2015-07-14
2663
Відповідно до ст. 39 КК крайня необхідність — це правомірне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення загрожуючої небезпеки, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена.
Стан крайньої необхідності виникає за наявності відповідної підстави, яка характеризується двома ознаками: 1) небезпекою, що безпосередьо загрожує правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави і 2) обстановкою, яка не дає можливості усунути цю небезпеку іншими засобами, крім заподіяння шкоди таким же правоохоронюваним інтересам.
Перша ознака підстави крайньої необхідності — це наявність небезпеки, що може бути викликана різноманітними джерелами: таким джерелом може бути, наприклад, недбале поводження зі зброєю, бойовими припасами, стихійні сили природи (повені, обвали, зсуви, зливи тощо), напади тварин та ін., діяльність (злочинна або незлочинна) людини.
Другою ознакою підстави крайньої необхідності е відсутність у конкретної особи у даній обстановці реальної можливості усунути загрожуючу небезпеку іншими засобами, ніж заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам.
Метою дії особи в стані крайньої необхідності є усунення небезпеки.
Відповідно до ст. 39 КК стан крайньої необхідності припускає лише активну поведінку суб'єкта. За своїми зовнішніми ознаками така поведінка може виявлятися, наприклад, у різних самоправних діях, пов'язаних із вилученням майна, його пошкодженням або знищенням, викраденням зброї або наркотичних засобів, крадіжкою транспорту та ін.
У стані крайньої необхідності шкода заподіюється правоохоронюваним інтересам держави, суспільства або особи. Не визнаються об'єктом заподіяння шкоди власні права та інтереси особи, яка викликала небезпеку. Таким об'єктом є інтереси інших осіб, або, як їх ще називають, «третіх осіб» — підприємств, установ, організацій або окремих громадян, що не викликали небезпеки і, звичайно, не пов'язані зі створенням цієї небезпеки.
Своєчасність заподіяння шкоди полягає в тому, що вона може бути заподіяна лише протягом часу, доки існує стан крайньої необхідності. Якщо ж такий стан ще не виник, або, навпаки, уже минув, то заподіяння шкоди в цьому може тягнути відповідальність на загальних підставах.
Стаття 39 КК не визначає меж заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності, проте висновок про ці межі може бути зроблений виходячи з тлумачення ч. 2 ст. 39 КК, що визначає перевищення меж крайньої необхідності, як заподіяння шкоди значнішої, ніж шкода відвернута. Отже, спів-мірною у стані крайньої необхідності повинна визнаватися заподіяна шкода, якщо вона рівнозначна шкоді відверненій або менш значна, ніж відвернена шкода.
У випадку ж зіставлення якісно неоднорідних видів шкоди критеріями виступає ієрархія цінностей, передбачена ч. 2 ст. З Конституції України, де вищою цінністю визнається людина і її права та свободи, а також загальновизнана людська мораль, правосвідомість і правова культура, менталітет тощо.
