Понят, озн. та види рецидиву злоч. (Ст 34)

Рецидив – це вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Ознаки рецидиву: 1) рецидив має місце там, де особою вчинено два або більше самостійних і тільки умисних злочини;2) при рецидиві кожен з вчинених злочинів утворює собою одиничний злочин (різні його види);

3) злочини, що створюють рецидив, обов'язково віддалені один від одного певним проміжком часу, іноді дуже тривалим (так званий рецидив, віддалений у часі).

4) факт судимості створюється обвинувальним вироком суду, що вступив в законну силу із призначенням винному певного покарання.

Вчинення нового злочину, протягом строку судимості має у теорії назву легального рецидиву.

Види рецидивів: 1) загальний рецидив – це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об'єктом і ті, що мають різні форми вини;2) Спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені при одній і тій же формі вини.

За кількістю судимостей рецидив поділяється на два види:

• простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості.

• складний, або багаторазовий, рецидив – це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості.

За ступенем суспільної небезпечності виділяють:

• пенітенціарний рецидив має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі.

• рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів – це рецидив, при якому особа, маючи судимість за один з таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин.

28.Понят та правов оцінка необхідн оборони. (ст. 36)

Необхідна оборона — це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільне небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, необхідної і достатньої в даній обстановці шкоди, що відповідає небезпеці посягання й обстановці захисту.

Право на необхідну оборону є природним і невідчужуваним, а також абсолютним правом людини.

Оскільки здійснення необхідної оборони є суб'єктивним правом, а не юридичним обов'язком громадянина, то відмова останнього від використання свого права не тягне за собою якоїсь відповідальності.

Право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього певної підстави (юридичного факту). Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК такою підставою є лише вчинення особою суспільна небезпечного посягання.