2.1. Визначення загальних принципів діяльності адвокатів
Розглядаючи моральні принципи діяльності адвокатури, у науковій літературі звертають увагу на проблему вибору справ і поняття законних інтересів, нерозголошення таємниці довірителя і проблему взаємної довіри, межі процесуальної самостійності захисника, об'єктивність захисту, проблему вибору засобів і методів захисту. Т.В. Омельченко, спираючись на Правила адвокатської етики, визначає такі основні принципи діяльності адвокатів:
• незалежність;
• дотримання законності;
• домінантність інтересів клієнтів;
• неприпустимість представництва клієнтів із суперечливими інтересами;
• конфіденційність;
• компетентність і добросовісність;
• чесність і порядність;
• повага до адвокатської професії;
• культура поведінки;
• обмежене рекламування діяльності адвокатів[24].
Однак ці принципи стосуються лише одного аспекту
діяльності адвоката — його професійної етики і багато в чому дублюють один одного, не характеризують повною мірою адвокатську діяльність.
|
|
О.Д. Святоцький та В.В. Медведчук визначають такі принципи діяльності адвокатури:
· незалежність адвокатів у процесі виконання ними своїх функцій;
· законність адвокатської діяльності;
· дисциплінарне провадження в адвокатурі;
· оплата праці адвоката[25].
Частина перша статті 4 Закону України "Про адвокатуру" проголошує, що адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.
2.2. Принцип верховенства права
Згідно зі статтею 8 Конституції України в нашій країні визнається і діє принцип верховенства права. Цим Основний Закон створив належні умови ефективного захисту прав і свобод людини, затвердив, що національне законодавство не повинно суперечити природним правам людини, зокрема на життя, свободу, безпеку, власність, рівність тощо[26].
Верховенство права в діяльності адвокатів означає, що останні мають надавати допомогу своїм клієнтам законним способом, домагатися додержання саме тих прав людини та основних свобод, які визнані національним і міжнародним правом, діяти вільно і наполегливо відповідно до закону (п. 13 "б", 14 "Основних положень"). У своїй професійній діяльності адвокат зобов'язаний дотримуватися чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності, вживати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і представництва прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.
|
|
Адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення скоєння правопорушень, чи іншим чином умисно сприяти їх скоєнню клієнтом чи іншими особами.
Адвокат не має права у своїй професійній діяльності вдаватися до засобів і методів, які суперечать чинному законодавству, Правилам адвокатської етики.
Очевидно, що адвокат, захищаючи права та законні інтереси громадян, виконуючи важливу соціальну функцію і допомагаючи державі у зміцненні законності, сам повинен дотримуватися вимог закону.
2.3. Незалежність адвокатів у процесі виконання ними своїх функцій
Захисник у процесі виконання своїх функцій повинен бути незалежним насамперед від органів державної виконавчої (адміністративної) та судової влади, а також від громадських об'єднань (політичних партій, організацій, рухів тощо).
Забезпечується цей принцип передусім тим, що адвокатура формується як громадсько-самодіяльна, недержавна інституція, яка становить добровільне самостійне незалежне об'єднання професійних юристів.
Адекватне забезпечення прав людини й основних свобод, на які всі люди мають право, надається їм в економічному, соціальному, культурному, суспільному та політичному житті і вимагає, щоб усі люди мали ефективну можливість користуватися юридичною допомогою, здійснюва- ною незалежною юридичною професією (Преамбула "Основних положень").
Адвокат повинен мати можливість здійснювати свої професійні обов'язки без залякування, перешкод, завдання турботи і недоречного втручання, а також імунітет від переслідувань за заяви, що стосуються справи та зроблені у письмовій або усній формі у процесі сумлінного виконання свого обов'язку і здійснення професійних обов'язків у суді, трибуналі або іншому юридичному чи адміністративному органі (п. 16 "а", 20 "Основних положень").
Незалежність адвокатів, зокрема у веденні справ осіб, позбавлених волі, має гарантуватися, що є запорукою надання останнім вільної, справедливої і конфіденційної допомоги. Гарантії та засоби запобігання мають використовуватися в такий спосіб, щоб виключити будь-які припущення про таємну змову з владними структурами або залежність від них юриста, який діє в інтересах осіб, позбавлених волі (п. 12 "Стандартів").
У Загальному кодексі правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства, прийнятому делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі в жовтні 1988 р., зафіксовано, що завдання, які виконуються адвокатом у процесі професійної діяльності, вимагають його абсолютної незалежності та відсутності будь-якого впливу на нього, пов'язаного насамперед з його особистою зацікавленістю або тиском зовні. Незалежне становище адвоката сприяє зміцненню в суспільстві довіри до процедур правосуддя і неупередженості суддів. Таким чином, адвокату необхідно уникати будь-яких утисків власної незалежності й не поступатися принципами обов'язку заради інтересів клієнта, суду або інших осіб.
Завдання державних органів полягає в тому, щобсприяти і забезпечити належну роль адвокатів, яка має поважатися й гарантуватися урядами під час розроблення національного законодавства та його застосування. Уряди мають надати адвокатам можливість виконувати професійні обов'язки без залякування і перешкод, а також можливість вільно переміщатися та консультувати клієнта як у своїй країні, так і за кордоном. Уряди повинні виключити загрозу застосування адміністративних, економічних та інших санкцій за будь-які дії, до яких вдаються адвокати відповідно до професійних обов'язків, стандартів й етичних норм. У разі загрози безпеці адвокатів у зв'язку з виконанням професійного обов'язку, вони мають бути адекватно захищені владою. Адвокати не можуть ідентифікуватися зі своїми клієнтами та справами клієнтів у зв'язку з виконанням першими професійних обов'язків. Суд чи адміністративний орган не повинен відмовляти у визнанні права адвоката, що практикує, представляти інтереси свого клієнта, якщо цього адвоката не було дискваліфіковано відповідно до національного законодавства і практики його застосування. Компетентні представники влади зобов'язані забезпечити адвокату можливість своєчасно отримувати інформацію, документи та матеріали справи, зокрема у кримінальному процесі — не пізніше закінчення розслідування. Уряди мають визнавати й додержувати конфіденційність комунікацій і консультацій між адвокатом та клієнтом у рамках їх відносин, пов'язаних із виконанням адвокатом своїх професійних обов'язків (Преамбула та п. 16— 19, 21, 22 "Основних положень"). Має бути забезпечений захист звичайної та електронної системи адвокатського діловодства (досьє), а також захист від втручання в електронні засоби зв'язку й інформаційні системи, що використовуються адвокатами (п. 13 "а" "Стандартів").
|
|
Таким чином, складовою принципу незалежності адвокатів у процесі виконання ними своїх функцій є державні гарантії адвокатської діяльності.
Гарантіям адвокатської діяльності присвячено статтю 10 Закону України "Про адвокатуру", яка проголошує:
"Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки.
Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Республіки Крим, області, міста Києва.
|
|
Не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі.
Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу.
Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Республіки Крим, області, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з поданням юридичної допомоги громадянам та організаціям згідно із законом".Отже, адвокат у виконанні своїх професійних обов'язків повинен бути незалежним від державних органів та громадсько-політичних організацій. Оскільки адвокатура виконує важливу функцію державного значення — захист прав, свобод і законних інтересів громадян, держава повинна сприяти адвокатурі у здійсненні нею своєї діяльності. На думку деяких учених, формулювання гарантій адвокатської діяльності в Україні потребують уточнення[27].
2.4. Принцип гуманізму
Цей принцип виявляється в конституційному визнанні людини найвищою соціальною цінністю, що означає турботу про людину, про розвиток її духовних та фізичних властивостей, матеріальних умов життя. Дух гуманізму притаманний усім конституційним нормам, які закріплюють права та свободи людини та громадянина. Найбільш яскраво це простежується у положеннях статті 21 Основного Закону, яка проголошує невідчужуваність прав та свобод людини; статті 27 — право кожного на життя; статті 28 — охорону гідності, заборону катувань, насильства; статті 29 — право на свободу та особисту недоторканність та ін. Адвокат, здійснюючи свою діяльність, не повинен принижувати честь та гідність свого підзахисного. Адвокат зобов'язаний поважати клієнта та його правові проблеми.
2.5. Додержання адвокатами норм професійної етики
Професійна етика адвоката є дуже специфічною, має цілу низку особливостей, спірних питань і відрізняється від будь-яких інших різновидів професійної етики.
Крім того, принцип додержання адвокатами норм професійної етики містить у собі конфіденційність, проголошену статтею 4 Закону України "Про адвокатуру".
У Вступі до Загального кодексу правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства вказується, що адвокату в будь-якому суспільстві уготована особлива роль. Його обов'язки не обмежуються виконанням лише свого обов'язку в межах закону. Адвокат має діяти в інтересах права в цілому так само, як і в інтересах тих, чиї права і свободи йому довірено захищати; не лише виступати в суді від імені клієнта, а й надавати йому юридичну допомогу у вигляді порад і консультацій. У зв'язку з цим на адвоката покладається цілий комплекс зобов'язань як юридичного, так і морального характеру, які часто вступають у взаємну суперечність.
Правила професійної етики передбачають добровільне виконання їх тими, на кого поширюється їхня дія, для забезпечення виконання адвокатом своїх обов'язків так, як це прийнято в будь-якому цивілізованому суспільстві. Недодержання адвокатом цих правил карається аж до застосування до нього дисциплінарних санкцій.
Довірчі стосунки між адвокатом і клієнтом можуть виникнути лише за умови відсутності в останнього сумнівів щодо чесності й сумлінності адвоката.
Особливість професії адвоката полягає в тому, що він одержує від клієнта відомості, які той не буде повідомляти іншій особі, а також іншу інформацію, яку йому належить зберігати в таємниці. Довіра до адвоката може скластися лише за умови обов'язкового дотримання ним принципу конфіденційності. Таким чином, конфіденційність є першорядним і фундаментальним правом та обов'язком адвоката.
Адвокат може відмовитися від надання консультацій двом або кільком клієнтам, які беруть участь у розгляді однієї і тієї самої справи, або не виступати від їх імені за наявності суперечності інтересів клієнтів або обґрунтованої загрози виникнення такої суперечності.
Адвокат зобов'язаний припинити обслуговування обох клієнтів у випадку виникнення суперечностей між їх інтересами, а також у разі виникнення загрози порушення конфіденційності або загрози незалежності самого адвоката.
Адвокат також зобов'язаний утриматися від обслуговування нового клієнта, якщо це може викликати виникнення загрози порушення конфіденційності відомостей, довірених йому попереднім клієнтом або якщо інформація про стан справ попереднього клієнта, яка є в розпорядженні адвоката, може стати джерелом переваг для нового клієнта.
Адвокатська професія стала істотною запорукою охорони прав людини у відносинах з державною владою. Це формує особливі вимоги до юридичної деонтології. Наявність чітких норм адвокатської етики, які відповідають загальновизнаним світовим стандартам, розглядається як необхідна передумова, без якої неможлива довіра до захисників.
Найбільш показовою в цьому плані є англійська адвокатура. Тому зупинимося на її традиціях детальніше.
Права й обов'язки англійських адвокатів переважно залежать від того, ким — баристером чи соліситором — є адвокат. Загальним для них є обов'язкове додержання правил своїх корпорацій, що стосуються етики і професійних дій.
Професійна підготовка соліситора визначається юридичним товариством. У 1974 р. прийнято "Керівництво професійною підготовкою соліситорів". Цей документ зобов 'язує соліситорів додержуватися встановлених правил своєї корпорації як щодо етики, так і щодо професійних дій. Так, соліситори мають зберігати професійну таємницю, фіксувати згідно зі встановленими нормами свої розрахунки з клієнтами, ставитися з повагою до суду та інших державних органів. Соліситор не повинен залучати клієнтів за допомогою реклами. Взаємовідносини між соліситором і клієнтом регулюються одночасно законом і кодексом професійної етики[28]. Вони передбачають сумлінне ставлення соліситора до виконання своїх обов'язків у всьому, що стосується клієнта. Цей принцип особливо ретельно додержується щодо дарунків, які передаються клієнтом соліситору. В цьому випадку може бути використана так звана "презумпція зловживання впливом" у випадках, коли на вимогу клієнта подарунок анулюється. Довірчі стосунки соліситора та клієнта ґрунтуються на засадах конфіденційності, що зобов'язує соліситора не розголошувати свідчень свого клієнта. Цей обов'язок є настільки безумовним, що тя другої сторони, третіх осіб і свідків, навіть якщо ці дані необхідні для захисту інтересів довірителя[29].
Не можна не погодитись з М.Ю. Барщевським, який стверджує, що складовою етики є естетика і визначає адвокатський етикет як етичні норми регламентації зовнішніх проявів діяльності адвоката в умовах, прямо чи побічно пов'язаних із виконанням професійних обов'язків[30].
Відомий російський юрист О.Ф. Коні щодо необхідності дотримання правил етикету під час відправлення правосуддя вважав, що можна також наполегливо бажати, щоб на виконання форм і обрядів, якими супроводжується відправлення правосуддя, вносився смак, відчуття міри і такт, тому що суд є не лише судилищем, а й школою. Тут етичні вимоги зливаються з естетичними".
Більшість адвокатів, виконуючи свої професійні обов'язки, діють відповідно до закону і визнаних професійних стандартів та етичних норм. Але разом з тим є випадки неналежного ставлення адвокатів до виконання своїх обов'язків.
Так, керівники організованих злочинних угруповань, концентруючи значні матеріальні кошти, мають можливість наймати для консультацій та захисту членів таких угруповань найбільш кваліфікованих адвокатів. Насамперед, це колишні співробітники правоохоронних органів, які мають значний практичний досвід, підтримують дружні стосунки зі своїми колишніми колегами, через яких мають можливість знаходити так звані "виходи" на правоохоронні структури. Відомі випадки, коли адвокати стають посередниками між злочинними угрупованнями та правоохоронними структурами'5.
Отже, додержання норм професійної етики є важливою і дуже специфічною засадою діяльності адвокатів. Наявна на сьогодні законодавча база, на жаль, не регулює діяльність адвокатів так, щоб уникнути можливих суперечностей між етичними і юридичними нормами, та потребує вдосконалення. Потрібен і реальний механізм контролю за дотриманням адвокатами норм професійної етики та відповідальності за їх порушення, що забезпечило б гідний рівень правової допомоги, яку надають адвокати.
Таким чином, зміст принципу додержання адвокатами норм професійної етики полягає в тому, що у зв'язку зі специфікою своєї діяльності, крім законодавчих норм, вони задля забезпечення якісного виконання своїх обов'язків у повному обсязі повинні безумовно дотримуватися певних морально-етичних норм, вироблених згідно з існуючими традиціями, практикою та світовими юридичними стандартами.
2.6. Наявність спеціального дисциплінарного провадження щодо адвокатів
Кодекси професійної поведінки встановлюються відповідними органами адвокатури або положеннями національного права і звичаями, визнаними міжнародними стандартами та нормами. Обвинувачення або порушення справи проти адвоката у зв'язку з його професійною діяльністю мають провадитись у рамках швидкої і справедливої процедури. Адвокату має бути надане право на справедливий розгляд, що включає можливість надання йому допомоги іншим адвокатом за його вибором. Дисциплінарне провадження проти адвоката має бути віднесене до відання безсторонніх дисциплінарних комісій, рішення яких може бути оскаржене в суді. Усе дисциплінарне провадження має здійснюватися згідно з кодексом професійної поведінки та іншими визнаними стандартами й етичними нормами адвокатської професії відповідно до зазначених Положень.
Враховуючи викладене, розглянемо дисциплінарне провадження у світових системах адвокатури.
В Англії існує дисциплінарний трибунал у справах соліситорів'16, який є незалежним від юридичного товариства органом. Він складається з лорда-хранителя судових архівів, членів — соліситорів зі стажем роботи не менше десяти років, а також членів — непрофесіоналів, які не можуть бути ні соліситорами, ні баристерами. Трибунал є судовим органом. Свої рішення він виносить у складі трьох членів, включаючи двох соліситорів та одного непрофесіо- нала. Трибунал може заслуховувати показання свідків, які даються під присягою, примушувати свідків з'являтися за повісткою. Він може також за згодою лорда-хранителя судових архівів виробляти правила, що регулюють власний судовий процес[31]. Дисциплінарний трибунал може застосовувати такі санкції: виключити зі списку соліситорів, усунути від практики (як правило, на період не більше п'яти років), накласти штраф (не більше 3 тис. фунтів стерлінгів), оголосити догану. Рішення трибуналу може бути оскаржене до Апеляційного суду.
Соліситори, будучи офіційними особами при Верховному суді, можуть бути піддані дисциплінарним стягненням з боку Високого та Апеляційного судів[32].
У баристерів також є механізм дисциплінарного провадження. При Сенаті створено загальний об'єднаний для всіх "Іннів" дисциплінарний комітет, до якого входить п'ять членів (суддя, представник присяжних та три практикуючих баристери). Сигнали про проступки баристерів надходять спочатку до ради з питань професійної поведінки, а вже потім до зазначеного комітету. До баристерів можуть бути застосовані такі стягнення: догана, штраф, відсторонення від роботи на необмежений строк, виключення з "Інна" тощо. Ці стягнення можуть бути оскаржені у Високому суді.
У США адвокати менше залежать від своїх організацій, тому дисциплінарна практика тут досить ліберальна. Так, адвокатська організація після розслідування проступку адвоката може накласти на нього штраф або виключити адвоката зі свого складу (щоправда, ця санкція застосовується дуже рідко; значно ширше практикується виключення за несплату членських внесків). Більш суворі заходи практикують суди: за "неповагу до суду" та "непрофесійну поведінку" (які визначаються, до речі, самим судом) адвокат може бути не лише усунутий від виконання своїх обов'язків, а навіть засуджений до тюремного ув'язнення19.
У Франції згідно із законом адвокат відповідає за дії, пов'язані з виконанням професійних обов'язків. Насамперед це цивільно-правова відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків під час надання консультацій, підготовки документів, виконання будь-яких спеціальних дій, дозволених законом, або у разі помилкової оцінки суті справи, порушення її провадження, неналежного виконання обов'язків щодо надання клієнтові допомоги під час процесу[33]. Адвокат буде нести відповідальність і в разі порушення "Професійних правил", викладених у статтях 154—164 Декрету від 27 листопада 1991 р. про організацію адвокатської професії.
На думку французьких юристів, підставою відповідальності адвоката при виконанні ним професійних обов'язків є вимога "додержувати правил обережності та передбачливості, які є необхідними для захисту інтересів, довірених йому клієнтом"[34].
Для реалізації зазначеної вимоги передбачено спеціальне страхування двох видів. Перший вид — це страхування професійної цивільно-правової відповідальності. Договір страхування адвоката укладається зі страховою установою індивідуально адвокатом, адвокатом — наймачем іншого адвоката, групою адвокатів, адвокатською колегією або адвокатом (адвокатами) та колегією[35].
2.7. Принцип оплатності роботи адвокатів
Проблема оплати праці адвоката є однією з найскладніших. Юридична допомога, яку надає захисник, повинна бути доступною населенню. Побутує спрощений погляд, що юридична допомога повинна надаватись адвокатом взагалі безоплатно і що це буде запорукою незалежності адвоката. Але при цьому не враховується, що будь-яка робота повинна винагороджуватися, тому справедливим є прагнення адвоката досягти того, щоб гонорар, який він одержує за виконану роботу, відповідав затраченим зусиллям. Ніде у світі дотепер не запроваджено системи, яка б передбачала безоплатну роботу адвокатів.
Розглянемо, як вирішуються питання про оплату праці адвокатів в основних світових системах адвокатури.
В Англії робота адвокатів оплачується як за згодою, так і за таксою на підставі низки законів і правил5". Оплата послуг за таксою передбачає порядок, коли визначені статті витрат соліситора оцінюються за твердою шкалою, із зазначенням максимальних і мінімальних сум. Однак і в цьому випадку соліситор та клієнт можуть самі визначити розцінки. Оплата за надані соліситором послуги включає низку факторів, найважливішими з яких є затрачений час, складність справи, її обсяг, терміновість тощо00.
Якщо особа у встановленому порядку визнана неплатоспроможною, то юридична допомога може бути надана їй безкоштовно. У цьому випадку оплата праці адвоката проводиться зі спеціального фонду правової допомоги, який створено з коштів держави і внесків клієнтів та організацій адвокатів. Правосуддю Англії це коштує 600 млн фунтів стерлінгів на рік[36].
Оплата праці баристерів є лише гонорарною, причому гонорар вноситься клієнтом на рахунок фірми соліситорів і обкладається податком на прибуток. За існуючого порядку баристер позбавлений можливості стягнути свій гонорар у судовому порядку, наполягати на арешті майна клієнта, навіть якщо гонорар був обіцяний. Основна гарантія, яку баристер має щодо гонорару, полягає в тому, що він може відмовитися прийняти доручення, якщо гонорар не сплачений під час передачі йому соліситором доручення на ведення справи[37]. Як і соліситори, баристери надають малозабезпеченим клієнтам безоплатну юридичну допомогу.
У США оплата послуг адвоката здійснюється на підставі вільної угоди ("вільного ринкового договору"), на основі практики, що склалася, а також з урахуванням рекомендацій організації, в якій працює адвокат. Узагалі є близько 700 спеціальних таблиць для обчислення лише мінімальних розмірів гонорарів за різні види послуг. Цікавою є так звана континентальна оплата, зміст якої полягає в тому, що коли справу програно, адвокат не отримує винагороди, а у випадку виграної справи, адвокат отримує гонорар.
Малозабезпеченим юридична допомога надається безоплатно. У 1932 р. було прийнято чотирнадцяту поправку до Конституції США, яка вимагає забезпечення захисту для бідних обвинувачених. Шість років потому право бідних обвинувачених на захист було поширено на всі суди. Центральною стала справа Гідеона Вейнрайта (1963 p.), слухаючи яку, суд штату затягував призначення бідному обвинуваченому захисника. Верховний суд США з цього приводу виніс постанову, в якій зазначив, що "адвокат у суді — необхідність, а не розкіш"[38].
Висновок: Отже, загальними принципами діяльності адвокатів слід визнати такі.
1. Верховенство права.
2. Незалежність адвокатів у процесі виконання ними своїх функцій.
3. Гуманізм.
4. Додержання адвокатами норм професійної етики.
5. Наявність спеціального дисциплінарного провадження щодо адвокатів.
6. Оплатність роботи адвокатів.