Особливості отримання кольоропроби та пробних відбитків у сучасних умовах

Слід відзначити, що технологія друкування (швидкість роботи обладнання; кількість фарб, що друкується за один прогін на друкарській машині; тип машини; характерис­тики друкарської форми; вид друкарського паперу; по­слідовність накладання фарб та інше) визначає вимоги до кольороподілу. Кольороподіл оригіналу дозволяє робити різні перетворення зображення в дуже широких межах, тобто змінювати градації таким чином, щоб оптимально компенсувати систематичні спотворення, що викликані конкретною технологією друкування та матеріалами. Кольороподіл не може бути абстрактним. Він повинен яко­мога повніше враховувати конкретну технологію та систе­матичні спотворення зображення, що виникають у процесі друкування.

Поліграфічні підприємства, що випускають продукцію достатньо високої якості, зазвичай вимагають від видав­ництв оригінали у вигляді слайдів, фотографій, рисунків та іншого і потім самостійно виконують кольороподіл з врахуванням добре вивчених технологій, що діють на даних підприємствах. Однак це не завжди раціонально для видавництва з економічної точки зору. В багатьох випадках видавництва користуються послугами спеціалі­зованих дезайнерських організацій де вартість кольоро­поділу може бути меншою. У таких випадках дуже корисно заздалегідь знати, в якій друкарні буде друкуватися видання та отримати від цього підприємства необхідну інформа­цію про систематичні спотворення формового та друкарсь­кого процесів. Ці відомості дають можливість настроїти кольороподільну апаратуру таким чином, щоб компенсу­вати систематичні спотворення та отримати якнайкращий результат під час репродукування.

40___________________________________________________________ Розділ 1

Без врахування систематичних спотворень, що відбу­ваються під час друкування тиражу, добитися задовільного відтворення на відбитку зображення практично неможли­во. При цьому в багатьох випадках видавці та оператори кольороподільних систем вважають, що результати їх праці були зіпсовані у друкарні, а друкарня стверджує (іноді не безпідставно), що ледь змогла врятувати роботу, яка вико­нувалася з отриманих від замовника фотоформ. Суть про­блеми полягає у тому, що співставляючи два зображення: на екрані монітора настільно-видавничої системи та на відбитку ми бачимо два зображення отримані за допомо­гою різних способів синтезу кольору. Кольорове зображен­ня в плоскому офсетному друці відтворюється за допомогою автотипного синтезу кольорів у той час як зображення, що ми бачимо на моніторі — за допомогою адитивного синтезу. При цьому деякі кольорові зони просто не співпа­дають одна з одною. Тому природним є бажання видавця оцінити до друкування якість кольороподіла та уявити собі як буде виглядати зображення на відбитку.

З цією метою виготовляють так звану кольоропробу, яка являє собою синтез кольороподіленого зображення на матеріальному носії. Для цього застосовуються найріз­номанітніші технології, але майже усюди для створення зображення застосовують сублімаційні фарби, ксерогра-фічні порошки та інше, кольорові характеристики яких більш-менш відповідають аналогічним характеристикам друкарських фарб. Однак навіть «найінформативніші» кольоропроби дають швидше уявлення про якість кольо­роподіла, але не можуть слугувати точним еталоном під час друкування продукції.

Щоб мати найбільш повне уявлення про якість кольо­роподілу, доцільно отримати пробні відбитки за допомо­гою прободрукарського верстата. До комплекту пробних відбитків одного сюжету, окрім суміщеного зображення, входять так звані шкальні відбитки, що отримані первин­ними фарбами (голубою, пурпурною, жовтою та чорною) з кожної відповідної форми, а також їх бінарні накладання (голуба + пурпурова, жовта + чорна і так далі). Пробні відбитки дозволяють оцінити правильність кольороподіла.

Таким чином, пробний відбиток є еталоном процесу друкування і пов'язує друкарські процеси з друкуванням тиражу. Тому дуже важливо, щоб пробний відбиток реально відповідав тій якості, яку можливо отримати в процесі друкування тиражу. Це непросто, адже проба робиться там, де й кольороподіл. Та спеціалісту, що виконує

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ________________________________________________ 41

кольороподіл, хочеться якомога краще представити результат своєї роботи в пробі. Щоб штучним чином „покращити«результат не оптимального кольороподілу, при отриманні пробного відбитка зазвичай змінюють ба­ланс кольору, збільшуючи подавання однієї фарби та змен­шуючи — іншої. Отримання пробного відбитка може бути максимально наближеним до умов друкування тиражу: пробний відбиток має бути надрукований на тому папері й тими ж фарбами, порядок накладання фарб, має бути тим що й при друкуванні усього тиражу. На пробних відбитках потрібно уважно оцінити кожний сюжет. Підпи­сують тільки ті з них, які відповідають вимогам видавниц­тва. Для отримання пробних відбитків потрібні немалі витрати, які доцільні головним чином для випуску висо­кохудожньої поліграфічної продукції.

Комплект пробних відбитків передається безпосеред­ньо в друкарський цех, де буде відбуватися процес друку­вання тиражу. В процесі виконання підготовчих робіт майстер перевіряє точність суміщення фарб при друку­ванні багатофарбовоі* продукції, точність суміщення фарб і точність передавання кольору та градацій зображення, а також правильність спуску окремих полос, якщо це книж­ково-журнальна продукція, та розташування міток що необхідні для подальшої роботи з продукцією в брошуру­вально-палітурних цехах. Якщо усі вимоги до якості відбит­ка виконані і отриманий на друкарській машині відбиток максимально точно відтворює кольоропробу, майстер підпи­сує відбиток, який надалі є еталоном для друкаря та па­раметри якого він має підтримувати протягом усього дру­кування тиражу.

Але підписаний відбиток зазвичай відрізняється від затвердженої проби, навіть якщо вони дуже близькі за якістю відтворення зображення. Ця відмінність пояснюєть­ся об'єктивними причинами: під час отримання проби ци­ліндр прободрукарського верстата прокочується з відносно малою швидкістю по площині, а в реальному друкарсько­му процесі контакт між циліндрами друкарського апарата відбувається на значно більших швидкостях. Ширина ко­лони, контакти в друкарській парі в цих двох випадках також різні. Існує й психологічна різниця в самому підході до отримання пробного та тиражних відбитків. Під час друкування проби друкар уважно оцінює кожний відби­ток, досягаючи найбільшої відповідності оригіналу, щоб у нього прийняли роботу без зауважень. Під час друкуван­ня тиражу друкар у багатьох випадках, на жаль, у першу

42___________________________________________________________ Розділ 1

чергу зацікавлений у кількості віддрукованої продукції, а потім — у її якості. Та й контролювати продукцію, здій­снюючи корегування процесу друкування при швидкості роботи машини 10—15 тис. відб./год, досить непросто.

Замовник, який випускає дорогу продукцію може по­ставити вимогу перед друкарнею — підписувати роботу в друк безпосередньо в цеху, коло машини. Якщо тираж видання значний та друкування його триває декілька змін: потрібно кожної зміни підписувати еталонний аркуш, аби розбіжності з пробою та першим еталонним відбитком не були занадто великими. Однак на практиці робиться це надзвичайно рідко, адже вимагає від майстра додаткових витрат часу. На жаль, технологічна дисципліна на багатьох наших поліграфічних підприємствах залишає бажати кращо­го, тому вимогливість замовника та його бажання перевіри­ти якість продукції в процесі виконання робіт друкарнею може бути досить корисним. Замовник може проконтро­лювати якість підписного аркуша, його наближеність до проби, може перевірити чи підписуються аркуші щозміни. Але головне в цьому — увага замовника до якості видання буде сприяти підвищенню виконавської дисципліни.

Література:

1. Артюшин Л. Ф. Цветоведение: Учебн. пособие. — М.:
Книга, 1982.—200 с.

2. Артюшин Л. Ф., Артюшина Е. А. Цветоведение для
полиграфистов: Учебник. — М.: Книга, 1977. — 112 с.

3. Барановський І. В., Яхимович Ю. Я. Поліграфічна
переробка образотворчої інформації: Навч. посіб. — Львів: Мета,
1998. — 400 с.

4. Ввід і вивід зображень у комп'ютерних видавничих
системах: Навч. посіб. / М. В. Шовгенюк, В. Є. Білорус,
І. 3. Міклушка, В. О. Дуд як — Львів: УАД, 1998. — 144 с.

5. Величко О. Класифікація методів друку // Друкарство. —

2000. — № 6. — С. 28—30.

6. Виноградов Г. А., Жуков И. А. Полиграфическое произ-
водство: Учебн. пособие / Под общ. ред. И. А. Жукова. —
2-е изд., перераб. и доп. — М.: Книга, 1983. — 272 с.

7. Гавенко С. Ф., Мельников О. В. Оцінка якості полігра­
фічної продукції: Навч. посібник / Під ред. докт. техн. наук,
проф. Е. Т. Назаренка. — Львів: Афіша, 2000. — 120 с.

8. Гунько С. Н., Демков В. И. Словарь по полиграфии
и полиграфической технологии: Понятия и определения. — Мн.:
Космополис-Универсал, 1995. — 230 с.

9. Даценко И. И., Назаренко 3. Т., Мельников А. В.,
Назаренко А. В. Книга на пороге нового века // Nova книга. —

2001. — № 9—10. — С. 3—5; № 11 — 12. — С. 3—5.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ____________________________________________________ 43

10. Дурняк Б. В., Стрепко І. Т., Тітов Г. Н. Пристрої та
системи цифрового друку. — Львів: Фенікс, 2002. — 106 с.

11. Лазаренко Е., Мельников О., Назаренко О. Особли­
вості виготовлення етикеткової та пакувальної продукції //
Друкарство. — 2001. — № 6. — С. 39—43.

12. Лапатухин В. С. Способу печати: Проблеми класси-
фикации и развития. — М.: Книга, 1976. — 272 с.

13. Матвеева Р. В., Трубникова Г. Г., Шифрина Д. А.
Основьі полиграфического производства: Учебник. — М.: Кни­
га, 1994. — 320 с.

14. Машталір Р. М., Ковба Ж. М., Феллер М. Д. Розвиток
поліграфії на Україні. — Львів: Вид-во Лівів, держ. ун-ту,
1974. — 188 с.

15. Мельников О. В. Друкування на аркушевих офсетних
машинах / Під ред. докт. техн. наук, проф. Е. Т. Лазаренка. —
Львів: Афіша, 1999. — 160 с.

16. Мосеев Н. П. Теоретические основи цветовоспроизве-
дения: Учеб. — К.: ХаГар, 1998. — 94 с.

17. Мюллер П. Офсетная печать: Проблеми практического
использования: Пер. с нем. / Под общ. ред. канд. техн. наук
Б. В. Кована. — М.: Книга, 1988. — 208 с.

18. Никанчикова Е. А., Попова А. Л. Технология офсетного
производства: Учебн. пособ.: В 2-х ч.: Ч. І: Изготовление печат­
них форм. — М.: Книга, 1978. — 368 с.

19. Общий курс полиграфии: Учебн. пособие / Агапова А. Д.,
Афанасьева В. И._$ Барская М. А. и др. — М.: Искусство,
1954. — 352 с.

20. Передача информации и печать: Учебное и практи-
ческое пособие по современной полиграфии / Бауфельд У.,
Дорра М., Розпер X. и др.: Пер. с нем. — М.: Изд-во МГУП,
1998. — 448 с.

21. Печатное оборудование: Учебник / Митрофанов В. Я.,
Тюрин А. А., Бирбраер Е. Г., Штоляков В. И. — М.: Изд-во
МГУП, 1999.— 444 с.

22. Полиграфический словарь / Сост. О. Я. Басин. — М.:
Книга, 1964.— 388 с.

23. Поліграфія та видавнича справа. Російсько-україн­
ський тлумачний словник / Уклад.: Б. В. Дурняк, О. В. Мель­
ников, О. М. Василишин, О. Г. Дячок. — Львів: Афіша,
2002. — 456 с.

24. Полянский Н. Н. Основи полиграфического производ­
ства: Учебник. — 2-е изд., перераб. — М.: Книга, 1991. — 352 с.

25. Попов В. В. Общий курс полиграфии. — 6-е изд., пере­
раб. — М.: Книга, 1964. — 560 с.

26. Резник М. Г. К вопросу о возникновении и развитии
плоской печати на Украине: Автореф. дис... канд. техн. наук /
Моск. полиграф. ин-т. — М., 1955. — 17 с.

44___________________________________________________________ Розділ 1

27. Ромейков И. В., Владимиров А. В. Графические
искажения на оттисках офсетной печати // Научньїе трудьі
по печатньш процессам. — 1975. — Ч. II. — С. 44—48.

28. Самарин Ю. М., Сапошников Н. П., Синяк М. А.
Допечатное оборудование: Учебн. пособ. — М.: Изд-во МГУП,
2000. — 208 с. — (Печатнне системи Heidelberg)

29. Спихнулин Н. И. Формньїе и печатнне процессн: Тех-
нология и систематизация / Под общ. ред. канд. техн. наук
А. Н. Раскина: В 2-х кн. — М.: Книга, 1989; 1991. — 360 с; 368 с.

30. Стефанов С. Полиграфия для рекламистов и нетоль-
ко: Учебн. пособие. — М.: Гелла-принт, 2002. — 344 с.

31. Стефанов С. И. Путеводитель в мире печатних техно-
логий. — М.: УНИСЕРВ, 2001. — 224 с.

32. Фельдман Б. А. Технология производства массовнх ил-
люстрированньїх журналов. — М.: Искусство, 1956. — 296 с.

33. Шашлов Б. А. ІДвет и цветовоспроизведение: Учебник. —
М.: Книга, 1986.— 280 с.

34. Знциклопедия книжного дела / Майсурадзе Ю. Ф.,
Мильчин А. 3., Гаврилов 3. П. и др. — М.: Юристь, 1998. —
536 с. — (Книжное дело).

35. Ярема С. М. Видавничі поліграфічні технології та
обладнання: Загальний курс: Навч. посів. — К.: Ун-т «Україна»,
2003. — 320 с.

36. Dacenko I. I._f Lazarenko A. W., Lazarenko E. T.., Nielni-
kov A. W. Spijcie spokojnie, ksiazka nigdy nie zginie. Czesc I //
Swiat druku. — 2000. — № 12. — S. 58—61.

37. Dacenko I. /., Lazarenko Л. W., Lazarenko E. T., Melni-
kov A. W. Spijcie spokojnie, ksiazka nigdy nie zginie. Czesc II //
Swiat druku. — 2001. — № 1. — S. 24—26.

38. Drewinska £., Stanislawska A. Tendencje w powlekaniu
papierow і tektur drukowych // Przeglad papierniczy. — 1999. —
№ 3. — S. 163.

39. Poligrafia: Procesy і technika / Panak /., Ceppan M.,
Dvonka V. ta in. — Warszawa: COBRPP, 2003. — 278 s.

40. Riedl R., Neumann D.₉ Teubner J. Technologie der
Offsetdruck. — Leipzig: Fachbuchverl,1989. — 392 s.

41. Walenski W. Der Offsetdruck: Eine Einfuhrung in Theorie
und Praxis. — Koin: DuMond, 1991. — 236 s.

РОЗДІЛ 2