«Думи – безсмертні пам΄ятки, створені генієм самого народу» (І.Франко).
Думи – великі пісенно-розповідні твори про важливі історичні події переважно героїчного змісту (найчастіше про боротьбу українського народу проти іноземних загарбників). Близькі до історичних пісень і билин за тематикою, але пісня виконується співом, дума і билина – речитативом (проказуванням) під супровід кобзи, бандури чи ліри. Дума, на відміну від пісні, має нерівноскладові рядки, переважно дієслівне римування; більша за обсягом.
Думи з΄явилися приблизно у ХУ ст. – у час виникнення козацтва. У думах народ створив образи мужніх, благородних і сильних духом героїв, які заради своєї свободи готові йти на смерть. У багатьох випадках думи створювалися після якихось важливих подій. Виконавці народних дум – кобзарі та лірники, які ходили містами і селами, співали думи під акомпанемент своїх інструментів. Самі вони називали думи «козацькими піснями», «поважними піснями».
Тематика народних дум:
§ страждання невільників у турецькій неволі («Невольницький плач»);
|
|
§ втеча невольників у рідний край («Маруся Богуславка», «Про втечу трьох братів з Азова, з турецької неволі»);
§ прославляння воїнів-козаків – вірних захисників рідного краю, борців проти турецько-татарських загарбників («Дума про козака Голоту», «Дума про Самійла Кішку»);
§ прославляння героїв національно-визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського поневолення («Іван Богун», «Хмельницький і Барабаш», «Корсунська перемога»);
§ порушення проблем моралі, людських взаємин (соціально-побутові) («Бідна вдова і три сини», «Дума про сестру і брата», «Прощання козака з родиною»).
Структура дум:
§ заспів (зачин, «заплачка»);
§ основна розповідь;
§ закінчення («славословіє»).
Дума ділиться на інтонаційно-смислові тиради.
Тирада – мовний період обсягом від двох до восьми рядків, об΄єднаних римою. |
Урочистий, піднесений стиль дум посилюється прийомом редартації
Редартація – уповільнення розповіді, що забезпечується частими повторами цілих фраз. |
Відомі українські кобзарі: Остап Вересай, Михайло Кравченко, Іван Крюковський, Андрій Шут, Іван Стрічка.
Науковий термін «дума» вперше запровадив Михайло Максимович у першій половині ХІХ ст. Перші публікації дум здійснили М.Цертелєв, П.Лукашевич, А.Метлинський, П.Куліш, М.Максимович.
«Хмельницький та Барабаш»
(Народна дума)
У творі протиставляються образи Богдана Хмельницького і Барабаша: Барабаш думає лише про сите життя і свою вигоду, Хмельницький дбає про волю рідного народу. Хмельницький прагне об΄єднати всі сили народу для боротьби за визволення України, захисту її самостійного державного існування. Барабаш прагне зберегти заради власних вигод панування крулевської Польщі на українських землях.
|
|
Та вже тоді пан Барабаш, гетьман молодий, Нехороші мислі собі має… «Нащо нам королевські листи читати? Нащо нам, козакам, козацькі порядки давати? | Нащо нам за віру християнську Достойно-праведно стояти? Лучче нам з ляхами, з мостивими панами, Хліб-сіль з упокоєм вічний час вживати». |
Дослівне повторення наведених останніх шести рядків є в думі широко застосовуваним художнім засобом, метою якого є підсилення основної думки твору.
Головна думка – зрада «своїх» для народної справи страшніша за будь-якого зовнішнього ворога.
У думі виправдовуються жорстокі дії Б.Хмельницького стосовно черкаського полковника Барабаша. (Факт страти істориками не зафіксований, але в думі цілком виправданий, бо, за законами народної моралі, відступництво – непрощенний гріх, за який людина має бути обов΄язково покарана).
«Ей, куме, куме Барабашу, гетьмане молодий!
Як будеш мені сими словами досаджати,
Да вже я не зарікаюсь тобі з пліч, як галку,
голову зняти,
Жону твою з дітьми живцем забрати,
Турському салтану в подарунку одіслати».
Як так зговорив, то бордзе добре і вчинив.
У кінці твору – прославляння дій Б.Хмельницького, віра у вічність існування християнських законів на українській землі, звільненій від зовнішніх ворогів.
Та вже тоді пан Хмельницький гетьманом став,
Та вже козаки, друзі-молодці, добро дбали, -
І стиха словами промовляли:
«Ей, пане, пане Хмельницький Богдане-Зиновію,
Наш батю, полковнику чигиринський!
Дай, Господи, щоб ми з твоєї голови пили й
гуляли.
А неприятеля под нозі топтали,
А віри християнської на поталу в вічний час
не подали!»
Да вже тоді вони померли,
А їх слава не помре й не поляже.