Купальські пісні

Пісні язичницького, купальського змісту; супроводжують розваги молоді під час літнього свята Купайла, що триває всю ніч.

Купайло, за язичницькими віруваннями, - бог шлюбу і земних плодів. У цей день земля має найбільшу силу, яку віддає цілющим травам. До схід сонця треба було збирати трави. Перед початком збирання приносили жертву землі – клали хліб-сіль або монету як плату за щедрість і цілюще зілля.

Хлопці, дівчата, а також вдови до цього свята не допускалися. Вважалося, що самотність не повинна існувати: усе має бути в парі.

Купальське дійство складається з багатьох елементів:

§ плетіння вінків;

§ запалювання вогнища і стрибання через нього;

§ прикрашання стрічками й віночками жіночого деревця (Марени, Купали);

§ водіння хороводів навколо неї;

§ запалювання колеса;

§ спалювання солом΄яної чоловічої ляльки Купала;

§ ворожіння;

§ купання.

Усі ці дії супроводжувалися піснями. Найпополярнішими є пісні, що співають і сьогодні, проте в них часто вже переплутана християнська символіка з різновірською.

Через християнський вплив їх подекуди стали називати петрівочками (петрівчаними) піснями.

Петрівчані пісні умовно можна поділити на:

§ пісні-роздуми про кохання;

§ пісні про нещасливу долю сироти;

§ пісні про складне життя невістки.

Лейтмотив цього циклу – взаємини молодих. Головний образ більшості пісень - Петрівочка, дівчина перед заміжжям.

Провідні мотиви купальських пісень:

§ мрії дівчат про заміжжя;

§ роздуми дівчат про свою долю;

§ прощання з вільним життям під батьківською стріхою: восени настає пора весіль.

Ой коли ми Петрівочки (Купайлочки) діждали, То ми її русу косу заплітали.

Тепер же ми Петрівочку (Купайлочку) проведемо, Ми ж її русу косу розплетемо.