Еволюція уявлень про права людини

Однією з основних проблем, яку має розв'язати світове співтовариство, є проблема прав людини. Шлях людства до нинішнього розуміння прав людини був складним і тривалим. Вже в первісний період, об'єднуючись за ознакою роду, племені, люди створювали правила поведінки, підкоряючись яким легше було вижити. Так з'явилися перші моральні норми, частину яких після утворення держави було закріплено спеціальними розпорядженнями, указами правителів і перетворено на обов'язкові вимоги. Вони дістали назви юридичних, чи правових, норм, за дотримання яких держава суворо стежила, а за порушення карало (закони Хаммурапі у Вавилоні XVIII ст. до н. е.).

У Давній Греції з'явилася ідея права як загальної приналежності. «Право не є чимось, що надається кожній людській істоті вже на тій підставі, що воно є людським і розумним», — стверджували грецькі філософи. Однак Давня Греція і Давній Рим були рабовласницькими державами, де ідея загальних і рівних прав людини була нездійсненна, так само як і в Середньовіччі.

Першим кроком до утвердження прав людини стало прийняття англійської Великої хартії вільностей 1215 р. У ній говорилося: «Жодна людина не буде арештована або ув'язнена, чи позбавлена майна, чи оголошена поза законом, чи вигнана... інакше як за законним вироком рівного йому і за законом країни». Хартія проголошувала деякі привілеї лицарства, селянства і городян.

Тільки в XVIII ст. спочатку в США була прийнята Декларація незалежності (1776 р.), а потім у Франції проголошена Декларація прав людини і громадянина (1789 р.). У цих документах стверджувалася рівність всіх людей у правах, що належать їм від народження. Ці документи започаткували реалізацію ідеї правової держави, для якої поняття «гідність особистості», «права людини», «свобода» є основними. Необхідність створення такої держави як гаранта прав і свобод людини довела історія XX ст.

У 1945 р. була створена Організація Об'єднаних Націй. Головним своїм завданням ООН проголосила підтримку і зміцнення міжнародного миру і безпеки, забезпечення прав людини в усьому світі. З цією метою були прийняті важливі міжнародно-правові акти, у яких були визначені основні стандарти прав і свобод людини. Це Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., яка рекомендувала всім країнам імплементувати стандарти цих прав у національну правову базу, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права та ін. Загалом за час свого існування ООН прийняла понад 70 міжнародних документів у галузі прав людини. Але найвизначнішими є саме ці три документи. У них втілені прогресивніші погляди світової спільноти з питань прав особистості. 10-го грудня у всіх країнах відзначається як День прав людини.

Фундаментальні права і свободи людини, їх класифікація:

Права людини — це визнані і гарантовані державою можливості дій (правомочності) людини в описаній, зазначеній у законі сфері.

Свободи людини — сфери, галузі діяльності людини, у які держава не повинна втручатися.

Обов'язки — це заходи суспільно необхідної поведінки людини.

Згідно з Конституцією України ми можемо класифікувати права громадян як цивільні, соціально-економічні, культурні, політичні.

Права людини:

• універсальні — належать усім людям в усіх ситуаціях;

• природні — належать людям від народження тільки тому, що вони люди;

• є невідчужуваними — не можна довільно позбавити цих прав.

Права і свободи людини в документах:

• Міжнародного рівня — Міжнародний білль про права;

• Загальна декларація прав людини 1948 р.;

• Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 рік;

• Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права;

• Європейського рівня — Європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод;

• Державного рівня — Конституція України.

Визначення понять:

Хартія (лат. charta, відгрец. χαρτης;— папір, грамота), — за часів Середньовіччя і Нового часу назва деяких документів публічно-правового характеру (конституцій і актів), у яких було відображено політичні вимоги соціальних верств і класів. У наш час в міжнародному праві хартія — це правовий акт, який не має обов'язкової сили, за змістом майже завжди є декларацією і формулює загальні принципи і цілі будь-яких міжнародних домовленостей.

Білль (англ. bill — рукопис, грамота) — у Великобританії та інших англосаксонських країнах законопроект, який вносять у законодавчий орган.

Білль, прийнятий парламентом, називається актом або статутом

(в Англії). За деякими актами назва «білль» зберігалася і

після прийняття їх парламентом, наприклад Білль

про права (1689). Біллі бувають публічні (public) та приватні

(private).

Декларація — офіційний державний документ, що містить основоположні принципи зовнішньої або внутрішньої політики держави, основи діяльності міжнародних організацій.

Конвенція (лат. conventio — договір, угода) — різновид міжнародного договору, у якому прописані норми, що є юридично зобов'язувальним для сторін, які підписали цю конвенцію.

Пакт (від лат. pactum — договір, угода) — одне з найменувань різного роду міжнародних договорів, що мають велике політичне значення, наприклад «Міжнародний пакт про громадянські і політичні права» (1966) або «Пакт про стабільність і економічне зростання країн Євросоюзу» (1997).

Усі права людини є абсолютними. Деякі з них обмежені (в більшості випадків або в деяких випадках) державою в інтересах суспільства.