Імені В. О. Сухомлинського

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО

Факультет філології та журналістики

Кафедра української мови та лінгводидактики

Реферат

з методики навчання української мови

на тему

Реалізація комунікативно-діяльнісного підходу до навчання української мови

Виконала:

Студентка 241 групи

Хитько А.А.

м. Миколаїв – 2013 рік

План

Вступ

1.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Реалізація Державної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття) передбачає створення системи безперервної мовної освіти. Успішне розв'язання цієї проблеми в нашому суспільстві не можливе без упровадження загальнодидактичних принципів наступності і перспективності. У лінгводидактиці вищеназвані принципи розглядаються як важлива передумова успішного засвоєння школярами мовних явищ (М.Вашуленко, М.Львов, М.Пентилюк, К.Плиско).

Наступність виражається у систематичності й послідовності викладання мовного матеріалу, передбачає перенесення здобутих знань на суміжні галузі, використання їх у нових умовах і зв'язках, а також постановку перед учнями посильних вимог на кожному етапі навчання. Наступність зумовлює підкріплення уже наявних знань новими, розкриття нових зв'язків, через що рівень знань, умінь і навичок учнів постійно зростає. Отже, вищеназваний принцип реалізується через опору на вже відоме учням і передбачає обов'язкове врахування логіки предмета. Таким чином, організація процесу засвоєння нового матеріалу має забезпечити заміну у свідомості школярів неповних знань більш повними, осмислення учнями раніше вивченого на вищому щаблі.

Як справедливо вважають науковці (М.Вашуленко, М.Львов, М.Пентилюк, К.Плиско), наступність тісно пов'язана з перспективністю навчання. На їх думку, цей принцип передбачає встановлення зв'язку між матеріалом, що вивчається, і наступними темами, намічає перспективні лінії формування в учнів мовних знань і мовленнєвих умінь. Лінгводидакти зауважують, що перспективність здійснюється шляхом уведення пропедевтичного ознайомлення дітей з відомостями, поданими в наступних розділах. Отже, наступність і перспективність покликані забезпечити раціональне використання раніше набутих знань, умінь і навичок учнів при вивченні нового мовного матеріалу та підготувати їх до свідомого сприймання наступних тем.

Одним із шляхів реалізації вищеназваних принципів є комунікативно-діяльнісний підхід до опрацювання мови. Саме він покладений в основу чинних шкільних програм з рідної мови. На думку М.Пентилюк, комунікативно-діяльнісний підхід передбачає дотримання принципу цілісного вивчення мови і мовлення. Г.Шелехова вважає комунікативно-діяльнісний підхід одним із основних принципів у навчанні рідної мови, за якого процес оволодіння рідним мовленням має здійснюватися в ході розв'язування учнями усних і письмових завдань, розташованих у порядку наростання їх складності.

Аналіз поглядів лінгводидактів дозволяє дійти висновку, що суть комунікативної спрямованості мовної освіти школярів полягає у навчанні підростаючого покоління розв'язувати комунікативні завдання, що сприяє оволодінню високим рівнем спілкування рідною (українською) мовою. Вважаємо, що опрацювання морфеміки і словотвору у такий спосіб допоможе не тільки виробити у школярів уміння членувати слова на значущі частини, встановлювати способи їх творення, а й конструювати зв'язні висловлювання з похідними словами, розрізняти їх комунікативно-стилістичну функцію, помічати та виправляти словотвірні та стилістичні огріхи у власному та чужому мовленні.

Розширюються сфери оцінювання мови в суспільстві, що потребує досконалого володіння нею учнями, увага до мови, а також її творця – людини – зрозуміла ще й тому, що рівень мовного розвитку особистості завжди був визначний у рівні розвитку держави взагалі. Переорієнтація техногенного суспільства на розвиток людини, її особистих і культурних рис, зміна суспільної свідомості у ставленні до освітньої сфери, надання українській мові статусу державної, а також мовна політика України – ці чинники зумовлюють якісно нові вимоги до вивчення української мови у школі. Підготувати громадян, які вільно володіють мовою, вміють точно, виразно передавати свої думки і почуття як в усній, так і в письмовій формі – одне з основних завдань сучасної мови.

Проблема формування мовної особистості не нова. Упродовж ХХ століття ця проблема привертала увагу багатьох учених (Ю. Караулова, Г. Богіна, Л. Паламар та ін.). У сучасних публікаціях періодичних видань цього питання торкається Т. Симоненко, М. Пентилюк, В. Тихоша, Г. Шелехова та ін.. У методичній науці установилося поняття «національно-мовна особистість». Воно ґрунтується на принципі активної комунікації і основна мета навчання рідній мові в середній загальноосвітній школі повинна полягати в формування особистості, яка володіє вміннями та навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами при сприйнятті (слухати і читати), створенні (говоріння і письмі) висловлювань у різних сферах, формах, видах і жанрах мовлення, тобто в забезпеченні її всебічної мовленнєвої компетенції. На це скоординовує й чинна Програма з рідної мови, а саме: «готувати освічених людей, які на належному рівні вміють практично користуватися рідною мовою в найрізноманітніших життєвих ситуаціях».

Під час доопрацювання програм її автори врахували сучасні підходи до навчання української мови, які визначають, передусім, як основну функцію самої мови – бути найважливішим засобом спілкування, пізнання і впливу, - так і замовленням суспільства – сформувати різнобічно розвинену і соціально активну особистість.

Програми надають перевагу комунікативно-діяльному, лінгвістично-культурологічному і особистісному підходами до навчання української мови. Безумовно, велику роль у формуванні національно-мовної особистості покликані відігравати сім’я і початкова школа. Адже саме сім’я є найпершим і найголовнішим осередком, де дитині передається виховний соціальний досвід народу, багатство духовної культури, національна ментальність. У початковій школі закладається основа власного «я» дитини, розвиваються комунікативні можливості. Отож, до 5 класу основні види мовної діяльності учнів здебільшого сформовані.

Робота вчителя-словесника в середній ланці освіти спрямовується загалом на вдосконалення здобутих знань, умінь та навичок, старші класи – творча співпраця вчителя й учня на основі розвинених здібностей та здобутих навичок.

Звичайно, становлення мовної особистості – це справа не одного уроку і, можливо, не одного року. Тому з перших же занять з української мови у 5 класі роботу потрібно вести з метою досконалого оволодіння учнями рідної мовою через спілкування, розвивати комунікативні вміння і навички на кожному уроці. Оволодіння мовою можливе лише в процесі мовлення. Найбільш продуктивним є комунікативно-діяльнісний підхід, що об’єднує в одне ціле мовний і мовленнєвий зміст курсу. А отже, один із основних принципів у навчанні рідної мови є комунікативно-діяльнісний, за якого процес навчання має здійснюватись в ході розв’язання учнями системи усних і письмових мовленнєвих знань. Пожвавлюючи роботу з розвитку комунікативних умінь школярів, учителеві необхідно також викладати традиційний лінгвістичний курс, тобто він має інтегрувати комунікативний і лінгвістичний принципи.

За даними, що наведені в статті Т. Симоненко «Формування національно-мовної особистості», з’ясувалося, що близько 74% школярів не володіють достатньою мірою навичками діалогічного і монологічного зв’язного мовлення. Ці труднощі здебільшого зумовлені впливом російської мови, бідністю активного словника, у якому майже відсутні фразеологізми, власне українські слова, правильні синтаксичні конструкції.

Незаперечно, що задоволення чи незадоволення людини, щасливі хвилини її життя, так само, як і нещасливі, здебільшого зумовлені прямо чи опосередковано тим, як складаються її стосунки з іншими людьми. Отже, метою задоволення людини є реалізація нею у суспільстві всіх здібностей через мовленнєву діяльність.

Слід виділити найзагальніші мовленнєві вміння через оволодіння:

- Орієнтуватися в мовленнєвій ситуації.

- Вести підготовчу роботу до реалізації мовлення і планування її.

- Здійснювати задум мовленнєвої діяльності.

- Уміння самоконтролю і самооцінки власного мовлення, що забезпечуватиме готовність учнів до мовотворчості в будь-якій життєвій ситуації.

Знання з мови мають розглядатися не як самоціль, а як засіб навчання та розвитку учнів. За сучасних потреб викладання рідної мови мовленнєва діяльність – основа мовної освіти і її кінцева мета. А тому насамперед на уроках має бути створена така психологічна атмосфера між учителем і учнями, яка сприятиме інтересу до навчання, викликатиме готовність до сприймання і засвоєння предмета. Увесь навчально-виховний процес слід підпорядковувати ставленню учня до цікавого, бажаного співрозмовника і неповторної особистості. Цьому сприятиме передусім нетрадиційна для вітчизняної педагогіки форма організації навчального простору. На уроці має панувати оптимістична атмосфера взаємоповаги, невимушеності, тактовності, доброзичливості, рівноправного партнерства, довіри до учня, віри в його можливості, та уваги до неординарного мислення. Тільки за цієї умови можна сподіватися на отриманий вияв інтелектуальних і мовленнєвих здібностей дитини, як особистості. Головним завданням учителя є створення максимально сприятливих умов для самореалізації, самовираження кожного учня через мову. Мислення дитини як зазначає В. Сухомлинський, починається із здивування, звідси необхідною є вимога створення емоційної комфортності на уроці. Серед них можна виділити такі:

- Учень – це особистість, основна фігура у навчально-виховному процесі.

- - Великого значення вчитель має надавати розвитку мотивації, тобто новий матеріал подається тоді лише, коли в учнів сформується інтерес до його вивчення.

- Основне завдання словесника – добирати засіб для реалізації учнем внутрішньої свободи вчитися і виявляти ініціативу в цьому процесі.

- Використовувати індивідуальні і групові методи навчання.

Слід пам’ятати, що колективні (так звані фронтальні) методи роботи в класі, які охоплюють усіх або більшість учнів, передбачають застосування відповідних загальних психологічних прийомів, серед яких:

- Позитивне мотивування навчально-виховної діяльності (робочим інструментом цього прийому є особистість, а засобом виступають почуття, емоції, що виражаються в діях,мовленні, міміці, жестах, бо учні дуже чутливі, тому емоційні засоби значною мірою впливають на них).

- Співвіднесення обсягу і складності виучуваного матеріалу з відведеним для цього часом і можливостями учнів (система досягнень, як і неуспішності, що фіксується у свідомості учня, формує його ставлення до подальшої навчальної діяльності).

- Розширення можливостей учнів внаслідок визначення кожним з них індивідуальної мотивації.

- Використання ефекту катарсису, що полягає в емоційному потрясінні, яке переживає учень під впливом твору, тексту; у звільненні від нав’язаних повсякденним життям переживань, тривог, страхів – незначних, дріб’язкових, проте часом дошкульних і болісних для особистості.

Важливу роль відіграє також мовна атмосфера на уроці та взагалі навчального процесу. Значною мірою її створює й мовний матеріал, який має бути цікавим, не надто складним для сприйняття, який би залучав до співпереживання та викликав зацікавленість, розвивав виразність та красу рідної мови, був насичений яскравими граматичними формами й синтаксичними конструкціями.

Крім того, зразком для учнів є правильне мовлення учителя, яке має відповідати вимогам сьогодення, бути естетично оформленим. Обов’язок кожного педагога – дбати про власну культуру мови, вдосконалювати свою майстерність.

Всі вправи і завдання, які можуть бути використані на кожному уроці з метою поліпшення функціонування української мови в процесі учнівського мовлення можна класифікувати таким чином:

А Вправи на добір, доповнення, редагування. (Завдання зорієнтовані на формування мовного чуття).

1 Прочитати запропонований текст, замінивши недоречно вжиті слова.

2 Доповнити речення, завершивши висловлену думку.

3 Відповідне слово замінити на фразеологізм (або навпаки).

4 Відредагувати неправильно побудовані речення.

5 Створити речення за даним початковим словом.

6 Замінити в тексті одні мовні одиниці іншими, враховуючи стиль тексту.

7 Вставити найвдаліші, на думку учня, порівняння.

8 Доповнити певну семантичну групу слів іншими (наприклад: природа – рослина - квітка – троянда, явище природи: - туман – волога – вода).

9 Відредагувати текст, уникаючи тавтології окремих членів речення.

10 Дібрати по кілька синонімів до запропонованих слів.

11 перекласти українською мово.

Б Творчі вправи комунікативного характеру.

Твори в системі роботи з розвитку зв’язного мовлення посідають особливе місце. Їх проведення є серйозною підмогою в шліфуванні комунікативних умінь учнів. При підготовці творів учні вчаться розкривати тему і основну думку висловлювання, оволодіти прийомами систематизації та аналізу матеріалу, надавати текстові композиційної форми. Письмові творчі роботи дають можливість корегувати форму висловлення думки.

З метою активізації мовленнєвої діяльності учнів слід прагнути учителю дібрати таку тему твору, яка буда б безпосередньо пов’язана з життєвим досвідом школярів, зацікавила їх, викликала б прагнення поділитися думками. Краще, якщо тема твору формулюється одним, як правило, коротким реченням. Це може бути афористичний вислів.

Поряд з письмовими творами повноправними прийомами на уроці мають стати усні (а часто вони є першочерговими й важливішими у розвиткові комунікативних навичок). За браком часу не обов’язково, щоб розповідь була розгорнутою, здебільшого – це мініатюри. Такі вправи сприяють розвитку мислення й мовлення, готують до контрольних творів і переказів, формують уміння імпровізувати, привчають контролювати зв’язність мовлення і його правильність.

Отже, можливі види вправ:

1Побудувати розповідь на певну тему (учень самостійно обирає) на основі запропонованих учителем слів.

2 Скласти оповідання за початком.

3 Скласти твір-мініатюру, використовуючи запропоновані фразеологізми, власне українські слова.

4 Вигадати розповідь на основі якогось прислів’я, певної теми з використанням вивчених частин мови.

5 Описати запропонований предмет у різних стилях.

6 Скласти усний твір-розповідь за картиною, з елементами опису тварин та ін.

В Робота парами, групами (5-6 класів).

Серед цих завдань важливе місце займають проблемно-ситуативні. Застосування творчих завдань такого характеру дасть можливість словесникам розвиток комунікативних вмінь та навичок проводити в тісному зв’язку з виховною роботою. У процесі виконання завдань учні вчаться накреслювати зміст мовленнєвих конструкцій, добирати синтаксичні схеми й лексику відповідно до власного задуму, тобто вчаться отстоювати свої морально-етичні й громадські переконання. Проблемно-ситуативні завдання дають змогу подолати недолік вивчення мови в «чистому вигляді», відірваної від реальної мовленнєвої діяльності, а тому віддаленої від учнів. Слід виділити такі види завдань:

1 Побудувати діалог за певною ситуацією спілкування.

2 Один учень починає речення, інший продовжує.

3 Розгорнуте запропоноване висловлювання.

4 Розіграти сцени на теми: «У тролейбусі», «У магазині», «На стадіоні», «У бібліотеці», «У спортзалі» та ін.

5 Подискутувати на обрану самими ж учнями тему (вчитель контролює правильність вживання форм слів, нормативність, багатство мовлення).

6 Група учнів колективно редагує текст.

При виконанні вправ комунікативної спрямованості (наведено у кожній групі лише кілька завдань) учням може допомогти алгоритм про творчість мовлення – однієї з головних ознак культури мовлення.