Формування полісної системи. Давня Спарта

При підготовці даного питання потрібно звернути увагу на те, що полісна система Греції формувалась на основі давніх традицій державотворення, властивих цьому регіону. Найважливіший чинник, що зробив найбільш значний вплив на хід культурної еволюції, – консолідація і розвиток поліса, особливо демократичного. Поліс з невеликого поселення перетворився на самодостатній політичний і економічний центр. Формування системи політичних органів полісної демократії було результатом тривалого історичного періоду, починаючи з реформ Солона. Найрозвиненішою формою демократичного ладу античних рабовласницьких держав вважається афінська демократія. За своєю сутністю Афінська держава було політичною організацією вільних громадян, які забезпечують захист їхніх інтересів та послух рабів. За формою правління вона являла собою демократичну республіку, в якій громадяни користувалися рівними правами і могли брати участь у політичному житті. Варто зазначити, що антична класична полісна демократія розглядалася як форма державного устрою, в основі якого лежить свобода. Гарантією особистої свободи громадянина було право приватної власності на засоби виробництва і, перш за все, на головне з них – землю, з можливістю продажу її або передачі в спадщину, право вільного розпорядження виробленими товарами (тобто вільний ринок), право безпосередньо впливати на формування внутрішньої і зовнішньої політики держави і антимонопольні закони, що перешкоджали концентрації економічної і політичної влади в руках однієї особистості, родини, стану, класу. Проте і у полісної демократії існували свої недоліки. По-перше, полісна демократія була рабовласницькою, тобто раби, які не тільки не мали особистої свободи. По-друге, свободою в кожній з грецьких держав (а їх було близько 2 тисяч) володів тільки повноправний громадянин саме цієї держави й тільки в межах своєї держави. Всі інші особисто вільні мешканці цього регіону – іммігранти і жінки – цивільними правами не володіли і приватною власністю володіти не могли. Розгляд давньої Спарти доцільно розпочати з X ст. до н.е., коли в області Лаконіка на півострові Пелопоннес оселилися войовничі племена дорійців, які створили державу Спарта. Поступово спартанці підкорили всю Лаконіку, а її жителів під страхом смерті змусили працювати на себе, називаючи їх ілотами («захопленими»). Поруч із Лаконікою знаходилася родюча Месенія. Після запеклої боротьби спартанці завоювали і цю область (три війни). Особливий державний устрій Спарти, за переказами, було введено царем Лікургом. Усю землю в Лаконіці і Месенії він поділив між спартанськими родинами на однакові ділянки – клери, які не можна було ні продавати, ні дарувати. На цих наділах жили і працювали ілоти, що віддавали спартанцям значну частку вирощеного зерна, оливок, овочів та інших продуктів. Ілоти були рабами спартанської держави, тому не могли залишати своїх поселень. Головним заняттям спартанців стала військова справа. Їм заборонялося займатися торгівлею і ремеслами, володіти золотом і сріблом. Будь-яка ручна праця нехтувалася. Спарта нагадувала військовий табір, де нікому не дозволялося жити на власний розсуд. Навіть обідати вдома заборонялося. Об'єднані в загони по півтора десятка людей, чоловіки-спартанці їли разом однакові страви: чорну лаконійську юшку, овочі, трохи сиру і тільки зрідка м'ясо або рибу. Управляла державою герусія (рада старійшин), що мала величезну і безконтрольну владу. До неї входили 28 найгідніших старців, не молодших 60 років. Військом командували два полководці, їх називали царями. Царі входили в раду старійшин і, зазвичай, слухняно виконували її волю. Діяльність царів контролювали також особливі наглядачі – ефори, що стежили за поведінкою громадян. Однак найбільш важливі рішення в житті держави приймалися всенародно. Голосували криком: рішення вважалося прийнятим, якщо за нього кричали голосніше, ніж за інші. Греки Еллади глумливо називали такий спосіб голосування «дитячим». З 7 років до свого повноліття, яке наступало у 30 років, спартанець жив у військовому таборі, вдома бував лише у свята як гість. Дітей навчали стійко терпіти злигодні, їх коротко стригли, бігали вони босоніж і напіводягненими, спали на власноруч підготовлених підстилках. Таке виховання робило з хлопчиків хоробрих і дисциплінованих воїнів. Недарма найкращим військом у Греції вважалося спартанське. Оскільки воїни нехтували багатством, їх неможливо було підкупити. Спартанці вважали за краще загинути, ніж відступити. Завдяки стійкості і мужності спартанців упродовж 600 років жоден іноземний воїн не ступав на землю Лаконіки. Отже, стародавня Спарта – зразок аристократичної держави, яка з метою придушення величезної маси підневільного населення (ілотів) штучно стримувала розвиток приватної власності і безуспішно намагалася зберегти рівність серед самих спартанців. Організація політичної влади у спартанців була типовою для періоду розпаду первіснообщинного ладу: два родоплемінних вождя, рада старійшин, народні збори. На чолі держави стояли два архагети. Їм підпорядковувалося військо, і вони мали право на більшу частину військової здобичі, володіли правом життя і смерті в походах.