Особистість неповнолітнього, який вчиняє злочин. Механізм індивідуальної злочинної поведінки

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Особистість неповнолітнього правопорушника є невід`ємною складовою теорії протидії злочинності неповнолітніх, оскільки, з одного боку, пов`язує груповий та індивідуальний рівні розуміння злочинності, з іншого, дозволяє застосувати теоретико-методологічні висновки у практичній діяльності. Загалом особистість виявляє себе через сукупність поведінкових стереотипів серед яких біологічні, вроджені особливості; притаманні групам, до яких належить індивід; правила поведінки, характерні для ролей, що виконуються особою у різних соціокультурних ситуаціях.

У цілому особистість неповнолітнього, який порушує кримінально-правові заборони, є похідною від загального розуміння особистості особи, яка вчиняє злочин. Відповідно до цього, особистість неповнолітнього правопорушника можна розглядати як сукупність певних ознак та властивостей, які обумовлюють порушення дитиною кримінальних заборон.

Є й суто соціологічне розуміння особистості як сукупності соціальних ролей, зв`язків та відносин (соціальний статус), що характеризують неповнолітнього правопорушника.

При розгляді особистості неповнолітнього, який вчиняє злочин, слід виходити з її принципової особливості - процесу становлення, який не є незакінченим на момент вчинення злочину – соціалізації.

Соціалізація особистості визначається як безперервний процес засвоєння суспільних норм (правил, цінностей), що забезпечує узгодженість індивідуально-психологічних проявів і соціальних вимог. У зовнішньому плані соціалізація проявляється у формі дотримання норм і правил, успішності соціальної адаптації особистості та продуктивної самореалізації. Внутрішній зміст соціалізації забезпечується формуванням ціннісного ставлення особистості до себе та свого місця в суспільстві, до соціальних норм. Для неповнолітнього біологічні характеристики є матеріальною основою процесу соціалізації, але їх роль є дещо більшою, аніж для дорослих осіб, саме внаслідок незавершеності соціалізації.

Соціалізація реалізується у двох основних варіантах - нормативному (без порушення правових норм) та анормативному (з порушенням правових норм). Другий варіант призводить до соціалізації «навпаки» (негативної соціалізації), тобто до руйнування та втрати деяких важливих ціннісних і нормативних орієнтацій, навичок спілкування, залучення до певної субкультури, яка підтримує деструктивний вплив на суспільні відносини. Однак людина завжди соціальна, незалежно від того, який вид поведінки вона обирає. Тому вважати неповнолітнього, який вчиняє злочин, несоціалізованим або десоціалізованим не є вірним.

З огляду на зазначене усталеність особистісних характеристик, які зумовили або здатні зумовити вчинення особою злочину (так званих криміногенних якостей), не є характерним для дитини внаслідок незавершеності становлення її особистості.

Особистість неповнолітнього, який вчиняє злочин, як кримінологічне поняття включає 4 основних елементи: соціально-демографічний, соціально-рольовий, соціально-психологічний та кримінально-правовий. При цьому слід розрізняти узагальнені (типові) риси та властивості, які є притаманними неповнолітнім як окремому типу особистості правопорушника, та індивідуальні характеристики, що зумовлені біологічними особливостями та персональним життєвим досвідом дитини, яка порушує закон.

Принципове значення в процесі соціалізації відіграють такі інститути як сім`я, школа (чия дисфункція є вагомим криміногенним фактором), неформальні структури (групи). При цьому негативний досвід, неприйняття дитини у формальних (офіційних) інститутах визначає готовність приєднатися до неформальних об`єднань із деструктивною субкультурою.

Групи делінквентних неповнолітніх являють собою стихійно виникаючі у процесі асоціальної діяльності об`єднання. Їх сумісна діяльність виступає як єдність асоціальної діяльності та комунікації і розкривається у взаємодіях та взаємовпливах. Такі групи виступають як єдиний суб`єкт активних взаємин з оточуючим середовищем.

У сучасних умовах Інтернет як фактор соціалізації набуває пріоритетного значення, надаючи нові можливості засвоєння соціальних норм, формування інтересів, розвитку технічних умінь і експериментування з новими формами самовираження (Н.О.Цой). Однак негативним результатом впливу засобів масової комунікації є формування залежної поведінки (ступінь залежності від Інтернету визначається не кількістю часу, проведеного у мережі, а втратами у реальному житті), сприйняття деструктивності та агресії як норми, звикання до злочинності. При цьому слід виходити з того, що інформація сприймається саме дитиною, яка досить легко підмінює реальний та віртуальний простори.

Узагальнені соціально-демографічні ознаки характеризують типового неповнолітнього правопорушника як юнака 15-17 років, який не навчається (його зв`язки з навчальним колективом є суто формальними) та не працює; епізодично вживає алкоголь/наркотики; походить з родини, яка має певні негаразди (неповна, підобліковна, з раніше судимими тощо). Ці ж дані загалом характеризують дівчат, які вчиняють злочини (16-17-річна особа з неповною середньою освітою, не навчається та постійно не працює, походить з родини, яка поставлена на облік).

З огляду на розуміння злочинності неповнолітніх та специфіку її пояснення акцентувати увагу слід на соціально-психологічних особливостях неповнолітніх, серед яких підвищена потреба в соціальному спілкуванні, актуальність самоствердження, посилення авторитету друзів на тлі падіння авторитету батьків, підвищена сугестивність і схильність наслідувати. У цьому сенсі розповсюдженими є високий рівень тривоги (52%), емоційна черствість (депривація), завищення самооцінки, небажання визнавати об'єктивні оцінки, відсутність вольової саморегуляції (імпульсивність, розгальмування, нестриманість), роздратованість (49%), почасти констатуються уповільнені темпи розумового, соціального й морального розвитку. З огляду на Інтернет-залежність формується синдром соціальної самотності та знижується самоконтроль.

До специфічних рис особистості неповнолітнього правопорушника можна віднести яскраво виражений потяг до отримання гострих відчуттів через негативні девіації (дромоманію, алкоголізм, наркоманію, гемблінг тощо) та делінквентність.

Саме з урахуванням соціально-психологічних особливостей неповнолітніх формуються їх сучасні соціально-рольові (зокрема, вельми незначний спектр позитивних ролей та відносин) та кримінально-правові (історична усталеність структури злочинності неповнолітніх, з одного боку, та участь дітей у нових видах злочинності, з іншого) характеристики.

Механізм індивідуальної злочинної поведінки являє собою розгорнутий у часі та просторі процес поєднання внутрішніх (особистісних) характеристик та зовнішніх факторів буття, що обумовлює вчинення особою злочину. Вивчення механізму індивідуальної злочинної поведінки дозволяє встановити причини та умови вчинення конкретного злочину, визначити мотиви та цілі правопорушника. Щодо неповнолітніх це набуває особливого значення: ст.485 КПК України «Обставини, що підлягають встановленню в кримінальному провадженні щодо неповнолітніх» (зокрема, ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння; умови життя та виховання неповнолітнього), ст.ст.9, 12 Закону України «Про пробацію» (досудова доповідь щодо неповнолітнього має містити соціально-психологічну характеристику неповнолітнього та інформацію про вплив криміногенних факторів на його поведінку). Без цього не є можливою індивідуалізація кримінально-правового впливу на дитину, яка порушила заборону.

Як правило, механізм індивідуальної злочинної поведінки неповнолітнього є згорнутим (після формування мотиву він переходить до вчинення діяння); для такої поведінки характерна раптовість, імпульсивність, необдуманість.

Потреби та інтереси неповнолітніх, як правило, є базовими (зумовленими задоволенням мінімальних життєвих потреб (54,5% неповнолітніх вчинили злочин для задоволення потреб у їжі або одязі – користь-потреба), у тому числі й захисту/самозахисту або пов`язані зі самоствердженням. Ствердження через насильство або через отримання певних речей – один із розповсюджених мотивів вчинення неповнолітніми злочинів, який втілюється в корисливих та насильницьких злочинних проявах: 14,6% неповнолітніх вчинили злочини для придбання престижних речей (користь-престиж), 7,6% - для придбання алкогольних напоїв.

Мотивація почасти не передбачає чітко усвідомлених, раціонально обумовлених мотивів та цілей, особливого значення це набуває під час вчинення злочинів у групах (діє механізм емоційно-енергетичного «зараження», підкріплений «розпиленням» відповідальності). Однак ця обставина не є підставою для визнання таких злочинів безмотивними. У цей же час можна вважати значну кількість злочинів неповнолітніх безцільними (з огляду на цілі, як вони визначаються в кримінально-правовій доктрині).

У вчиненні злочинів неповнолітніми спостерігається політимотивність, але в будь-якому разі можливе встановлення провідного спонукання до вчинення злочину. Наприклад, мотивами насильницьких і корисливо-насильницьких злочинів є користь (28,7%), хуліганські мотиви (19,8%). Для деяких неповнолітніх (9,9%) хуліганство передувало вчиненню корисливого чи корисливо-насильницького злочину. Почасти виникають проблеми з розумінням хуліганських спонукань та застосуванням кримінологічних розробок у практиці правоохоронних органів, адже згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. №10 «Про судову практику у справах про хуліганство» вчиненням злочину із хуліганських спонукань вважається й вчинення діяння без будь-якої цілі або з малозначного приводу. Однак «безмотивні» та безцільні злочини, як правило, є результатом фрустраційного комплексу винного.

Злочинна романтика була мотивом у 5,2% випадків. Кожен двадцятий вчинив злочини із помсти потерпілому.

Посткримінальна поведінка відбиває уявлення неповнолітніх про «дорослість», відповідно до чого може виникати утруднення у встановленні дорослих підбурювачів та інших співучасників злочину (ст.485 КПК України), хоча під впливом співучасників злочини вчинюють злочини майже 13% неповнолітніх. У даному випадку можна говорити про сугестивну мотивацію.

Класифікація та типологія неповнолітніх, які вчиняють злочини, є логічним завершенням особистісних характеристик дітей, що порушують кримінально-правові заборони. Вони надають можливості сформувати суспільну позицію та державну політику щодо протидії злочинності неповнолітніх.

Традиційною класифікацією неповнолітніх правопорушників є їх поділ залежно від кримінально-правової характеристики злочинів: умисні/необережні; насильницькі/корисливі/корисливо-насильницькі/агресивно-індивідуалістичні.

Типологія неповнолітніх, які вчиняють злочини, передбачає більш узагальнений поділ на підставі кримінологічно значущих ознак. Окремим типом особистості, поряд із делінквентною, вважається злочинна особистість (С.М.Корецький), але така позиція не є вірною, оскільки процес соціалізації для неповнолітнього не є завершеним, тим більше, що уявлення про злочинну особистість дитини протирічить положенням Ер-Ріядських керівних принципів.

Найбільш розповсюдженим у кримінології є поділ осіб з огляду на спрямованість (готовність) вчиняти злочини. Відповідно до цього неповнолітні можуть бути поділені на випадкових, ситуативних та злісних (криміногенних). За узагальненими даними, найбільша кількість неповнолітніх, які вчиняють злочини, відноситься до ситуативних (більше 65%). Однак специфічним щодо неповнолітніх є те, що жоден із типів особистості не може вважатися злочинним як такий (тобто значення ситуації вчинення злочину на практиці слід приділяти належну увагу).

ПИТАННЯ ДЛЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ:

1. Поняття особистості. Особистість неповнолітнього як феномен.

2. Становлення особистості неповнолітнього. Соціалізація та її характеристики на сучасному етапі.

3. Особливості кримінологічної характеристики особистості неповнолітнього, який вчиняє злочини.

4. Особливості мотиваційного комплексу неповнолітніх, які вчиняють злочини.

5. Типологія неповнолітніх, які вчиняють злочини, та її практичне значення.

Практичне завдання: охарактеризувати кримінологічно значущі ознаки особистості неповнолітнього, вид та тип особи неповнолітнього, особливості механізму його злочинної поведінки по матеріалах кримінальних справ (проваджень).

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Проблема потреб у механізмі індивідуальної злочинної поведінки неповнолітніх.

2. Види механізму індивідуальної злочинної поведінки неповнолітніх.

3. Класифікація неповнолітніх, які вчиняють злочини, та її практичне значення.

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ:

1. Специфіка формування мотивів у неповнолітніх, які вчиняють злочини.

2. Особливості корисливого мотиву неповнолітнього правопорушника.

3. Самоствердження через насильство як типова мотивація неповнолітніх.

4. Втягнення неповнолітніх у вчинення злочинів

ЛІТЕРАТУРА:

Васильєв А.А. Психічні аномалії неповнолітніх та їх вплив на кримінальну відповідальність / А.А.Васильєв // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. - 2003. - №3. - С.271-276.

Вечерова Є.М. Деякі аспекти мотиваційної характеристики корисливої кримінальної активності неповнолітніх / Є.М.Вечерова // Кримінологія в Україні та протидія злочинності: [зб. наук. статей / за ред. М.П. Орзіха, В.М. Дрьоміна]. - Б-ка журналу «Юридичний вісник». – О.: Фенікс, 2008. - С. 201-206.

Голіна В.В. Особистість неповнолітнього злочинця: сучасний кримінологічний портрет (на матеріалах м. Харкова) / В.В.Голіна, Б.М.Головкін // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2006. - №1. - С. 42-53.

Гончар Т.О. Неповнолітній як суб’єкт відповідальності за кримінальним правом України: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Т.О.Гончар; ОНЮА. – О., 2005. - 20 с.

Горьковая И.А. Личность подростка-правонарушителя / Горьковая И.А. - СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2005. - 234 с.

Греса Н.В. Психологічні чинники усвідомлення вини неповнолітніми злочинцями: автореф. дис.... канд. психол. наук: 19.00.06 / Н.В.Греса; ХНУВС. – Х., 2008.- 22 с.

Гумирова Г.Ф. Правовые и психологические аспекты оптимизации исправления осужденных к лишению свободы несовершеннолетнего возраста: автореф. дисс.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Г.Ф.Гумирова; Самарский гос. ун-т. - Самара, 2009. - 21 с.

Гусева О.Н. Педофильная виктимизация и виктимологическая профилактика педофильных преступлений: автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / О.Н.Гусева; ФГУ «Всероссийский научно-исследовательский институт Министерства внутренних дел Российской Федерации». - М., 2011. – 30 с.

Емельянов В.П. Преступность несовершеннолетних с психическими аномалиями; монография / Емельянов В.П. / Под ред. И.С. Ноя. - Саратов: Сарат. ун-т, 1980. - 97 с.

Зиядова Д.З. Мотивационная характеристика преступлений, совершаемых школьниками / Д.З.Зиядова // Следователь. - 2003. - №9. - С.46–48.

Наговицина Т.А. Среднестатистический специально-криминологический портрет несовершеннолетнего осужденного и использование данных о нем в воспитательной работе / Т.А.Наговицина // Человек: преступление и наказание. - 2009. - №1. - С. 118-121.

Орловська Н.А. Осудність та її види (порівняльний аналіз законодавства України та інших держав): дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Н.А. Орловська; ОНЮА. – О., 2001. – 222 с.

Павлик О.М. Особливості мотиваційної сфери неповнолітніх правопорушників: автореф. дис.... канд. психол. наук: 19.00.06 / О.М.Павлик; Нац. ун-т внутр. справ. - Х., 2005. - 23 с.

Самиулина Я.В. Личность несовершеннолетней преступницы и воздействие на нее: автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Я.В.Самиулина; Тамбовский гос. ун-т им. Г.Р. Державина. - Тамбов, 2009. – 24 с.

Чебан О.М. Злочинність безпритульних неповнолітніх осіб: кримінологічна характеристика та шляхи запобігання: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / О.М.Чебан; Київський нац. ун-т імені Тараса Шевченка. - К., 2015. - 20 с.

Юзікова Н.С. Вікові та індивідуальні особливості неповнолітніх у контексті попередження суспільно небезпечної поведінки / Н.С.Юзікова // Кримінологія в Україні та протидія злочинності: [зб. наук. статей / за ред. М.П. Орзіха, В.М. Дрьоміна]. - Б-ка журн. «Юридичний вісник». – О.: Фенікс, 2008. - С. 123-129.