Джакомо Пуччіні

(22.12.1858-1924)

Д.Пуччіні – видатний італійський оперний композитор кінця ХІХ початку ХХ ст.

В його творчості знайшли продовження кращі традиції світового оперного мистецтва, особливо реалістичні традиції пізнього Верді.

Пуччіні – найбільш талановитий серед італійських композиторів верістського напрямку. У порівнянні з операми-новелами Масканьї і Леонкавалло твори Пуччіні більш маштабні за структурою, різнорідні у жанровому відношенні. Замість італійських побутових сюжетів композитор звертається до творів сучасних драматургів Франції, Америки, італійських класиків.

В творчому доробку композитора 10 опер, дві кантати, камерно-інструментальні ансамблі, твори для голосу з фортепіано, для органу. Його творчий шлях охоплює 40 років (1884-1924).

Народився Д.Пуччіні у невеликому місті Лукка на півдні Італії у сім’ї професійного музиканта. Музикантами були також дід та прадід Пуччіні. В музичному інституті рідного міста Джакомо отримав знання у галузі теорії музики та гри на органі.

З 1880 по 1883 рік Пуччіні вчився у Міланській консерваторії. Незважаючи на бідність, композитор багато працював, вивчав найкращі італійські та зарубіжні опери, відточував свою композиторську майстерність. В ранніх операх відчувався вплив німецького музичного театру.

Новий, зрілий етап творчості почався у 1889 році. Першою оперою, де визначилися типові драматургічні принципи Пуччіні, була “Манон Лєско”. Після вдалої прем’єри композитор стає відомим в Європі, отримує високі заробітки.

Це дозволяє йому купити приміський будинок біля Луккі. Тут, в оточенні прекрасної природи, він прожив майже усе своє життя.

На межі 90-х та 900-х років Пуччіні створює три своїх найкращих досягнення: опери “Богема”, “Тоска”, “Мадам Баттерфлай”.

Після цього майже 7 років він нічого не пише. Роки творчої кризи сповнені пошуками нового. Композитор знайомиться з творами Дебюссі, Р.Штрауса, Скрябіна, Стравінського, читає Ф.Достоєвського, Л.Толстого, М.Горького.

Опера про американських шукачів золота “Дівчина з Заходу” (1910) та лірико-комічна опера “Ластівка” (1917) не отримали загального визнання.

На початку 20-х років, коли до влади прийшли фашисти на чолі з Муссоліні, Пуччіні замкнувся у колі своїх творчих інтересів.

Відношення до новітніх течій у музиці композитор декларує так: “Ця відмова від мелодії – велика помилка… Удари, дисонуючі акорди, фальшива експресія… Все це … заморська зараза”.

Пізній період творчості відкриває оперний триптих – “Плащ”, “Сестра Анджеліка” та “Джанні Скіккі”. До композитора приходить “друга молодість”. Підсумком багаторічних пошуків та “лебединою піснею” стала остання опера-казка “Турандот”, фінал якої композитор не встиг завершити.

“Богема” – лірична опера, у центрі якої інтимна драма. Новизна жанру – у поєднанні ліричної опери та побутової комедії. Лібрето Л.Іллікі та Д.Джакози за романом французького письменника Анрі Мюрже (1822-1861) “Життя богеми”. Сюжет – з життя паризької художньої молоді – талановитої, але бідної. Прем’єра опери відбулася у 1896 р. в Туріні. За короткий час опера стала однією з найбільш виконуємих опер сучасного репертуару.

В опері 4 дії. І дія – експозиція образів, зав’язка ліричної лінії; ІІ дія – розвиток комічної лінії; ІІІ дія – поворот до трагічної роз’язки; ІV дія – лірико-трагічна кульмінація та розв’язка.

Серед основних лейттем: тема богеми – скерцозна, моторна, у пружному пунктирному ритмі; тема скрипаля Шонара – комічна та урочиста; тема Мімі з її арії першої дії – витончена та романтична; тема Рудольфа з арії першої дії – декламаційного характеру; тема любові Рудольфа – палка, кантиленна, охоплює півтори октави.

Зав’язка ліричної лінії відбувається у сцені Рудольфа та Мімі з першого акту.

Арія Рудольфа – це лірична сповідь героя. Форма незвичайна – складна тричастинна безрепризна з тональним планом Des, Es, As. Перший розділ речитативного характеру, у другому з’являються захватні, палкі теми, у третьому, кульмінаційному розділі звучить напружена та кантиленна тема любові Рудольфа. Заключна фраза “я відкрив Вам всю душу” – це мовний речитатив, який підкреслює реалістичність дії.

Такий же принцип поступового емоційного “розростання” лежить в основі арії Мімі. Починається розповідь Міми з лейттеми. Питальні та розповідні інтонації забарвлені витонченими мажорно-мінорними гармоніями. На протязі арії тема повторюється три рази, що надає їй рис рондо. Замість блискучого концертного завершення автор закінчує арію реплікою на одному звуці, близькою до італійської скоромовки. Це – один з найбільш новаторських прийомів Пуччіні.

У розвитку комічної “богемної” лінії важливу роль відіграють теми Мюзетти – подруги художника Марселя.

Вальс Мюзетти з другого акту – це оригінальний жіночий портрет. В його основі – жанр естрадної шансон. Форма тричастинна репризна, E-dur. Капризний малюнок мелодії, примхливий ритм, м’яка оркестровка (флейти, кларнети та арфи) надають вальсу особливої вишуканості. Ритм супроводу близький до баркароли (ця тема виникла під час прогулянки озером).

Кульмінацією та гірким завершенням драми є друга половина четвертої дії – сцена смерті Мімі.

Тема аріозо Мімі c-moll – сумна, на тлі низхідних басів – стає у фіналі темою експресивного оркестрового заключення, яке нібито висловлює авторське ставлення до подій – протест проти бідності, яка губить життя у самому розквіті.

Новаторство Пуччіні в опері “Богема”:

- метод музичної деталізації;

- наближеність оперної дії до реалізму драматичного спектаклю;

- особливий тип “мовного” речитативу, близького до інтонацій сучасної мови.

“Тоска” – єдина опера Пуччіні, у якій відображено історико-героїчну тему. Написана у стилі великої опери. Прем’єра відбулася у 1900 році у Римі, де відбулися реальні події, зображені в опері: боротьба папської реакції проти революційної армії Бонапарта у 1800 році. Лібрето Іллікі та Джакози за драмою французького письменника В.Сарду (1831-1908). Динамізм дії та краса мелосу забезпечили опері довге репертуарне життя. В основі сюжету – драма художника Маріо Каварадоссі та його коханої, актриси Флорії Тоски. Драма розгортається на тлі поліцейського терору. Маріо співчуває революції, його заарештовано. Спроба Тоски його звільнити виявилася невдалою. Тоска у Пуччіні не просто актриса, вона – героїня боротьби з катами. Її подвиг – вбивство шефа поліції Скарпіа – має велике етичне значення, бо Скарпіа – символ поневолення Італії.

В опері три акти. В широко розвиненій системі лейтмотивів можна виділити 3 групи: перша – це теми Скарпіа. Відкриває оперу перший лейтмотив Скарпіа – “тема терору” – грізна та страхітлива. Вона складається з цілотонної послідовності тризвуків: B-dur-As-dur-Е-dur. Інтонації цілотонної гами звучать також у другому лейтмотиві Скарпіа – у монолозі з другого акту. В цілому, образ Скарпіа окреслено жорсткими співзвуччями та різкими тембрами мідної групи. Навпаки, образи Тоски та Маріо розкриваються за допомогою виразної італійської кантилени та “співаючого” оркестру.

Лейттема Тоски As-dur – діатонічна, наспівна, має симетричну структуру та створює враження класичної закінченості, чистоти.

Партія Маріо – одна з найбільш багатих та мелодійно насичених тенорових партій Пуччіні. В його темах можна почути ритмоінтонації італійських народних пісень, ямбічні та амфібрахічні мотиви.

Теми Каварадоссі та Тоски інтонаційно близькі.

Третя контрастна група тем – це лейттеми Анжелотті, консула колишньої Римської республіки, який втік з тюрми. Найбільш яскрава – тема втечі. В її основі – хроматичний рух, гострі синкоповані ритми, нестійка гармонія.

Місце, де розгортаються події першого акту – це старовинна римська церква Сант Андреа делла Валле.

Експозиція образу Каварадоссі міститься у аріозо Каварадоссі F dur.

Це сповідь художника. Як і Рудольф у “Богемі”, герой викладає своє естетичне кредо: ”Свой лик меняет вечно красота, словно море”. Форма проста тричастинна з розвиваючою серединою та динамізованою репризою. В оркестровому вступі – образ споглядальний та роздумливий. Ліричну кантилену Маріо відтіняють комедійні репліки Різничого, старого церковного служки.

Другий акт розгортається у замку Фарнезе, в кабінеті шефа поліції барона Скарпіа.

Аріозо Скарпіа As dur відмічено напруженими декламаційно-мовними інтонаціями. Новаторська форма – тричастинна безрепризна з яскравими тональними змінами As-dur-E-dur-f-moll - гнучко втілює зміни емоційного стану Скарпіа в його мріях про Тоску.

У момент найвищого накалу боротьби Тоски та Скарпіа звучить арія-молитва Тоски. Починається арія з своєрідного заспіву es-moll. Мелодію дублюють лагідні низхідні паралельні секстакорди у струнних. Основний розділ Аs dur у куплетно-варіаційній фірмі. Вокальна партія декламаційного характеру, в оркестрі – лейттема Тоски. У кульмінації – прийом дублювання голосу інструментами оркестру – “viоlinata”.

Місце дії третього акту – тюрма Сант Анджело на березі Тибру. Кульмінація у розвитку образу Маріо – його арія – монолог “В небе звезды горели”.

Художник пише листа до Тоски та згадує щасливі хвилини кохання. Скорботна тональність h-moll, мінорні гармонії І, VІ та ІІІ ступенів створюють темний колорит. Головна інтонація цього передсмертного ламенто – це однотактний заспів, який має мужню інтонацію ствердження та виражає відкрите почуття скорботи, притаманне італійському народові. Цей заспів виконує функцію рефрену у двочастинній, насиченій вільним розвитком, формі.

Опера “Тоска” має важливе значення для оперного мистецтва сучасності. Серед новаторських досягнень цього твору:

- превалююча роль законів сценічної драми над інструментально-симфонічною сферою,

- збагачення стилю bel canto а також декламаційного стилю (мовні прийоми, які нагадують sprechstimme),

- зростання ролі пантоміми, драматичної гри акторів,

- ствердження великої теми прагнення до свободи та протест проти антинародної влади.

Опера “Мадам Баттерфлай” (1904) і зараз вважається одним з найулюбленіших класичних творів в Японії. В основі сюжету - правдива розповідь про долю японської дівчини, купленої та кинутої американським офіцером. Інтерес композитора до екзотичної теми не був випадковим. На зламі віків артистичний світ захоплювався Японією. В літературі виник жанр колоніального або екзотичного роману, наприклад, роман французького письменника П’єра Лоті “Мадам Хризантема”, у музиці – опера “Соловей” Стравінського та інші твори. Але саме Пуччіні був першим, хто відкрив у музиці світ Японії.

Лібрето Іллікі та Джакози за п’єсою американського драматурга Девіда Беласко. Прем’єра відбулася у 1904 році в Мілані та потерпіла повне фіаско. Композитор зробив нову редакцію опери: замість двох актів – три, скорочено ряд епізодів.

В новій редакції оперу було поставлено у тому ж 1904 році у місті Брешії, неподалік від Мілану. Невелика зала театру, видатні виконавці (в головній ролі виступила українська співачка Соломія Крушельницька) – все це сприяло повному визнанню опери.

В партитурі є підзаголовок “Японська трагедія”. Але ми не зустрінемо боротьби протилежних сил. Це інтимна лірико-психологічна драма, своєрідний імпресіоністичний варіант верістської музичної драми.

Образ Чіо-Чіо-сан - єдиний психологічно розвинений образ опери. Новаторські риси драматургії накреслили шлях до моноопери - жанру, який отримав розповсюдження у музиці ХХ століття.

В опері три акти. Любов – чекання – катастрофа – основні етапи розвитку драми. В музичній характеристиці Чіо-Чіо-сан відбилася головна риса стилю опери – використання японських інтонацій в дусі європейської музики того часу. Пентатонний лад, архаїчні унісони часто поєднуються з вишуканими імпресіоністичними гармоніями. Самобутній японський колорит надає використання прозорої оркестровки – дзвіночки, арфа, специфічних тембрів – наприклад, японського тамтаму.

Найважливішими центрами у розвитку другого акту є дві арії Чіо-Чіо-сан. Вони задумані у контрастному плані як антитеза життя і смерті, надії та відчаю.

Арія Чіо-Чіо-сан Ges-dur “В ясный день желанный” втілює нездійсненний образ мрії. Основна тема – світла, лагідна, побудована на висхідних інтонаціях пентатоніки. В оркестрі – в унісон з голосом – скрипка соло на тлі тремоло засурдинених скрипок та арфи.

Середній розділ побудовано на інтонаціях японського говору – коротких діатонічних наспівках, безполутонових зворотах.

В репризі – кульмінація та драматична кода.

Друга арія-монолог Чіо-Чіо-сан у сцені з Шарплесом – вершина трагедії. Похмурий колорит надає тональність as-moll. Мелодія стримана, побудована на діатонічному звукоряді. Лейтінтонація – японська безполутонова наспівка. Ритм сарабанди. У середньому розділі тричастинної форми – удари тарілок та барабану, вистукування танцювальної теми древком смичка – це нібито танець смерті. У репризі – крики відчаю, Чіо-Чіо-сан прийняла рішення піти з життя.

Кульмінацією характеристики Чіо-Чіо-сан є передсмертна сцена прощання з сином наприкінці третього акту. Риси високого Lamento підкреслюються висхідними інтонаціями, траурним ритмом остінатного супроводу.

Скорботний характер, тональність h-moll нагадують lamento Каварадоссі. Але якщо він хоче жити – Чіо-Чіо-сан хоче вмерти. Речитатив насичено трихордовими японськими наспівками, пунктирним ритмом. У німій сцені самовбивства оркестр продовжує драматургічну лінію аріозо. Удар тамтаму перериває сцену.

“Триптих” (1918) – три мініатюрні опери-новели, які відкривають пізній період творчості Пуччіні.

Опера “Плащ” за п’єсою французького драматурга Д. Гольда (лібрето Д. Адамі) – це гостроекспресивна драма любові та ревнощів з життя паризьких вантажників та матросів. Верістська драма набуває реалістичних рис у дусі романів Еміля Золя або ранішніх новел Горького, під враженням від яких був композитор.

Опера “Сестра Анджеліка” (лібрето Дж.Форцано, італійського режисера, за його ж драмою) продовжує лінію “Мадам Баттерфлай” – це драма жіночої душі молодої черниці Анжеліки, яка узнала про загибель її “незаконнонародженої” дитини. Опера має експресіоністичні риси.

“Джанні Скіккі” – опера-буффа, сатирична комедія нравів на італійській національній основі. В основі лібрето Дж.Форцано – розповідь про пригоди флорентійського адвоката Джанні Скіккі з І частини “Божественної комедії” Данте. Опера розвиває мотиви італійського театру масок – це протиставлення розумної, спритної людини з народу та жадібних багатих городян.

Прем’єра триптиху відбулася у 1918 році в Америці (театр “Метрополітен-опера” у Нью-Йорку), в Італії – у 1919 році (римський театр “Костанци”) і отримала визнання публіки та музичних критиків.

В своїх операх композитор стверджує традиції класичної італійської опери, її гуманізм та головування мелодії.

Самостійна робота №1

Тема: Верізм

Мета: ознайомитися з провідним напрямком італійської оперної музики на межі ХІХ-ХХ сторіч.

ПЛАН

1. Продовження у творчості верістів кращих традицій реалістичного мистецтва.

2. Демократичність сюжетів, образів, прагнення до простоти музичної мови.

3. Порівняльна характеристика основних рис романтичної та верістської опери.

Література:

1. Нестьев И., История зарубежной музыки, вып. 5. – М., 1988, с.8-9, 20, 299-302.

2. Левашова О., Пуччини и его современники. –М.,1980,с.17–18.

3. Навчальний посібник з світової музичної літератури. Укладач – Остапенко О. Н. Сєверодонецьк, 2004, с.2–4.

Завдання: підготуватися до опитування, скласти порівняльну таблицю основних рис романтичної та верістської опери.

Самостійна робота №2

Тема: Дж. Пуччіні.

Мета: ознайомитися з життям та творчістю визначного італійського композитора на зламі ХІХ-ХХ сторіч – Дж. Пуччіні.

ПЛАН

1. Пуччіні – найбільш талановитий серед італійських композиторів верістського напрямку.

2. Огляд творчого доробку.

3. Відомості про життя та творчість.

4. Відношення композитора до нових течій у музиці.

5. Значення творчості Пуччіні – останнього класика оперного бель канто.

Література:

1. Нестьев И., История зарубежной музыки, вып. 5. – М., 1988, с.310–334.

2. Келдыш Г., «Джакомо Пуччини»–Л.,1962.с.70-78.

3. Нестьев И., «. «Джакомо Пуччини»–М.,1966,с.44–80.

4. Левашова О., «Пуччини и его современники».–М.,1966,с.46–56.

Завдання: підготуватися до опитування

Самостійна робота №3

Тема: Драматургія опер "Богема", "Тоска", "Чіо-Чіо-сан".

Мета: ознайомитися з драматургією опер.

ПЛАН

1. Центральна тема творчості – «Жінка та кохання».

2. "Богема", "Тоска", "Чіо-Чіо-сан" – найвище досягнення Пуччіні в оперному жанрі. Основні відомості про опери.

3. Жанрові особливості кожної опери.

4. Розвиток драматургічних ліній.

5. Значення оперної творчості, яка продовжує реалістичний «вердієвський» напрям.

Література:

1. Істория зарубежной музыки,вып.5,ред.Нестьев И.–М.,1988,с.310-340.

2. Келдыш Г., «Джакомо Пуччини»–Л.,1962.с.70-78.

3. Нестьев И., «. «Джакомо Пуччини»–М.,1966,с.44–80. Навчальний посібник з світової музичної літератури. Укладач – Остапенко О. Н. Сєверодонецьк, 2004,с.6–10.

4. Левашова О.,«Пуччини и его современники».–М.,1966,с.46–47;53-56;92–94.

Завдання: скласти схеми розвитку драматургічних ліній.