Небажані стратегії

Стратегія «обману». У консультаційній практиці нерідко виникає проблема» кого «обманювати» – клієнта чи начальника-замовника? Якщо не виходить «переконати» замовника чи адміністратора, то краще робити все так, як підказує сумління і кваліфікація, а у звітах «рапортувати», що робота виконана належним чином.

Стратегія самообману. Тут психолог допомагає не повноцінно або просто «маніпулює» клієнтом, але знаходить виправдання такій роботі. Часто таким виправданням слугує «повне задоволення» клієнтів. Можна виділити такі варіанти стратегії «самообману»:

а) директивне консультування. Найгірша його форма, коли психолог ласкаво усміхається клієнту, а про себе думає: «Все одно ти нічого не розумієш і зробиш так, як я тобі скажу».;

б) гра в «терапію». Приклад: підлітка в центрі профорієнтації одразу ж відправили в психотерапевтичну групу, після групи підліток говорить: «Взагалі було цікаво, але я як прийшов зі своєю профорієнтаційною проблемою, так з нею і пішов». Але в цілому підліток задоволений, і консультанта не можна звинуватити в непрофесіоналізмі;

в) деструктивно-рекомендована. Виражається у прагненні «круто змінювати долі людей» і часто самостверджуватися таким чином самому;

г) адаптивно-маніпулятивна. Головна проблема – як профконсультанту не дозволити маніпулювати собою.

Окремо можна виділити формальну і неформальну стратегії профорієнтаційної допомоги. При формальній профорієнтації клієнтів налаштовують на ті вибори, які заохочуються певним правлінням і місцевими органами влади. Тут на перший план виходить проблема звітності перед різноманітними перевіряючими структурами й інспекторами. Реальна профорієнтація більше виходить з потреб клієнтів. Тут виникає проблема співвідношення різних «реальностей»: сьогоденної і можливого майбутнього, оскільки орієнтація лише на інтереси сьогодення далеко не завжди створює основу для особистісного розвитку в перспективі. А для самого психолога-профконсультанта орієнтація лише на сьогоденні проблеми клієнта також породжує небезпеку «іти на поводу» у своїх клієнтів, особливо коли вони добре оплачують такі послуги.

Так чи інакше, усвідомлення домінуючої стратегії, якої консультант дотримується в кожному конкретному випадку, допомагає психологу-профконсультанту краще рефлексувати його працю, а також краще рефлексувати власний розвиток у своїй нелегкій праці.

У цілому можна виділити наступні основні варіанти організації взаємин психолога з клієнтом в консультаційному процесі:

1) діагностико-рекомендаційна консультація, заснована на попередній профдіагностиці клієнта і подальшої «видачі» йому рекомендації про «придатність» або про «непридатність» його до професії. На жаль, в більшості випадків клієнт залишається в пасивній позиції «обстежуваного»;

2) «вільна бесіда», коли важливі питання самовизначення обговорюються у вільному стилі, коли можна переходити з однієї теми на інші близькі теми. Часто все це створює деякий логічний хаос, і тому буває складно не втратити головну логічну нитку (а то й смислову суть) розмови. Оскільки клієнт зазвичай не в змозі відстежити логіку такої розмови, то ініціативу тут доводиться брати психологу – профконсультанту. Але тоді консультант стає ініціатором бесіди, а клієнт неминуче займає позицію «веденого», хоча сам зазвичай погоджується на це з великим задоволенням (адже він «прийшов отримати кваліфіковану допомогу» і з радістю спостерігає за «кваліфікованими діями консультанта», але це все-таки позиція «спостерігача» або «слухача», а не суб'єкта самовизначення).Профконсультаційну бесіду з клієнтом потрібно проводити обережно, аналізуючи його перспективи, стан здоров’я, роз'яснюючи позитивні та негативні нахили та здібності особистості учня, щоб визначити переважний напрям його майбутньої діяльності;

3) справжній діалог, взаємодія, співпраця з клієнтом. Дійсно досить складно організувати таку взаємодію і нерідко для цього потрібно провести спеціальну підготовчу роботу (у клієнта ще повинна бути сформована потреба в діалозі, а також готовність брати участь в спільній роботі з психологом) [130].

Розглядаючи організацію взаємодії профконсультанта з клієнтом, Н.Гісберс та І.Мур виділяють дві основні фази і відповідні їм під фази у професійному консультуванні [69].

Фаза 1: передбачає визначення мети і проблеми клієнта, чітке формулювання його запиту і включає наступні підфази:

А – встановлення відносин взаєморозуміння між психологом і клієнтом, включаючи визначення відповідальності того й іншого;

Б – отримання інформації про клієнта (для кращого розуміння клієнта);

В – аналіз інформації про клієнта і співвіднесення її з цілями і проблемами;

Г – висновки, винесення консультаційного діагнозу.

Фаза 2. досягнення цілей консультації або вирішення проблем клієнта, що передбачає дві підфази:

А – втручання психолога, обрані на основі діагнозу;

Б – оцінка використаних втручань.

Ще в 1970 р. Є.Клімов виділив такі основні дії (схему-алгоритм) проведення профконсультації [62]:

1) розглянути медичний стан клієнта (якщо стан задовільний, то виконати дію 2, а якщо ні – дія 2а);

2) провести за спеціальною програмою вступну лекцію або бесіду;

2а) порекомендувати медичну профконсультацію;

3) виявити у клієнта професійні мотиви;

4) виявити конкретні професійні інтереси (якщо інтереси є, то виконати дію 5, а якщо ні – 5а і далі 5б);

5) звернутися до відповідної довідкової літератури;

5а) знайти за довідником професії, що користуються попитом;

5б) розширити у клієнта знання світу професій;

6) визначити відповідність мотивів клієнта з потребами у виявлених професіях з боку суспільства (якщо відповідність висока, то перейти до дії 7, якщо ні – до 7а, 7б);

7) виявити в класі групи за спільними інтересами;

7а) знайти в довіднику відомості про невідомі клієнту професії;

7б) зробити висновок про доцільність переходу або до пункту 5б, або до пункту 5а та зробити цей перехід;

8) визначити специфіку вимог виділених професій до працівника (якщо вимоги підвищені, то перейти до дії 9, якщо ні – до 9а);

9) відмітити програму психодіагностичного обстеження клієнта (при необхідності повернутися до пункту 2а);

9а) відмітити педагогічну програму для подальшої роботи з підлітком і перейти до пункту 11;

10) провести психодіагностичне обстеження (якщо клієнт відповідає особливим вимогам обраної професії, перейти до пунктів 9а і 11, якщо не відповідає – до пункту 11а);

11) підвищити впевненість клієнта в правильності зробленого вибору;

11а) відмітити програму з безконфліктної переорієнтації клієнта на більш відповідну професію (чи рід діяльності);

12) переконатися в позитивному ефекті проведеної роботи (якщо все нормально, перейти до пунктів 3 та 4, а якщо ні – зазначити, що потрібна більш поглиблена науково-практична профорієнтаційна робота з даною людиною).

При організації конструктивного діалогу з клієнтом особливо гостро стоїть проблема взаємодії і псевдовзаємодії. Е. Берн у своїй відомій книзі «Ігри, в які грають люди. Люди, які грають в ігри»[10] досить цікаво аналізує «ігри на прийомі у психотерапевта».

Зокрема, він виділяє наступні ігри:

«Оранжерея» – гра в психотерапію (формується ілюзія «досвіду психотерапевтичного лікування»);

«Я лише намагаюся допомогти вам» – завчасна впевненість «гравця», в тому, що допомога буде неефективна;

«Незаможний» – продовження контакту, але як би за умови, що ситуація не покращується (різновид попередньої гри), – особливо поширена в службах, які виплачують допомоги (за умови збереження важкого становища). Стосовно російської дійсності, такі ігри часто можна спостерігати в Центрах зайнятості населення, коли безробітні прагнуть будь-яким шляхом отримати допомогу, але ця проблема спеціально обговорюється профконсультантами та їх керівниками; проблема полягає в тому, як виявляти таких псевдоклієнтів;

«Селянка» – постійно демонструється захоплення клієнта від розумного консультанта, але без прагнення скористатися його рекомендаціями;

«Психіатрія» – основна позиція психолога і клієнта, який йому підіграє: «Я – цілитель, тому що в дипломі так написано» (передбачається, якщо все робити, як зазвичай прийнято, то це і буде правильно) – грають і психологи, і клієнти;

«Дурник» – головна теза клієнта: «Я сміюся разом з вами над своїми проблемами (але при цьому мало що роблю для їх вирішення)»;

«Каліка» – теза: «Що ви хочете від такої... людини, як я».

Нижче пропонується концептуальна схема організації взаємодії психолога з клієнтом (Таблиця 6)[130].

Таблиця 6