Нормативна література

Міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Кафедра загальноправових дисциплін

Лекція

з дисципліни " Адвокатура України "

ТЕМА№2 «Загальні принципи організації інституту адвокатури та проблеми розвитку адвокатури України»

(лекція 2 години)

Для студентів, слухачів юридичного факультету ННІ права та безпеки

Дніпропетровськ 2011

Лекцію підготував викладач кафедри загальноправових дисциплін Щербина Є.М.

Лекція обговорена і схвалена на засіданні кафедри загальноправових дисциплін “____”__________________. Протокол № ____.

ПЛАН

Вступ

1. Визначення загальних принципів організації адвокатури

2. Загальні принципи діяльності адвокатів

3. Проблеми розвитку адвокатури України

Висновок

Література

Основна література

Нормативна література

1. Конституція України (статті 29, 59, 62, 63, п.14 ст. 92, 129) //ВВР, 1996 р., №30, ст. 141.

2. Про внесення змін до Конституції України: Закон України від 8 грудня 2004р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - №2. – Ст.44.

3. Закони України:

- від 19 грудня 1992 року "Про адвокатуру" //ВВР, 1993 р., №9, ст. 62; 2002р., № 16, ст. 1 14, № 29, ст. 194; Голос України, 21 серпня 2003 року, № 1 56;

- від 23 грудня 1993 року "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" //ВВР, 1994 р., №1 1, ст. 51; 2003 р., № 16, ст. 124.

3. Кримінальне — процесуальний кодекс України. К., 2003.

4. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року. К.,2004.

5. Господарський процесуальний кодекс України. К., 2003.

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Офіційне видання. К., 2004.

7. Кримінальне — виконавчий кодекс України //Голос України, 29 серпня 2003 року, № 161.

8. Кримінальний кодекс України. К., 2003.

9. Указ Президента України від ЗО вересня 1999 року №1240/99 "Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури" //Офіційний вісник України, 1999р., №35.

10. Адвокатура в Україні. Збірник офіційних нормативних актів. (Упорядник Гончаренко С. В.) //Бюлетень законодавства ї юридичної практики України, 2007, № 1.

11. Адвокатура України. Збірник офіційних нормативних актів (Відповідальний редактор Медведчук В. В.). К., 2009.

12. Адвокатура України: правове регулювання і судова практика: Практичний посібник для адвоката (За редакцією Сафулька С. Ф., Святоцького О.Д.; упорядники Захарченко Т. Г. та інші).К. 2003.

13. Варфоломеєва Т. В., Гончаренко С. В. Науково — практичний коментар до Закону України "Про адвокатуру". Законодавство про адвокатуру та адвокатську діяльність: Збірник нормативних актів; Коментар (Академія адвокатури України). К., 2003.

14. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" //Вісник Верховного Суду України, 2003, № 6.

Навчальна, наукова та науково - практична література

1. Адвокатская деятельность: Учебное практическое пособие (Под общей редакцией Буробина В. Н.) Издание второе, переработанное й дополненное. М., 2003.

2. Бірюкова А. М. Адвокатура - інститут правової системи //Адвокат, 2004, №3.

3. Бірюкова А. М., Гончаренко С. В. Щодо проекту Закону України "Про правову допомогу", розробленого Міністерство юстиції України. Зауваження і пропозиції. //Адвокат, 2004, № 1.

4. Варфоломеєва Т.В. Україна - Росія: регулювання адвокатської діяльності (порівняльний аналіз) //Адвокат, 2002, № 2-3.

5. Варфоломеєва Т.В. Про адвокатуру відверто //Адвокат, 2003, № 1.

6. Варфоломеєва Т.В. Історія адвокатури України. Навчальний посібник. К., 2007.

7. Варфоломеєва Т. В. Етика адвоката. К., 2008.

8. Варфоломеєва Т. В. Про законопроекти і декотрі публікації щодо реформування адвокатури //Адвокат, 2004, № 3.

9. Варфоломеєва Т. В. Адвокатський законопроект фінішує //Адвокат, 2004, №6.

10. Маляренко В.Т. Про сумні тенденції в розвитку інституту захисту в Україні //Адвокат, 2008, №1-2.

11. Медведчук В.В. та ін. Історія адвокатури України (2-ге видання) К., 2002

12. Перспектива адвокатуры Украины // Юридическая практика, 23 декабря 2007 года, №51.

13. Проект Закону України "Про правову допомогу". Пояснювальна записка до проекту Закону України "Про правову допомогу" //Адвокат України, 2004, № 1.

14. Ромовська 3. Закон України "Про адвокатуру" - ремонт чи повна реконструкція //Право України, 2000 р., №11.

15. Святоцький О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. К., 1997.

16. Святоцький О.Д., Михеенко М.М. Адвокатура України. К., 1997.

17. Святоцький О., Шевченко М. Організація та діяльність адвокатури в Російській Федерації//Право України, 2003 р., № 6.

18. Святоцький О., Шевченко М. Адвокатура Республіки Білорусь //Право України, 2003,№ 7.

19. Святоцький О., Шевченко М. Адвокатура Республіки Казахстан //Право України, 2003, № 8.

20. Судові промови адвокатів України: Редколегія: Медведчук В. В. (голова) та інші. К.,2008.

21. Тесленко М. Про право кожного бути вільним у виборі захисника своїх прав // Право України, 2002, №3.

22. Фіолевський Д.П. Адвокатура. К.: Алеута // 2006.

23. Адвокатура України. Навчальний посібник (за редакцією Шкарлупи В.К.). К.: Знання // 2007.

24. Адвокатура України. Навчальний посібник у двох книгах (за редакцією Фурса С.Я.). К.: КНТ // 2007р.

ВСТУП

Принципи організації та діяльності адвокатури викладено в цілій низці міжнародно-правових документів: Резолюції 78 (8) Комітету міністрів Ради Євро­пи про юридичну допомогу і консультації від 2 березня 1978 p., Рекомендації R (81) 7 Комітету міністрів Ради Єв­ропи державам-членам відносно шляхів полегшення досту­пу до правосуддя від 14 травня 1981р., Рекомендації R (84) 5 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам відносно принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення судової системи, від 28 лютого 1984 p.; Загальному кодексі правил для адвокатів країн Європейсь­кого Співтовариства, прийнятому в жовтні 1988 р.; Реко­мендаціях R (2000) 21 Комітету міністрів державам — учасницям Ради Європи про свободу здійснення професій­них адвокатських обов'язків від 25 жовтня 2000 р.

Метою вивчення навчальної даної теми є опанування та засвоєння студентами теми «Загальні принципи організації інституту адвокатури та проблеми розвитку адвокатури України», яка розкриває загальні та особливі принципи адвокатської діяльності. Та дає змогу студентам показати проблеми з якими приходиться зіткатись адвокатам при здійсненні своїх повноважень.

Вивчаючи дану тему курсу, ми розглянемо основоположні питання курсу, а саме: Визначення загальних принципів організації адвокатури. Загальні принципи діяльності адвокатів. Проблеми розвитку адвокатури України.

1. Визначення загальних принципів організації адвокатури

Словник іншомовних слів тлумачить слово "принцип" (від лат. ргіпсіріит — основа) як:

1. центральне пояснення, особливість, покладену в ос­нову створення або здійснення чого-небудь;

2. внутрішнє переконання, погляд на речі, які зумов­люють норми поведінки;

3. основу якого-небудь пристрою, приладу^[1].

Великий тлумачний словник сучасної української мови

визначає принцип як:

1. основне вихідне положення якої-небудь наукової си­стеми, теорії, ідеологічного напрямку і т. ін.;

2. особливість, покладену в основу створення або здійс­нення чого-небудь, спосіб створення або здійснення чогось¹.

Як уже зазначалося, VIII Конгрес ООН щодо запобіган­ня злочинам, який відбувся у Нью-Йорку у серпні 1990 p., прийняв "Основні положення про роль адвокатів". У цьому документі вперше на світовому рівні було закріплено ос­новні засади, які стосуються соціального призначення ад­вокатури, її організації та діяльності. В "Основних поло­женнях" викладено найзагальніші принципи формування, функціонування, легалізації та діяльності юристів.

Основні принципи організації і діяльності адвокатури

З "Основними положеннями" узгоджуються "Стандарти незалежності юридичної професії", прийняті Міжнародною асоціацією юристів у вересні 1990 р. (далі — "Стандарти").

Загальними принципами утворення, організації і функціонування адвокатури на підставі "Основних поло­жень", "Стандартів" та інших зазначених вище документів є такі.

1. Всезагальність права займатися адвокатською діяль­ністю.

2. Наявність професійної підготовки.

3. Громадсько-самодіяльний (недержавний) статус адво­катури.

Розглянемо визначені принципи докладніше.

1.2. Принцип всезагальності права займатися адвокатською діяльністю

Першим загальним принципом організації інституту за­хисників у кримінальних справах слід, звичайно, назвати всезагальність права займатися адвокатською діяльністю.

Цей принцип розкривається в пункті 10 "Основних поло­жень", який проголошує, що обов'язком урядів, професійних асоціацій адвокатів і навчальних інститутів є забезпе­чення відсутності дискримінації при допущенні осіб до ад­вокатської практики або до продовження практики за озна­ками раси, кольору шкіри, статі, етнічного походження, релігії, політичних та інших поглядів, наявності власності, місця народження, економічного або іншого становища.

Таким чином, будь-які обмеження в допущенні до здійс­нення адвокатської діяльності, неприпустимі. Згід­но з принципом все загальності права здійснювати адвокат­ську діяльність відповідні національні законодавчі акти не містять у собі ніяких обмежень до осіб щодо можливості здійснювати свою діяльність.

1.3. Принцип наявності в адвоката професійної підготовки

Поряд зі все загальністю права здійснювати захист у кримінальних справах робиться наголос на певному рівні професійної підготовки захисника.

У пункті 1 "Стандартів" сказано, що кожній людині, яка має необхідну юридичну кваліфікацію, повинно бути надане право стати юристом і здійснювати юридичну прак­тику без обмежень.

Уряди, професійні асоціації адвокатів та навчальні ін­ститути мають забезпечити адвокатам здобуття відповідної освіти, підготовку і знання як їх ідеалів та етичних обов'язків, так і прав людини та основних свобод, визна­них національним і міжнародним правом (п. 9 "Основних положень"). Юридична освіта покликана забезпечити знання, майстерність і володіння мовою, які є необхідни­ми для юриста, що практикує. Навчальні курси в рамках юридичної освіти повинні включати до своєї програми, зокрема, питання про соціальну відповідальність юриста у забезпеченні активної та якісної правової допомоги при за­хисті економічних, соціальних, культурних і політичних прав і особливо тих із них, які перебувають у процесі ста­новлення та розвитку (п. З, 4 "Стандартів")^[2].

Так, для заняття адвокатською діяльністю в США необ­хідно пройти досить тривалий шлях. Після здобуття серед­ньої освіти потрібно закінчити чотирирічне навчання в уні­верситетському коледжі і одержати ступінь бакалавра. По­тім треба протягом трьох років одержати юридичні знання в правничій школі (їх, до речі, в країні налічується близь­ко 200). Потім потрібно пройти ґрунтовний курс і скласти іспит, який проводиться під контролем найвищого суду штату. Цей іспит досить складний, і витримує його незнач­на кількість студентів. Крім того, претенденти мають бути громадянами США та відповідати цензу осілості — прожити в цьому штаті не менше шести місяців.

Слід також зазначити, що в США, як, до речі, і в Англії, існує загальне поняття юридичної професії ("legal profession"). Американець, який отримує дозвіл займатися юри­дичними професіями, іменується юристом у широкому ро­зумінні цього слова ("lawyer"). А маючи ліцензію юриста, він може бути і адвокатом, і прокурором, і суддею, і юрис­консультом. Вимоги до юриста в кожному штаті різні. Ма­ючи ліцензію, юрист може працювати лише в штаті, який її видав. Сплативши певну суму, юрист може бути внесе­ний до списку юристів, яким дозволено виступати у Вер­ховному суді США.

В Англії порядок прийняття до адвокатури є різним для соліситорів і баристерів. Кандидати у соліситори, якщо во­ни не закінчили університет або юридичний коледж, проходять п'ятирічне стажування в юридичному товаристві (так називається професійне об'єднання соліситорів). Після закінчення стажування необхідно скласти іспит. Для осіб, які мають вищу юридичну освіту, термін стажування становить три роки. Крім того, кандидат у соліситори по­винен оплатити свою підготовку^[3].

У "судові Інни" (так називаються об'єднання бари­стерів) приймаються, як правило, особи, які закінчили Окс­фордський або Кембриджський університети. До отриман­ня практики баристер повинен мати учнівський стаж не менше ніж 12 місяців під керівництвом старшого члена корпорації. Умови прийняття учня в її члени такі: вік не молодший від 21 року, сплата вступного внеску, заняття протягом восьми семестрів та складання іспиту за фахом. Протягом року (у зимову, весняну, літню та осінню сесії) влаштовуються обіди в трапезній "судового Інна", де за ок­ремим столом сидять судді без мантій та париків, а за дру­гим — студенти й учні. Така своєрідна форма спілкування дає можливість майбутнім адвокатам придивитися, увійти в роль обраної професії і взагалі просто "поваритися в ка­зані" "судового Інна"^[4]. Після закінчення стажування кан­дидат у баристери повинен скласти іспит і обрати "судовий Інн", в якому він буде працювати^[5].

У Франції, щоб стати адвокатом, необхідно мати її гро­мадянство або громадянство однієї з країн Євросоюзу (за умови взаємного визнання дипломів про вищу освіту). Для іноземців висувається низка окремих вимог. Претендент на звання адвоката не повинен мати судимості за діяння, не сумісні з гідністю та порядністю, чи бути покараним у зв'язку з банкрутством. Він не повинен займатися діяль­ністю, не сумісною з професією адвоката (наприклад, під­приємництвом). Претендент в адвокати повинен мати ви­щу юридичну освіту, скласти вступні іспити до одного з ре­гіональних центрів підготовки адвокатів, які працюють під егідою вищої школи та адвокатури, провчитися там рік, пройти теоретичний курс і практичне стажування, скласти іспити. Потім молодий юрист складає присягу та­кого змісту: "Присягаю, як адвокат, виконувати свої фун­кції з гідністю, сумлінно, незалежно, чесно і гуманно". Відтак він протягом двох років проходить стажування зі спеціальності, одержує посвідчення про проходження ста­жування, і лише після цього його ім'я вноситься до спис­ків ордену колегії адвокатів як повноправного члена^[6].

У Німеччині до адвокатської діяльності допускаються лише особи, які згідно із законом про суддів визнаються придатними для виконання суддівських обов'язків. Таким чином, кандидат в адвокати повинен прослухати на юри­дичному факультеті вісім семестрів курсу правових наук, скласти іспити, потім практикувати протягом двох-трьох років в усіх установах правозастосовної системи (в суді, прокуратурі, нотаріаті, адвокатурі) як стажист-службовець, отримуючи зарплату. Після закінчення практики не­обхідно скласти другий державний іспит, і лише після цьо­го вирішуватиметься питання про подальшу роботу: чи бу­де претендент суддею, прокурором, адвокатом або консу­льтантом з юридичних питань^[7]. Від проходження цього шляху звільняються лише ординарні професори права універси­тетів країни^[8].

Якщо особа має бажання стати адвокатом, вона звер­тається до управління юстиції землі, в якій проживає. Упра­вління юстиції бере до уваги думку правління місцевої па­лати адвокатів і приймає рішення. Про допуск до адвока­тури претендент одержує свідоцтво і з цього часу набуває права зватися адвокатом за професією^[9].

Такою є підготовка адвокатів у найбільш класичних сучасних системах адвокатури.

В Україні згідно із Законом "Про адвокатуру" адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юри­дичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфіка­ційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адво­катською діяльністю та склав Присягу адвоката України. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, держав­ному нотаріаті, органах внутрішніх справ, державної без­пеки, державного управління. Не може бути адвокатом і особа, яка має судимість.

В Україні також існує організація, яка займається ви­значенням рівня професійних знань осіб, що мають намір займатися адвокатською діяльністю. Указом Президента України від 5 травня 1993 р. відповідно до Закону "Про ад­вокатуру" було затверджено перше Положення по кваліфі­каційно-дисциплінарні комісії адвокатури. Ці комісії ство­рено в усіх областях країни, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі. Комісії складаються з двох палат — атестаційної та дисциплінарної.

Атестаційна палата складається з 11 членів (чотири ад­вокати, чотири судді, а також по одному представникові від Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад народних депу­татів, відповідних управлінь юстиції, відділень Спілки ад­вокатів України). Атестаційна палата розглядає заяви осіб, які бажають займатися адвокатською діяльністю, приймає кваліфікаційні іспити, виносить рішення про видачу або відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокат­ською діяльністю.

Особа, яка бажає стати адвокатом, подає до атестаційної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури заяву, додає до неї нотаріально засвідчену копію диплома про вищу юридичну освіту і документ, що підтверджує стаж ро­боти за юридичною спеціальністю або у ролі помічника адво­ката терміном не менше двох років. Атестаційна палата роз­глядає подані документи протягом місяця з дня надходження.

Кваліфікаційні іспити проводяться усно і охоплюють запитання з різних галузей права, співбесіди, розв'язання практичних задач. Програми іспитів розробляє і затвер­джує Вища кваліфікаційна комісія адвокатури.

Особа, яка не склала кваліфікаційні іспити, має право складати їх повторно через рік.

Рішення про видачу або відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю приймається відкритим голосуванням, більшістю голосів від загальної кількості членів атестаційної палати.

Звичайно, кожна національна система адвокатури має особливості і традиції, притаманні лише їй. Але спільним для всіх систем адвокатури є побудова їх таким чином, щоб особа, яка виявила бажання займатися адвокатською діяльністю, набула максимального рівня юридичних знань і практичних навичок їх застосування. Такий результат досягається за умови ґрунтовного теоретичного навчання, суворої процедури складання іспитів, обов'язкового про­ходження практики з максимальним її наближенням до рівня роботи професійних адвокатів. Головна мета такої системи — забезпечення ефективного функціонування ад­вокатури як основної інституції, покликаної захищати ос­новні права та свободи людини.

Світова практика підготовки сучасного адвоката вклю­чає три етапи. По-перше, це теоретичний курс, який охоплює глибоке вивчення правових наук і складання відповідних іспитів. По-друге, це практична підготовка, яка здійснюється для набуття майбутнім адвокатом досві­ду застосування юридичних норм на практиці. По-третє, це система поглиблення адвокатом професійних знань у відповідній галузі права, в якій він здійснює свою діяль­ність. Наявність цих складових викликана тим, що остан­нім часом ринок юридичних послуг значно розширився, і для найбільш професійного надання правової допомоги необхідна вузька спеціалізація. Ще І.Я. Фойницький за­значав, що юридична освіта не поширюється в народній масі. Сторони, віддані у розпорядження самі собі, часто навіть не усвідомлюють свого становища в процесі. Наближеність їх до справи ускладнює холоднокровний захист ними своїх інтересів^[10].

1.4. Громадсько-самодіяльний (недержавний) статус адвокатури

Цей принцип говорить про те, що адвокатам має бути на­дане право формувати самоврядні асоціації для представ­ництва інтересів членів цих асоціацій, постійного навчання і перепідготовки та підтримання професійного рівня. Вико­навчі органи асоціації обираються її членами і здійснюють свої функції, не допускаючи будь-якого зовнішнього втру­чання. Кодекси професійної підготовки адвокатів повинні розроблятися та прийматися відповідними органами адво­катури. Дисциплінарне провадження проти адвокатів має доручатися безстороннім дисциплінарним комісіям, утворе­ним адвокатурою, з можливістю оскарження їх рішень у суді (п. 24, 26, 28 "Основних положень").

У Сполучених Штатах Америки адвокати як займаються приватною практикою (79 %)", так і створюють об'єднан­ня у формі "товариств" або "корпорацій", які мають уза­гальнену назву "фірми". Деякі адвокатські фірми налічу­ють понад 1500 адвокатів. Є адвокатські фірми, спеціально організовані для захисту так званих громадських інтере­сів, тобто інтересів не якихось окремих клієнтів, а інтере­сів громадськості. Існують вони за рахунок уряду, а таколс завдяки спеціальним фондам і пожертвуванням. Такі адво­катські фірми виступають, наприклад, проти різних форм дискримінації, за збереження навколишнього середовища тощо.

Як правило, адвокати в США спеціалізуються на пев­них вузьких галузях права (авторському, патентному, кримінальному, податковому, спадковому, сімейно-шлюб­ному та ін.).

В усіх штатах, містах і великих населених пунктах ад­вокати, допущені до ведення справ у судах, надають право­ву допомогу за плату, створюють на добровільних засадах професійні об'єднання та асоціації. В одних штатах такі добровільні об'єднання діють на підставі спеціальних за­конів штату чи судових правил, в інших — на основі ста­тутів (так званих "конституцій"), які затверджуються чле­нами асоціацій на своїх загальних зборах. У більшості штатів (а саме — у двадцяти восьми) існує так звана "інтег­рована адвокатура", коли членство в адвокатському об'єд­нанні (асоціації) є обов'язковою умовою для заняття адво­катською діяльністю.

Членами асоціацій адвокатів на щорічних зборах (у ве­ликих штатах голосують делегати або голосування відбу­вається за допомогою пошти) обираються президент та ви­конавчий орган ("виконавчий комітет", "рада керуючих", "рада уповноважених") з 5—10 членів. При виконавчому органі, як правило, створюється кілька комітетів або ко­місій (наприклад, за галузями права, з питань прийняття нових членів, з питань дисципліни тощо). В окремих шта­тах молоді адвокати, які мають стаж роботи до п'яти років, створюють свої організації, метою яких є сприяння підви­щенню кваліфікації і т. ін.^[11]

У 1878 р. в США було засновано національну організа­цію адвокатів — Американську асоціацію адвокатів ("American Bar Association"), яку створила Федерація адвокатсь­ких асоціацій штатів. Мета Американської асоціації адво­катів полягає в обміні досвідом, обговоренні проблем юри­дичної освіти, реформуванні законодавства та ін. У тій або іншій форм¹ зазначена асоціація об'єднує майже всі великі адвокатські організації та налічує понад 130 тис. членів (до ведення справ у суді в США допущено понад 1 млн ад­вокатів). Асоціації адвокатів штатів безпосередньо не під­порядковані Американській асоціації адвокатів, але, як правило, дотримуються у своїй діяльності її рекомендацій, особливо щодо застосування норм професійної етики, ко­декс якої вироблено нею.

Вищим органом управління Американської асоціації адвокатів є палата делегатів, яка складається з 250 членів. Практикуючі адвокати можуть бути й членами інших ве­ликих організацій юристів — Американського товариства правосуддя, Американської асоціації патентного права, Асоціації морського права тощо.

В Англії всі соліситори об'єднуються в юридичні това­риства згідно з Королівською хартією 1845 р. Членство у товаристві є добровільним. Керує товариством рада.

Юридичне товариство не вирішує питання такси оплати послуг соліситора (вона встановлюється законом), а також питання дисциплінарного провадження (цим займається спеціальний незалежний орган — дисциплінарний трибу­нал у справах соліситорів).

Соліситори можуть виконувати свої функції лише в то­му випадку, якщо мають сертифікати юридичного това­риства, які підтверджуються щороку і засвідчують, що особа має необхідну юридичну підготовку, особисті риси та здатна бути соліситором Верховного суду.

Більшість соліситорів веде справи, об'єднавшись у това­риства, де відповідальність за виконувану роботу лежить на всіх партнерах порівну.

Організація баристерів є досить архаїчною. їх об'єднано в чотири "судові Інни": "Інн Грея", "Інн Темпла", "Інн Лінкольна" та "Інн Мідл-Темпл". Виникли вони ще в XIV ст., знаходяться в Лондоні. Назви "Іннів" походять, мабуть, від назв житлових кварталів, де мешкали особи, які займа­лися судовою практикою. І дотепер "Інни" контролюються суддями^[12]. Слід зазначити, що "судові Інни" є не лише об'єднаннями адвокатів, а й великими землевласниками, і завдяки цьому отримують чималу ренту^[13].

"Судові Інни" мають три групи членів: це бенчери, що є суддями або старійшинами корпорації баристерів та керу­ють "Іннами"; баристери, яких приймають до корпорації бенчери; учні, що допускаються в корпорацію. Таким чи­ном, бенчери повністю контролюють допуск до корпорації учнів та прийняття до неї баристерів.

Самі баристери поділяються на два ранги: "королівські радники" та "молодші баристери". "Королівських радни­ків" призначає король (королева) за рекомендацією лорд- канцлера. "Королівські радники" мають право перебувати в судовому засіданні не у вовняній мантії, як інші, а в шов­ковій. Головна роль "королівських радників" полягає в на­данні спеціальних порад та веденні складних справ. Біль­шість членів Вищого суду призначається саме з числа "ко­ролівських радників".

Органом управління "судових Іннів" та корпорацій ба­ристерів є сенат, до якого входить 90 членів.

Існує також спеціальний орган для управління поточни­ми справами — рада, яка складається з 60 членів і оби­рається загальними зборами баристерів. Зі свого середови­ща рада обирає виконавчу раду з трьох осіб. При раді утво­рено об'єднані Комісії "Іннів" (за галузями права, з питань юридичної допомоги, оплати праці, з етикету та професій­ної поведінки, з міжнародних зв'язків тощо)^[14]. Головне призначення ради — підтримання престижу, гідності та незалежності корпорації, сприяння роботі, захист членів корпорації, вдосконалення роботи і функцій членів корпо­рації, представництво інтересів корпорації. Щорічні збори баристерів скликає саме рада. Крім того, вона може ство­рювати власні статутні норми та видавати вказівки, які не суперечать основному статуту^[15].

Загальне керівництво англійською адвокатурою (як соліситорами, так і баристерами) здійснює лорд-канцлер, який є членом Верховного суду^[16].

У Франції адвокати працюють як індивідуально, так і колективно. Для колективної організації праці адвокатів потрібно укласти контракт про співпрацю з іншим адвока­том або групою адвокатів. Дозволяється також працювати за наймом в іншого адвоката або групи адвокатів за трудо­вою угодою (у цьому випадку адвокат, який працює за най­мом, зберігає всі свої права, але не має власної клієнтури, а правову відповідальність за дії найманого адвоката несе адвокат-наймач).

Групові форми роботи адвокатів у Франції є дуже різно­манітними. Найбільш поширені — асоціації та цивільно- професійні товариства.

Асоціації є об'єднаннями адвокатів, у яких кожний адво­кат несе персональну відповідальність перед своїм клієнтом. Члени асоціації повною мірою зберігають свою правосуб'єктність. Угода про створення асоціації повинна бути письмовою і доводитися до відома ради ордену адвокатів.

Цивільно-професійні товариства є дуже поширеною формою групового об'єднання адвокатів. Ці товариства вносяться до переліку об'єднань адвокатів і підлягають обов'язковій реєстрації як юридичні особи^[17]. Однією з ос­новних характеристик товариства є те, що його члени солі­дарно відповідають за обов'язки товариства. Товариство купує або орендує все необхідне для спільної роботи адво­катів (приміщення, обладнання, наймає допоміжний пер­сонал тощо). Працюючи в товаристві, адвокат персонально не оподатковується. Поточні та виробничі витрати є обов'язком товариства. Але всі гонорари становлять прибу­ток товариства, тобто адвокат гонорару після його надхо­дження не одержує. Робота адвокатів винагороджується за правилами, викладеними в статуті товариства. Найчасті­ше це відбувається шляхом розподілу прибутку товари­ства, залежно від розміру частки статутного капіталу, яким володіє кожний член товариства. Члени товариства не мо­жуть займатися індивідуальною практикою чи входити до складу інших об'єднань адвокатів.

Крім того, є інші способи об'єднання адвокатів не для "повного здійснення адьокатської діяльності", а лише для "визначення матеріальних засобів": "цивільне товариство з обмеженими коштами", "групова адвокатська контора" тощо^[18]. Зв'язки та взаємозалежність між членами цих об'єднань є значно менш жорсткими.

Адвокати у Франції об'єднані за судовими округами. Незалежне професійне об'єднання адвокатів називається орденом адвокатів. Його очолює голова, якого обирають таємним голосуванням на два роки. Голова представляє ор­ден у відносинах із державними та судовими органами, громадськістю. Голова керує службами ордену, має дис­циплінарні, арбітражні (вирішення спорів між адвоката­ми) повноваження, стежить за професійною підготовкою та перепідготовкою адвокатів. Крім того, до його функцій входить головування в раді, яка також обирається таєм­ним голосуванням членами ордену на три роки^[19].

Інститут адвокатури у Франції розглядається як най­важливіша складова правової держави, і для 100 адвокат­ських об'єднань, до яких входить приблизно 19 тис. адво­катів, державою створюються умови для успішного фун­кціонування.

На національному рівні система самоврядування адво­катів у Франції доповнена національною радою колегій ад­вокатів. Обирається рада адвокатами Франції за двоступене­вою системою. Вона є юридичною особою і представляє про­фесію адвоката перед державними органами, а також сте­жить за додержанням в адвокатській діяльності вироблених норм і звичаїв. Крім того, рада займається узгодженням навчальних програм, координує роботу центрів з підготовки адвокатів, встановлює загальні умови визначення їх спе­ціалізації, розподіляє кошти, виділені на названі цілі^[20].

У Німеччині адвокати, допущені до роботи в окрузі, на територію якого поширюється юрисдикція Верховного су­ду землі, утворюють палату адвокатів. Якщо кількість ад­вокатів перевищує 500 осіб, управління юстиції землі мо­же утворити ще одну палату. Кожну палату адвокатів очо­лює правління, яке складається із семи членів (щоправда, загальні збори палати адвокатів можуть збільшити це чис­ло). Члени правління обираються загальними зборами па­лати на чотири роки, причому кожні два роки склад прав­ління оновлюється наполовину. Правління працює безко­штовно, членам правління лише відшкодовуються витра­ти, пов'язані з безпосереднім виконанням ними своїх обов'язків. У разі необхідності правління палати адвокатів може створити кілька відділів у складі не менш як трьох членів правління. Член правління може входити до складу кількох відділів. Зі свого складу правління обирає пре­зидію, яка складається з президента, віце-президента, сек­ретаря та скарбника. Кількість членів президії може бути збільшена правлінням. Президія керує справами правлін­ня, розпоряджається коштами палати адвокатів, про що подає правлінню щоквартальні звіти. Президент палати представляє її в суді і поза ним, головує на засіданнях правління і загальних зборах палати адвокатів, підтримує ділові зв'язки між правлінням і палатою адвокатів. Прези­дент щороку подає управлінню юстиції землі письмовий звіт про роботу палати та її правління, а також повідомляє управлінню юстиції землі та федеральній палаті адвокатів про результати виборів до правління і президії своєї пала­ти адвокатів^[21]. Вищим органом палати адвокатів є загальні збори її членів, які скликаються президентом палати на власний розсуд або на письмову вимогу не менш ніж деся­тої частини загальної кількості членів палати.

Особливу палату утворюють адвокати, допущені до роботи у Федеральному суді. Вона має структуру, аналогічну струк­турі місцевих палат адвокатів. Звіт про свою роботу особлива палата подає федеральному міністру юстиції Німеччини.

Усі палати адвокатів Німеччини об'єднуються у Феде­ральну палату адвокатів, яка не має правління і очолюєть­ся президією, що обирається на чотири роки на загальних зборах членів Федеральної палати адвокатів. До президії входять президент, три віце-президенти та скарбник. Ви­щим органом Федеральної палати адвокатів є її загальні збори. Місцеві палати на загальних зборах представляють їх президенти^[22]. Скликає загальні збори президент Феде­ральної палати адвокатів. Крім того, президент зобов'яза­ний скликати загальні збори палати на письмову вимогу не менш як трьох місцевих палат адвокатів. Кожна місцева палата має на загальних зборах Федеральної палати адво­катів лише один голос. Рішення ж із матеріальних питань, які можуть утискати інтереси окремих палат адвокатів, повинні прийматися одноголосно. Існує Федеральна пала­та адвокатів за рахунок внесків місцевих палат, розмір яких визначають її загальні збори.

Як місцеві, так і Федеральна палата адвокатів є за зако­ном корпораціями публічного права, тобто автономними громадськими організаціями^[23].

Державний нагляд за діяльністю місцевих палат адвокатів здійснює управління юстиції відповідної землі. Контроль за діяльністю Федеральної палати адвокатів покладено на міні­стра юстиції. Як у першому, так. і у другому випадках нагляд — це перевірки додержання законів і статуту палат, а також ви­конання покладених на них завдань.

В Україні згідно із Законом "Про адвокатуру" особа, яка одержала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, має право працювати індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро або об'єднатись з іншими адвоката­ми в адвокатські колегії, контори, фірми та інші адвокат­ські об'єднання, які діють відповідно до зазначеного Зако­ну та своїх статутів.

Діяльність адвокатських об'єднань в Україні ґрунтуєть­ся на засадах добровільності, самоврядування, колегіаль­ності та гласності. Порядок утворення адвокатських об'єд­нань, питання їх діяльності, реорганізації, ліквідації, струк­тури, штатів, функції, права та обов'язки керівних органів об'єднань, порядок їх виборів, порядок витрачання коштів та інші питання Законом "Про адвокатуру" віднесено до компетенції відповідних адвокатських об'єднань. Адвокат­ські об'єднання є юридичними особами. Вони мають свої рахунки в банках як на території України, так і за кордо­ном, печатку і штамп. Адвокати та адвокатські об'єднання можуть також створювати регіональні, загальнодержавні та міжнародні спілки й асоціації, які виражають інтереси адвокатів, захищають їх соціальні та професійні права, розробляють методичні посібники, займаються видавни­чою діяльністю, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, створюють спеціальні фонди. Згідно з Положен­ням про порядок реєстрації адвокатських об'єднань адво­катські об'єднання та асоціації діють на підставі своїх ста­тутів і реєструються в Міністерстві юстиції України, про що інформують місцеві органи влади. У підрозділі 1.6.2 уже йшлося про провідну організацію українських адво­катів — Спілку адвокатів України.

Висновок: Отже, на сьогодні у світі існує організаційно оформлена структура адвокатури, яка має багато спільних рис, але водночас враховує традиції та особливості організації адво­катури кожної конкретної країни.

Професійні асоціації адвокатів відіграють важливу роль у підтриманні професійних стандартів та етичних норм, за­хищають своїх членів від переслідувань та необґрунтованих обмежень і посягань, забезпечують юридичну допомо­гу для всіх, хто її потребує, і кооперуються з урядом та ін­шими інститутами для досягнення цілей правосуддя і су­спільного інтересу (Преамбула "Основних положень").