Лютеранство

Історично початок реформаційного руху пов’язується з виступом німецького священика Мартіна Лютера (1483 – 1546 рр.). Він був одним з вождів Реформації та засновником лютеранства. У 1512 р. отримав учений ступінь доктора богослов’я та був призначений на посаду професора бібліотеки в університеті м. Віттенберг. 31 жовтня 1517р. виголосив у Віттенберзькій церкві 95 тез, спрямованих проти всевладдя Римського Папи та торгівлі індульгенціями. Провідна ідея його тез полягала в тому, що для спасіння необхідне внутрішнє покаяння грішника, що не можна замінити жодними зовнішніми обрядами та грошовим відкупом.

Рим на виступи про перегляд догматів католицької церкви відповів відлученням М. Лютера від церкви. Віттенберзький проповідник відмовився постати перед церковним судом і 10 грудня 1520 р. публічно спалив папську буллу про відлучення його від церкви. Це був нечуваний крок відходу від канонів релігійної віри. Виступ М. Лютера проти католицької церкви став каталізатором виступу всіх опозиційних сил проти католицької церкви та феодалізму, що зумовив селянську війну в Німеччині (1524 – 1526 рр.).

Основні принципи лютеранського віровчення викладені в Аугсбурзькому сповіданні, “Книзі згоди” (“Книзі конкордії”), а також Великому та Малому катехізисах М. Лютера. Ці книги базуються на Святому Письмі (Біблії), що є основою віровчення та може тлумачитися кожним віруючим.

Основним принципом лютеранства є виправдання тільки вірою. Між людиною та Богом, зазначав М. Лютер, не повинно бути ніяких посередників. Долю віруючого визначає не церква, а Божа милість. Учення про особисту глибоку віру як єдиний і достатній засіб спасіння становить осердя лютеранської, як і всієї протестантської догматики взагалі, вимагає переосмислення традиційного віровчення католицької церкви.

Лютеранство визнає християнський Символ віри, затверджений на Нікейському та доповнений на Константинопольському Вселенських соборах.

Мартін Лютер домігся спрощення пишного католицького богослужіння, ліквідації чернецтва, істотного скорочення кількості релігійних свят і таїнств. Він відкинув священний переказ (рішення церковних соборів, папські енцикліки, твори провідних богословів) як джерело віровчення та заявив, що основою віровчення є лише Біблія, зокрема, Євангеліє. Отож лютеранська церква називається ще євангелістською.

Виступ М. Лютера проти католицизму, його тлумачення християнства відповідало інтересам німецького населення, котре прагнуло звільнитися від влади папства та водночас намагалося зберегти релігію. Це й зумовило швидку перемогу лютеранства в Німеччині, а потім і поширення його в інших країнах світу.

На основі вчення М. Лютера склалася лютеранська церква. Релігійний культ цієї церкви заперечує верховенство влади Папи Римського й всю католицьку ієрархію, відкидає чернецтво, культ святих, Богоматері та вшанування ікон. Провідну роль у лютеранському культі відіграють організовані під керівництвом пастора колективні молитви та псалмоспіви. Лютеранські священики звуться пасторами, а не отцями, чи падрами, як у католиків. Основою лютеранської церкви є релігійна громада, або конгрегація – зібрання віруючих певного приходу. Управління церковними справами здійснює церковна рада, котру обирають віруючі та яку очолює пастор. Пастора запрошує громада, але змістити його з посади вона не може.

Лютеранські храми відрізняються суворістю архітектурної форми, простотою та скромністю внутрішнього оформлення. У лютеранстві зберігається єпископат, особливе посвячення в духовний сан (ординація), літургія, два таїнства – хрещення (немовлят) і причастя, під час якого, за умови віри в Ісуса Христа, освячені хліб і вино перетворюються на Його істинні тіло та кров. Порядок проведення богослужінь здійснюється відповідно до затверджених у 1526 р. лютеранських канонів “Німецька меса і послідовність богослужіння”. Проте в лютеранстві збереглися певні залишки католицизму, зокрема, вівтарі, розп’яття, єпископат. Пастори одягаються у своєрідний одяг. Богослужіння супроводжується органною музикою.

Лютеранська церква кожної країни існує самостійно та підпорядковується державній владі. Вона управляється колегіально – синодом, який складається з представників лютеранського духовенства та мирян. Державна влада призначає посадовців церковного управління й пасторів. Лютеранство – одна з найбільших конфесій сучасного протестантизму. Особливий уплив на громадське життя вона має в ФРН, Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, США, Латвії та Естонії. Сьогодні існує 192 лютеранські церкви, що нараховують понад 80 млн. віруючих. Більшість церков належать до Всесвітньої лютеранської федерації, створеної в 1947 р., центр якої розташовується в м. Лунді (Швеція).

В Україні, на кінець 2004 р., було зареєстровано 71 лютеранську релігійну громаду.

У тогочасному німецькому протестантизмі, поряд з лютеранством, виник і радикальний напрямок, відомий під назвою “анабаптизм”, який очолював вождь німецької плебейської реформації Томас Мюнцер (1490 – 1525 рр.).

Анабаптизм (від грецьк. anabaptus – перехрещуватись) – теологічне вчення Т. Мюнцера “Про царство Боже на землі”. Основну мету Реформації він вбачав у перебудові всього життя людей за християнськими законами. Соціальна програма Т. Мюнцера передбачала втілення християнських принципів на Землі. Царство Боже він розглядав як суспільний лад без багатих і бідних, де панують рівність, справедливість, братерство та свобода. Ця програма смертельно налякала німецьке бюргерство та його верхівку. Тільки-но почалася селянська війна, Т. Мюнцер зрадив селянські маси та пішов на тісний союз із феодальними князями. Війна закінчилася поразкою та загибеллю Т. Мюнцера. Анабаптизм, який з Німеччини проник до сусідніх країн, поступово виродився в менонітство, що обстоювало принципи покірності, терпіння та неспротиву злу.