Симфонічна творчість

Як і Бетховен, Чайковський, Шостакович, Малер мав конфліктне світосприйняття, він яскраво втілив гострі проблеми та протиріччя свого часу. Малер вважав симфонію проповіддю ідеалів загального братерства. Йому була близька ідея Скрябінської “Містерії”, так, ідея його 8-ї симфонії (кульмінації його симфонічної творчості) – тріумф душі після смерті у вселенському, космічному масштабі.

Тип Малерівського симфонізму – лірико-драматичний (близький до симфонізму Чайковського).

Стиль Малера – поліфонно-гармонічний. Використовуються усі види поліфонії. Гармонія – класична, вагнерівська, сучасна з імпресіоністичними рисами.

Особливості інструментовки:

- поєднання чистих та мішаних тембрів,

- використання тембрових комплексів,

- багато контрастів,

- часто соло окремих інструментів,

- темброві парадокси,

- тяжіння до величезних оркестрових мас з одного боку, з іншого – до камерності.

Нові творчі прийоми пов’язані з введенням у симфонію слова, поетичного тексту. Малер розвинув лінію “пісенного симфонізму”, продовжуючи традиції Шуберта. Принцип народження симфонії з пісні знайшов різноманітне втілення. Це симфонізація пісенних тем або включення пісні як самостійної частини.

Пісенні теми, входячи в симфонічну сферу, одержують новий смисл, особливе значення у драматургії.

Вокальні симфонії – Друга, Третя, Четверта, Восьма та “Пісня про землю”, інші – інструментальні.