Бюджетна політика: листя і коріння

Позитивом можна вважати вже саму по собі готовність до кризового розвитку подій, нехай і декларативну. Очевидно, урок самовпевненості «папєрєдніків» засвоєно хоча б на словах. Справді добре б уряду мати такий план, особливо враховуючи різко обмежений ринок зовнішніх запозичень. Інакше спроби «мобілізувати» залишки ресурсів через податки або ОВДП матимуть більш катастрофічні наслідки для економічного зростання, ніж скорочення державних видатків. Причому, якщо скорочення видатків у довгостроковому плані піде на користь економіці, оскільки дасть можливість потім, з початком зростання, скоротити й податки, то підвищення податкового тиску і витіснення підприємств державою на кредитному ринку ризикує призвести до того, що ніякого «потім» не буде взагалі.

Втім, неефективні видатки треба скорочувати незалежно від кризи і що раніше, то краще. Один із головних способів підвищення їх ефективності − поліпшення самої «нарізки пирога», довгострокове бюджетне планування. Воно потрібне, щоб потім через брак фінансування не зупинялися будівництва, не припадало пилом обладнання, яке нікуди встановити, тощо, загалом, щоб бюджетні кошти не заморожувалися. Однак у посланні його чомусь замінили «прогнозуванням». Останнє є рутинною роботою розпорядників бюджетних коштів, яку вони і нині зобов’язані робити. В іншому цей розділ повторює відповідні положення Програми президента та Національного плану реформ на 2012 рік.

Державним інвестиціям, принаймні у цьому розділі, віддається безумовний пріоритет порівняно із соціальними програмами. Їх подають як єдине джерело зростання («В умовах низької динаміки приватних інвестицій забезпечити зростання економіки можливо лише через розширення та підвищення ефективності державних інвестицій»). Це вже саме по собі неправильно, бо виходить, що держава вилучає гроші у бізнесу і громадян (тим самим скорочуючи інвестиційний ресурс першого і наявні доходи других, тобто попит) для того, щоб з величезними втратами знову влити те, що від них залишиться, у проекти, які не приносять прибутку (інакше б їх інвестував приватний сектор). Разом із тим про боротьбу з «відкотами» сказано в загальних словах. Значно доречніше було б удосконалювати механізм спрямування цих інвестицій у ті сфери, де вони можуть щонайкраще сприяти розвитку бізнесу або вирішенню соціальних завдань. Наприклад, будівництво доріг у сільській місцевості. Втім, навіть такі корисні інвестиції завжди першими йдуть «під ніж» у разі кризи. Якщо, звичайно, «нарізкою пирога» не відають щури.

Водночас пункт, присвячений соціальним видаткам, має красномовну назву «Запровадження механізмів стримування необґрунтованого підвищення видатків соціального спрямування». Ідея полягає в прив’язці прожиткового мінімуму до зростання ВВП та інфляції. Іншими словами, спад означатиме його автоматичне зниження? М’яко кажучи, дивний підхід! Особливо враховуючи те, що левову частку «соціальних видатків» становлять усілякі пільги, які від прожиткового мінімуму ніяк не залежать. У результаті не більше 30% цих видатків потрапляють справді бідним. Логічним було б у разі чого (а ліпше заздалегідь, у плановому порядку) скорочувати саме ці пільги, а не прожитковий мінімум, який і без того тільки за назвою дозволяє на нього прожити. Особливо беручи до уваги його підміну ще меншим «гарантованим мінімумом», якого колись сам президент обіцяв позбутися. Давно це було…

Заходи із розширення самостійності місцевих бюджетів і посилення їхньої зацікавленості в посиленні економічної активності як бази для оподаткування можна було б тільки вітати, якби не фактичне скорочення такої самостійності, що мало місце торік. Причому, попри такі ж «добрі наміри». На жаль, це далеко не єдиний випадок, коли у влади слова розходяться з ділом. За прикладами далеко ходити не треба: буквально через кілька рядків іде заклик до збалансованості позабюджетних фондів і бюджетів державних підприємств, який важко трактувати інакше, як насмішку на тлі їх упевненого зростання.

Красиво виписано пріоритети витрачання надлишків бюджетних коштів, які можуть утворюватися у разі можливого перевиконання плану за доходами 2013 року. От тільки статися це може хіба що у разі нового буму на світових ринках. І ймовірність такого різкого сплеску кон’юнктури занадто мала, щоб обговорювати її всерйоз.

А от до намірів щодо «мобілізації» додаткових коштів варто було б поставитися з усією серйозністю, враховуючи, що під розмови про зниження податкового пресу влада успішно нарощує бюджетні надходження при стагнації та навіть спаді економіки. У посланні йдеться про таке:

− зростання рентних платежів за видобуток корисних копалин. Це можна тільки вітати, але навряд чи вдасться реалізувати доти, доки при владі саме ті бізнес-структури, які більше за інших мають інтереси в добувних галузях;

− запровадження податків на багатство (треба б − на розкіш!) і нерухомість, але тільки житлову. У такому варіанті ні той, ні інший істотних надходжень не дадуть, а от головного болю додадуть і владі, і більш-менш забезпеченим громадянам;

− поглиблення прогресивного оподаткування доходів громадян.

А оце − шкідлива ідея, спрямована насамперед проти середнього класу. Нагадаю, що саме високі граничні ставки оподаткування фізосіб разом із високими нарахуваннями на зарплати породили свого часу індустрію «конвертів». Тепер як противага пропонується таке саме посилення покарання за виплату неофіційних зарплат у комбінації із заохоченням «стукацтва» у цій сфері. Війна на знищення середнього класу триває?