Загальні принципи діяльності адвокатів

2.1. Визначення загальних принципів діяльності адвокатів

Розглядаючи моральні принципи діяльності адвокату­ри, у науковій літературі звертають увагу на проблему ви­бору справ і поняття законних інтересів, нерозголошення таємниці довірителя і проблему взаємної довіри, межі про­цесуальної самостійності захисника, об'єктивність захи­сту, проблему вибору засобів і методів захисту. Т.В. Омельченко, спираючись на Правила адвокатської етики, визна­чає такі основні принципи діяльності адвокатів:

• незалежність;

• дотримання законності;

• домінантність інтересів клієнтів;

• неприпустимість представництва клієнтів із супереч­ливими інтересами;

• конфіденційність;

• компетентність і добросовісність;

• чесність і порядність;

• повага до адвокатської професії;

• культура поведінки;

• обмежене рекламування діяльності адвокатів^[24].

Однак ці принципи стосуються лише одного аспекту

діяльності адвоката — його професійної етики і багато в чому дублюють один одного, не характеризують повною мірою адвокатську діяльність.

О.Д. Святоцький та В.В. Медведчук визначають такі принципи діяльності адвокатури:

· незалежність адвокатів у процесі виконання ними своїх функцій;

· законність адвокатської діяльності;

· дисциплінарне провадження в адвокатурі;

· оплата праці адвоката^[25].

Частина перша статті 4 Закону України "Про адвокату­ру" проголошує, що адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалеж­ності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

2.2. Принцип верховенства права

Згідно зі статтею 8 Конституції України в нашій країні визнається і діє принцип верховенства права. Цим Основ­ний Закон створив належні умови ефективного захисту прав і свобод людини, затвердив, що національне законо­давство не повинно суперечити природним правам люди­ни, зокрема на життя, свободу, безпеку, власність, рівність тощо^[26].

Верховенство права в діяльності адвокатів означає, що останні мають надавати допомогу своїм клієнтам законним способом, домагатися додержання саме тих прав людини та основних свобод, які визнані національним і міжнарод­ним правом, діяти вільно і наполегливо відповідно до зако­ну (п. 13 "б", 14 "Основних положень"). У своїй професій­ній діяльності адвокат зобов'язаний дотримуватися чинно­го законодавства України, сприяти утвердженню та прак­тичній реалізації принципів верховенства права та закон­ності, вживати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і представництва прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямова­ні на полегшення скоєння правопорушень, чи іншим чином умисно сприяти їх скоєнню клієнтом чи іншими особами.

Адвокат не має права у своїй професійній діяльності вдаватися до засобів і методів, які суперечать чинному за­конодавству, Правилам адвокатської етики.

Очевидно, що адвокат, захищаючи права та законні ін­тереси громадян, виконуючи важливу соціальну функцію і допомагаючи державі у зміцненні законності, сам повинен дотримуватися вимог закону.

2.3. Незалежність адвокатів у процесі виконання ними своїх функцій

Захисник у процесі виконання своїх функцій повинен бу­ти незалежним насамперед від органів державної виконавчої (адміністративної) та судової влади, а також від громадських об'єднань (політичних партій, організацій, рухів тощо).

Забезпечується цей принцип передусім тим, що адвока­тура формується як громадсько-самодіяльна, недержавна інституція, яка становить добровільне самостійне незалеж­не об'єднання професійних юристів.

Адекватне забезпечення прав людини й основних сво­бод, на які всі люди мають право, надається їм в економіч­ному, соціальному, культурному, суспільному та політич­ному житті і вимагає, щоб усі люди мали ефективну мож­ливість користуватися юридичною допомогою, здійснюва- ною незалежною юридичною професією (Преамбула "Ос­новних положень").

Адвокат повинен мати можливість здійснювати свої професійні обов'язки без залякування, перешкод, завдан­ня турботи і недоречного втручання, а також імунітет від переслідувань за заяви, що стосуються справи та зроблені у письмовій або усній формі у процесі сумлінного виконан­ня свого обов'язку і здійснення професійних обов'язків у суді, трибуналі або іншому юридичному чи адміністратив­ному органі (п. 16 "а", 20 "Основних положень").

Незалежність адвокатів, зокрема у веденні справ осіб, позбавлених волі, має гарантуватися, що є запорукою на­дання останнім вільної, справедливої і конфіденційної до­помоги. Гарантії та засоби запобігання мають використо­вуватися в такий спосіб, щоб виключити будь-які припу­щення про таємну змову з владними структурами або за­лежність від них юриста, який діє в інтересах осіб, позбав­лених волі (п. 12 "Стандартів").

У Загальному кодексі правил для адвокатів країн Євро­пейського Співтовариства, прийнятому делегацією двана­дцяти країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі в жовтні 1988 р., зафіксовано, що завдання, які викону­ються адвокатом у процесі професійної діяльності, вимага­ють його абсолютної незалежності та відсутності будь-яко­го впливу на нього, пов'язаного насамперед з його особи­стою зацікавленістю або тиском зовні. Незалежне станови­ще адвоката сприяє зміцненню в суспільстві довіри до про­цедур правосуддя і неупередженості суддів. Таким чином, адвокату необхідно уникати будь-яких утисків власної не­залежності й не поступатися принципами обов'язку заради інтересів клієнта, суду або інших осіб.

Завдання державних органів полягає в тому, щобсприяти і забезпечити належну роль адвокатів, яка має поважатися й гарантуватися урядами під час розроблення націо­нального законодавства та його застосування. Уряди ма­ють надати адвокатам можливість виконувати професійні обов'язки без залякування і перешкод, а також можливість вільно переміщатися та консультувати клієнта як у своїй країні, так і за кордоном. Уряди повинні виключити загро­зу застосування адміністративних, економічних та інших санкцій за будь-які дії, до яких вдаються адвокати від­повідно до професійних обов'язків, стандартів й етичних норм. У разі загрози безпеці адвокатів у зв'язку з виконан­ням професійного обов'язку, вони мають бути адекватно захищені владою. Адвокати не можуть ідентифікуватися зі своїми клієнтами та справами клієнтів у зв'язку з вико­нанням першими професійних обов'язків. Суд чи ад­міністративний орган не повинен відмовляти у визнанні права адвоката, що практикує, представляти інтереси сво­го клієнта, якщо цього адвоката не було дискваліфіковано відповідно до національного законодавства і практики йо­го застосування. Компетентні представники влади зобов'я­зані забезпечити адвокату можливість своєчасно отримува­ти інформацію, документи та матеріали справи, зокрема у кримінальному процесі — не пізніше закінчення розсліду­вання. Уряди мають визнавати й додержувати конфіден­ційність комунікацій і консультацій між адвокатом та клієнтом у рамках їх відносин, пов'язаних із виконанням ад­вокатом своїх професійних обов'язків (Преамбула та п. 16— 19, 21, 22 "Основних положень"). Має бути забезпечений захист звичайної та електронної системи адвокатського ді­ловодства (досьє), а також захист від втручання в елект­ронні засоби зв'язку й інформаційні системи, що викори­стовуються адвокатами (п. 13 "а" "Стандартів").

Таким чином, складовою принципу незалежності адво­катів у процесі виконання ними своїх функцій є державні гарантії адвокатської діяльності.

Гарантіям адвокатської діяльності присвячено стат­тю 10 Закону України "Про адвокатуру", яка проголошує:

"Професійні права, честь і гідність адвоката охороня­ються законом. Забороняється будь-яке втручання в адво­катську діяльність, вимагання від адвоката, його помічни­ка, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємни­цю. З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки.

Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручен­ня, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефон­них розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Республіки Крим, області, міста Києва.

Не може бути внесено подання органом дізнання, слід­чим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасни­ками процесу.

Кримінальна справа проти адвоката може бути поруше­на тільки Генеральним прокурором України, його заступ­никами, прокурорами Республіки Крим, області, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з поданням юридичної допомоги громадянам та організаціям згідно із законом".Отже, адво­кат у виконанні своїх професійних обов'язків повинен бути незалежним від державних органів та громадсько-політич­них організацій. Оскільки адвокатура виконує важливу функцію державного значення — захист прав, свобод і за­конних інтересів громадян, держава повинна сприяти ад­вокатурі у здійсненні нею своєї діяльності. На думку де­яких учених, формулювання гарантій адвокатської діяль­ності в Україні потребують уточнення^[27].

2.4. Принцип гуманізму

Цей принцип виявляється в конституційному визнанні людини найвищою соціальною цінністю, що означає турбо­ту про людину, про розвиток її духовних та фізичних вла­стивостей, матеріальних умов життя. Дух гуманізму прита­манний усім конституційним нормам, які закріплюють права та свободи людини та громадянина. Найбільш яскра­во це простежується у положеннях статті 21 Основного За­кону, яка проголошує невідчужуваність прав та свобод лю­дини; статті 27 — право кожного на життя; статті 28 — охорону гідності, заборону катувань, насильства; статті 29 — право на свободу та особисту недоторканність та ін. Адво­кат, здійснюючи свою діяльність, не повинен принижувати честь та гідність свого підзахисного. Адвокат зобов'язаний поважати клієнта та його правові проблеми.

2.5. Додержання адвокатами норм професійної етики

Професійна етика адвоката є дуже специфічною, має ці­лу низку особливостей, спірних питань і відрізняється від будь-яких інших різновидів професійної етики.

Крім того, принцип додержання адвокатами норм про­фесійної етики містить у собі конфіденційність, проголо­шену статтею 4 Закону України "Про адвокатуру".

У Вступі до Загального кодексу правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства вказується, що адво­кату в будь-якому суспільстві уготована особлива роль. Йо­го обов'язки не обмежуються виконанням лише свого обов'язку в межах закону. Адвокат має діяти в інтересах права в цілому так само, як і в інтересах тих, чиї права і свободи йому довірено захищати; не лише виступати в суді від імені клієнта, а й надавати йому юридичну допомогу у вигляді порад і консультацій. У зв'язку з цим на адвоката покладається цілий комплекс зобов'язань як юридичного, так і морального характеру, які часто вступають у взаємну суперечність.

Правила професійної етики передбачають добровільне виконання їх тими, на кого поширюється їхня дія, для за­безпечення виконання адвокатом своїх обов'язків так, як це прийнято в будь-якому цивілізованому суспільстві. Не­додержання адвокатом цих правил карається аж до засто­сування до нього дисциплінарних санкцій.

Довірчі стосунки між адвокатом і клієнтом можуть ви­никнути лише за умови відсутності в останнього сумнівів щодо чесності й сумлінності адвоката.

Особливість професії адвоката полягає в тому, що він одержує від клієнта відомості, які той не буде повідомляти іншій особі, а також іншу інформацію, яку йому належить зберігати в таємниці. Довіра до адвоката може скластися лише за умови обов'язкового дотримання ним принципу конфіденційності. Таким чином, конфіденційність є першо­рядним і фундаментальним правом та обов'язком адвоката.

Адвокат може відмовитися від надання консультацій двом або кільком клієнтам, які беруть участь у розгляді од­нієї і тієї самої справи, або не виступати від їх імені за на­явності суперечності інтересів клієнтів або обґрунтованої загрози виникнення такої суперечності.

Адвокат зобов'язаний припинити обслуговування обох клієнтів у випадку виникнення суперечностей між їх інте­ресами, а також у разі виникнення загрози порушення кон­фіденційності або загрози незалежності самого адвоката.

Адвокат також зобов'язаний утриматися від обслуго­вування нового клієнта, якщо це може викликати виник­нення загрози порушення конфіденційності відомостей, довірених йому попереднім клієнтом або якщо інформа­ція про стан справ попереднього клієнта, яка є в розпо­рядженні адвоката, може стати джерелом переваг для но­вого клієнта.

Адвокатська професія стала істотною запорукою охоро­ни прав людини у відносинах з державною владою. Це фор­мує особливі вимоги до юридичної деонтології. Наявність чітких норм адвокатської етики, які відповідають зага­льновизнаним світовим стандартам, розглядається як не­обхідна передумова, без якої неможлива довіра до захис­ників.

Найбільш показовою в цьому плані є англійська адвока­тура. Тому зупинимося на її традиціях детальніше.

Права й обов'язки англійських адвокатів переважно за­лежать від того, ким — баристером чи соліситором — є ад­вокат. Загальним для них є обов'язкове додержання правил своїх корпорацій, що стосуються етики і професійних дій.

Професійна підготовка соліситора визначається юри­дичним товариством. У 1974 р. прийнято "Керівництво професійною підготовкою соліситорів". Цей документ зобов 'язує соліситорів додержуватися встановлених правил своєї корпорації як щодо етики, так і щодо професійних дій. Так, соліситори мають зберігати професійну таємницю, фіксувати згідно зі встановленими нормами свої розрахун­ки з клієнтами, ставитися з повагою до суду та інших де­ржавних органів. Соліситор не повинен залучати клієнтів за допомогою реклами. Взаємовідносини між соліситором і клієнтом регулюються одночасно законом і кодексом про­фесійної етики^[28]. Вони передбачають сумлінне ставлення соліситора до виконання своїх обов'язків у всьому, що сто­сується клієнта. Цей принцип особливо ретельно додер­жується щодо дарунків, які передаються клієнтом соліситору. В цьому випадку може бути використана так звана "презумпція зловживання впливом" у випадках, коли на вимогу клієнта подарунок анулюється. Довірчі стосунки соліситора та клієнта ґрунтуються на засадах конфіденцій­ності, що зобов'язує соліситора не розголошувати свідчень свого клієнта. Цей обов'язок є настільки безумовним, що тя другої сторони, третіх осіб і свідків, навіть якщо ці дані необхідні для захисту інтересів довірителя^[29].

Не можна не погодитись з М.Ю. Барщевським, який стверджує, що складовою етики є естетика і визначає адво­катський етикет як етичні норми регламентації зовнішніх проявів діяльності адвоката в умовах, прямо чи побічно пов'язаних із виконанням професійних обов'язків^[30].

Відомий російський юрист О.Ф. Коні щодо необхідності дотримання правил етикету під час відправлення право­суддя вважав, що можна також наполегливо бажати, щоб на виконання форм і обрядів, якими супроводжується від­правлення правосуддя, вносився смак, відчуття міри і такт, тому що суд є не лише судилищем, а й школою. Тут етичні вимоги зливаються з естетичними".

Більшість адвокатів, виконуючи свої професійні обов'яз­ки, діють відповідно до закону і визнаних професійних стан­дартів та етичних норм. Але разом з тим є випадки неналеж­ного ставлення адвокатів до виконання своїх обов'язків.

Так, керівники організованих злочинних угруповань, концентруючи значні матеріальні кошти, мають можли­вість наймати для консультацій та захисту членів таких угруповань найбільш кваліфікованих адвокатів. Насампе­ред, це колишні співробітники правоохоронних органів, які мають значний практичний досвід, підтримують друж­ні стосунки зі своїми колишніми колегами, через яких ма­ють можливість знаходити так звані "виходи" на правоохо­ронні структури. Відомі випадки, коли адвокати стають посередниками між злочинними угрупованнями та право­охоронними структурами'⁵.

Отже, додержання норм професійної етики є важливою і дуже специфічною засадою діяльності адвокатів. Наявна на сьогодні законодавча база, на жаль, не регулює діяль­ність адвокатів так, щоб уникнути можливих суперечно­стей між етичними і юридичними нормами, та потребує вдосконалення. Потрібен і реальний механізм контролю за дотриманням адвокатами норм професійної етики та від­повідальності за їх порушення, що забезпечило б гідний рі­вень правової допомоги, яку надають адвокати.

Таким чином, зміст принципу додержання адвокатами норм професійної етики полягає в тому, що у зв'язку зі специфікою своєї діяльності, крім законодавчих норм, во­ни задля забезпечення якісного виконання своїх обов'язків у повному обсязі повинні безумовно дотримуватися певних морально-етичних норм, вироблених згідно з існуючими традиціями, практикою та світовими юридичними стан­дартами.

2.6. Наявність спеціального дисциплінарного провадження щодо адвокатів

Кодекси професійної поведінки встановлюються від­повідними органами адвокатури або положеннями націо­нального права і звичаями, визнаними міжнародними стан­дартами та нормами. Обвинувачення або порушення справи проти адвоката у зв'язку з його професійною діяльністю ма­ють провадитись у рамках швидкої і справедливої процеду­ри. Адвокату має бути надане право на справедливий роз­гляд, що включає можливість надання йому допомоги ін­шим адвокатом за його вибором. Дисциплінарне проваджен­ня проти адвоката має бути віднесене до відання безсторон­ніх дисциплінарних комісій, рішення яких може бути оска­ржене в суді. Усе дисциплінарне провадження має здійсню­ватися згідно з кодексом професійної поведінки та іншими визнаними стандартами й етичними нормами адвокатської професії відповідно до зазначених Положень.

Враховуючи викладене, розглянемо дисциплінарне про­вадження у світових системах адвокатури.

В Англії існує дисциплінарний трибунал у справах солі­ситорів'¹⁶, який є незалежним від юридичного товариства органом. Він складається з лорда-хранителя судових ар­хівів, членів — соліситорів зі стажем роботи не менше де­сяти років, а також членів — непрофесіоналів, які не мо­жуть бути ні соліситорами, ні баристерами. Трибунал є су­довим органом. Свої рішення він виносить у складі трьох членів, включаючи двох соліситорів та одного непрофесіо- нала. Трибунал може заслуховувати показання свідків, які даються під присягою, примушувати свідків з'являтися за повісткою. Він може також за згодою лорда-хранителя су­дових архівів виробляти правила, що регулюють власний судовий процес^[31]. Дисциплінарний трибунал може застосо­вувати такі санкції: виключити зі списку соліситорів, усу­нути від практики (як правило, на період не більше п'яти років), накласти штраф (не більше 3 тис. фунтів стер­лінгів), оголосити догану. Рішення трибуналу може бути оскаржене до Апеляційного суду.

Соліситори, будучи офіційними особами при Верховно­му суді, можуть бути піддані дисциплінарним стягненням з боку Високого та Апеляційного судів^[32].

У баристерів також є механізм дисциплінарного прова­дження. При Сенаті створено загальний об'єднаний для всіх "Іннів" дисциплінарний комітет, до якого входить п'ять членів (суддя, представник присяжних та три практикуючих баристери). Сигнали про проступки баристерів надходять спочатку до ради з питань професійної поведінки, а вже потім до зазначеного комітету. До баристерів можуть бути застосо­вані такі стягнення: догана, штраф, відсторонення від роботи на необмежений строк, виключення з "Інна" тощо. Ці стяг­нення можуть бути оскаржені у Високому суді.

У США адвокати менше залежать від своїх організацій, тому дисциплінарна практика тут досить ліберальна. Так, адвокатська організація після розслідування проступку ад­воката може накласти на нього штраф або виключити адво­ката зі свого складу (щоправда, ця санкція застосовується дуже рідко; значно ширше практикується виключення за несплату членських внесків). Більш суворі заходи практи­кують суди: за "неповагу до суду" та "непрофесійну по­ведінку" (які визначаються, до речі, самим судом) адвокат може бути не лише усунутий від виконання своїх обов'яз­ків, а навіть засуджений до тюремного ув'язнення¹⁹.

У Франції згідно із законом адвокат відповідає за дії, пов'язані з виконанням професійних обов'язків. Насампе­ред це цивільно-правова відповідальність за неналежне ви­конання своїх обов'язків під час надання консультацій, підготовки документів, виконання будь-яких спеціальних дій, дозволених законом, або у разі помилкової оцінки суті справи, порушення її провадження, неналежного виконан­ня обов'язків щодо надання клієнтові допомоги під час процесу^[33]. Адвокат буде нести відповідальність і в разі по­рушення "Професійних правил", викладених у статтях 154—164 Декрету від 27 листопада 1991 р. про організацію адвокатської професії.

На думку французьких юристів, підставою відповідаль­ності адвоката при виконанні ним професійних обов'язків є вимога "додержувати правил обережності та передбачли­вості, які є необхідними для захисту інтересів, довірених йому клієнтом"^[34].

Для реалізації зазначеної вимоги передбачено спеціаль­не страхування двох видів. Перший вид — це страхування професійної цивільно-правової відповідальності. Договір страхування адвоката укладається зі страховою установою індивідуально адвокатом, адвокатом — наймачем іншого адвоката, групою адвокатів, адвокатською колегією або ад­вокатом (адвокатами) та колегією^[35].

2.7. Принцип оплатності роботи адвокатів

Проблема оплати праці адвоката є однією з найскладні­ших. Юридична допомога, яку надає захисник, повинна бути доступною населенню. Побутує спрощений погляд, що юридична допомога повинна надаватись адвокатом вза­галі безоплатно і що це буде запорукою незалежності адво­ката. Але при цьому не враховується, що будь-яка робота повинна винагороджуватися, тому справедливим є праг­нення адвоката досягти того, щоб гонорар, який він одер­жує за виконану роботу, відповідав затраченим зусиллям. Ніде у світі дотепер не запроваджено системи, яка б перед­бачала безоплатну роботу адвокатів.

Розглянемо, як вирішуються питання про оплату праці адвокатів в основних світових системах адвокатури.

В Англії робота адвокатів оплачується як за згодою, так і за таксою на підставі низки законів і правил⁵". Оплата послуг за таксою передбачає порядок, коли визначені стат­ті витрат соліситора оцінюються за твердою шкалою, із за­значенням максимальних і мінімальних сум. Однак і в цьо­му випадку соліситор та клієнт можуть самі визначити розцінки. Оплата за надані соліситором послуги включає низку факторів, найважливішими з яких є затрачений час, складність справи, її обсяг, терміновість тощо⁰⁰.

Якщо особа у встановленому порядку визнана неплато­спроможною, то юридична допомога може бути надана їй безкоштовно. У цьому випадку оплата праці адвоката про­водиться зі спеціального фонду правової допомоги, який створено з коштів держави і внесків клієнтів та організа­цій адвокатів. Правосуддю Англії це коштує 600 млн фун­тів стерлінгів на рік^[36].

Оплата праці баристерів є лише гонорарною, причому го­норар вноситься клієнтом на рахунок фірми соліситорів і обкладається податком на прибуток. За існуючого порядку ба­ристер позбавлений можливості стягнути свій гонорар у су­довому порядку, наполягати на арешті майна клієнта, на­віть якщо гонорар був обіцяний. Основна гарантія, яку ба­ристер має щодо гонорару, полягає в тому, що він може від­мовитися прийняти доручення, якщо гонорар не сплачений під час передачі йому соліситором доручення на ведення справи^[37]. Як і соліситори, баристери надають малозабезпе­ченим клієнтам безоплатну юридичну допомогу.

У США оплата послуг адвоката здійснюється на підставі вільної угоди ("вільного ринкового договору"), на основі практики, що склалася, а також з урахуванням рекоменда­цій організації, в якій працює адвокат. Узагалі є близько 700 спеціальних таблиць для обчислення лише мінімаль­них розмірів гонорарів за різні види послуг. Цікавою є так звана континентальна оплата, зміст якої полягає в тому, що коли справу програно, адвокат не отримує винагороди, а у випадку виграної справи, адвокат отримує гонорар.

Малозабезпеченим юридична допомога надається без­оплатно. У 1932 р. було прийнято чотирнадцяту поправку до Конституції США, яка вимагає забезпечення захисту для бідних обвинувачених. Шість років потому право бідних обвинувачених на захист було поширено на всі суди. Цент­ральною стала справа Гідеона Вейнрайта (1963 p.), слухаю­чи яку, суд штату затягував призначення бідному обвину­ваченому захисника. Верховний суд США з цього приводу виніс постанову, в якій зазначив, що "адвокат у суді — не­обхідність, а не розкіш"^[38].

Висновок: Отже, загальними принципами діяльності адвокатів слід визнати такі.

1. Верховенство права.

2. Незалежність адвокатів у процесі виконання ними своїх функцій.

3. Гуманізм.

4. Додержання адвокатами норм професійної етики.

5. Наявність спеціального дисциплінарного проваджен­ня щодо адвокатів.

6. Оплатність роботи адвокатів.