосовуватися в конкретному випадку. Методика оцінки вартості майна в основному залежить від того, яке майно приватизується і яким способом.

Приватизація неправомочною особою означає приватизацію особою, яка за законодавством не може бути суб'єктом приватизації.

Цей злочин вважається закінченим з моменту переходу майна, що приватизується, до покупця — фізичної чи юридичної особи.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб'єктом злочину можуть бути працівники органів приватизації та інші особи.

У частині 2 ст. 233 встановлена відповідальність за ті самі діяння, якщо вони призвели до незаконної приватизації майна державної чи комунальної власності в великих розмірах або вчинені групою осіб за попередньою змовою. Великим розміром визнається незаконна приватизація майна на суму, що у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

згідно із законодавством про приватизацію