Організаційні форми використання техніки

В Україні ринок техніки формують як вітчизняні заводи-виробники, так і зарубіжні фірми та їхні представники. Це сприяє великій різноманітності
машин. Наприклад, тільки зернозбиральних комбайнів на полях України
працює понад 20 марок виробництва різних фірм-виробників. На жаль, такою
самою кількістю фірмових центрів технічного обслуговування Україна
похвалитися не може. Відтак, увесь тягар щодо обслуговування машин лягає
на власників техніки.

Задля забезпечення сільськогосподарських підприємств технікою
вітчизняного виробництва та зменшення їхньої залежності від імпорту
Кабінет Міністрів України ще 1992 року затвердив Національну програму
виробництва технологічних комплексів машин і обладнання для сільського
господарства, харчової та переробної промисловості. Вона містить 3594
найменувань машин, зокрема енергетичних і транспортних засобів — 450, а
машин і обладнання для рослинництва — 1440. До виконання цих завдань
залучено 700 підприємств і конструкторських організацій. За перші три
роки розроблено та освоєно виробництво 340 найменувань нової техніки. На
різних стадіях створення й підготовки виробництва — ще понад 1140 машин.

Проте темпи створення й виробництва нової техніки майже втричі відстають від накреслених Програмою. Причина цього — недостатність фінансування, порушення кооперування з промисловими підприємствами країн СНД і потреба в структурній перебудові галузі.

У країнах із ринковою економікою організаційну основу
сільськогосподарського виробництва становлять сімейні ферми. В
європейських країнах доведено переваги великих господарств або
господарств із розвиненою спеціалізацією перед дрібними. І цей важливий
висновок неодмінно слід врахувати під час розробки методів використання
техніки в сільському господарстві України.

Сільське господарство провідних зарубіжних країн відзначається високим рівнем енергозабезпеченості праці та комплексною механізацією всіх технологічних процесів. Так, на 100 га земельних угідь потужність
тракторних двигунів становить: США — 200 к.с.; Німеччина — 540; Велика
Британія — 178; Франція — 277; Данія — 293; Україна — близько 100 к.с.
Кількість комбайнів на 1000 га посівів зернових культур становить: США —
15; Німеччина — 28; Велика Британія — 14; Франція — 16; Данія — 21;
Україна — 6.

Планування обсягів механізованих робіт та її послідовність.

Планування механізованих робіт є головним напрямком у збільшенні виробництва продукції сільського господарства і подальшої інтенсифікації на базі механізації сільськогосподарський процесів. У процесі переходу сільського господарства до планування виробничих процесів і визначення складу машинно-тракторного парку, відбувається не тільки кількісне, але і якісне зміна в організаційній структурі виробництва для підрядної бригади. p align="justify"> Особливо потрібна нормативно - технологічна документація, що регламентує обробіток сільськогосподарських культур за індивідуальною технологією, для фахівців середньої ланки. Впровадження правил у колгоспах і радгоспів дозволить поліпшити якісний рівень організації і технології виробництва робіт на обробітку і збиранні сільськогосподарських культур, домагатися стійкої запланованої їх врожайності, а також загальну культуру землеробства. p align="justify"> Вибір і обгрунтування складу, типу сільськогосподарської техніки проводять, враховуючи природні умови зони, напрямок господарської діяльності та особливості вирощуваних культур, а також структуру посівних площ, розміри ділянок та вимоги щодо забезпечення індустріальних технологій виробництва продуктів сільського господарства.

Вихідні дані для визначення річного плану механізованих робіт, складу машинно-тракторного парку та його завантаження:

структура земельних угідь та посівних площ за три останні роки;

технологічні карти по вирощуванню та прибирання планованих сільськогосподарських культур, а також перелік робіт поза полів сівозміни (на луках, пасовищах, в садах та ін);

відомості про зональної системі машин для комплексної механізації сільськогосподарського виробництва, про машинно-тракторному парку господарства або підрозділу; врожайність основних і побічних культур, відстань і обсяги перевезень вантажів, комплекс заходів щодо підвищення родючості грунту із зазначенням термінів і обсягів внесення добрив; нормативи з планування та організації виробництва сільськогосподарської продукції, технологія механізованих польових робіт, діючі в господарстві норми виробітку і витрати палива;

передовий досвід технології та організації виробництва сільськогосподарської продукції з урахуванням рекомендацій науково-дослідних установ.

Планування витрат на використання техніки.

Етап планування спрямований на реалізацію перспективних напрямів діяльності підприємства в галузі витрат та полягає в розробці планів на строк менше 1 року. Планування дозволяє визначити рівень витрат підприємства, їх структуру, джерела фінансування, рівень прибутку підприємства. В плануванні часто використовується нормування з метою підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів.

Всі ці етапи торкаються розробки основних напрямків діяльності суб'єкта господарювання в галузі витрат.

рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, які розроблені у відповідності до сучасного українського законодавства та П(С)БУ та теж виділяють калькулювання лише виробничої собівартості продукції, але більш деталізовано. Таким чином, повна собівартість продукції (робіт, послуг) не регламентується жодним нормативно-правовим актом.

Результативність управління витратами та забезпечення ефективності такого управління передбачає реалізацію таких взаємопов'язаних фінансово-управлінських ітерацій [159, с. 154]:

- групування витрат підприємства за групами відповідно до визначеної сукупності критеріїв;

- контроль за формуванням витрат та оптимізацію їх абсолютної величини;

- виявлення відхилень від планових показників та ідентифікація причин таких відхилень, їх нейтралізація або врахування (шляхом коригування планових показників);

фікація причин таких відхилень, їх нейтралізація або врахування (шляхом коригування планових показників);

- виявлення та оцінювання резервів зменшення витрат суб'єкта господарювання, визначення та обґрунтування механізмів їх мобілізації.

Прийняття раціональних фінансових рішень у рамках управління витратами підприємства ґрунтується на чіткому розумінні умов формування витрат та визначенні впливу витрат на фінансовий стан самого підприємства. Кваліфіковане управління витратами підприємства передбачає наявність ефективної системи управління останніми.

Під системою управління витратами розуміється комплекс дій з досягнення цілей оптимізації витрат. Оптимізація витрат означає максимальне зменшення витрат до рівня, коли їх буде достатньо для того, щоб це не впливало на якість товарів (робіт, послуг) (рис. 4.6) [60, с. 46 - 47].

Управління витратами починається з формування цілей. Основною ціллю є підвищення рентабельності підприємства шляхом оптимізації його витрат, що може бути досягнуто підвищенням ефективності використання матеріальних, нематеріальних, трудових та фінансових ресурсів підприємства. Відповідно до поставлених цілей проводиться прогнозування, розробляються довгострокові господарські заходи.

На етапі організації управління витратами ведеться узгодження діяльності всіх структурних підрозділів як по горизонталі, так і по вертикалі, визначаються центри відповідальності для подальшого контролю ефективності їх діяльності. При цьому, налагоджується оптимальний взаємозв'язок між доходами і витратами та діями конкретних осіб, які відповідають за окремі ділянки виробничого процесу. Це веде до підвищення точності й ступеня деталізації облікових даних при калькулюванні собівартості продукції.

Планування амортизаційних відрахувань та віднесення їх на об’єкти калькуляції

Амортизація основних засобів — це процес втрати ними своєї вартості й поступового перенесення її на вартість виробленої продукції з наступним нагромадженням грошових коштів для відтворення основних засобів. Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» [8] амортизації підлягає вартість основних засобів, яка включає витрати на:

придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання робочих коней та придбання, закладення та вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб з урахуванням витрат на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;

проведення реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів;

поліпшення якості землі, не пов’язане з будівництвом.

Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат звітного чи планового періоду витрати на:

придбання та відгодівлю продуктивної худоби;

вирощування багаторічних плодоносних насаджень;

придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшої реалізації іншим платникам податку чи використання їх у виробництві (будівництві, спорудженні) інших основних засобів, призначених для подальшої реалізації іншим платникам податку;

утримання основних засобів, що перебувають на консервації.

Для обчислення амортизаційних відрахувань розробляють зведену відомість нарахування амортизації, дані якої використовують під час планування й обліку цих витрат по господарству в цілому та у виробничих колективах. У відомості основні засоби групують за об’єктами планування й обліку витрат і нормами амортизації.

У практиці планування та обліку амортизаційних відрахувань ряд господарств удосконалюють і спрощують викладену в розділі 12.4 методику віднесення амортизаційних відрахувань на собівартість продукції, що передбачена «Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств» [82]. Так, у табл. 8.4. наведено подібний розподіл амортизаційних відрахувань для об’єктів калькуляції в КСП-агрофірмі «Перемо- га» Кагарлицького району. Цей розподіл здійснюється таким чином:

щодо основних засобів спеціального призначення (зерно-, буряко-, картоплезбиральні комбайни, сівалки та ін.) — амортизаційні відрахування відносяться безпосередньо на собівартість продукції відповідних культур. За необхідності (щодо техніки для вирощування зернових та соняшнику) розподіл відрахувань здійснюється пропорційно посівним площам;

щодо основних засобів універсального призначення (трактори, тракторні причепи і т. п.) амортизаційні відрахування на об’єкти планування та обліку витрат розподіляють пропорційно не до обсягів механізованих робіт в умовному обчисленні (недоліки умовного еталонного гектара висвітлено в підрозд. 8.2), а до витраченого палива;

таку саму методику (пропорційно витраченому паливу, а не обсягам фізичних робіт) застосовують і щодо групи ґрунтообробних машин і машин для внесення добрив;

розподіл амортизаційних відрахувань за кормоцехами, сховищами кормів тощо здійснюють між окремими галузями тваринництва пропорційно плановій потребі кормових одиниць цих галузей.

44. Загальна характеристика та основні показники плану собівартості продукції

Показники планів Визначаючи зміст планів, слід обгрунтувати логіку розділів та склад показників, через які виражаються планові завдання. Показники характеризу зміст планів, умови їх виконання; вони є також основою оцінки діяльності підприємства.

Вся система показників планів може бути розділена певними ознаками на групи. Найбільш суттєвами з цта ознак є економічний зміст, призначення та спосіб характеристики предмету.

За економічним змістом показники діляться натуральні та вартісні. Натуральні показники необхідні матеріально-речовинного виразу та обгрунтування плану! кількість продукції, що виробляється, необхідні матеріали зі їх видами, устаткування і т. ін. Вартісні показник» використовуються для характеристики загальних обсягії виробництва, темпів його розвитку, розмірів витрат, доходиінш. Між натуральними та вартісними показниками існу«тісний зв'язок та взаємозалежність. Вартісні показним розраховуються на основі натуральних, але в той же чаї при допомозі узагальненої вартісної оцінки витрат результатів стимулюють використання ресурсів, зростає ефективності виробництва.

За економічним призначенням показники ділять кількісні та якісні. Перші характеризують абсолютні обся виробництва та ресурсів, що споживаються: обсяг продукі матеріалів, виробничі фонди, кількість працюючих тощі,1 Другі показують ефективність використання виробничих ресурсів і всього процесу виробництва. Це такі показники, як продуктивність праці, матеріаломісткість, фондовіддача, собівартість продукції тощо.

Дещо подібні результати класифікації планових показників дає їх розподіл за способом характеристики предмету. За цією ознакою виділяють абсолютні та відносні показники. Перші характеризують те чи інше явище абсолютно, без порівняння з іншими показниками. Зробити таке порівняння дають змогу відносні показники. Наприклад, кількість працюючих як абсолютний показник, дає інформацію про розмір використання фактору живої праці, але якщо цей показник співвіднести до обсягу виробництва чи порівнять обсяг виробництва з кількістю працюючих, то одержимо відносний показник трудомісткості одиниці продукції або продуктивності праці одного працюючого.

Вибір системи планових показників діяльності підприємства є однією з найголовніших проблем методології планування. І ця проблема стає ще більш важливою при зміні місця, ролі і характеру планування в господарчому