Влада й бізнес: вовки та ягнята

Утім, тут же визнають, що потенціал каральних заходів для детінізації економіки вичерпано й треба шукати інші методи. Очевидно, мається на увазі поліпшення підприємницького та інвестиційного клімату. У назві однієї з відповідних глав «Розкриття та реалізація підприємницького потенціалу нації як основного інституційного ресурсу розвитку ринкової економіки» автор цих рядків із приємним здивуванням впізнав модифікацію свого формулювання п’ятнадцятирічної давнини, яке було власноруч вписане в Програму Кабміну 1999 року (ще того Ющенка, в якого було не тільки слово, а й діло!) і яке відтоді кочує з документа в документ, але актуальності не втрачає. Тим більше що, на жаль, у результаті чи то по-ведмежому незграбних, чи то по-зміїному цілеспрямованих дій влади використання цього самого потенціалу вперше з радянських часів скоротилося. Та ще й як! Кількість підприємств і підприємців − одразу на 30%, кількість зайнятих у малому бізнесі − на 23%. Дані ці не нові, вони належать до 2010 року (свіжіших так досі й немає), та, мабуть, уперше їх озвучили в документі такого рівня. З визнанням, хоча й крізь зуби, що не всі з цих підприємців (а особливо, треба думати, найманих працівників) були мінімізаторами, яких суворий, але справедливий Податковий кодекс позбавив роботи.

Як же президент збирається ламати цю загрозливу тенденцію? Приємно зазначити, що згадана глава послання виписана зі знанням справи, хоча й трохи декларативно. Хоча, з іншого боку, що можна вмістити в обсязі вчетверо меншому, ніж ця стаття? Їй передує приблизно така ж за розміром, теж цілком професійно написана глава про інвестиційний клімат. Там, а також у кількох інших місцях є навіть правильні слова про демонополізацію, розвиток конкуренції. Але разом вони становлять менш як 3% від усієї економічної частини послання. Для порівняння: тільки аграрному сектору присвячено 12%. Це хороший індикатор справжніх пріоритетів послання. Але ж воно, судячи з усього, відбиває думку чи не найбільш прогресивної частини експертів, які обслуговують владу!

Зате набагато більші надії послання покладає на промислову політику. Надання пільг галузям, державна підтримка всього і всіх, усілякі преференції пронизують увесь текст. І всюди підносяться як щось позитивне. При цьому сором’язливо замовчується, що пільги для одних − це завжди обмеження прав, підвищене навантаження та просто дискримінація для решти.

Адже що означає, наприклад, державна підтримка інновацій, відновити яку пропонується в посланні? Це гроші, здерті у вигляді податків з одних підприємців чи працівників, які державний чиновник на свій розсуд віддає не хворим, не сиротам, не бідним, а якимось підприємцям, які стверджують, що в них є цінна інновація. Перше ж запитання, яке при цьому виникає: якщо приватний бізнес не захотів ризикувати своїми грішми, то чому держава має ризикувати нашими? Відповідь проста: чиновник же ризикує не своїм, не кровним. Ба більше, у разі невдачі ніхто з нього не спитає: інновації − справа, як усім відомо, ризикована, результат не гарантований. Тому якщо він просто поділить суму з винахідником агрегата, що займав свого часу виробниче приміщення відомої контори «Роги й копита», то вивести його на чисту воду буде доволі проблематично. Саме тому всі попередні держінофонди в усіх їх реінкарнаціях незмінно розкрадали геть-чисто.

А для того, щоб зовсім виключити навіть випадкову появу «нізвідки» вітчизняних Джобсів і Возняків, послання йде ще далі та пропонує «створити при Президентові України дорадчий орган для сприяння формуванню та реалізації єдиної державної інноваційної політики в Україні, до складу якого мають входити Прем’єр-Міністр України, представники Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, Міністерства економічного розвитку і торгівлі, Міністерства фінансів, державних органів, громадських організацій, провідних підприємств, установ та організацій, інші особи, діяльність яких пов’язана з інноваціями, що сприятиме підвищенню рівня координації між органами влади в сфері інноваційної діяльності». Тобто «чужі тут не ходять». Це, на жаль, закономірність, докладніше описана нами раніше в статті «Цікава реформістика, або Чому влада не хоче й не може робити реформи?» (див. DT.UA №10, від 16 березня 2012 року).

Увесь суспільний устрій, який нинішня влада свідомо або інстинктивно хоче утримати та консолідувати, базується на привілеях для обраних − природно, на розсуд влади. «Другий цех» за такого устрою командує першим: визначає, кому дозволити заробляти, а кому − ні. Підприємець − ворог такої системи відносин. Тому до нього ставляться як до робочої (м’ясної, молочної − потрібне підкреслити) худоби: у найліпшому разі дають вирости, нагуляти вагу й тільки потім ріжуть, доять або орють нею. А якщо такої потреби немає, то просто топлять у цебрі для регулювання кількості поголів’я. От тільки згадана на самому початку неможливість усидіти одночасно на трьох стільцях іноді змушує владу відступати (Дзеркало тижня. − №24 (06 липня). − 2012).