Затримання особи, що вчинила злочин

Відповідно до ст. 38 КК правомірне затримання злочинця потерпілим або іншими особами — це насильницькі дії, спрямовані на короткострокове позбавлення особистої свободи особи, яка вчинила злочин, і доставлення її органам влади, якщо вони були необхідними для затримання і відповідали небезпечності вчиненого посягання та обстановці затримання злочинця.

Затримання злочинця є суб'єктивним правом потерпілого чи інших осіб. Якщо вони не скористалися цим правом, то це не тягне для них будь-яких юридичних наслідків.

Положення цієї статті поширюється на потерпілих та інших осіб. Потерпілими визнаються особи, яким злочином безпосередньо заподіяна чи створена реальна загроза заподіяння фізичної, матеріальної чи моральної шкоди. Іншими особами — суб'єктами затримання злочинця можуть бути свідки-очевидці та особи, яким відомо з будь-яких джерел про вчинений злочин певною особою тощо.

Положення ст. 38 КК не поширюються на працівників правоохоронних органів та інших службових осіб, на яких покладено юридичний обов'язок затримувати осіб, що вчинили злочини.

Право на затримання особи, що вчинила злочин, виникає при наявності для цього певної підстави. Така підстава містить два елементи: 1)вчинення особою злочину; 2)необхідність негайного затримання злочинця для доставлення його відповідним органам влади.

Перший елемент підстави затримання-вчинення особою злочину.

Другий елемент підстави затримання особи, яка вчинила злочин,- необхідність такого затримання для доставлення її відповідним органам влади. Вчинення навіть очевидного злочинного посягання не завжди свідчить про необхідність затримання злочинця.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК метою дій потерпілого та інших осіб що для доставлен­ня органам влади до злочинця є його затримання.

Затримання злочинця виражається в діях потерпілих або інших осіб, пов'язаних із позбавленням злочинця особистої свободи, а також заподіянням йому шкоди.

Своєчасність затримання полягає в тому, що воно може бути здійснене лише безпосередньо після злочинного посягання — це так зване затримання по «гарячих» слідах.

Необхідність (вимушеність) заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні виникає у випадках, коли злочинець намагається зникнути з місця вчинення злочину, чинить опір потерпілому чи іншим особам тощо.

Співмірність заподіяної шкоди злочинцеві при його затриманні означає, що застосовані до нього в кожному випадку насильницькі заходи повинні мати визначені межі. Ці межі визначаються відповідністю шкоди, що заподіюється, двом взаємопов'язаним обставинам, а саме: 1) небезпечності посягання і 2) обстановці затримання злочинця.

Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, означає, що злочинцеві при його затриманні заподіяна хоча і вимушена, але неспівмірна шкода.

Якщо при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, йому умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть, дії винного за відсутності умислу на позбавлення життя підлягають кваліфікації за ст. 124 КК.