Для досягнення точності висловлювання слід врахувати

- стильову приналежність слова

+ нетральне стилістичне маркування

розмовне ← ↓ → офіційне

наукове

- Емоційно-експресивне значення слова

- піднесене- знижене

- ласкаве-грубе

- офіційно-інтимне

- сухе-дружнє

- урочисте-жартівливе

- Приналежність слова до певної групи лексики поза літературною мовою

- Діалектичне

- Просторічне

- Жаргонне

- Місце слова в лексичному складі мови

- Активний - пасивний словниковий запас

Отже, за умов, що урочного використання вправ комунікативної спрямованості вчителем буде виконано важливе завдання: його учні опанують найголовніші мовленнєві завдання, а саме:

орієнтуватися в мовленнєвій ситуації,

вести підготовчу роботу до реалізації мовлення, що забезпечує готовність учнів до мовотворчості в будь-якій життєвій ситуації.

Зміни у сучасному житті, ринок потребує іншого мислення, вчинків, дії. Звідси випливає необхідність готувати дитину до нових умов життя, змінювати методи навчання, застосовуючи такі, які вимагають творчого пошуку, самостійних висновків, рішень, самоосвіти. Педагог має не формувати в дитині репродуктивне мислення, а розвивати індивідуальне бачення того чи іншого явища, вміння використати його для самореалізації. Що стосується методів і прийомів, то потрібні такі, які дають змогу учням розкривати свою індивідуальність і власні погляди, утвердитися, само вдосконалитися, реалізуватися.

Виходячи з твердження психолога Д. Ельконіна, що гра – форма творчості, природна потреба організму, можна стверджувати про необхідність широкого використання ігрових моментів під час звичайних і нестандартних уроків.

Навчальна гра здатна активізувати діяльність, підвищити інтерес до предмета, стимулювати різні види спілкування та розвивати мислення і, звичайно, мовлення. Інноваційний підхід до методики проведення уроків забезпечує позитивну мотивацію здобуття знань з мови, дає відчуття потреб у самоосвіті, формує стійкий інтерес до предмета, зрештою, сприяє розвитку творчої особистості. Основа інноваційних уроків – неординарний підхід, незвичайний ракурс, самостійний вибір, цікавий текст, ігрова ситуація та ін.. Як сучасний вчитель, намагаюсь проводити нестандартні уроки комунікативної спрямованості. Наприклад, у 5 класі «Біржа спілкування» (Бінарний урок з розвитку зв’язного мовленняукраїнська мова – російська мова); у 8 класі – «Мово моя материнська» (Урок – змагання з поетичною сторінкою, проведений в рамках акції «Передаймо нащадкам наш скарб – рідну мову»).

Взагалі, ефективним я вважаю той урок, на якому вдається досягти високої мовленнєвої активності учнів. Тому на більшості уроків йду шляхом створення проблемної ситуації та обов’язкового варіативного повторення виучуваного матеріалу. При цьому урізноманітнюю форми роботи на уроці. Серед них вважаю вдалими такі: конкурс на краще запитання, тематичний брейн-рінг, виклад матеріалу за опорним плакатом – блоковою схемою, схематичне відтворення теми, взаємоконтроль та ін.. Учень закінчує школу і йде у велике життя. Які навички будуть йому потрібні?Різні поняття граматичних категорій? Безліч правил та винятків з них? Кожній людини треба вміти переказувати зміст телепередачі, театральної вистави, побаченого кінофільму, вести телефонну розмову, написати другові листа, виступити на батьківських зборах, на нараді, семінарі, мітингу, а понад усе – брати участь і різноманітних мовленнєвих ситуаціях, діалогах і полілогах: під час виходу на роботу, на тролейбусній зупинці, в транспорті, в їдальні, на ринку, в крамниці, на стадіоні, в театрі, в черзі, в хаті та ін. Отже, завдання вчителя української словесності змінилося докорінно. І тому кожен учитель повинен розуміти, що забезпечення в учнів реального володіння різними типами, стилями, жанрами мовлення з урахуванням ситуації спілкування має здійснюватись на комунікативній основі.

Висновки

Учені-методисти (Л.Варзацька, М.Вашуленко, Є.Гопштер, С.Караман, М.Пентилюк) вважають опору на текст найефективнішим засобом реалізації комунікативно-діяльнісного підходу до вивчення лінгвістичного матеріалу. Ми згодні з думкою науковців, що вивчення мовних явищ на основі тексту є методично виправданим, тому що, усвідомлюючи структуру мови (в тому числі і граматичну), учень оволодіває її найвищими засобами, вдосконалює власне мовлення, надає йому таких якостей, як логічність, точність, виразність, доречність тощо. Оскільки знання й уміння з морфеміки і словотвору конкретизуються в безпосередньому зв'язку з граматичними ознаками різних частин мови, спеціально дібрані до вправ тексти мають передбачати поступове розширення й ускладнення як завдань, так і мовного матеріалу при переході з початкової ланки загальноосвітньої школи до основної. Таким чином, здійснення комунікативно-діяльнісного підходу під час вивчення морфеміки і словотвору створює підґрунтя для подальшого розвитку та систематизації в основній школі знань, здобутих учнями в початкових класах, удосконалення їх мовно-мовленнєвих умінь і навичок, що сприяє реалізації принципів наступності і перспективності, а, отже - безперервному формуванню мовної, мовленнєвої та комунікативної компетентності школярів.

Реалізація комунікативно-діяльнісного підходу у вивченні української мови

Творчий звіт

з досвіду

роботи вчителя української мови та літератури

Щербини Олени Миколаївни

Розширюються сфери оцінювання мови в суспільстві, що потребує досконалого володіння нею учнями, увага до мови, а також її творця – людини – зрозуміла ще й тому, що рівень мовного розвитку особистості завжди був визначний у рівні розвитку держави взагалі. Переорієнтація техногенного суспільства на розвиток людини, іі особистих і культурних рис, зміна суспільної свідомості у ставленні до освітньої сфери, надання української мови статусу державної, а також мовна політика України – ці чинники зумовлюють якісно нові вимоги до вивчення української мови у школі. Підготувати громадян, які вільно володіють мовою, вміють точно, виразно передавати свої думки і почуття як в усній так і в письмовій формі – одне з основних завдань сучасної мови.

Проблема формування мовної особистості не нова. Упродовж ХХ століття ця проблема привертала увагу багатьох учених (Ю. Караулова, Г. Богіна, Л. Паламар та ін.). У сучасних публікаціях періодичних видань цього питання торкається Т. Симоненко, М. Пентилюк, В. Тихоша, Г. Шелехова та ін.. У методичній науці установилося поняття «національно-мовна особистість». Воно ґрунтується на принципі активної комунікації і основна мета навчання рідній мові в середній загальноосвітній школі повинна полягати в формування особистості, яка володіє вміннями та навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами при сприйнятті (слухати і читати), створенні (говоріння і письмі) висловлювань у різних сферах, формах, видах і жанрах мовлення, тобто в забезпеченні її всебічної мовленнєвої компетенції. На це скоординовує й чинна Програма з рідної мови, а саме: «готувати освічених людей, які на належному рівні вміють практично користуватися рідною мовою в найрізноманітніших життєвих ситуаціях».

Під час доопрацювання програм її автори врахували сучасні підходи до навчання української мови, які визначають, передусім, як основною функціїю самої мови – бути найважливішим засобом спілкування, пізнання і впливу, - так і замовленням суспільства – сформувати різнобічно розвинену і соціально активну особистість.

Програми надають перевагу комунікативно-діяльному, лінгвістично-культурологічному і особистісному підходами до навчання української мови. Безумовно, велику роль у формуванні національно-мовної особистості покликані відігравати сім’я і початкова школа. Адже саме сім’я є найпершим і найголовнішим осередком, де дитині передається виховний соціальний досвід народу, багатство духовної культури, національна ментальність. У початковій школі закладається основа власного «я» дитини, розвиваються комунікативні можливості. Отож, до 5 класу основні види мовної діяльності учнів здебільшого сформовані.

Робота вчителя-словесника в середній ланці освіти спрямовується загалом на вдосконалення здобутих знань, умінь та навичок, старші класи – творча співпраця вчителя й учня на основі розвинених здібностей та здобутих навичок.

Звичайно, становлення мовної особистості – це справа не одного уроку і, можливо, не одного року. Тому з перших же занять з української мови у 5 класі роботу потрібно вести з метою досконалого оволодіння учнями рідною мовою через спілкування, розвивати комунікативні вміння і навички на кожному уроці. Оволодіння мовою можливо лише в процесі мовлення. Найбільш продуктивним є комунікативно-діяльнісний підхід, що об’єднує в одне ціле мовний і мовленнєвий зміст курсу. А отже, один із основних принципів у навчанні рідної мови є комунікативно-діяльнісний, за якого процес навчання має здійснюватись в ході розв’язання учнями системи усних і письмових мовленнєвих знань. Пожвавлюючи роботу з розвитку комунікативних умінь школярів, учителеві необхідно також викладати традиційний лінгвістичний курс, тобто він має інтегрувати комунікативний і лінгвістичний принципи.

За даними, що наведені в статті Т. Симоненко «Формування національно-мовної особистості», з’ясувалося, що близько 74% школярів не володіють достатньою мірою навичками діалогічного і монологічного зв’язного мовлення. Ці труднощі здебільшого зумовлені впливом російської мови, бідністю активного словника, у якому майже відсутні фразеологізми, власне українські слова, правильні синтаксичні конструкції.

Незаперечно, що задоволення чи незадоволення людини, щасливі хвилини її життя, так само, як і нещасливі, здебільшого зумовлені прямо чи опосередковано тим, як складаються її стосунки з іншими людьми. Отже, метилом задоволення людини є реалізація нею у суспільстві всіх здібностей через мовленнєву діяльність.

Слід виділити найзагальніші мовленнєві вміння через оволодіння:

- Орієнтуватися в мовленнєвій ситуації.

- Вести підготовчу роботу до реалізації мовлення і планування її.

- Здійснювати задум мовленнєвої діяльності.

- Уміння самоконтролю і самооцінки власного мовлення, що забезпечуватиме готовність учнів до мовотворчості в будь-якій життєвій ситуації.

Знання з мови мають розглядатися не як самоціль, а як засіб навчання та розвитку учнів. За сучасних потреб викладання рідної мови мовленнєва діяльність – основа мовної освіти і її кінцева мета. А тому насамперед на уроках має бути створена така психологічна атмосфера між учителем і учнями, яка сприятиме інтересу до навчання, викликатиме готовність до сприймання і засвоєння предмета. Увесь навчально-виховний процес слід підпорядковувати ставленню учня до цікавого, бажаного співрозмовника і неповторної особистості. Цьому сприятиме передусім нетрадиційна для вітчизняної педагогіки форма організації навчального простору. На уроці має панувати оптимістична атмосфера взаємоповаги, невимушеності, тактовності, доброзичливості, рівноправного партнерства, довіри до учня, віри в його можливості, та уваги до неординарного мислення. Тільки за цієї умови можна сподіватися на отриманий вияв інтелектуальних і мовленнєвих здібностей дитини, як особистості. Головним завданням учителя є створення максимально сприятливих умов для самореалізації, самовираження кожного учня через мову. Мислення дитини як зазначає В. Сухомлинський, починається із здивування, звідси необхідною є вимога створення емоційної комфортності на уроці. Серед них можна виділити такі:

- Учень – це особистість, основна фігура у навчально-виховному процесі.

- - Великого знасення вчитель має надавати розвитку мотивації, тобто новий матеріал подається тоді лише, коли в учнів сформується інтерес до його вивчення.

- Основне завдання словесника – добирати засіб для реалізації учнем внутрішньої свободи вчитися і виявляти ініціативу в цьому процесі.

- Використовувати індивідуальні і групові методи навчання.

Слід пам’ятати, що колективні (так звані фронтальні) методи роботи в класі, які охоплюють усіх або більшість учнів, передбачають застосування відповідних загальних психологічних прийомів, серед яких:

- Позитивне мотивування навчально-виховної діяльності (робочим інструментом цього прийому є особистість, а засобом виступають почуття, емоції, що виражаються в діях,мовленні, міміці, жестах, бо учні дуже чутливі, тому емоційні засоби значною мірою впливають на них).

- Співвіднесення обсягу і складності виучуваного матеріалу з відведеним для цього часом і можливостями учнів (система досягнень, як і неуспішності, що фіксується у свідомості учня, формує його ставлення до подальшої навчальної діяльності).

- Розширення можливостей учнів внаслідок визначення кожним з них індивідуальної мотивації.

- Використання ефекту катарсису, що полягає в емоційному потрясінні, яке переживає учень під впливом твору, тексту; у звільненні від нав’язаних повсякденним життям переживань, тривог, страхів – незначних, дріб’язкових, проте часом дошкульних і болісних для особистості.

Важливу роль відіграє також мовна атмосфера на уроці та взагалі навчального процесу. Значною мірою її створює й мовний матеріал, який має бути цікавим, не надто складним для сприйняття, який би залучав до співпереживання та викликав зацікавленість, розвивав виразність та красу рідної мови, був насичений яскравими граматичними формами й синтаксичними конструкціями.

Крім того, зразком для учнів є правильне мовлення учителя, яке має відповідати вимогам сьогодення, бути естетично оформленим. Обов’язок кожного педагога – дбати про власну культуру мови, вдосконалювати свою майстерність.

Всі вправи і завдання, які можуть бути використані на кожному уроці з метою поліпшення функціонування української мови в процесі учнівського мовлення можна класифікувати таким чином: (У додатку деякі приклади завдань і вправ за даною класифікацією).

А Вправи на добір, доповнення, редагування. (Завдання зорієнтовані на формування мовного чуття).

1 Прочитати запропонований текст, замінивши недоречно вжиті слова.

2 Доповнити речення, завершивши висловлену думку.

3 Відповідне слово замінити на фразеологізм (або навпаки).

4 Відредагувати неправильно побудовані речення.

5 Створити речення за даним початковим словом.

6 Замінити в тексті одні мовні одиниці іншими, враховуючи стиль тексту.

7 Вставити найвдаліші, на думку учня, порівняння.

8 Доповнити певну семантичну групу слів іншими (наприклад: природа – рослина - квітка – троянда, явище природи: - туман – волога – вода).

9 Відредагувати текст, уникаючи тавтології окремих членів речення.

10 Дібрати по кілька синонімів до запропонованих слів.

11 перекласти українською мово.

Б Творчі вправи комунікативного характеру.

Твори в системі роботи з розвитку зв’язного мовлення посідають особливе місце. Їх проведення є серйозною підмогою в шліфуванні комунікативних умінь учнів. При підготовці творів учні вчаться розкривати тему і основну думку висловлювання, оволодіти прийомами систематизації та аналізу матеріалу, надавати текстові композиційної форми. Письмові творчі роботи дають можливість корегувати форму висловлення думки.

З метою активізації мовленнєвої діяльності учнів слід прагнути учителю дібрати таку тему твору, яка буда б безпосередньо пов’язана з життєвим досвідом школярів, зацікавила їх, викликала б прагнення поділитися думками. Краще, якщо тема твору формулюється одним, як правило, коротким реченням. Це може бути афористичний вислів.

Поряд з письмовими творами повноправними прийомами на уроці мають стати усні (а часто вони є першочерговими й важливішими у розвиткові комунікативних навичок). За браком часу не обов’язково, щоб розповідь була розгорнутою, здебільшого – це мініатюри. Такі вправи сприяють розвитку мислення й мовлення, готують до контрольних творів і переказів, формують уміння імпровізувати, привчають контролювати зв’язність мовлення і його правильність.

Отже, можливі види вправ:

1Побудувати розповідь на певну тему (учень самостійно обирає) на основі запропонованих учителем слів.

2 Скласти оповідання за початком.

3 Скласти твір-мініатюру, використовуючи запропоновані фразеологізми, власне українські слова.

4 Вигадати розповідь на основі якогось прислів’я, певної теми з використанням вивчених частин мови.

5 Описати запропонований предмет у різних стилях.

6 Скласти усний твір-розповідь за картиною, з елементами опису тварин та ін.

В Робота парами, групами (5-6 класів).

Серед цих завдань важливе місце займають проблемно-ситуативні. Застосування творчих завдань такого характеру дасть можливість словесникам розвиток комунікативних вмінь та навичок проводити в тісному зв’язку з виховною роботою. У процесі виконання завдань учні вчаться накреслювати зміст мовленнєвих конструкцій, добирати синтаксичні схеми й лексику відповідно до власного задуму, тобто вчаться отстоювати свої морально-етичні й громадські переконання. Проблемно-ситуативні завдання дають змогу подолати недолік вивчення мови в «чистому вигляді», відірваної від реальної мовленнєвої діяльності, а тому віддаленої від учнів. Слід виділити такі види завдань:

1 Побудувати діалог за певною ситуацією спілкування.

2 Один учень починає речення, інший продовжує.

3 Розгорнуте запропоноване висловлювання.

4 Розіграти сцени на теми: «У тролейбусі», «У магазині», «На стадіоні», «У бібліотеці», «У спортзалі» та ін.

5 Подискутувати на обрану самими ж учнями тему (вчитель контролює правильність вживання форм слів, нормативність, багатство мовлення).

6 Група учнів колективно редагує текст.

При виконанні вправ комунікативної спрямованості (наведено у кожній групі лише кілька завдань) учням може допомогти алгоритм про творчість мовлення – однієї з головних ознак культури мовлення.