Всі римські магістрати наділялися правом видавати едикти для належного
виконання своїх зобовґязань, тобто встановлювати загальні правила
поведінки. Найважливіше право видавати едикти зосереджувалося в руках двох
преторів – міського і претора перегринів. Такий едикт зберігав чинність
протягом року на який ізбирався магістрат, мав силу як для всього
населення, так і для магістрата.
Імператорські едикти – норми загальнообовґязкової дії, обовґязкові для
всього населення. Були написані на білих дошках і виставлялися біля
резиденції принцепса для загального ознайомлення. Едикти відрізнялися від
преторських. Останні являли собою програму діяльності магістратів, тоді як
імператорський едикт містив постанови обов'язкові для всього населення
Римської імперії.