Сторони в зобов'язанні

Особистий характер зобов'язання виявлявся в тому, що правове відношення

виникало лише між кредитором і боржником Спочатку зобов'язання було

абсолютно невідчужуваним. Кредитор не міг передати свої права, а боржник

перевести свої обов'язки на інших осіб. У зв'язку з суворо особистим

характером зобов'язання в нього не можна було вступити через представника.

Із наведеного вище випливає, що в зобов'язанні дві сторони — кредитор і

боржник. Інколи виникали зобов'язання багатосторонні, в яких брали участь

більше двох осіб (наприклад, договір товариства). Можуть бути зобов'язання,

в яких беруть участь більше число, множинність осіб. У цьому випадку

можливі принаймні три варіанти, коли на стороні кредитора:

а) одна особа, а на стороні боржника кілька. (один кредитор і кілька

боржників);

б) кілька осіб. на стороні кредитора, а на стороні боржника одна. (боржник

один, а кредиторів кілька),

в) на стороні кредитора і на стороні боржника кілька осіб. (об'єднання

фізичних осіб)

Зобов'язання з множинністю осіб на тій чи іншій стороні поділяються на

часткові й солідарні. І перші, і другі можуть бути активними і пасивними.

Якщо в зобов'язанні кілька кредиторів — це активне зобов'язання, якщо ж

кілька боржників — пасивне. Зобов'язання можуть бути одночасно і активними,

і пасивними. У частковому зобов'язанні за наявності кількох кредиторів

кожен з них має право вимагати від боржника виконання лише своєї частки, за

наявності кількох боржників кожен з них зобов'язаний виконати зобов'язання

також тільки в своїй частині. Зобов'язання, за яким кредитор має право

вимагати вщ будь-кого із боржників його виконання в повному обсязі,

називається солідарним. Заміна сторін в зобов'язанні спочатку не

допускалась. Як уже відзначалося, римське зобов'язання на ранніх стадіях

було суворо особистим взаємовідношенням кредитора і боржника, що за умов

обмеженого цивільного обороту не викликало істотних незручностей. Пізніше

був потрібний більш гнучкий підхід. Цьому сприяло й те, що з давніх часів

римське право допускало перехід більшості зобов'язань в спадщину Виняток

становили тільки зобов'язання, тісно пов'язані з особою кредитора або

боржника (аліментні зобов”язання тощо). Основою заміни осіб в зобов'язанні

стала новація (оновлення зобов 'язання), на підставі якої кредитор міг

передати своє право вимоги іншій особі. На зміну новації прийшла

досконаліша форма заміни кредитора. а потім і боржника. Почали

застосовувати особливу форму передачі зобов'язання, яка дістала назву цесії

— севкіо. Суть її полягала в тому, що кредитор, який бажав передати своє

право вимоги іншій особі, призначав його своїм представником по стягненню

боргу з боржника і передавав йому своє право.

Разом з поступкою вимоги допускалос я переведення боргу на іншу особу. При

передачі права вимоги особистість боржника ніякої ролі не відігравала, а

при переведенні боргу на іншу особу його особистість набувала істотного

значення. Для переведення боргу слід було дотримуватися таких умов: а)

прийняття чужого боргу — добровільне; б) особа, що приймає чужий борг,

повинна бути сторонньою; в) переведення має здійснюватися у формі певного

правочину. тобто бути належно оформленим.