Дослідження проблематики взаємовідносин політики і права

11-12 листопада 2005 р. у м. Харкові в при­міщенні Академії правових наук України від­булася міжнародна наукова конференція “Трансформація політики в право: різні тради­ції і досвіди”.

Конференція відбулася за ініціативи Ака­демії правових наук України та Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого у партнерстві з Лундським (м. Лунд, Швеція) та Ягелонським (м. Краків, Польща) університетами в межах спільного українсько-польсько-шведського проекту “Теорія законо­давства і альтернативи правового регулю­вання” зафінансової підтримки Шведського Інституту та офісу Координатора проектів ОБСЄ в Україні.

Із вступним словом до учасників конферен­ції звернувся голова оргкомітету, Президент Академії, ректор Національної юридичної ака­демії України імені Ярослава Мудрого, акаде­мік НАН України В. Я. Тацій, який наголосив на важливості подібного заходу для реалізації європейських прагнень України, ролі Академії правових наук України та Національної юри­дичної академії України імені Ярослава Муд­рого у практичній реалізації цих ініціатив.

Із вітальним словом до учасників конфере­нції виступив Голова Харківської обласної ради О. В. Шаповалов, який високо оцінив співпрацю Харківської обласної ради з Акаде­мією правових наук України та Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого в утвердженні місцевого самовряду­вання на Харківщині, в практичній допомозі при розв’язанні правових проблем, при здійс­ненні ними своїх повноважень. З початком ро­боти учасників конференції привітав радник Координатора програм ОБСЄ в Україні С. В. Шевчук, який зупинився на важливості врахування досвіду європейських країн у роз­будові в Україні соціальної правової держави, формуванні громадянського суспільства. Кері­вник спільного українсько-польсько-шведсь­кого проекту “Теорія законодавства і альтер­нативи правового регулювання” Хіден Хакан – професор соціології права, директор Інсти­туту соціології права Лундського університету (Швеція) висловив глибокі співчуття з при­воду передчасної смертіпрофесора Олексан­дра Печеника – керівника цього проекту. Та­кож було оголошено привітання в. о. Голови Конституційного Суду України П. Б. Євгра­фова, в якому акцентувалося на підпорядкова­ності політики праву, необхідно­сті чіткого до­держання в державотворчих про­цесах прин­ципу верховенства права, важливій ролі полі­тичних партій як інституцій, що сприяють фо­рмуванню і вираженню політич­ної волі грома­дян.

З доповідями на конференції виступили:

Постійний представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України д. ю. н., професор, член-кореспондент АПрН України А. О. Селіванов (Київ) розкрив роль парламенту – Верховної Ради України, як ви­разника інтересів значної частини громадян України, у формуванні правової системи і по­літики в суспільстві за посередництвом зако­нів на сучасному етапі, наголошувалося на зростаючій його ролі в світлі набрання чинно­сті конституційних змін з 1-го січня 2006 року, як центра формування суспільних інтересів, акцентувалося на важливості права, як інстру­мента управління державою і суспільством, на взаємній залежності і взаємо обумовленості політики і права.

Брьостл Александр – д. ю. н., професор права Університету в Кошице,суддя Консти­туційного Суду Словаччини (Словаччина) роз­повів про діяльність Конституційного Суду Словаччини, зокрема про правове регулю­вання діяльності Суду, його компетенцію, практику розгляду справ. Було проведено по­рівняльно-правовий аналіз повноважень кон­ституційних судів в Словаччини та України.

Д. ю. н., професор, академік АПрН України Ю. М. Тодика (Харків) акцентував на взаємо­пов’язаності трьох категорій – глобалізації, правової політики і прав людини на сучасному етапі, розкрив роль Конституції України як бази правової політики в Україні, наголосив на важливості експертизи нормативно-правових актів на предмет їх відповідності правам і сво­бодам людини і громадянина, наголосив на ролі юридичного прогнозування для стратегії і тактики державотворення.

Хіден Хакан– професор соціології права, директор Інституту соціології права Лундського університету (Швеція), висвітлив проблему поєднання індукції й дедукції як мистецтва творення права, підкресливши, що правове регулювання фокусується на комбінуванні практичної мети у межах нормативної основи. Право- і законотворення на практиці знаходяться під, так би мовити, перехресним вогнем, який має бути зрозумілим при аналізі феномена двох вимірів права, зовнішнього й внутрішнього. Вчений висловлює думку, що зовнішній вимір права є необхідним для внутрішнього розуміння його розвитку.

У виступі д. ю. н., професора, академіка АПрН України М. В. Цвіка (Харків) наголошувалося на провідному характері права як одного з ключових засобів реалізації державної політики, його пріоритетності перед останньою, що має стати основою методологічного підходу до співвідношення права і політики, відзначалася важливість прецендентного права завдяки гнучкості суддівської діяльності, яка проявляється у можливості творити право при розв’язанні конкретних судових справ.

Вінтгенс Люк,професор факультету права Брюсельського університету, професор Європейської академії теорії права (Бельгія) – виступив з приводу пошуку сенсу такого поняття як когерентність (узгодженість), при цьому окресливши відмінність формалістського і неформалістського підходів, виклав теорію рівнів когерентності, визнавши чотири рівні когерентності (внутрішня, позачасова, системна і когерентність оточуючого середовища).

На думку д. ю. н., професора С. І. Максимова (Харків) проблема взаємодії права і політики в посттоталітарних країнах, які стали на шлях демократичної трансформації, отримує новий вимір результативним показником якого стає поняття “правова політика”. В інтерпретації цього поняття можливі два варіанти: 1) правова політика, тобто той, в якому акцент робиться на слові “політика” і ставиться питання “як нам реформувати право?”; 2) правова політика – в якому акцент ставиться на особливій якості політики і ставиться питання “як нам реформувати політику?”.На його переконання, політика повинна бути правовою, а права людини слід розглядати в якості визначаючого легітимуючого і, одночасно, обмежувального її фактору.

Цирул Войцех – доктор права, професор Ягелонського університету (Польща), висловив свою думку з приводу монологічної та діалогічної природи права як двох шляхів трансформації політики в право, зазначивши, що так званий “дискурсний зворот” у праві та політиці фактично призводить до зміни монологічної основи традиційної концепції права до діалогічної. На цій основі вчений представив критичне порівняння епістемологічних і структурних відмінностей монолога й діалога та їх впровадження в трансформацію політичних проектів в право.

Д. с. н., професор Л. М. Герасіна (Харків) зупинилася на формуванні понять “політико-правовий інститут” і “політико-правовий консенсус” у міжгалузевій зоні політичної доктрини. На її думку, інтерпретувати поняття “політико-правового інституту” в контексті міжгалузевого підходу слід наступним чином: відносно виокремлені організаційно-функціональні структури держави й стабільні форми публічної політики, які виконують власні специфічні функції в цілісній системі державно-політичного регулювання суспільних відносин засобами правового й політичного впливу. До функцій політико-правових інститутів вона віднесла: політичну й правову соціалізацію громадян; відтворення та підтримання певного політичного структурування суспільства; контролю за глобальними і локальними політичними процесами в соціумі; розподілу (чи перерозподілу) соціальних, політичних, правових, економічних, інформаційних, духовних та інших ресурсів влади; вироблення всього розмаїття політичного “продукту” (політичних ідей, цілей, програм розвитку, політичних стратегій та технологій) для пропозиції на “політичного ринку”. У доповіді була запропонована консенсуальна модель розв’язання конфлікту цивілізацій і культур у такому вигляді: взаємодія цивілізацій – спільне “поле” духовних проблем – “сегменти” спільних (в т. ч. політико-правових) цінностей – перебудова системи оцінок у кожній з цивілізацій = ціннісний консенсус.

Астром Карстен – професор соціології права, Лундський університет, факультет соціології права, Стокгольмський університет, факультет кримінології (Швеція), наголосив на комплексності процесу трансформації політики в право, на тому, що політичні цілі знаходять вираз у правових нормах, проте треба позбавлятися політичного або іншого неправового впливу. У другій частині свого виступуАстром Карстен розглянув проблему конфлікту інтересіву в законотворчому процесі й шляхи його подолання.

Лейтмотивом доповіді д. ю. н., професора, академіка АПрН України О. В. Скрипнюка (Київ) була ідея сучасної правової парадигми суспільного розвитку України, втіленої в правовій політиці, яка постає однією з форм державної політики і займає в ній специфічне становище. Завдяки їй відбувається юридична легітимація, закріплення та здійснення владної діяльності держави та її органів у всіх сферах регулювання суспільних відносин. Виважена правова політика є основним засобом реформування державної влади. При цьому держава постає суб’єктом відповідальним за реалізацію правової політики, юридично встановлює права людини і створює належні умови, гарантії і механізми їх реалізації. Правова політика сучасної України має розвиватись та здійснюватись на основі принципів закладених в конституції: поєднання інтересів громадянина і держави, демократизму, пріоритету прав людини і громадянина, соціальної обумовленості, передбачуваності, гуманності, справедливості, наукової обґрунтованості, гласності, відповідності сучасним міжнародним стандартам.

Д. ю. н., професор О. Г. Данильян (Харків) здійснив філософсько-правовий аналіз проблеми співвідношення політичної влади і права в транзитивних суспільствах, наголосивши на певному парадоксі: з одного боку, право не може існувати без влади, тому що тільки державна влада за своєю природою здатна забезпечити реалізацію правових норм і принципів, з іншого – влада є антиподом права, що може перетворювати його в “служницю” влади, наділяти його якостями так званого телефонного права тощо. Звертається увага на те, що з метою припинення невиправдано великої концентрації політичної влади і перетворення її на самодостатню силу, перехідне суспільство повинно створювати певні політико-правові інститути: поділу влади, роз’єднання державної і муніципальної влади, інститут проведення відкритих демократичних вборів тощо. У виступі розглядалися проблеми, негативні фактори, які заважають гармонізації політичної влади і права, та шляхи їх подолання.

Ключовими категоріями, які стали предметом аналізу д. ф. н., професора В. І. Кузнєцова (Київ) були методологія науки, філософія права, правова теорія та її структура. Розвиток методології науки є передумовою для отримання нових знань, їх збагачення. Наголошувалося на важливості врахування філософських підходів при розв’язанні багатьох правових проблем. Використання філософських методів дозволить встановити більш універсальні закономірності розвитку держави та права.

Вальгрен Пітер – професор права і інформатики та загальної теорії права, Інститут досліджень права і інформатики, директор Курсів Магістрів права і інформаційних технологій (Швеція), порушив питання щодо існування методів (підходів), які можуть підтримувати законодавчий процес, у зв’язку з швидкоплинним технічним розвитком. Доповідач запропонував три альтернативи або підходи: 1) традиційний, згідно якого законодавство адаптується і розробляється конвенційними засобами; 2) підхід-впровадженя, відповідно до якого закони фізично імплементуються в технічні механізми; 3) утопічний підхід (метод) за яким проблеми попереджуються (ліквідуються) до того як вони виникають, і тому зникає сама потреба в право положеннях як таких.

Д. ю. н., професор, академік АПрН України В. П. Тихий (Київ), акцентував увагу на вельми актуальній проблемі сьогодення – відповідальності держави, її агентів, керівників держави за порушення виборчих прав громадян у світлі минулорічних президентських та наступних парламентських виборів. Він висловився за необхідність прийняття Закону України “Про основні гарантії виборчих прав громадян та прав на участь у референдумах”. Наголошувалося на важливості судового тлумачення, і, особливо, здійснюваного Конституційним Судом України, яке повинно бути винятково юридичним, аполітичним.

Д. ю. н., професор А. А. Козловський (Чернівці) у своєму виступі порушив низку проблем пов’язаних із співвідношенням політики і права, головну увагу зосередив на аналізі механізму трансформації політики в право, до якого включив верховенство права, пріоритет прав людини, поділ влади і особливо наголосив на ключовому елементі – громадянському суспільстві.

Д. ю. н., професор, академік АПрН України О. В. Петришин (Харків) вважає,що головним орієнтиром оновлення поглядів вітчизняного правознавства на співвідношення політики та права має стати запровадження принципу верховенства права, пов’язаного з наступним: 1) Поглибленням усталеного принципу законності шляхом адаптації власне правових чинників – конституційних положень як норм основного закону, міжнародних стандартів прав і свобод людини. Суспільні стосунки у правовій державі функціонують в режимі презумпції законності у буквальному її розумінні, що, проте, не виключає можливості її спростування органами судової влади задля утвердження більш змістовного та ширшого за обсягом принципу панування права в певних складних правових ситуаціях. 2) Визнанням поряд із законом в якості основної форми права множинності джерел права, що свідчить про ускладнення правової реальності, до чого спонукають як норми нових галузевих кодексів, так і активна діяльність вітчизняних та міжнародних судових інституцій, показова фундаменталізація методологічних досліджень у галузі права. Йдеться передовсім про розширення меж соціально-культурного простору правового регулювання, що виключає домінування політичного підходу до прийняття юридичних рішень, а тому й уможливлює існування таких специфічних для правової держави інститутів, як мирові судді та суд присяжних. 3) Особливим статусом судової влади як арбітра з питань права, зокрема у відносинах між державою і громадянином, прерогативою якої є прийняття остаточних рішень. Тому й примусовість як іманентна ознака авторитарного типу права має поступитися більш широким гарантіям судового захисту, що не зовсім одне й теж. Втім, згідно одного з класичних постулатів юриспруденції власне правом вважається лише те, що може бути захищене в суді.

У виступі д. ф. н., професора Н. П. Осипової (Харків) йшлося про соціальний механізм правової легітимації державної політики як процедури суспільного визнання правомірності будь-якої дії, рішення, повноважень діючої особи, події чи факту. При цьому, на думку доповідача, реальний процес правової легітимації засвідчує, що в ньому дуже відчутна соціальна складова, оскільки правова легітимація має своєю метою не тільки додержання правової процедури, але й сприйняття суспільством результату цієї процедури.

К. ю. н., доцент Д. В. Лук’янов (Харків) зазначив у своїй доповіді, що право і політика дві автономні, але активно взаємодіючі системи. Право впливає на політику, але і політика впливає на право (вони існують у діалектичній єдності). Одним з аспектів дослідження цієї проблеми є питання про суб'єктів і форми впливу. Чи не найголовнішим суб’єктом впливу політики на право в сучасній державі є політичні партії.

У демократичному суспільстві в результаті взаємодії держави й політичних партій формується так звана система політичного правління. Політичні партії виражають інтереси певних соціальних груп, розробляють на їх основі програми загальнонаціональних перетворень і пропонують їх на виборах до органів державної влади. У разі підтримки виборців члени партії займають керівні посади в органах державної влади і здійснюють ці перетворення. Держава в такій системі не може бути самодостатньою організацією, а є лише певним механізмом – інститутом управління, який уможливлює загальнонаціональні перетворення, за контроль над яким конкурують партії. Політика за цих умов поділяється на два рівні. Політичні партії, як представники інтересів громадянського суспільства, акумулюють політичні очікування й настрої населення, на їх основі визначають шляхи й напрямки розвитку держави та суспільства (первинна політика). У результаті конкурентної боротьби політичних партій на виборах, підтримки певних напрямків розвитку держави й суспільства народом політична програма партії здійснюється через завоювання більшості в парламенті, формування уряду, прийняття відповідних законів тощо (вторинна політика).

К. ю. н., доцент Л. І. Летнянчин (Харків) звернув увагу присутніх на теоретичні і практичні проблеми реалізації взаємної відповідальності держави і особи як одного із принципів правової демократичної держави. В умовах сучасної України спрощене розуміння проголошеного статтею 3 Конституції України положення щодо відповідальності лише держави перед людиною за свою діяльність призвело до послаблення реального взаємозв’язку держави і людини, суттєвого падіння дисципліни, організованості, відповідальності громадян України, непоодиноких проявів вседозволеності як з боку посадових і службових осіб органів публічної влади, так і з боку фізичних і юридичних осіб. Проте, демократія передбачає взаємну відповідальність суспільства і особи, особи і держави, реалізація якої повинна стати одним із стрижневих принципів правової політики Української держави.

К. ю. н., доцент С. П. Погребняк (Харків) у доповіді “Роль юридичних актів при трансформації політики в право”, зокрема, зазначив, що традиційний погляд на право як на засіб інституалізації і легітимізації політики не повинен призводити до визнання беззаперечної залежності права від політики. Він звернув увагу на те, що в праві існують так звані “захистні фільтри”, які мають забезпечувати додержання принципу верховенства права, в тому числі при прийнятті юридичних актів, які мають політичний зміст. Такими фільтрами насамперед є загальноцивілізаційні цінності і загальноправові принципи: зокрема, права людини, принципи справедливості, пропорційності, правової визначеності, добросовісності. Вони попереджують прийняття неправових законів, в тому числі з політичних міркувань.

К. ф. н, доцент О. В. Ставицька (Харків) наголосила на важливості конфліктологічної експертизи як одного із напрямків наукового забезпечення законодавчої діяльності. Завданням такої експертизи повинно стати: комплексна оцінка відповідними фахівцями (конфліктологами, юристами, політологами, соціологами, психологами) ступеня конфліктогенності створюваних правових норм; виявлення можливих юридичних колізій, які можуть стати передумовою конфліктних ситуацій у праві, і, як наслідок, подальшої політичної нестабільності; прогнозування впливу створюваних нормативних актів на стан суспільних відносин з точки зору узгодження інтересів різних суспільних груп і прошарків; аналіз взаємодії норм права і конфліктогенних чинників, що існують у суспільстві на момент створення правових норм тощо.

Професор М. Г. Патей-Братасюк (Київ) присвятила свій виступ характеристиці інтелектуальної реформи як необхідної передумови сучасного українського правового розвитку. Вона наголосила на необхідності проведення суттєвих перетворень у сфері юридичної освіти, без яких не можливий розвиток нашої держави у європейському напряму.

Д. ю. н., професор, академік АПрН України Ю. М. Грошевий (Харків) запропонував систему нормативних пріоритетів у розвитку кримінально-процесуального законодавства, які покликані забезпечити імплементацію європейських стандартів у законодавство і практику розслідування та судового розгляду кримінальних справ.

Д. ю. н., професор В. П. Колісник (Харків) звернув увагу присутніх на той факт, що прийняттю важливих державних рішень передує політичний діалог серед політичної еліти країни, а правове рішення стає результатом політичного компромісу, як приклад навівши новітній конституційний процес від прийняття Конституції України 1996 р. до ухвалення змін до неї у грудні 2004 р.

К. ю. н. В. С. Бігун (Київ) дещо розширив межі запропонованої тематики конференції, акцентувавши на людині, яка є центром творення як політики так і права. У своєму виступі автор позначив і розкрив п’ять головних питань: гуманізація права і політики; права і обов’язки людини; ціннісні колізії виміру права і політики; антропологічне перехрестя рішень у політиці і праві; образи людини в праві.

Д. ю. н., професор Б. А. Кормич (Одеса) висвітлив особливості формування законодавства щодо інформаційної безпеки у транзитивному суспільстві, зупинився на характеристиці інституційної системи, покликаної забезпечити національну безпеку України та проблемах пов’язаних з цим.

Матеріали підготували:

Петришин О. В., головний вчений секретар АПрН України,

Лук’янов Д. В., начальник управління планування та координації

правових досліджень АПрН України

IN MEMORIAM

© 2005В.А. Четвернин

Институт государства и права РАН,

Государственный университет – Высшая школа экономики