SAE 85w140 API GL-3

(SAE) – товариство автомобільних інженерів США.

(API) – американський інститут нафти

Всесизонна трансмісійна олива.

GL-3 – Звичайні трансмісії зі спірально-конічними шестернями, що працюють у помірно жорстких умовах по швидкостях і навантаженнях. Покращенні протизносні і протизадирні властивості, ніж у GL-2.

85 - в'язкість оливної основи для виготовлення товарної оливи при 100°С.

140 - характеризує в'язкісні властивості товарної оливи при 100°С.

8. Який склад мастил? Що означає тиксотропне термозміцнення? Які з мастил мають таку властивість: ШРУС-4, 1-13? Як відрізнити ЛІТОЛ-24 від солідолу експрес аналізом?

Пластичні мастила — це мінеральні оливи, згущені до мазеподібного стану. В країнах СНД випускається близько 200 марок пластичних мастил різного призначення.

Мастило за своїм складом є складною речовиною. В найпростішому випадку вона складається з двох компонентів — оливної основи (дисперсне середовище) та твердого загусника (дисперсна фаза).

Кількість загусника в мастилах лежить у межах 5.30 % (найчастіше 1.20 %). Він і визначає основні характеристики мастила.

Для перемішування оливи із загусником частину останнього вбирає олива та розбухає, створюючи структурний каркас мастила. При цьому в чашечках, утворених частинками загусника, що встиг розбухнути, знаходиться рідка олива. В такому вигляді мастило нагадує грудку вати, просочену рідиною. Структурний каркас не міцний і при невеликому навантаженні руйнується; тоді олива починає текти, наближаючись до рідкого стану. Цим і забезпечується надійне мащення вузлів тертя. Проте, як тільки мастило вивільниться від на­вантаження, воно зразу немовби застигає та міцно утримується на деталях, не стікаючи з них. Ця властивість пластичних мастил дає змогу використовувати їх в негерметизованих, слабко герметизованих або зношених вузлах тертя.

Більшість мастил мають у своєму складі 80.90 % нафтових або синтетичних олив, до яких з метою надання їм пластичності вводять 10.20 % того чи іншого загусника. Крім того, пластичні мастила можуть містити до 5 % води і до 10 % графіту, стабілізатори та інші речовини.

Як загусник найчастіше застосовують мила різних металів (натрієві, літієві кальцієві), тверді вуглеводні (парафін, церезин і їх суміші), які здобувають з нафти та інших речовин.

Для виготовлення мильних загусників використовують індивідуальні жирні кислоти, які одержують із природних жирів та синтетичних жирних кислот. Перші мастила дістали назву жирових, а другі — синтетичних.

Вуглеводні мастила здобувають сплавленням нафтової оливи з твердими вуглеводнями. Вони мають невисоку температуру плавлення, абсолютно не розчинні у воді, крізь них слабко просочуються водяні пари. Ці мастила легко наносяться зануренням деталі в мастильний розплав або за допомогою щітки. Навіть тонкий шар вуглеводневого мастила (близько 0,5 мм) надійно захищає поверхню від шкідливої дії води та пари. Виходячи з цього, виготовляють такі мастила як консерваційні та захисні.

Тиксотропне термозміцнення - це коли чим більше працює мастило тим більше стають твердішими за рахунок тиксотропного перетворення і температур. При роботі структурний каркас мастил руйнується під дією на­вантажень, потім самовідбудовується. Легкість переходу з пластич­ного стану у в'язкотекучий, і навпаки, так звані тиксотропні перетворення забезпечують переваги мастилам перед рідкими оливами. Також перевагами мастил перед оливами є малі питомі витрати, здатність утримуватися в негерметизованих вузлах тертя, кращі зма­щувальні властивості, більш високі захисні властивості, висока еко­номічність застосування. Незвичайний стан мастил, якого не мають оливи, і визначив назву - високоструктуровані тиксотропні дис­персії, що можуть вживатись як антифрикційні (змащувальні), консерваційні (захисні) і ущільнювальні матеріали.

До мастил які мастил мають тиксотропне термозміцнення відноситься кардані мастила - ШРУС-4, натрієво-кальцієві мастила ЯНЗ-2, 1-13, літолеві мастила ЛИТОЛ-24.

Для визначення роду загусника мастило, що досліджується, масою приблизно 1 г обережно вносять на дно двох пробірок скляною паличкою. Для того, щоб мастило не залишалось на стінках, верхню частину пробірки попередньо підігрівають. Потім додають чотирьохкратну кількість дистильованої води в одну пробірку і таку ж кількість бензину - в іншу. Обережно доводять воду в першій пробірці до кипіння. Розчинення загусника і утворення каламутного (мильного) розчину з плаваючим шаром оливи на поверхні свідчить про те, що мастило, що досліджується, є натрієвим або натрієво-кальцієвим.

Якщо після охолодження пробірки вода залишається прозорою або злегка каламутною, а її поверхня покривається шаром мастила, слід дослідити мастило на розчинність у бензині. Для цього другу пробірку обережно підігрівають до 60°С (ступінь нагріву визначають на дотик). Мастило вважають розчинним у бензині, якщо утворюється зовсім прозорий розчин, який набуває колір мастила, що досліджується. Мастило, що розчиняється у бензині, належить до захисних (консерваційних), загусником у ньому є тверді вуглеводні (парафіни).

Роблять додаткові визначення згідно з табл. 1.

Таблиця 1. Визначення типу мастила експрес-аналізом

Мастило	Загусник	Розчиність в розчиннику	Додаткові визначення
вода	бензин
Солідоли жирові та синтетичні	Кальцієве мило	Не розчиняється	Повністю не розчиняється (розчиняється олива і не розчиняється загусник)	Визначення вмісту води у складі мастила експерсаналізом (підігрів пробірки з мастилом 2-3 сірниками)
Літол-24	Літієве мило	Не розчиняється	Повністю не розчиняється (розчиняється олива і не розчиняється загусник)

9. Який склад гальмівних рідин? Що означає гігроскопічна гальмівна рідина? Чи допустимий вміст води в гальмівній рідині? Як визначити вміст води в гальмівній рідині?

Основне призначення гальмівної рідини - передача енергії від головного гальмівного циліндра до колісних циліндрів, які притискують гальмівні накладки до гальмівних дисків або барабанів.

Гальмівні рідини повинні володіти хорошими вязкостно-температурними характеристиками, антикорозійними, змащуючими властивостями, достатньою сумісністю з гумовими ущільненнями, стабільністю при високих і низьких температурах.

Сучасні гальмівні рідини є суміші різних ефірів з низькомолекулярними полімерами з додаванням антикорозійних і антіокислітельних присадок.

Гальмівна рідина “Нева” (ТУ 6-01-1163-78) - композиція на основі етілкарбітола, містить ту, що загущає і антикорозійні присадки. Працездатна при температурі навколишнього повітря -40…+45 °С. Застосовують в гідроприводі гальм і зчеплень старих моделей вантажних і легкових автомобілів (випуску до 1985 р.). Термін служби - не більш за один рік.

Гальмівна рідина “Томь” (ТУ 6-01-1276-82) розроблена замість рідини “Нева”. Композиція на основі етілкарбітола і борсодержащего поліефіра, містить загущаюча і антикорозійна присадки. Має кращі експлуатаційні властивості, чим “Нева”, вищу температуру кипіння. Сумісна з “Невою” при змішуванні в будь-яких співвідношеннях.

Працездатна при температурі навколишнього повітря від -40 до +45 °С. Застосовують в гідроприводі гальм і зчеплень всіх моделей вантажних і легкових автомобілів, за винятком передньопривідних автомобілів ВАЗ. Термін служби рідини “Томь” - 2 року.

Гальмівні рідини “Роса ДОТ-4″, “Роса-3″ і “Роса” (ТУ 2451-004-10488057-94) - високотемпературні рідини, що є композиціями на основі борсодержащего поліефіра, містять антіокислітельниє і антикорозійні присадки.

Рідини мають високі значення температури кипіння (260 °С) і температури кипіння “зволоженої” рідини (165 °С). Працездатні в діапазоні температур навколишнього повітря від -40 до +45 °С. Застосовуються в гальмівних системах сучасних вантажних і легкових автомобілів, зокрема передньопривідних автомобілів ВАЗ.

Сумісні з гальмівними рідинами “Томь” і “Нева” в будь-яких співвідношеннях. Термін служби - 3 року.

Гальмівна рідина БСК (ТУ 6-101533-75) - суміш рівних частин касторової олії і бутанола. За рахунок органічного фарбника забарвлена в оранжево-червоний колір. Працездатна при температурі навколишнього повітря від -20 до +30 °С. Застосовують в гідроприводі гальм і зчеплень старих моделей вантажних і легкових автомобілів, за винятком автомобілів ВАЗ.

Гігроскопічна гальмівна рідина – це та рідина яка втягує в себе вологу із навколишнього середовища.

Багатокомпонентні гальмівні рідини, особливо ті, до яких вхо­дять ефіри полігліколей, гігроскопічні, тобто вони поглинають во­логу з повітря. Внаслідок цього їх температура кипіння може підніматися, іноді на 60-70 °С і більше. При використанні такої гальмів­ної рідини в системі утворюються "парові пробки", що спричинює провал гальмової педалі. Для визначення можливості використан­ня сумнівної гальмівної рідини або такої, що була довгий час на збе­ріганні, слід добре перемішати у чистій сухій пробірці однакові об'є­ми гальмівної рідини та бензину і поставити відстоятись протягом2-3-х годин. Поява водяного шару свідчить про те, що таку рідину використовувати не можна.

Гальмівна рідина не повинна розшаровуватись; вона має бути однорідною, без згустків і осадів. Рідини мають бути сумісними з гумовими деталями гальмової системи, повинні мати високі змащу­вальні властивості, не бути токсичними, відповідати іншим вимо­гам, які ставляться до гідравлічних рідин.

Вміст води у гальмівній рідині не допустимий. Її наявність може призвести до «провалу» педалі, внаслідок чого гальма не будуть працювати.

10. Який склад антифризу? Чи можна використовувати концентровані антифризи (чому)? Від чого залежить температура застигання антифризу? Як дізнатися, що в антифризі спрацювалися присадки?

Нормальна робота двигуна з рідинною системою охолодження залежить від правильного вибору і якості охолоджувальної рідини, технічного стану охолоджуючої системи.

Як охолоджувальна рідина можуть бути вода, деароматизований гас та дизельні палива (за певних умов), антифризи.

Вода має деякі переваги порівняно з іншими рідинами: достатня сировинна база, нетоксичність, висока теплоємність та деякі інші.

Недоліками води як охолоджувальної рідини є низька температура кипіння, висока температура замерзання, здатність до утворення накипу. При замерзанні вода збільшує свій об'єм на 10%. При цьому може відбутися розрив головок блоків циліндрів, блоків радіаторів, тому що лід, що утворюється при замерзанні води. При утворенні накипу двигун перегрівається, збільшуються витрати палива і оливи.

Широкого розповсюдження набули всесезонш низькозастигаючі рідини (антифризи). Антифризами можуть бути водяні розчини одно-, двох-, трьохатомних спиртів або їх сумідгів. Всі спирти корозійні, ще більшу корозійність мають продукти їх окислення, які утворюються при роботі антифризу. Тому до складу антифризів обов'язково входять присадки. Найбільшого розповсюдження набули водяні розчини двохатомних спиртів, зокрема, етиленгліколів. Температура застигання етиленгліколю становить мінус 12°С, води - 0°С, а температура застигання суміші води з етиленгліколем коливається в широкому діапазоні залежно від її складу.

В експлуатації знаходяться антифризи марок "40", "65", "Тосол А-40", "Тосол А-65" (де цифра - температура застигання мінус 40 та мінус 65°С відповідно). Є "Тосол А-100%-ний" (або"Тосол А-концентрований"). Тосоли концентровані до'експлуатації непридатні, бо це - суміш етиленгліколю з присадками, їх температура застигання дорівнює мінус 12°С. Для використання їх необхідно попередньо розвести дистильованою водою у співвідношенні 1:1, щоб одержати антифриз з температурою застигання мінус 32... мінус 35 °С.

В Україні є імпортні антифризи, які поставляють, як правило, у концентрованому вигляді (суміш етиленгліколю з присадками, або суміш етиленгліколю і пропіленгліколю з присадками). Концентровані імпортні антифризи також слід розбавити дистильованою водою за рекомендаціями фірм або у співвідношенні 1:1 для одержання антифризу з температурою застигання близько мінус 32...мінус 35°С.

Різні антифризи (вітчизняні та імпортні) відрізняються кількістю і якістю присадок, тому їх змішувати не можна.