Протидія злочинності неповнолітніх в Україні на сучасному етапі та проблеми її удосконалення

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Протидія злочинності неповнолітніх в Україні базується на міжнародно-правових стандартах та широкому колі національних нормативно-правових актів, у яких регламентовано перелік та основні повноваження суб`єктів цієї діяльності. Однак говорити про наявність цілісної системи такої протидії зарано, оскільки ані на нормативному, ані на доктринальному рівнях не існує усталеного уявлення про стратегію впливу на дітей у конфлікті із законом. Модернового підходу до роботи із дітьми-жертвами злочинів чи постраждалими від жорстокого поводження не запроваджено. Регламентація захисту та допомоги дітям у складних життєвих ситуаціях здійснена у низці законів, зокрема, «Про охорону дитинства», «Про соціальну роботу з сім`ями, дітьми та молоддю», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», однак частина їх приписів має декларативний характер.

Щодо загальносоціальних заходів, які здійснюються неспеціалізованими суб`єктами, то за формування та реалізацію так званої державної політики у сфері сім’ї та дітей відповідають Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України (зокрема, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, соціальної політики тощо). У цьому беруть участь й обласні, районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування. Конкретні програми та окремі заходи реалізуються службами у справах дітей державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, притулками для дітей, центрами соціально-психологічної реабілітації дітей, освітніми та виховними організаціями, бізнесовими структурами, благодійними, релігійними та іншими громадськими організаціями, волонтерами тощо. Базовим суб`єктом загальносоціальної протидії залишається сім`я. Особливу роль відіграє Уповноважений Президента України з прав дитини.

Основними напрямами загальносоціальної протидії злочинності неповнолітніх можна вважати:

1. Охорону дитинства, система заходів якої включає удосконалення законодавства про правовий і соціальний захист дітей, приведення його у відповідність з міжнародними нормами у цій сфері; забезпечення належних умов для охорони здоров'я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності; надання дітям пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки до трудової діяльності (Закон України «Про охорону дитинства»).

2. Соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю, яка включає соціальне інспектування (виявлення, аналіз, нагляд за умовами життєдіяльності сімей, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, моральним, фізичним і психічним станом дітей, оцінку їх потреб тощо); соціальне обслуговування (сприяння, підтримка і надання послуг сім'ям, дітям з метою подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримка соціального статусу та повноцінної життєдіяльності); соціальну профілактику (запобігання складним життєвим обставинам сімей, дітей, аморальній, протиправній поведінці в сім'ях, серед дітей, виявлення та запобігання негативним впливам на життя і здоров'я дітей); соціальну реабілітацію (відновлення основних соціальних функцій, психологічного, фізичного, морального здоров'я, соціального статусу сімей та дітей); соціальний супровід (соціальні опіка, допомога та патронаж соціально незахищених категорій дітей) (Закон України «Про соціальну роботу з сім`ями, дітьми та молоддю»).

Специфічним різновидом соціальної роботи є робота з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування. Суб `єктами, які здійснюють цю діяльність та, відповідно, виступають неспеціалізованими суб`єктами протидії злочинності неповнолітніх, крім інших, є прийомні сім`ї, батьки-вихователі (Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»). Такий підхід спрямований на поступову відмову від тих форм державного опікування сиротами та бездоглядними дітьми, які почасти виступали криміногенними та віктимогенними факторами злочинності неповнолітніх.

Щодо спеціально-кримінологічної протидії злочинності основним нормативним актом у цій сфері є Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», яким встановлено перелік та компетенцію основних спеціалізованих суб`єктів, серед яких:

- уповноважений підрозділ органів внутрішніх справ, чиє головне завдання полягає у виявленні, припиненні та розкритті кримінальних правопорушень, вчинених дітьми, виявленні причин та умов таких правопорушень, вжитті заходів до їх усунення. Крім цього, ці підрозділи беруть участь у правовому вихованні дітей, запобігають делінквентності дітей (адміністративним правопорушенням та порушенням кримінально-правових заборон дітьми, які не досягли віку кримінальної відповідальності), здійснюють заходи щодо впливу на осіб, які не виконують обов'язків щодо виховання і навчання дітей;

- приймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ - це спеціальні установи, призначені для тимчасового тримання дітей віком від 11 років, куди діти поміщаються за рішенням суду;

- школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти – установи, які виконують відповідний примусовий захід виховного характеру (п.5 ч.2 ст.105 КК України);

- центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров'я, які створюються для забезпечення лікування дітей від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, психосоціальної реабілітації і корекції; також у ці заклади спрямовуються діти, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації. До цих центрів направляються діти віком від 11 років на підставі висновку медико-експертної комісії;

- спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України, які виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Окремо регламентована організація кримінального судочинства щодо неповнолітніх (Закон України «Про судоустрій і статус суддів», КПК України).

Щодо ювенальної юстиції в нашій державі слід зазначити, що на теренах України її елементи почали впроваджуватися ще у XIX ст. Загалом етапність цього впровадження наступна:

- 1866-1910 рр. – початок законодавчого закріплення особливого захисту прав дітей; встановлення пільгового режиму кримінальної відповідальності для неповнолітніх (10-17 років), які вчинили злочини «без розуміння»; поряд із цим збереження ув`язнення та арештних домів для неповнолітніх правопорушників;

- 1910-1918 рр. – створення та функціонування спеціалізованих судів для неповнолітніх із застосуванням особливих процедур судового процесу, відбувається запровадження виховних заходів. Почасти функції ювенального судді здійснювалися мировими суддями, які, крім цього, наглядали за роботою установ, що опікувалися неповнолітніми правопорушниками. До переважної більшості неповнолітніх застосовували не ув`язнення, а передачу під нагляд опікунів. Власне сам суд розглядався як орган державної соціальної опіки щодо неповнолітніх (Е.Б.Мельникова). У 1913 р. у компетенцію ювенального суду були включені справи про безприпритульних дітях у віці до 17 років;

- 1918-1958 рр. – поступова заміна судових органів на адміністративні (комісії у справах неповнолітніх) поряд із посиленням каральної політики стосовно неповнолітніх (зниження віку кримінальної відповідальності до 12 років, застосування до неповнолітніх більшого спектру покарань), з 1947 р. починається активне застосування примусових заходів виховного характеру. Декретами радянської влади від 17.01.1918 р. та від 4.03.1920 р. суди для неповнолітніх були ліквідовані. Їх повернули на короткий період, але у 1935 р. ліквідували остаточно;

- 1958-1990 рр. – загальна гуманізація політики щодо неповнолітніх, з 1960-х рр. неповнолітні отримують спеціальний кримінально-процесуальний статус; юрисдикція у справах про злочини неповнолітніх була запроваджена у 1971 р. із введенням до КПК приписів щодо регламентації особливостей провадження у справах про злочини неповнолітніх.

На сьогодні певна кількість компонентів ювенальної юстиції в Україні існує та діє. Зокрема, кримінальне провадження щодо неповнолітніх згідно КПК України здійснюється на підставі положень глави 38. Відповідно до ч.10 ст.31, ч.2 ст.484 КПК України запроваджується спеціалізація слідчих і суддів з розслідування та розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх.

Так, кримінальне провадження щодо розгляду стосовно неповнолітньої особи обвинувального акта, клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, їх продовження, зміну чи припинення, а також кримінальне провадження в апеляційному чи касаційному порядку щодо перегляду прийнятих із зазначених питань судових рішень здійснюються суддею, уповноваженим згідно зі ст.18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх. У разі якщо таке кримінальне провадження має здійснюватися судом колегіально, головуючим під час судового розгляду може бути лише суддя, уповноважений згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх. Судді, уповноважені здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, не звільняються від виконання обов'язків судді відповідної інстанції, проте здійснення ними таких повноважень враховується при розподілі проваджень та має пріоритетне значення. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ у листі від 18.07.2013 р. «Про деякі питання здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх» зазначив, що, здійснюючи таке кримінальне провадження, у кожному окремому випадку слідчі судді, суд зобов`язані сумлінно і принципово виконувати повноваження із судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження.

Спеціалізація слідчих і суддів стала спонукальним мотивом відповідних змін в організації роботи прокуратури. Наказом Генерального прокурора від 1.11.2012 р. №16гн «Про організацію діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод дітей» спеціалізація була запроваджена й серед прокурорів. Головна мета прокурорів, які займаються неповнолітніми – допомога в поверненні до законослухняного життя у суспільстві. Вживаються заходи щодо якнайменшого застосування покарання до дітей.

Ювенальні елементи наявні й при виконанні покарань. Окрім утворення спеціальних установ для виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк щодо неповнолітніх положеннями КВК України передбачено участь громадськості у виправленні й ресоціалізації засуджених неповнолітніх, що здійсню­ється через піклувальні ради, до основних завдань яких відносяться:

- надання допомоги виховним колоніям із питань соціального захисту засуджених неповнолітніх;

- сприяння поліпшенню становища засуджених непо­внолітніх, дотримання їх прав і законних інтересів;

- здійснення заходів, спрямованих на вдосконалення навчально-виховного про­цесу у виховних колоніях, зміцнення їх ма­теріально-технічної бази, вирішення питань трудового й побутового влаштування неповнолітніх, звільнених від відбування покарання.

Крім піклувальних рад при відділеннях со­ціально-психологічної служби можуть утво­рюватись батьківські комітети, до складу яких входять батьки засуджених, особи, що їх замінюють, та інші близькі родичі. Батьківський комітет є дорадчим ор­ганом, який утворюється з метою надання допомоги адміністрації виховної колонії в питаннях взаємодії із сім’ями засуджених для закріплення результатів їх виправлен­ня; надання допомоги сиротам, особам, які позбавлені батьківського піклування, та засудженим, котрі втратили суспільно корисні зв’язки на волі; профілактики со­ціального сирітства, проведення профілак­тично-просвітницької роботи, спрямованої на виховання відповідального батьківства й підтримку виховної функції сім’ї.

В Україні з 2015 р. запроваджено інститут пробації. Відповідно до ст.12 Закону України «Про пробацію» на неповнолітніх розповсюджуються загальні приписи щодо досудової, наглядової та пенітенціарної пробації, однак з урахуванням вікових та психологічних особливостей неповнолітніх. Дещо видозміненою є й мета, яка передбачає, зокрема, спрямованість на забезпечення нормального фізичного і психічного розвитку неповнолітніх, профілактику агресивної поведінки, мотивацію позитивних змін особистості та поліпшення соціальних стосунків. Однак, за винятком дещо розширеного змісту досудової доповіді, включення у здійснення пробації органів і служб у справах дітей, спеціальних установ та закладів, що здійснюють їх соціальний захист і профілактику правопорушень, залучення батьків або їхніх законних представників, суттєвих відмінностей ювенальна пробація порівняно з пробацією щодо дорослих осіб не має.

Таким чином, реформування та завершення побудови системи ювенальної юстиції в Україні має відбуватися зі збереженням усіх існуючих її компонентів, а не шляхом руйнації хоча й недосконалої, але працюючої моделі. Механізм ювенальної юстиції України має діяти на принципах, вироблених з урахуванням як вітчизняного, так і зарубіжного досвіду.

Так, згідно Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх, розвиток останньої передбачає:

- удосконалення превентивної та профілактичної роботи;

- забезпечення під час здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення, додержання їх прав з урахуванням вікових, соціально-психологічних, психофізіологічних та інших особливостей розвитку;

- сприяння розвитку програм відновного правосуддя щодо неповнолітніх правопорушників;

- створення ефективної системи реабілітації неповнолітніх правопорушників з метою їх перевиховання та ресоціалізації.

Однак такий підхід є завузьким. Більш детальний план представлено у методичних рекомендаціях Головного управління юстиції у м. Києві Мі­ністерства юстиції України, згідно якого умовами впровадження повноцінної системи ювенальної юстиції в Україні є такі:

1. Формування Національної про­грами, у якій мають бути враховані основ­ні компоненти ювенальної юстиції з метою зміни пріоритетів у правосудді щодо непо­внолітніх. Це означатиме еволюційну зміну системи покарань у напрямі широкого застосування технологій від­новного правосуддя. У Програмі має бути передбачено комплексне впровадження/модернізація основних складових ювенальної юстиції (спеціалізація судів, прокуратури, адвокатури (створення Муніципальної адвокатури), органів досудового слідства, посадових осіб служби пробації; запровадження координаторів та ведучих програм із відновного правосуддя; утворення служб психологів, психіатрів, медиків, які безпосередньо працюють із неповнолітніми правопорушниками; активне залучення вихователів, вчителів, які безпосередньо працюють із дітьми групи ризику, з неповнолітніми, які перебувають у школах (училищах) соціальної реабілітації).

Відповідно, механізм спеціально-кримінологічної протидії злочинності неповнолітніх має включати принципові зміни позиції правоохоронних органів у бік здійснення раннього запобігання із можливістю застосування різних правообмежуючих форм впливу некримінального характеру (І.В.Калашніков).

Щодо уповноваженого з прав дитини як елемента ювенальної юстиції: Міжнародна асоціація юристів прийняла таке визначення поняття «омбудсман»: «Служба, передбачена Конституцією або актом законодавчої влади і очолювана незалежною публічною посадовою особою високого рангу, яка відповідальна перед законодавчою владою, отримує скарги на державні органи від постраждалих осіб, службовців, наймачів або діє на власний розсуд і уповноважена проводити розслідування, рекомендувати коригуючи дії та надавати доповіді». На сьогодні є сенс говорити про те, щоб уповноважений з прав дитини став інститутом саме громадянського суспільства. При цьому омбудсман не замінюватиме спеціалізованих послуг та асоціацій. Мова іде про захист дитини, але не про втручання в ситуації, коли існуючі процедури виявилися неефективними або дитині не було приділено належної уваги.

Доцільним є й розширення переліку обов`язків омбудсмана з прав неповнолітніх щодо питань захисту неповнолітніх засуджених, звільнених від покарання, що сприятиме розвантаженню правоохоронних органів. У ці обов`язки має входити контроль за додержанням законності під час кримінального провадження щодо неповнолітніх, контроль за здійсненням повного об`єктивного та всебічного розслідування обставин вчинення неповнолітнім злочину, контроль за дотриманням неповнолітнім умов звільнення від покарання, за дотриманням правоохоронними та судовими органами рекомендацій міжнародних актів із питань відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Т.І.Пономарьова).

2. Створення законодавчої бази та процедур стосов­но неповнолітніх, які вступили в конфлікт із законом, що передбачає аналіз чинного законодав­ства, виявлення в ньому прогалин і невідповідностей із міжнародними стандартами; внесення необхідних змін та доповнень до чинного законодавства.

Наприклад, існує нагальна потреба у реформуванні інституту примусових заходів виховного характеру (розширення їх переліку, приведення у відповідність призначення певних заходів із віком дитини та тяжкістю діяння). Так, Комітет ООН з прав дитини у 2012 р. рекомендував Україні вживати заходів щодо того, щоб система ювенальної юстиції на практиці переходила від каральної до відновної парадигми, яка передбачає застосування заходів, альтернативних позбавленню волі: примирення, виведення із системи кримінального правосуддя, консультування, громадська робота. Слід розглянути можливість ліквідації шкіл соціальної реабілітації, де можуть утримуватися діти від 11 до 14 років; розробити альтернативні заходи для роботи з такими дітьми; зміцнити послуги соціальної підтримки, у тому числі шляхом навчання та збільшення кількості спеціалістів соціальних центрів, щоб забезпечувати психосоціальну реабілітацію дітей, які знаходяться у конфлікті із законом.

Слід виключити ганебну практику поводження з певними категоріями дітей. Так, протягом декількох років (з 2008 р.), як зазначається у доповіді Уповноваженого Верховної Ради з прав людини «Права дитини в закладах соціальної реабілітації України» (2013 р.), в рамках експерименту «Система психологічної, медичної, педагогічної і соціальної реабілітації дітей і підлітків з девіантною та делінквентною поведінкою» до шкіл та училищ соціальної реабілітації направлялися діти, які не вчинили жодного правопорушення, без рішення суду, лише за згодою батьків або опікунів на підставі того, що вони «потенційно можуть вчинити правопорушення». Зокрема, до школи соціальної реабілітації потрапляли діти з 8 років.

3. Розгляд питання створення окремо­го закону, яким регулювався б увесь комп­лекс питань і процедур, пов’язаних із юсти­цією щодо неповнолітніх (варіант – Ювенальний кодекс, в якому було б відображено норми процесуального та матеріального права, що стосуються дітей).

Спеціалізація персоналу не може бути ефективним організаційним чинником за умов, коли вона існує лише як спеціалізація структурна. Існування спеціалізації персоналу має доповнюватися чинником процедурної (у тому числі процесуальної) спеціалізації (О.В.Максименко).

4. Пропагуван­ня ідей і принципів ювенальної юстиції в українському суспільстві шляхом проведен­ня просвітницької кампанії, формування соціального попиту на програми, які вона пропонує; заохочен­ня громадських і комерційних організацій до координації діяльності ювенальних органів та громадських організацій.

Ювенальна юстиція нового покоління – це рух «знизу вверх», через зміну практик – до їх відбору та закріплення на нормативному рівні. Доцільні децентралізація й підвищення ролі органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства, що безпосередньо працюють із дітьми, їх батьками та особами, які їх замінюють.

Загалом же ефективність протидії злочинності неповнолітніх має оцінюватися за скороченням витрат зусиль і коштів на розкриття, розслідування злочинів неповнолітніх, звуженням сфери застосування покарань до неповнолітніх (О.С.Моргун), активізацією відновлення соціальних зв`язків неповнолітніх правопорушників та дітей-жертв злочинів (І.В.Калашніков).

ПИТАННЯ ДЛЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ:

1. Особливості правової регламентації протидії злочинності неповнолітніх.

2. Суб`єкти протидії злочинності неповнолітніх.

3. Основні загальносоціальні заходи протидії злочинності неповнолітніх.

4. Спеціально-кримінологічні заходи протидії злочинності неповнолітніх.

5. Проблеми удосконалення протидії злочинності неповнолітніх в Україні у світлі реформування кримінальної юстиції.

6. Вітчизняна модель ювенальної юстиції: проблеми розбудови.

Практичне завдання: здійсніть порівняльний аналіз міжнародно-правових стандартів щодо протидії злочинності неповнолітніх та сучасного стану нормативної регламентації та правозастосування у сфері протидії злочинності неповнолітніх в Україні (сфера порівняння (кримінально-правові, кримінально-процесуальні, кримінально-виконавчі, організаційні аспекти) – на вибір студента).

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Участь недержавних інституцій в протидії злочинності неповнолітніх в Україні.

2. Проблеми запровадження примирних процедур для неповнолітніх, які вчинили злочини.

3. Дискусія щодо ювенальної юстиції в Україні: за та проти.

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ:

1. Кримінально-правові заходи, які застосовуються до неповнолітніх, за КК України.

2. Примусові заходи виховного характеру: проблеми відповідності міжнародним стандартам.

3. Релігійні організації як суб`єкти протидії злочинності неповнолітніх.

4. Проблеми запровадження Ювенального кодексу в Україні.

ЛІТЕРАТУРА:

Багаденко І.П. Заходи адміністративного впливу, що застосовуються до неповнолітніх: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07 / І.П.Багаденко; ДНДІ МВС України. – К., 2011. – 19 с.

Березовська Н.Л. Покарання неповнолітніх і виправно-трудовий вплив / Березовська Н.Л. – О.: Фенікс, 2011. – 250 с.

Боровиков С.А. Принудительные меры воспитательного воздействия в отношении несовершеннолетних как альтернатива уголовному наказанию: автореф. дисс.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / С.А.Боровиков; МГЮА. - М., 2007. - 18 с.

Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні / Бурдін В.М. - К.: Атіка, 2004. - 240 с.

Васильєв А.А. Психічні аномалії неповнолітніх та їх вплив на кримінальну відповідальність / А.А.Васильєв // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. - 2003. - №3. - С.271-276.

Вечерова Є.М. Некаральний кримінально-правовий вплив на неповнолітніх в Україні (кримінологічні засади): дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Вечерова Є.М.; Міжнар. гуманіт. ун-т. – О., 2010. – 232 с.

Гончар Т.О. Неповнолітній як суб’єкт відповідальності за кримінальним правом України: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Т.О.Гончар; ОНЮА. – О., 2005. - 20 с.

Ибрагимова А.М. Проблемы реализации мер уголовно-правового воздействия в отношении несовершеннолетних / А.М.Ибрагимова // Современное право. - 2005. - №6. - С. 52-54.

Калашников И.В. Криминологическая характеристика и предупреждение преступлений, совершаемых организованными преступными группами с участием несовершеннолетних: автореф. дисс.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / И.В.Калашников; Московский ун-т МВД России. – М., 2011. – 20 с.

Кальченко Т.Л. Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні спеціальними органами та установами: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Т.Л.Кальченко; Нац. акад. внутр. справ України. – К., 2004.- 26 с.

Ковальчук Ю.І. Неповнолітній як суб`єкт адміністративної відповідальності: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Ю.І.Ковальчук; НАН України; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2007. – 20 с.

Колесник М.О. Зарубіжний досвід у сфері протидії злочинності неповнолітніх і перспективи його впровадження в Україні / М.О.Колесник // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: юридичні науки. - Вип.6-1. - Том 3. – 2014. - С.122-126.

Крестовська Н. М. Вдосконалення кримінально-правових засобів захисту права дитини на життя / Н. М. Крестовська // Феномен жорстокого поводження з дітьми: Стан, проблеми, шляхи розв’язання: матеріали наук.-практ. конф. 21 квітня 2004 р. – О.: Б.в., 2004. – С. 48-54.

Максименко О.В. Адміністративно-правові засади реалізації ювенальної політики в Україні: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07 / О.В.Максименко; ДНДІ МВС України. – К., 2011. – 16 с.

Орловська Н.А. Примусові заходи виховного впливу: проблеми відповідності міжнародним стандартам / Н.А.Орловська // Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх: проблеми теорії та практики: Матер. наук. семінару, 30.11.2004 р. / За ред. Меркулової В.О., Крестовської Н.М. – О.: Вид-во Одес. юрид. ін-ту Нац. ун-ту внутр. справ, 2005. - С. 37-41.

Орловская Н.А. Принудительные меры воспитательного характера: проблемы законодательного закрепления / Н.А.Орловская // Делінквентна поведінка дітей та молоді: сучасні технології протидії: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. (Одеса, 31 березня - 1квітня 2006 р.) / За заг. ред д.ю.н., професора О.Ф. Долженкова, д.ю.н., доцента В.О. Меркулової. - У 2 ч. - Ч. 1. – О.: ОЮІ ХНУВС, 2006. - С. 53-58.

Орловська Н.А. До питання щодо ювенального кодексу: проблеми та шляхи їх вирішення / Н.А.Орловська // Проблеми правової соціалізації молоді в сучасних умовах розвитку українського суспільства: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. (14-15 липня 2006 року) / За заг. ред. докт. пед. наук Яворської Г.Х., канд. юрид. наук Цимбалюка М.М. – О.: ГУ МВС України в Одеській області, 2006. - С. 94-102.

Орловська Н.А. Актуальні питання поводження з дітьми у конфлікті з законом: кримінально-процесуальний аспект / Н.А.Орловська // Часопис Академії адвокатури України. – 2013. - №3 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pb8.ru/zhUl1

Пилипенко І. Окремі проблеми застосування законодавства щодо участі неповнолітніх у кримінальному провадженні / Пилипенко І. // Публічне право. – 2013. - №3. – С.110-118.

Подводова Е.В. Принудительные меры воспитательного воздействия (проблемы теории и правового регулирования): автореф. дисс.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Е.В.Подводова; МГЮА. – М., 2005. - 19 с.

Пономарьова Т.І. Інститут омбудсмена з прав дитини в Польщі та Україні – один з кроків до гуманізації ювенальної пенальної політики / Т.І.Пономарьова // Право і суспільство. – 2015. - №3. – Ч.3. – С.76-81.

Романчук С.Г. Правова природа адміністративних заходів впливу, що застосовуються до неповнолітніх / С.Г.Романчук // Вісник Одес. ін-ту внутр справ. – 2003. – № 4. – С. 44-47.

Самойленко К.В. Уголовно-правовые и криминологические меры противодействия сексуальной насильственной преступности в семье: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Самойленко К.В.; ФГКОУВПО «Краснодарский университет Министерства внутренних дел». – Краснодар, 2014. – 207 с.

Северин О.О. Застосування до неповнолітніх заходів кримінально-правового характеру, не пов'язаних з позбавленням волі: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / О.О.Северин; Ін-т права ім. Володимира Сташиса Класичного приватного ун-ту. - Запоріжжя, 2009. - 20 с.

Храпенко О.О. Удосконалення діяльності прокуратури із захисту прав і свобод неповнолітніх: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.10 / О.О.Храпенко; НУ «ОЮА». – О., 2012. – 20 с.

Юзикова Н. Гарантии и механизмы защиты прав и свобод несовершеннолетних в условиях лишения свободы / Н.Юзикова // Актуальні проблеми європейської інтеграції: зб. статей з питань європейської інтеграції та права / за ред. Д.В. Ягунова. – О.: Фенікс, 2009.- Вип.5 - С.141-147.

Ямкова О.О. Примусові заходи виховного характеру: правова природа і види: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Ямкова О.О.; ОНЮА. – О., 2004. - 247 с.

Яцун О.С. Особливості кримінального покарання неповнолітніх: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / О.С.Яцун; ЛДУВС. - Львів, 2009. - 18 с.