Нематеріальні активи

Нематеріальні ресурси мають бути створені або придбані підприємством. Виникає небезпека імітації, копіювання та використання нових знань безкоштовно. Отже, доступ до таких знань захищений правами, що самі по собі і є нематеріальними активами.

Нематеріальні активи – це категорія, яка виникає внаслідок володіння правами на об’єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси.

До складу нематеріальних активів включають:

а) права, що з’являються внаслідок:

- володіння підприємством нематеріальними ресурсами, переліченими вище;

- укладених підприємством з іншими організаціями ліцензійних угод на використання об’єктів інтелектуальної власності;

б) права на користування земельними ділянками та природними ресурсами;

в) монопольні права та привілеї на використання рідкісних ресурсів, включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності;

г) організаційні витрати на створення підприємства.

Принцип юридичного захисту об’єктів інтелектуальної власності досить простий: забороняється використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника, або їхня підробка. Проте форми правового захисту – різняться в залежності від типу активів.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентами. Патентом називається виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об’єкт промислової власності.

Патент забезпечує його власнику:

- виключне право використовувати об’єкт (винахід, корисну модель, промисловий зразок) на свій розсуд;

- право забороняти третім особам використовувати об’єкт без дозволу власника;

- можливість передавати на підставі договору право власності на об’єкт будь-якій особі, яка стає правонаступницею власника патенту;

- право видати будь-якій особі ліцензію (дозвіл) на використання об’єкту на підставі ліцензійного договору.

Виключне право, яке випливає з патенту, існує лише на території тієї країни, що видала патент.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, зазначення походження товару та фірмового найменування здійснюється на підставі їхньої державної реєстрації, про що видається свідоцтво, яке засвідчує його пріоритет. Права – аналогічні до тих, що надає патент. Певні особливості має лише правова охорона зазначення походження товару: власник свідоцтва на зазначення походження товару не має виключного права на його використання і не може давати дозволу іншим особам на його використання. Такий дозвіл надає патентне відомство. Власник свідоцтва має право поряд зі знаком проставляти попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстрований в Україні.

Особа, яка має авторське право:

для сповіщення про свої права на твори, комп’ютерні програми, може використовувати знак охорони авторського права, який міститься на кожному примірнику твору і складається з літери © у колі, імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору. Сповіщання про право на топологію інтегр. мікросхеми – та ж, тільки з літерою Т.

Знак охорони суміжних прав складається з літери ®, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і року першої публікації фонограми.

"Ноу-хау", раціоналізаторські пропозиції, гудвіл, які є власністю підприємства, не мають спеціального правового захисту. Порядок їхнього захисту визначається керівництвом підприємства. За розголошення інформації про "ноу-хау" та комерційні таємниці передбачається сувора (аж до кримінальної) відповідальність.

3. Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива або через їхнє використання самим власником, або надання з його дозволу такого права іншій зацікавленій стороні, що здійснюється у формі ліцензійної угоди.

Ліцензією називається дозвіл використовувати технічне досягнення або інший нематеріальний ресурс протягом певного строку за обумовлену винагороду.

Ліцензійна угода – це договір, згідно з яким власник (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патенти, "ноу-хау", товарні знаки тощо.

Види ліцензій:

1) залежно від підстави видачі дозволу на використання об’єкту ліцензії:

- добровільна, коли ліцензіар сам передає дозвіл ліцензіату на підставі договору;

- примусова – видається на підставі рішення компетентного державного органу проти волі патентовласника (видаються дуже рідко). Розміри винагороди встановлює цей державний орган.

2) залежно від обсягу прав на використання:

- звичайна – залишає ліцензіарові право особистої експлуатації технічного рішення і можливість укладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами;

- виключна – передає ліцензіатові права виключного користування об’єктом ліцензії, але зберігає за ліцензіаром право користування технічним рішенням;

- повна – передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патенту. Ліцензіар сам позбавляється права користування об’єктом протягом зазначеного договірного періоду.

3) залежно від характеру об’єкта, який передається за договором:

- патентні – коли об’єктом є технічне досягнення захищене патентом. Умови угоди в цьому разі визначаються відповідними правилами;

- безпатентні – об’єктом яких є не захищені патентами технічні досягнення, "ноу-хау", виробничий досвід. Може передбачати інженерно-консультаційні послуги, супровідні поставки сировини, обладнання, комплектуючих, зобов’язання ліцензіара надавати інформацію щодо вдосконалення ліцензійної технології протягом терміну дії угоди.

Види розрахунків за ліцензію:

1) Періодичні відрахування (роялті) у вигляді фінансових ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва або в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції протягом дії угоди.

2) Одноразова винагорода (пашуальна виплата), що є по суті ціною ліцензії.

3) Шляхом передачі ліцензіару частки цінних паперів (акцій, облігацій) ліцензіата.

4) Взаємний обмін ліцензіями, технічними знаннями, досвідом.

5) Різні комбінації названих форм.