Поняття зобов'язання

Зобов'язання - це правові обмеження, що змушують боржника виконати певні дії, зробити, дати, надати послугу, а кредитор має пра­во це вимагати. Зобов'язальне право регулює відносини у сфері вироб­ництва та цивільного обігу. Предметом зобов'язального права є певна поведінка зобов'язаної особи, її позитивні або негативні (тобто утри­мання від якоїсь дії) дії. За невиконання зобов'язання вільну людину заковували у кайдани, це боргове рабство, яке пізніше було скасова­не.

Предметом зобов'язання виступає дія, яка має юридичне значен­ня і породжує правові наслідки.

Двосторонні зобов'язання - якщо кожна сторона володіє певни­ми правами і несе відповідні обов'язки (купівля-продаж, міна, позич­ка тощо). У синалагматичних зобов'язаннях права й обов'язки розпо­діляються рівномірно.

Натуральні зобов 'язання - ті, що не мали з боку держави позов­ного захисту (фідуціарний правочин, якщо мінує строк позовної дав­ності тощо), залишався лише моральний обов'язок боржника, його ділова репутація тощо.

2. ОСНОВИ ВИНИКНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

Зобов'язання виникає з певних юридичних фактів. Факт- це дійс­на, не видумана подія. Факти, що мають юридичне значення і поро­джують певні правові наслідки, називаються юридичними. В свою чергу, факти поділяються на події і дії. Події-це ті факти, які насту­пають незалежно від волі людини, - шторм, природна смерть людини, землетрус. Дії - це факти, які наступають з волі людей, можуть носи­ти як правомірний (договір, розлучення тощо), так і протиправний характер (делікт).

Правочин - це правомірні дії, спрямовані на досягнення певного правового результату (на виникнення, зміну чи припинення прав і обов'язків). Як правило, встановлення прав і обов'язків сторін при укладенні більшості правочинів відбуваються у відповідності з їх во­лею і бажанням. Такі правочини називаються двосторонніми. Право­чин, укладений без згоди чи проти волі іншої сторони (під погрозою застосування насильства), вважається недійсним. Можливі односто­ронні правочини (заповіт).

Підставою виникнення зобов 'язань служать юридичні факти: а) дого­вір; б) ніби-договір; в) правопорушення; в) ніби-правопорушення.

Договірне цивільне правопорушення - цивільне правопорушення, яке порушує договір (наприклад, прострочення виконання).

Недоговірний делікт - це цивільне правопорушення, яке порушує права особи, з якою порушник у договірних відносинах не перебуває (пошкодження майна). Неправомірні дії прийнято поділяти на три типи: а) злочини; б) проступки; в) цивільні правопорушення. Зобов'я­зання могли виникати не лише з договорів, але й з неправомірних дій- особа, яка завдала матеріальних чи моральних збитків іншій, зобов'язана відшкодувати їх.

3. СТОРОНИ В ЗОБОВ'ЯЗАННІ

Приватне право розрізняло дольові і солідарні зобов 'язання, акти­вні і пасивні. Наприклад, дольове пасивне зобов 'язання - кілька борж­ників одного кредитора відповідають кожний за свою частку боргу. Дольове солідарне зобов 'язання - з кредитором домовлено, що спіль­ний борг він має право стягнути з будь-кого з боржників на свій роз­суд (такий боржник мав право регресного позову до інших). У певних випадках кожний з боржників мав виконати усе зобов'язання у повно­му об'ємі (при злочині). Дольовим активним зобов'язанням називало­ся те, у якому кожний з кредиторів міг стягнути з спільного боржника лише свою належну частку боргу; активним солідарним - у якому кожний з кредиторів міг стягнути з боржника усю суму боргу, щоб

потім розрахуватися з іншими, відповідно до їх частки. При солідар­ному правочині кредитор міг висунути позов і стягнути усю масу бор­гу з найбільш платоспроможного з боржників, полишивши їм надалі розбиратися між собою. Презумпцією було те, що угода вважається дольовою, а солідарною вона буде лише у тому випадку, коли це спе­ціально встановлено законом (у деліктних зобов'язаннях) або укладе­ним договором.

Заміна сторін у зобов 'язанні

Новація - обновлення зобов'язання, новий договір відміняв ста­рий без зміни сторін договору.

За погодженням з боржником кредитор укладав з третьою особою угоду, якою передавав їй своє право вимоги до боржника. Цесія -перевід боргу або поступка кредитором свого права третій особі шля­хом призначення її своїм представником. Боржника лише ставили до відома, засоби забезпечення старого договору при цьому зберігалися. Цесія укладалася як з волі кредитора, так і по судовому рішенню чи на вимогу закону.

Цесія не застосовувалася, якщо: а) вимога носила чисто особистий характер (стягнення аліментів); б) при спірних вимогах (боржник оспорює борг); в) при передачі вимоги більш впливовій особі; г) опі­куваному - на опікуна. При переводі боргу на нову особу вимагалася безумовна згода нового кредитора. Перевід боргу (цесія) міг здійсню­ватися і з ініціативи боржника, який підшукав би кредитору плато­спроможну особу, що погоджувалася узяти на себе вказаний борг.

Вимоги до цесії:

а) прийняття чужого боргу із сторони того, хто приймає, було добро­
вільним;

б) той, хто приймає борг, повинен бути стороннім, не родичем креди­
тора;

в) перевід повинен здійснюватися юридично оформленою угодою.