Ювенальна юстиція: поняття, сутність, зміст

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Центральне місце у системі протидії злочинності неповнолітніх посідає ювенальна юстиція, хоча цей термін не є загальноуживаним (зокрема, застосовуються й «правосуддя щодо неповнолітніх», «кримінальна юстиція щодо неповнолітніх», «правосуддя, дружнє до дитини» тощо). Фактично ювенальна юстиція об`єднує спеціалізованих суб`єктів протидії, які здійснюють спеціально-кримінологічні заходи. Загальні підстави формування системи ювенальної юстиції, як вже було зазначено, закладені у міжнародно-правових документах.

У сучасній літературі представлені широкий та вузький підходи до ювенальної юстиції:

- у широкому розумінні (А.С.Автономов, Н.П.Мелешко, Н.Л.Хананашвілі та ін.) у систему ювенальної юстиції включаються судові та несудові органи; органи, які здійснюють кримінальне переслідування (прокуратура, слідство); органи, що здійснюють управління у сфері відправлення правосуддя; органи та установи запобігання бездоглядності та правопорушенням неповнолітніх; уповноважений з прав дітей; громадські інституції;

- у вузькому розумінні (Е.Б.Мельникова, Г.М.Ветрова та ін.) ювенальна юстиція – це система спеціалізованих судових органів, призначених для розгляду справ (проваджень), однієї зі сторін по яких є неповнолітній; ці судові органи функціонують в рамках системи судів загальної юрисдикції.

Слід підтримати широке розуміння ювенальної юстиції, яке орієнтує на цілісний комплекс суб`єктів протидії та заходів із поводження з неповнолітніми правопорушниками. Зрозуміло, суд є центральною ланкою цього комплексу. Відповідно, ювенальне кримінальне судочинство – це система кримінальних процесуальних відносин, які виникають у ході діяльності, що регулюється нормами міжнародного права та національного законодавства, з обов`язковою участю ювенального суб`єкта (неповнолітні суб`єкти злочинів, діти, до яких застосовані примусові заходи виховного характеру) (Є.В.Марковичева). Однак належне здійснення ювенального кримінального судочинства не є можливим без роботи «досудових» та «післясудових» інституцій.

Сутністю ювенальної юстиції можна вважати таке поводження з неповнолітніми правопорушником, яке б, з одного боку, максимально відповідало соціально-психологічним особливостям дитини, з іншого, гарантувало суспільству безпеку від злочинних посягань неповнолітніх.

Сучасна ювенальна юстиція – це система державних і муніципальних, судових, правоохоронних органів, освітніх і виховних установ, правозахисних і громадських організацій, що на основі права та медико-соціальних і психолого-педагогічних методик здійснюють протидію правопорушенням дітей, правосуддя щодо дітей, захист їх прав, свобод та інтересів, а також ресоціалізацію дітей (Н.М.Крестовська).

У визначенні ювенальної юстиції акцентується увага на особливому колі осіб, на яких розповсюджується дія даної системи; особливих нормах, що регламентують поводження з ними; системі спеціалізованих органів та установ; спеціальних заходах поводження з цими особами. Відповідно до п.6.1 Пекінських правил слід, враховуючи різні особливі потреби неповнолітніх, а також багатоманітність наявних заходів, передбачити відповідний обсяг дискреційних повноважень на всіх етапах судового розгляду та на різних рівнях відправлення правосуддя щодо неповнолітніх. Іншими словами, ювенальна юстиція – це, окрім іншого, специфічні процедури, за допомогою яких вирішуються не проблеми дітей взагалі, а конкретні проблеми конкретної дитини, яка знаходиться у конфлікті із законом/складній життєвій ситуації. Ці процедури мають відповідати соціально-психологічним особливостям неповнолітнього, враховувати його індивідуальні особливості та бути спрямованими на реалізацію гнучкої системи заходів впливу, у першу чергу, виховного та реабілітаційного характеру (І.В.Хулхачієва).

Принципами ювенальної юстиції є (Н.М.Крестовська):

- принцип верховенства кращих інтересів дитини, який проявляється переважно у захисній щодо дитини-жертви та охоронній, а не каральній щодо дитини-правопорушника орієнтації правосуддя;

- принцип пріоритетності запобіжних та виховних заходів у протидії правопорушенням дітей. Він проявляється в акцентуванні профілактичної діяльності правоохоронних органів та інших структур ювенальної юстиції, а також у застосуванні переважно виховних заходів. Покарання, особливо у формі позбавлення волі, має розглядатися як останній засіб у впливі на неповнолітнього правопорушника;

- принцип соціальної насиченості, який полягає у широкому використанні в ювенальній юстиції психологічних, педагогічних, медичних знань, в акценті на вивченні соціальних умов життя неповнолітніх підсудних, соціально-психологічних ознак їхньої особистості;

- принцип максимальної індивідуалізації, що проявляється у вивченні особистості дитини-правопорушника, складанні індивідуальних планів її ресоціалізації, а також в індивідуалізації заходів щодо реабілітації дитини – жертви правопорушення, дитини, яка перебуває в екстремальній ситуації;

- принцип доступності. Він має проявлятися, по-перше, у вільному доступі дитини до всіх ланок ювенальної юстиції (наприклад, можливість особистого звернення до ювенального судді, до захисника прав дитини), по-друге, у спрощеній процедурі розгляду справ неповнолітніх (якщо це не перешкоджає досягненню мети судового процесу та мети відповідальності);

- принцип пріоритету відновного правосуддя, метою якого є реституція (повернення до ситуації, яка існувала до вчинення злочину/проступку);

- принцип рівної уваги до інтересів дитини в небезпеці, дитини-жертви та дитини-правопорушника;

- принцип конфіденційності, спрямований на запобігання стигматизації неповнолітнього, який потрапив у поле зору офіційних органів, на захист приватності дитини, яка є стороною конфлікту.

Специфіка ювенальної юстиції виявляється й у її функціях. Крім звичних для традиційного судочинства охоронно-каральних функцій ювенальна юстиція повинна мати такі спеціальні функції:

- реститутивна. Правосуддя у справах неповнолітніх має бути не каральним, а, перш за все, таким, що відновлює порушені права та свободи жертви злочину або потерпілого від правопорушення. Нерідкою також є ситуація, коли неповнолітній правопорушник сам є жертвою недбалого ставлення та жорстокого поводження з боку дорослих. Саме тому поступово складається концепція комплексної (змішаної) юрисдикції ювенального суду, якому мають бути підсудними всі справи, де потерпілою особою є дитина;

- реабілітаційна. Ця реабілітація стосується і дитини, яка стала жертвою жорстокого поводження або недбалого піклування, і дитини-правопорушника, яка має бути ресоціалізована;

- пацифікаційна (примирна). Мається на увазі вирішення конфліктів шляхом порозуміння та взаємних поступок (медіація, сімейні конференції, кола правосуддя).

Хоча розвиток ювенальної юстиції традиційно пов`язують з ювенальним судом, який почав роботу у 1899 р. у м. Чикаго, становлення ювенальної юстиції почалося у першій половині XIX ст. Зокрема, у 1846 р. було відкрито перший реформаторій для малолітніх правопорушників у штаті Масачусетс (США), у 1854 р. в Англії було прийнято закон про виправні школи для неповнолітніх тощо.

У розвитку ювенальної юстиції можна виокремити дві основні стадії:

- спеціалізована юстиція, коли дитина розглядається як «маленький дорослий», відповідно до чого розрахована на дорослих юстиція видозмінюється з огляду на особливості дітей, однак в цілому превалюють цілі та технології юстиції для дорослих;

- особлива юстиція, коли дитина розглядається не лише як особливий об`єкт поводження та впливу, але й як активний суб`єкт, при цьому формулюються цілі та запроваджуються спеціальні технології повернення дитини на шлях «нормального дорослішання» (спеціалізація суддів, потенціал громадських організацій, індивідуальні плани реабілітації тощо).

На сьогодні можна говорити про існування низки моделей ювенальної юстиції, які виокремлюються за різними підставами:

1. Історично склалися дві базові моделі ювенальної юстиції - англосаксонська та континентальна, які відрізняються підсудністю у справах неповнолітніх. Наприклад, у континентальній системі усі види злочинів неповнолітніх є підсудними лише спеціалізованим ювенальним судам, передача відповідних матеріалів до суду загальної юрисдикції не допускається.

2. Існують модель з автономним судом (США, Канада, Велика Британія тощо), модель спеціалізованого складу суду загальної юрисдикції (Італія, Швейцарія). Низка держав розбудували унікальні моделі ювенальної юстиції, які адаптували національні особливості до сучасних умов (Нова Зеландія).

3. Залежно від убудованості ювенальної юстиції у систему кримінального правосуддя або у систему соціальної допомоги/роботи можна говорити про 4 моделі:

- модель, у якій юридичні процедури наближені до загального формату кримінального правосуддя, ресоціалізація неповнолітніх відповідає загальним тенденціям соціальної роботи (Нідерланди, Німеччина);

- модель, у якій механізм ювенальної юстиції почасти відповідає загальному формату кримінального правосуддя, але соціальні сервіси для неповнолітніх виокремлено в окрему груп служб (Японія);

- модель, у якій система ресоціалізації вбудована у загальну систему соціального захисту (Франція);

- модель, яка передбачає розробку унікальних програм і в аспекті правосуддя, і в аспекті соціальної допомоги (Нова Зеландія).

4. Залежно від ставлення суспільства до неповнолітніх правопорушників та соціального призначення ювенальної юстиції (ювенального кримінального правосуддя як її ядра) виокремлюють каральну (акцент на невідворотності та відносній суворості кримінально-правового впливу), реабілітаційну (акцент на ставленні до неповнолітнього як до «споживача суспільної допомоги») та відновну (акцент на компромісі між правопорушником, жертвою та суспільством, реституції) моделі.

Незважаючи на різні моделі ювенальної юстиції, у більшості з них можна виявити схожі структури, до яких, окрім судових органів, можна віднести омбудсмана для дітей та службу пробації.

Як зазначає Н.М.Крестовська, запровадження омбудсмана для дітей було запропоновано неурядовими організаціями. У 70-х рр. ХХ ст. шведська неурядова організація «Союз спасіння дітей» запропонувала створення посади дитячого омбудсмана у своїй країні та широко пропагувала цю ідею протягом Міжнародного року дитини (1979). За цим прикладом і в інших країнах Європи почали створюватися подібні структури. Сьогодні, за даними Європейської Мережі омбудсманів для дітей, у 25 країнах Європи діють офіси омбудсманів для дітей у різних формах.

У Рекомендаціях CM/Rec (2010) 1 Комітету міністрів державам-членам про Правила Ради Європи про пробацію (прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 20.01.2010 р.) пробація розуміється як постпенітенціарний контроль, який полягає у передачі особи, яка відбула покарання, під нагляд спеціалізованого органу – служби пробації. Окрім цього, пробація передбачає надання інформації та консультацій суду та іншим органам, які приймають рішення, а також надання їм допомоги у винесенні обґрунтованого та справедливого вироку, проведення заходів відновного правосуддя, надання допомоги жертвам злочинів. Стосовно неповнолітніх у компетенцію служби пробації входить здійснення передбачених законом заходів - виховання, нагляду, контролю, надання допомоги, що переслідують мету соціальної адаптації дитини та забезпечення безпеки суспільства.

Показовим для розуміння сучасних моделей ювенальної юстиції є досвід низки країн, які сформували власні ювенальні технології:

1. Щодо східного підходу до ювенальної юстиції, то він може бути проілюстрований моделями, які діють в Японії та Південній Кореї. В Японії на базі поєднання традиційних превентивних та інноваційних концепцій сформоване запобіжне законодавство – закони про благополуччя дітей (1947 р.), про неповнолітніх (1948 р.), у яких проголошений пріоритет виховно-виправних заходів некримінального характеру, принцип виключної юрисдикції сімейного суду, нагляд служби пробації, широке залучення соціальних служб та волонтерів. У Південній Кореї передбачається широкий спектр заходів впливу на злочинність неповнолітніх, який сполучається із заміною формального судочинства на спрощенні неформальні процедури. Функції ювенального судочинства здійснюються спеціальними відділами Сімейного суду та районних судів. Ці судові установи розглядають справи щодо злочинів неповнолітніх невеликого ступеня тяжкості та правопорушень дітей у віці 10-14 років. Головною метою ювенального судочинства є захист дитини від негативного впливу оточення та сприяння поверненню у суспільство. Поводженням із засудженими неповнолітніми опікується система організацій, серед яких, окрім іншого, агентство цивільної реабілітації при Міністерстві юстиції.

2. В Австрії основою реформ став інститут посередництва між правопорушником та потерпілим за широкої підтримки суспільства. Було запропоновано низку проектів задля відсторонення судів від розгляду справ за участю неповнолітніх. Право вирішувати питання про припинення провадження чи передачу його на примирну процедуру було надано прокурору. У ході примирної процедури виявляються причини конфлікту, визнається провина неповнолітнім правопорушником та відшкодовується шкода. По результатах проектів було прийнято закон 1989 р. про ювенальну юстицію, який на сьогодні застосований щодо осіб у віці до 19 років.

3. У Новій Зеландії закон про дітей, молодь та сім`ї 1989 р. призвів до передачі більшої частини неповнолітніх правопорушників із системи кримінального судочинства до альтернативної системи, яка базується на соціальному підході. На прийняття цього закону вплинули маорі, адже молодь цього народу підлягала дискримінаційному поводженню. Метою ювенальної юстиції було проголошено забезпечення благополуччя дітей та молоді шляхом надання належної допомоги, відповідній їх культурній приналежності та сімейним зв`язкам, задля відволікання дітей від кримінального середовища. Більшість повноважень було надано родинам та громадським організаціям. Основним альтернативним суду органом стали сімейні конференції. Біля 10% найсерйозніших справ передаються на сімейні конференції судом, невелика частина розглядається власне ювенальним судом (справи, по яких неповнолітній заперечує обвинувачення, та про вбивство). Сімейні конференції спрямовані на компроміс не лише між правопорушниками та жертвами, але й між їх родинами. Загалом така система підтримується суспільством, однак викликає зауваження відсутність повного контролю за тими справами, які вирішувалися у позасудовому порядку, а також те, що судовий та альтернативний підходи функціонують на підставі одних і тих самих нормативних актів та за подібними процедурами, що зменшує можливості кваліфікованого юридичного моніторингу проваджень.

4. У РФ запровадження ювенальної юстиції спіткала гостра суспільна дискусія, що призвело до певної завуальованості регламентації цієї системи. Після реалізації низки пілотних проектів була прийнята Національна стратегія дій щодо дітей на 2012-2017 рр., якою було введено поняття «правосуддя, дружнє до дитини», що охоплює систему цивільного, адміністративного та кримінального судочинства. Основними принципами та елементами правосуддя, дружнього до дитини, відповідно до Стратегії, є доступність та відповідність віку й розвитку дитини; швидке прийняття рішень; повага до особистості та гідності дитини, її приватного життя; визнання ключової ролі родини для життя, захисту прав та розвитку дитини; активне використання у судовому процесі даних про дитину (досудових доповідей); посилення охоронної функції суду щодо дитини; пріоритет відновного підходу та заходів виховного впливу; спеціальна підготовка суддів для неповнолітніх (за відсутності відокремленого суду), наявність спеціалізованих допоміжних служб (у тому числі, й служби примирення), здійснення пробації помічником судді у справах неповнолітніх; запровадження процедур та норм суспільного контролю за дотриманням прав дитини.

ПИТАННЯ ДЛЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ:

1. Проблеми визначення ювенальної юстиції. Місце ювенальної юстиції в системі протидії злочинності неповнолітніх.

2. Становлення та розвиток ювенальної юстиції. Формування принципів та визначення функцій ювенальної юстиції.

3. Сучасні моделі ювенальної юстиції: загальна характеристика видів.

Практичне завдання: охарактеризуйте національну модель ювенальної юстиції у зарубіжній державі. Виявіть зв`язки ювенальної юстиції та загальної системи запобігання злочинності у зарубіжній державі (країна – за вибором студента).

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Зв`язок моделей ювенальної юстиції та стратегій протидії злочинності неповнолітніх.

2. Особливості західних моделей ювенальної юстиції.

3. Особливості східних моделей ювенальної юстиції.

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ:

1. Ідеологія ювенальної юстиції.

2. Ювенальний суд: чи є він спеціалізованим суб`єктом протидії злочинності неповнолітніх.

3. Служба пробації як елемент ювенальної юстиції: зарубіжний досвід.

4. Омбудсман для дітей.

ЛІТЕРАТУРА:

Андріїв І. Скандинавська модель запобігання злочинності неповнолітніх та молоді / І.Андріїв // Вісник Львівського ун-ту. Серія юридична. - 2000. -Вип.35. - С. 454-458.

Беляева Л.И. Отечественный опыт правосудия в отношении несовершеннолетних (начало ХХ в.) / Л.И.Беляева // Журнал российского права. – 2003. – № 1. – С. 134-138.

Ведерникова О. Ювенальная юстиция: исторический опыт и перспективы / О.Ведерникова // Российская юстиция. – 2000. – № 7. – С. 51-52.

Ведерникова О.Н. Современные тенденции развития ювенальной юстиции за рубежом / О.Н.Ведерникова // Российская юстиция. - 2005. - №3. – С. 43-47.

Власов И.С. Уголовное производство по делам несовершеннолетних в зарубежных странах (Германия, Франция) / И.С.Власов, А.А.Меньших // Журнал зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. - 2006. - №2. - С.94-119.

Головизнина М.В. Преступность несовершеннолетних, ювенальная юстиция и восстановительное правосудие в Италии / М.В.Головизина // Вопросы ювенальной юстиции. - 2007. - №1. - С.44-51.

Жукова Т.С. Соціальні засади запобігання злочинності молоді в Україні та Італії (порівняльне дослідження): автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Т.С.Жукова; Клас. приватний ун-т. – Запоріжжя, 2011. – 20 с.

Зорина А. Новозеланская система ювенальной юстиции / А.Зорина // Преступление и наказание. - 2003. - №8. - С. 26-28.

Крестовська Н. Ювенальна юстиція в США і Україні: порівняльний аналіз / Н.Крестовська, Шмеріга В.// Юридичний вісник. - 2003. - №1. - С.96-102.

Крестовська Н. Міфи про ювенальну юстицію / Н.Крестовська // Віче. – 2010. - №15 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.viche.info/journal/2126

Лобач В. Ювенальна юстиція як сфера застосування програм відновного правосуддя / В.Лобач // Роль центрів відновного правосуддя в системі ювенальної юстиції: Матеріали міжнар. конф. – К., 19-20 квітня 2007 р. - С. 23-27.

Лутес Р. Канадская система ювенальной юстиции (и некоторые аспекты, которые могут представлять интерес для Российской Федерации) / Р.Лутес // Вопросы ювенальной юстиции. - 2006. - №4. - С.32-35.

Марковичева Е.В. Концептуальные основы ювенального уголовного судопроизводства: автреф. дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.09 / Е.В. Марковичева; Уральская гос. юр. акад. – Екатеринбург, 2011. – 58 с.

Назимко Є.С. Зарубіжний досвід кримінально-правової регламентації інституту покарання неповнолітніх: монографія / Назимко Є.С.; вст.слово та загальна редакція д.ю.н., проф. О.М.Литвинова; Донецький юрид. ін-т МВС України, Кримінологічна асоціація Украни. – К.: КНТ, 2015. – 368 с.

Папкова Т.П. Зарубежный опыт профилактической работы по предупреждению безнадзорности и правонарушений несовершеннолетних / Т.П.Папкова // Российский следователь. - 2003. - №4. - С. 40-45.

Савченко А. Покарання неповнолітніх у США / А.Савченко // Міліція України. - 2006. - №9. - С. 24-25.

Скурбаті А. Права людини у реформуванні системи ювенальної юстиції: принцип відновлення як бажана мета / А.Скурбаті // Відновне правосуддя в Україні. - 2007. - №1. - С. 65-73.

Соколов А. Ювенальное уголовное судопроизводство Германии / А.Соколов, И.Предеина // Российская юстиция. - 2004. - №3. - С. 66-68.

Хулхачиева И.В. Становление институтов ювенальной юстиции в России и зарубежных странах: историко-правовое исследование: автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / И.В.Хулхачиева; ФГОУ ВПО «Российская академия государственной службы при Президенте Российской Федерации». - М., 2009. - 25 с.