Виконання зобов'язання - це вчинення боржником на користь кредитора певної дії або утримання від дії, яка становить предмет виконання зобов'язання

За своєю юридичною природою ця дія є нічим іншим, як правочи-ном, оскільки вона є правомірною та спрямованою на настання певного цивільно-правового результату - припинення зобов'я­зання. Саме тому на неї поширюються загальні правила, закріплені у ЦК стосовно правочинів, у тому числі й правила щодо форми право-чину (статті 205-209 ЦК).

Наявність різноманітних зобов'язань (як у межах зобов'язань до­говірних, так і недоговірних) обумовила необхідність закріплення в ст. 526 ЦК загальних умов (засад) виконання будь-яких зобов'я­зань. Згідно з ними зобов'язання має виконуватися належним чи­ном відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів ци­вільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зви­чайно ставляться. Наведена формула, з одного боку, є універсаль­ною, оскільки містить умови виконання як договірного, так і недого-вірного зобов'язання, а, з другого — у її межах залежно від типу зобов'язання (договірне чи недоговірне) наголос слід робити на пев­ній її складовій.

Саме тому виконання недоговірного зобов'язання, що регу­люється виключно імперативними приписами актів цивільного зако­нодавства, має відбуватися відповідно до вимог зазначених актів.

Виконання договірного зобов'язання повинно відбуватися, перш за все, відповідно до умов договору, визначених і погоджених сторонами на свій розсуд (ініціативні умови), оскільки у цій сфері цивільних (приватних) відносин діє принцип свободи договору (ст. 627 ЦК).

Разом з цим відповідно до вимог ст. 628 ЦК зміст договору можуть

складати не тільки умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ни­ми, а й ті, які є обов'язковими для сторін відповідно до актів цивіль­ного законодавства (обов'язкові умови)¹. За наявності у договорі та­ких умов договірне зобов'язання має виконуватися не тільки від­повідно до ініціативних умов, погоджених його сторонами, а й згідно з вимогами ЦК та іншими актами цивільного законодавства.

Виконання зобов'язання, породженого договором, у якому певні умови відсутні і не передбачені актами цивільного законодав­ства, має здійснюватися відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, шо звичайно ставляться. Звичаї ділового обороту -правила поведінки, усталені у сфері підприємницької діяльності. Ви­моги, що звичайно ставляться - це усталені положення, які викорис­товуються у цивільному обороті його учасниками. Вони можуть сто­суватися, наприклад, вимог щодо якості предмета виконання зобо­в'язання. Так, згідно зі ст. 673 ЦК, у разі відсутності у договорі купів-лі-продажу умов щодо якості товару, продавець зобов'язаний переда­ти покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Сторони зобов'язань можуть запере­чувати наявність вказаних вимог.

У зазначених загальних вимогах (засадах) знайшов втілення прин­цип належного виконання зобов'язання. Належним визнається ви­конання, здійснене належними сторонами, відповідно до предмета виконання, у передбачений строк (термін), у визначеному місці та у належний спосіб.

Роль принципу реального виконання зобов'язання (виконання його у натурі), який мав особливе значення в умовах планової (дирек­тивної) економіки, нині поступово зменшується. Це пов'язано з тим, що в умовах ринкової економіки, через наявність конкурентного се­редовища, сплата кредиторові неустойки та відшкодування збитків, завданих невиконанням боржником зобов'язання у натурі, може за­довольнити його інтерес у повному обсязі. Саме тому новий ЦК у ст. 622 обмежує сферу дії цього принципу. Так, боржник звільняється від виконання зобов'язання у натурі, якщо це передбачено у догово­рі або у законі, зокрема, у разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інте­рес (ст. 612 ЦК), або переданий відступного (ст. 600 ЦК), або від­мови кредитора від договору (ст. 615 ЦК). Але і нині цей принцип зберігає певною мірою своє значення. Про це свідчать правила, за­кріплені у статтях 620-621 ЦК. Так, у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребува­ти її у боржника, а у випадку невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги - виконати цю роботу

Дет. про це див. главу 35 даного підручника.

22