Що таке механічна вентиляція?

Ця система на відміну від природної здійснює рух повітря за допомогою вентиляторів, вона дає можливість здійснювати попередню обробку припливного повітря (очистку, зволоження, нагрівання або охолодження) і очистку від пилу, газів і інших домішок витяжного повітря, що видаляється перед викидом його в атмосферу. Серед переваг механічної вентиляції є те, що вона рівномірно працює цілий рік в необхідному режимі незалежно від зовнішніх погодно-кліматичних умов, а також дає можливість подавати повітря і видаляти його з будь-якої точки приміщення.

Механічна вентиляція може бути робочою або аварійною, яка проектується там де за виробничих умов може надходити у повітря значна кількість шкідливих або вибухонебезпечних речовин. Вона спрацьовує автоматично, якщо вміст небезпечних речовин у повітрі перевищує ГДК. Аварійна вентиляція має забезпечувати 8-12 кратний повітрообмін за годину. Механічна робоча вентиляція може бути місцевою, загальнообмінною, комбінованою.

Кратність повітрообміну — це показник, який показує, скільки разів протягом години змінюється повітря в приміщенні. Враховуючи виділення діоксиду вуглецю людиною в спокої, вчені підрахували, що мінімальний об'єм вентиляції на одну людину в житлових приміщеннях повинен бути не меншим ЗО м3 за 1 годину. Оптимальні ж умови повітряного середовища для людини, що фізично працює, забезпечуються при об'ємі вентиляції 80-120 м3/год. Вентиляційний об'єм - це кількість повітря (в м3), яке надхо­дить у приміщення протягом 1 години. Він складається з інфільтра­ційного і вентиляційного повітр'я. Інфільтрація - це проникнення повітря через стіни, пори будівельних матеріалів, щілини в буді­вельних конструкціях тощо. Найбільш повітропроникними є шлакоблокові, керамзитобетонні, цегляні, дерев'яні стіни. Найменш повітропроникними - гранітні, мармурові. Другою складовою час­тиною вентиляційного об'єму є повітря, яке надходить у приміщен­ня через спеціально передбачені для цього вентиляційні пристрої: кватирки, фрамуги, вікна, вентиляційні канали.

Відношення вентиляційного об'єму до об'єму приміщення ха­рактеризує інтенсивність вентиляції.

Спочатку визначають площу вентиляційного отвору, для чого вимірюютьрозміри сторін (якщо отвір прямокутний) або діаметр (якщо отвіркруглий). Пізніше, помноживши площу вентиляційного отвору на швидкістьруху повітря і на час вентиляції, знаходять вентиляційний об'єм повітря. Розрахунок проводять за формулою: V = ахвхЗбОО,де а — площа вентиляційного отвору (в м2), в — швидкість руху повітря (вм/с), 3600 - перерахунок години на секунди. 46.Методика оцінки ефективності вентиляції. Визначення концентрації діоксиду вуглецю в повітрі жилих приміщень експрес-методом за Лунге-Цекендорфом.

Вентиляція житлових, громадських і виробничих приміщень є ефективним засобом підтримання чистоти повітря й профілактики захворювань. Вона також повинна забезпечувати теплову рівновагу організму з оточуючим середовищем. Важливе значення має вентиляція для забезпечення необхідних умов зберігання лікарських препаратів і виробів медичного призначення.

Для підтримання необхідних параметрів повітряного середовища як в жилих, так і у виробничих приміщеннях існують різні системи вентиляції, що диференціюють: за способом надходження повітря (природна й штучна), місцем дії (місцева і загальна), призначенням (припливна, витяжна, припливно-витяжна).

Відношення вентиляційного об'єму до об'єму приміщення ха­рактеризує інтенсивність вентиляції.

Кратність повітрообміну — це показник, який показує, скільки разів протягом години змінюється повітря в приміщенні. Враховуючи виділення діоксиду вуглецю людиною в спокої, вчені підрахували, що мінімальний об'єм венти­ляції на одну людину в житлових приміщеннях повинен бути не меншим ЗО м3 за 1 годину. Оптимальні ж умови повітряного середо­вища для людини, що фізично працює, забезпечуються при об'ємі вентиляції 80-120 м3/год.

Коефіцієнт аерації (відношен­ня площі підлоги до площі кватирки) повинен бути не меншим 1:50.

Найкращий ефект природної вен­тиляції досягається при наскрізному провітрюванні, коли вікна розкриті на протилежних сторонах будинку. При цьому кратність повітрообміну може досягати 25-100 разів на годину. На інтенсивність вентиляції також впли­ває різниця температур зовні і всере­дині приміщення, сила і напрямок вітру. Вітровий тиск з однієї сторони "заганяє" з допомогою інфільтрації повітря через пори і нещільності будівельного матеріалу і будівельних конструкцій, а з протилежної (підвітряної) "відсмоктує" його із приміщення.

Методика визначення та гігієнічної оцінки показників повітрообміну та вентиляції приміщень

Повітря населених людьми приміщень вважається чистим, якщо концентрація CO2 не перевищує гранично допустимих концентрацій – 0,07% (0,7‰) по Петенкоферу або 0,1% (1,0‰) по Флюге.

На цій підставі розраховується необхідний об’єм вентиляції – кількість свіжого повітря, яке повинно поступати в приміщення, щоб концентрація CO2 не перевищила приведених нормативів. Його розраховують за формулою:

V=

Прилад для визначення концентрації СО2 за Лунге-Цеккендорфом (а – гумова груша для продування повітря з клапаном; б – склянка Дрекселя з розчином соди з фенол-фталеїном)

47.Джерела забруднення повітря виробничого середовища пилом.

Пил - це поняття, що визначає фізичний стан речовини - роздрібненість її на маленькі частки. Частки, що перебувають у повітрі, являють собою дисперсну систему (аерозоль), в якій дисперсною фазою є тверді частки, а дисперсним середовищем - повітря.

Виробничий пил класифікують за походженням, способом утворення та розмірами часток, (дисперсність). За походженням пил поділяють на органічний, неорганічний і змішаний.

Залежно від способу утворення, за класифікацією і термінологією М. О. Фукса, розрізняють аерозолі дезінтеграції та аерозолі конденсації. Аерозолі дезінтеграції утворюються під час подрібнення твердих речовин і мають переважно частки великих розмірів. Аерозолі конденсації утворюються з пари металів та їх сполук, які при охолодженні стають твердими частками, розміри їх значно менші, ніж аерозолі дезінтеграції.

Ступінь дисперсності пилу має велике гігієнічне значення, тому що визначає тривалість перебування пилу у повітрі та глибину проникнення його в дихальні шляхи людини.

За дисперсністю пил класифікується на три групи:

видимі — розмір часток від 10 до 100 мкм;

мікроскопічні — від 0,25 до 10 мкм;

субмікроскопічні — менші за 0,25 мкм.

Найбільшу фіброгенну активність мають аерозолі дезінтеграції з розміром пилинок до 5 мкм і аерозолі конденсації з частками меншими за 0,4 мкм, бо вони найглибше проникають і затримуються в альвеолах легенів. В етіології пилових захворювань найменш активними є пилові частки розміром понад 5 мкм, бо вони відносно швидко осідають під дією сил тяжіння. Субмікроскопічні частки пилу тривалий час або постійно можуть перебувати у повітрі.

Пилові частки, що знаходяться у повітрі, можуть бути носіями патогенних мікроорганізмів (грипу, кору, скарлатини, туберкульозу) і викликати алергічні захворювання.