ІІІ. 2.4 Історичний метод

План

1 – Сутність історичного методу.

2 – Історичний метод, як засіб пізнання історії людства.

3 – Прийоми застосування історичного методу на уроках СХК.

Історія людства постає перед нащадками не тільки у вигляді документів, але й оживає у творах мистецтва. Одночасне вивчення історичних подій та творів мистецтва, яки можуть охарактеризувати ці події найбільш повно, бо створені саме у цей час і несуть емоційну правду своїх часів визначає сутність історичного методу в педагогіці мистецтва. Найбільш доречно використання даного методу при вивченні тем, пов’язаних із народними святами, культурою цивілізацій, що мають як відправну, так і кінцеву точку розгляду (давній Єгипет, давня Греція, Скіфія). Інші теми пов’язані із культурою країн у різни часи існування (Росія, Іспанія, Англія, Італія, Франція, Німеччина тощо) особистість яких було репрезентовано різними зразками мистецтва, різних епох,стилів та напрямів, з метою унаочнення процесу художньої еволюції, тобто національної мистецької історії. Цей метод має велике застосування, коли потрібно створити картину етнічної неповторності та своєрідності, “картину національного світу”, коли художні зразки, що мають відношення до різних часових періодів відтворюють характерні риси, що притаманні певним народностям та спільнотам.

Сенсом історичного методу є своєрідне підтвердження “фактів життя” “фактами мистецтва”, синхронізація історичної та художньої інформації. Курс “Художня культура” пропонує свій погляд на історію цивілізації, як таку, що створена та проілюстрована мистецькими творами та культурними добутками людства. Історичні умови надають зміст художній діяльності людини, яка у свою чергу створює художню концепцію світу та себе, визначає спрямованість світорозуміння та світосприйняття. “Усілякий твір мистецтва несе на собі печатку свого часу, свого суспільства... кожне мистецтво та поезія у вищому сенсі відображають життя.”(О.М. Веселовський) Співвіднесення твору мистецтва з конкретними історичними та соціальними умовами, з’ясування впливу на художній задум релігійних, філософських, естетичних ідей є реалізацією історичного методу, як своєрідного засобу пізнання історії.

Отже, засіб пізнання історії, за допомогою якого виявляються внутрішні зв’язки між явищами дійсності та явищами культури, тобто відбувається зіставлення “фактів життя”, та “фактів мистецтва” можна визначити як історичний метод. Прилучення до історичного досвіду людства через твори мистецтва допоможе “побачити світ очами людей інших часів”. Осягнення різності, або спорідненості цих поглядів, порівняння із власним світобаченням дозволить дитині дійти до висновків щодо проблем людства, яки є загальними для всіх часів та народів – цінність людського життя, гідність, добро, зло, красу та інше.

Застосування історичного методу під час проведення уроків мистецтва (а також уроків історії, літератури тощо) має певні прийоми, як –от:

- використання справжніх історичних документів (копій оригіналів) –текстів, уривків з періодичних видань, карт, мап, геральдичної символіки, схем, замальовок, дагеротипів, фото, кінохроніки. (Головним критерієм відбору матеріалу до цього прийому має бути автентичність зображеного, істинність, відповідність часу. Тому культурно-історичний артефакт, малюнок, ескіз місцевості, архітектурних споруд, деталі інтер’єру, або побутова замальовка можуть не відрізнятися високою художньою цінністю, або майстерністю виконання, головна цінність таких прикладів криється у тому, що зберігається “аромат минулого”) / До цього прийому звертаються теледокументалісти, коли намагаються “реконструювати” події. «Реконструкція» на уроці “художньої культури” відбувається за допомогою документів певного часу. Наприклад матеріал уроку “Сини двох річок – близнюків”, присвяченого культурі давнього Вавілону містить фрагмент тексту звернення вчителя до дітей, в школі писарів. Цей прийом дає можливість сучасним учням перенестися до школи давнього Вавілону та порівняти своє становище з писарчуками храмової школи:

Учні, ось закони, яким ви нині будете підкорюватися:

– якщо я залишуся незадоволеним успіхами учня, я випорю його!

– якщо хтось буде порушувати правила поведінки: озиратися на вулиці, або одежа буде не до ладу, або буде тинятися за школою, я випорю його!

– якщо у когось буде погано писати, я випорю його!

- використання творів мистецтва, присвячених певним історичним подіям. В таких творах мистецтва конкретні події минулого та сучасності являють себе крізь призму художнього бачення та індивідуальність митця. В них кристалізуються найбільш характерні, показові ознаки часу, виділяються найзначніші особистості та надається своєрідна оцінка історичним подіям. Тому, що тільки митець здатен оцінити явища історії, узагальнити, передбачити подальший плин подій, зробити висновки, надати не тільки естетичну, але й моральну оцінку, яка частіше є більш виразною та точною, ніж вирок вченого - історика, який фіксує події об’єктивно та безпристрасно. Вперше розрізнив поета та історика ще Аристотель: “... історик і поет розрізняються не тим, що один пише віршами, а інший прозою (адже ж і Геродота можливо перекласти віршами, але його твір залишиться історичним…чи віршований, чи прозовий), - ні, вони різняться тим, що один розповідає про те, що було, а інший – про те, що могло би бути. Тому поезія філософічніша та серйозніша, ніж історія… // Аристотель. Поетика.

/ Використання цього методичного прийому дуже розповсюджено. Твір мистецтва про минуле – це сучасне розв’язання проблем того часу, та примірювання їх на проблеми сьогодення. Як же нам не відчути спорідненість із “замовклим” Джонатаном Свіфтом” після стрічки Марка Захарова “Дім, який побудував Свіфт”? Як не скористатися можливістю побувати у давньому Римі разом із героями книги Рафаелло Джованьолі “Спартак”, або одноіменного балету Арама Хачатуряна? Хіба не можливо уявити “Париж з висоти пташиного польоту” зі сторінок роману Віктора Гюго “ Собор Паризької богоматері ”, або відчути себе нікчемною комахою перед колесом Долі, вслуховуючись у “Карміна Бурана” Карла Орфа?

- “занурення в епоху” - створення ілюзії присутності у минулому часовому відрізку, епосі (засоби відео, архітектурні, пленерні екскурсії) / ефективність даного методичного прийому залежить здебільшого від медіазабезпечння, адже використання фрагментів з фільмів значно прикрасить ваші уроки, але зловживання звичними для дітей активними та яскравими образами кіно та телебачення може створити негативні умови для подальшого сприйняття менш зрозумілих, більш статичних (після кінозразків) образів живопису, музики, чи літератури. Доречнішою є інтерактивна екскурсійна форма “занурення ”яка відбувається у реальному часі і потребує активних дій. В кожному місті є куточки, котрі допоможуть поринути у минуле, чи у Києві, чи у Львові…навіть у Миколаєві, якому нараховується лише понад 200 років, можна знайти давню Грецію (якщо відвідати Ольвію), або зустрітися з середньовічною готикою (Кірха та католицький костел), чи відчути помпезність радянського ампіру на центральній площі.

ІІІ. 2.5 Порівняльний метод

План

1 - Сутність порівняльного методу.

2 – Застосування порівняльного методу під час викладання СХК.

Порівняльний метод. Разом із методом художньо-педагогічної драматургії, творчим та історичним належить до низки специфічних методів культурологічної освіти. Репрезентуючи певну країну,культурний регіон, вчитель співставляє твори різних видів та жанрів мистецтва, що надає можливість створення цілісної картини етнічної культури, епохи, певного відрізку часу, при цьому, вплив здійснюється на різні зони відчуття дитини. Основу методу складає інтеграція, як процес та результат поєднання окремих проявів мистецтва для створення загального та цілісного художнього явища, в нашому випадку - створення дитиною особливого художнього образу, який має бути сумою отриманих естетичних почуттів. Порівняльний метод є дуже популярним в практиці навчання мистецтву (згадаємо програму Д.Б.Кабалевського і теми “Що було-б з музикою, якби не було б літератури”, або “Чи можемо ми почути живопис?”) тому, що він є безпосереднім прикладом поліхудожньої інтеграції у навчанні. Але головною проблемою у застосуванні цього методу є розумне поєднання двох ланок впливу на дитину - раціональної та емоційної. Невідомо, як людина отримує першу інформацію від акту реальності, чи мистецького зразка – свідомо (раціонально, вербально), чи підсвідомо, на рівні відчуття, емоції. Це залежить від психічних особливостей самої людини, від того, що в ній превалює – логос, чи афект, діонісійске, чи апполонічне, яка півкуля мозку є в неї домінуючою, ліва – логіко – аналітична, чи права - інтуїтивно - інтегративна? Коли людина вперше зустрічається з твором мистецтва, суттю якого є речі та явища реального світу, то спрацьовує внутрішньо-вербальне оцінювання того, з чим є раціональний аналог (тобто описує собі те, що впізнала) Але, це майже не стосується музики, тому, що вона апелює безпосередньо до емоцій, тобто до підсвідомості людини. (За А. Шопенгауером, музика - це мова неусвідомленої Волі світу / “Світ, як воля і уявлення”)Тому вперше стикаючись з музичним твором, людина шукає відповідні емоції, які потім має виразити вербально, за допомогою слів. Спільним для усіх видів мистецтва є результат – художній образ, який людина має зафіксувати, усвідомити і розшифрувати для себе. Дитина не має потрібного життєвого досвіду для повноцінного побудування цього ланцюга. Частіше за все вона пізнає художній образ за допомогою дорослого, який презентує та роз’яснює його. Щоб усвідомити художній образ треба знати закони його побудування, його ознаки, цьому вчитель може навчити, тому, що неможливо прочитати слово, не знаючи окремих літер. Але тут криється головна небезпека в викладанні мистецьких дисциплін, яка, до речі, є проявом загальної раціоналізації західної цивілізації, - людина все підпорядковує, аналізує, систематизує, та вважає за можливе усе осягнути силою розуму, але це не завжди спрацьовує, особливо коли йдеться про мистецтво, яке пробуджує чуттєвий світ людини, його несвідоме. Тому завдання вчителя мистецтва є доречно поєднувати раціоналістичний підхід(аналіз, порівняння, розбір засобів художньої виразності), емоційний вплив (передачу почуттів та емоцій) та педагогічний аспект(акцентуація на моральному боці мистецтва). Отже використання порівняльного методу художньої дидактики може сприяти вирішенню кожного з питань процесу художнього сприйняття на уроці мистецтва.

Під час підготовки уроків художньої культури, вчитель-початківець використовує явище полі художньої інтеграції інтуїтивно, еклектично, добираючи твори мистецтва, тому зазвичай уроки здаються перенасиченими творами мистецтва та культурними артефактами. Слід запобігати цьому та стримувати себе від надмірного перевантаження уроку “ілюстративним матеріалом”. Тому рекомендуємо використовувати порівняльний метод у наступних аспектах, яки мають сприяти певній систематизації добору мистецьких та культурних прикладів:

- порівняння творів мистецтва за принципом часової спорідненості; (1)

- порівняння творів мистецтва згідно етнічної належності; (2)

- порівняння творів мистецтва за концептуальними ознаками; (3)

Порівняння за “часовим принципом” (1), є по суті практичним застосуванням прийому “занурення у епоху”, який має відношення також і до історичного методу викладання (“Занурення в епоху” – поширений прийом історичного методу, сенсом якого є створення загальної картини – панорами культурного життя у певний історичний період). Даний прийом містить наступні складові:

- візуальну (твори образотворчого мистецтва, яки дозволять упізнати зовнішнє обличчя епохи);

- літературну (твори мовного мистецтва, що роз’яснюють сенс часу, надають можливість почути “живий голос, биття пульсу справжнього, давно зниклого життя...”// А.В.Бакушинський);

- музичну (твори музичного мистецтва, яки створюють емоційну тональність певної епохи);

Подібний методичний прийом має велике застосування в уроках вступно – інформативного типу (урок – лекція, урок – бесіда), коли потрібно створити уявлення про певний час, напрямок в мистецтві, загальне культурне явище глобального масштабу, або на уроках заключного типу, функція яких – підведення підсумків (урок – концерт, урок – міркування тощо). Слід зазначити, що подібний прийом може бути використаний не тільки на уроках галузі “Мистецтво”, але й в гуманітарної галузі – література, історія. /Наприклад, розкриття певних тем, що торкаються художніх напрямків, яки розповсюдилися по різним країнам може базуватися на використанні порівняльного методу на рівні часового порівняння. Так, розкриваючи тему “ Містичний напрямок мистецтва епохи романтизму” ми маємо навести приклади творів мистецтва, яки відносяться до епохи романтизму, та тематично відповідають містико – фантастичному напрямку”. При цьому ми не будемо обмежуватись географічними кордонами однієї країни і звернемося до різних митців, яки прославили себе у даному напрямку. Наведемо перелік творів різних видів мистецтва, яки відповідають означеній темі:

- література: В.Жуковський Балади (Кубок, Лісовий цар, Людмила, Івікові журавлі), поема “Ундіна”; М.Гоголь “Вій”, “Майська ніч”; Г.Гейне “Лорелея”; Е.Т.А.Гофман “Дон Жуан”; М. Шеллі “ Франкенштейн”; Б.Стокер “Дракула”, тощо.

- музика: Г. Берліоз “Фантастична симфонія”; Ф.Ліст “Вальс – мефісто”; Ф.Шуберт “ Лісовий цар”, “ Липа”, тощо.

- Образотворче мистецтво – Е.Делакруа «Барка Данте», Ж.О.Д. Енгр “Едіп у сфінкса”, К.Д Фрідріх «Чотири віки», «Хрест в горах» тощо. Цей приблизний перелік творів може бути доповнено або упорядковано іншим чином для створення уроку на задану тему.

Порівняння творів мистецтва згідно етнічної належності (2) – це співставлення творів різних видів мистецтва, яки об’єднані за культурно – національним принципом. Цей прийом використовується, коли потрібно створити портрет певної етнічної спільноти, культурного регіону (за Л.М.Масол).Отже порівняння творів мистецтва та культурних артефактів здійснюється з метою окреслення найхарактерніших рис, яки дозволяють відрізнити певну етнічну специфіку, надану через мистецтво, та
дозволить створити у свідомості учнів “регіональну картину світу”, зрозуміти особливості менталітету, світогляду та водночас усвідомити власні етнічні корні на тлі відмінності, або спорідненості із отриманою художньо – культурологічною інформацією.

Наприклад для розкриття теми “Культура Японії” ми маємо звернутися до творів мистецтва, та явищ японської культури яки найхарактернішим чином висвітлюють особливості японського характеру, феномен японської культури. При виборі ми не обмежуємося часовими рамками культурно – художніх зразків. Наведемо приблизний перелік таких прикладів, які можуть стати на засаді створення уроку, або циклу уроків:

- особливості релігійних течій дзен – буддизму та синтоїзму, та їхній вплив на культове будівництво(Храмовий комплекс Хорюдзі, пагода Якусідзі; храмові скульптури: Одинадцятиліка Каннон, Божество Бонтен, Страж брами храму Ніо, тощо);

- традиції у житті японця: філософський сад рьоандзі, ікебана, мініатюрне садівництво бонсай, чайна церемонія, традиція милування цвітінням сакури та сливи, тощо;

- культура міста: Палаци Мацумото, Коцуро, Такугава, традиційні театри ноо, кабукі; музичне мистецтво;

- воїнська культура: традиції самураїв, твір “Бусідо” – шлях воїна, воїни поза законом - ніндзя;

- Література та поезія: твори Кімра Сьодзабуро “Люди зору” та “Люди голосу”, Тікамацу Мондзаємон “ Кінь на прив’язі”, поезія Басьо, традиційні поетичні стилі хокку та танка, тощо.

- Образотворче мистецтво: традиції японського образотворчого мистецтва, Хокусаї “Хвиля”, Утамаро “Красуня”, Санраку “Півонії”

- Кінематограф: Акіро Куросава “ Ран”, “Додескаден”, “Сім самураїв”, К.Мідзогуті «Казки туманного місяця після дощу, Такеші Кітано «Ляльки», мистецтво мультиплікації «Унесені привідами», герої аніме тощо.

Як бачимо, перелік творів мистецтва та явищ культури завеликий для одного уроку (хоча його безсумнівно можна доповнити, або змінити), тому слід скомбінувати певну частину прикладів згідно обраної теми заняття.

Порівняння творів мистецтва за концептуальними ознаками (3) – це об’єднання творів різних видів та жанрів мистецтва як таких, що підтверджують, або спростовують ідею вчителя стосовно теми уроку. В даному випадку реалізується принцип смислової інтеграції. Даний прийом порівняльного методу є найбільш технологічним, тому що дозволяє розкрити особливості побудування художнього образу на прикладах різних творів мистецтва. Вміння читати мову мистецтва є необхідною умовою для розуміння сутності художнього образу. Тому у порівнянні стає більш зрозумілою специфіка різних мистецьких мов, яка дозволяє з різною яскравістю, наповненістю та глибиною розкривати певну тему.

Для унаочнення дії даного методичного прийому візьмемо загальну тему, яку можна проілюструвати різними творами мистецтва, при чому у даному випадку ми не обмежуємося ні часовим ні географічними рамками. Так, для розкриття теми “Морська стихія у мистецтві” можемо звернутися до наступних художніх прикладів: твори художників мариністів – Р.Судковського, І.Айвазовського; М.А.Римського– Корсакова симфонічна поема “Море”, симфонічна сюіта “Шехеразада”, фрагменти з опер “Садко”, “Казка про царя Салтана”; поетичні твори О.Пушкіна та М.Лермонтова, тощо.

Отже використання порівняльного методу на уроці мистецтва в ЗОШ дозволяє реалізувати на практиці потенціал явища поліхудожньої інтеграції, виявити специфіку кожного з видів мистецтва, і водночас зосередити учнів на спільності засобів художньої виразності.